Теорія нації/II/Раса як обєктивний крітерій нації

by Володимир Старосольський

◀ 2. Суть атомістичного розуміння

Теорія нації Володимир Старосольський 3. Раса як обєктивний крітерій нації

4. Культура як обєктивний критерій нації ▶

1922

3. Раса як обєктивний крітерій нації. Проблема раси належала в свій час до наймоднійших питань як наукової так передусім політичної літератури. Особливо остання розреклямувала з чималим практичним успіхом „расову теорію”. Література, що виникала з звязку з сією теорією, не тільки велика, але й багата на блискучі, головно з естетичного погляду, сміливі розмашисті концепції^[1]). На жаль як раз у відношенню до сього питання субєктивні політичні моменти запанували вже надто ясно і надто сильно над обєктивним теоретичним думаннєм. Сьогодня не треба сього окремо доказувати. Научнаж теорія мусить зачислити сьогодня проблему раси до найбільше спірних і трудних^[2]).

Поминаючи усі другі звязані з поняттєм раси питання, обмежимося тут виключно питаннєм, чи можна антропольоґічну расовість признати істотною прикметою нації.

Вже висіле вказано, що се давалоби виключно атомістичне розуміннє нації. Таке розуміннє вяжеться тісно з некритичним примінюваннєм понять добутих в области природописних наук до питань про форми та прояви суспільного життя. Очевидна помилка лежить ось в чому.

Єство феномену, який називаємо „нацією” лежить безперечно в тому, що одиниці породи homo sapiens вяжуться з собою в означений спосіб і живуть звязані з собою „в суспільности”, анальоґічно як се роблять одиниці деяких инших пород. Твореннє націй людьми, є отже одною з форм співжиття одиниць даної породи, якою иншими формами є пр. звіряча череда та усі „суспільности” звіринного світа. Таким чином, зі становиска научної системи не можна проблеми нації ставити на одній площині з проблемою раси, тільки треба зачислити його до питання, про способи співжиття з собою, „усуспільнення”, які стрічаємо в ріжних породах. Описуючи породу homo sapiens, мусимо сказати м. и., що належачі до неї одиниці творять м. и. нації, як питомі, своєрідні суспільні звязки.

З уваги на се застереженнє, не можна ставити питаннє так: чи нація се „відміна людської породи”. Можна питати тільки чи границі націй покриваються з межами відмін людської породи, чи нація твориться тільки в сих межах та чи в сих межах вона мусить неминучо створитися.

На се питаннє відповідає расова теорія нації потакуючо^[3]). Ще Фр. Шлєґел твердив, що чим старшим, чистіщим та менше перемішаним якесь племя, в тим більшій мірі є воно нацією^[4]). По нім висказували те саме і більше категорично ще другі. Сьогодня супроти незбитих вислідів науки треба приняти як аксіому, що як взагалі немає чистої, неперемішаної раси, так зокрема немає чистої, в антропольоґічному розумінню, нації ^[5]). З повним правом каже Єллінек: „чим вище розвинена якась нація, тим з більш ріжнородних частин вона складається. І так походять сучасні Італійці від Етрусків, Римлян, Кельтів, Греків, Герман, Сараценів; Французи від Римлян, Ґалійців, Брітів; так є Москалі мішаниною численних славянських та неславянських племен. Але передусім Американці, в яких можна найти кров майже усіх рас є доказом, що громада обєднана спільністю раси не є ідентичною з нацією”^[6]). Сильнійше ще, як наведений Єллінеком примір північної Америки, говорить про тесаме примір південної Америки. Не підлягає сумніву, що там відбувається, а то і кінчиться процес утворення нових та сильних націй, що антропольоґічно виникли з перемішання так далеких від себе рас, як біла й червона, з перевагою то одної з них то другої^[7]).

На основі усіх відомих фактів Челлен робить висновок: „Ми констатуємо тільки загальновідомий вислід, коли підносимо, що ґенеольоґічна точка погляду не вистарчає, щоби розвязати загадку нації”^[8]).

В новіщі часи в расовій теорії відбулася засаднича зміна. Замість чистої раси, поставлено поняттє історичної або культурної раси, с. т. раси, яка історично витворилася шляхом перемішання ріжних, чистих та вже перемішаних рас.

Се поняттє формулує Ратценгофер ось як: „Говоримо про окрему расу там, де під впливом постійного інтересу одідичені нахили, на протязі /18/ поколінь та при допомозі добору, так примінилися до конкретних умовин життя, що істнує якась гармонія поміж наклонами та умовинами життя, та де шляхом годівлі наклони так закріпилися, що релятивно тревало опираються діланню змінених життєвих умовин”^[9]). Належить отже запитати, чи в сьому сформулованню антропольоґічна расовість не становить прикмети нації?

Се питаннє моглоби бути вирішене позитивно тільки на основі точних антропольоґічних дослідів і тільки тоді, колиб було установлено, які власне антропольоґічні прикмети становлять сущні критерії раси. Само тільки сконстатованє, що кожда нація ріжниться від другої сумою своїх антропольоґічних прикмет тут не вистарчить, бо тесаме можна констатувати відносно ґруп людства, вибраних на якійнебудь довільній основі — території, заняття і т. д. Тільки тоді булаб доказана теза, що нація се антропольоґічна раса, хочби в наведеному, змодифікованому розумінню, колиб було доказано, що кожда нація виникала шляхом витво- рення покриваючоїся з нею антропольоґічної відміни та що антропольоґічні ріжниці її частин між собою є менші чим такі ріжниці між цілою сею нацією та иншими. Тимчасом факти говорять що инше. Істнованнє нації з правила є незалежне від антропольоґічних процесів, які відбуваються в ній. Німецька нація змінила, безперечно, на протязі тисячиліття свій антропольоґічний тип, принявши в себе числені чужі, славянські, пруські, литовські елєменти. Але вона стала нацією не щойно тоді, коли витворилася з неї антропольоґічна відміна, яку представляє вона тепер. Не расовість була тут творчим елєментом нації, але противно, німецька нація своїм історичним розвоєм витворила нову антропольоґічну відміну. З другого боку чи Німці з над Рену, альпейські верховинці, Німці з Прусії не представляють з антропольоґічної точки погляду таких між собою ріжниць, що з меншим правом можнаби зачислити їх до одної антропольоґічної відміни, як уважати окремими?

Врешті не можна удержатися згадана теорія проти факту, що нації безнастанно зміняють свій „стан посідання”, зменшуються або поширюються на користь або коштом других. Сі зміни викликують, розуміється, і зміни антропольоґічного складу націй. Расова теорія мусілаби послідовно приняти, що сей процес є все процесом занепаду одної і утворювання другої нації. Тим часом нація остає собою помимо сих змін. Вона остає сеюж самою нацією, хоч антропольоґічно і є не такою сьогодня, якою була вчора. Колиж расова теорія прийме ще в поняттє „історичної” раси і момент змінчивости, тоді вона тратить для питання про єство нації усяке пояснююче значіннє. Бож для неї важне не те, що нація представляє також антропольоґічно окрему індивідуальність. Вона твердить, що ся антропольоґічна окремішність є чинником, що творить націю, основою або одною з „основ самостійного народу”. А се є помилкою.

Помилкою також, і то помилкою дуже „старої дати”, є припущенне, що антропольоґічні ґрупи покриваються з лінґвістичними^[10]). Особливо захопленнє в свій час добутками порівнуючого мовознавства причинилося дуже до поширення сеї помилки^[11]). Сьогодня не підлягає ніякому сумнівови, що поширеннє мов не йшло по лінії антропольоґічних споріднень та ріжниць, але незалежно від них^[12]), через те й не можна класти обох прикмет побіч себе в дефініції нації. Вони не мусять сходитися з собою і життє вчить, що не все сходяться.

Сказане тут не значить, що нації не ріжняться поміж собою з точки погляду антропольоґії. Такі ріжниці поміж ними є безперечним фактом. Річ іде тільки про значіннє сього факту. Щодо його істнує повна анальоґія поміж фізичною та гуртовою одиницею. Фізичні людські одиниці ріжняться теж поміж собою своєю будовою, ростом і т. д. Але не в сьому безперечному факті істнуючих поміж людьми фізичних та духових ріжниць є основа їхнього істновання, як окремих одиниць. Якби найшлися люде навіть в найбільших дрібницях і з кождого погляду однакові, то проте вони не пересталиби бути окремими одиницями. Те саме відноситься до націй, як гуртових одиниць. Кожда з них ріжниться від инших як ріжняться поміж собою і людські одиниці, але причина, чому вони є окремими одиницями лежить не в сьому факті й сей факт не пояснює тайни їх самостійного істновання побіч себе як окремих гуртових одиниць, розвязка сієї тайни лежить в чому иншому.

——————

1. Передусім J. А. de Gobineau, „Essai sur l’inégalité des races humaines”, 1853 — 1855 — та Chamberlain, „Die Grundlagen des XIX.Jahrhunderts”, 4. Aufl., 1903.
2. Franz Boas, „Kultur und Rasse”, 1914, стор. 228 і слід.
3. Про се м. и. Бочковський, „Національна справа”, Відень, 1920, стор. 28 і слід.
4. „Verlesungen” von 1804/6., стор. 2, 259, 358.
5. Boas, цит. тв. стор. 229, 231.
6. Dr. G. Jellinek, „Allgemeine Staatslehre”, 3. Aufl., 1920, стор. 118.
7. Garcia-Calderon (F.), „Les démocraties latines de l’Amérique”, Paris, Flamarion
8. .Rudolf Kjellén. „Der Staat als Lebensform”, 1917, стор. 107.
9. Ratzenhofer, „Soziologie”, 1907, стор. 37.
10. Див. м. и. F. Schlegel.
11. Boas цит. тв., стор. 101 і слід.
12. Friedrich Meinecke, „Weltbürgertum und Nationalstaat”, 1919, стор. 58. Friedrich Hertz, „Moderne Rassentheorien”, 1904.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1928 року. Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2013 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора. Автор помер у 1942 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.