Теорія нації/II/Суть атомістичного розуміння

by Володимир Старосольський

◀ 1. Практичні основи такого розуміння

Теорія нації Володимир Старосольський 2. Суть атомістичного розуміння

3. Раса як обєктивний крітерій нації ▶

1922

2. Суть атомістичного розуміння. Невисказане ясно, лежить атомістичне розуміннє нації в основі числених теорій, які в однім або в кількох разом признаках добачують обєктивні критерії для установлення нації. З огляду на те, що сі теорії звертають увагу, коли не виключно то передовсім на емпірично дані „признаки нації”, названо теж напрям який вони представляють „емпіричним”^[1]).

Ся назва дає справді влучну характеристику згаданих теорій. Вони не тільки звертають головну увагу на безпосередній досвід, але звичайно і не йдуть далі його. Вони констатують тільки, що пр. окрема мова є звичайно явищем, що товаришить феноменови „нація” і підносять се поміченнє до значіння загального правила. Тим відзначаються вони з точки погляду методу. Атомістичність характеризує сам зміст їх учення.

Теорії сього типу найбільш поширені, поміж собою ріжняться в подробицях в тому, який власне чинник уважають найважніщим. Досить одностайно вони висувають момент мови та раси, а далі культури, території та історичних традицій. Усі ті „обєктивні критерії” нації зібрав в одно С. Рудницький в означенню, яке дає в статі: „До основ нашого націоналізму”^[2]. Дякуючи сьому ся статя як типовий приклад атомістичного розуміння нації дає нагоду розглянути усе, що для сього розуміння істотне та характеристичне.

В теоретичній частині статі, стрічаємо двічі дефініцію нації. Одна загальніша говорить: „Нація (самостійний нарід) це одна з відмін породи, „чоловік” (Homosapiens)”^[3]. Далі означає Рудницький докладніще націю ось як:

„Самостійним народом або нацією зовемо більшу чи меншу ґрупу людства (відміну людської породи), що має певну суму своєрідних, собі тільки питомих прикмет, котрі вяжуть усі індивідуми цеї ґрупи в одну цілість. Ці прикмети є:

1. антропольоґічна расовість (своєрідна будова і вигляд тіла);

2. самостійна серед инших мова (з літературою, наукою і т. д.);

3. питомі історичні традиції і змагання (на політичному, суспільному і т. п. полях);

4. питома культура (так матеряльна як і духова) й поспільні культурні стремління;

5. питома суцільна національна територія, на котрій або була, або є, або може бути питома національна держава.

Усі ці основи самостійного народу разом дають із усіма своїми підосновами й нарастами це „поспільне загальне почуттє, цей поспільний плебісцит, продовжуваний з дня на день, котрий творить націю, цю велику спілку, що опирається на свідомости жертв, котрі поспільно понеслося й котрі поспільно готовиться в будучині понести, цю спілку оперти на згідности й виразно висказаному бажанні вести дальше поспільне життє” (Ренан)”^[4]).

Ся дефініція містить тавтольоґії, які треба справити. „Відміни людської породи” се не що инше, як ґрупа людства, що відзначається наведеною в першій точці антропольоґічною расовістю. Зноваж матеряльна та духова культура містить в собі вже й мову з літературою, наукою і т. д. — значить 1. точка дефініції є зайва, а 2. точка міститься в 4.

Далі випадалоби виправити стилістичну неясність дефініції. Вичислені по точкам „прикмети” нації називаються далі „основами” її. Ся неточність вислову переходить відтак у внутрішню суперечність. Власне дефініція Рудницького добачує єство нації в обєктивних прикметах даної „відміни людства”. З виїмком згаданих в 4. точці „поспільних культурних стремлінь”, є і расові прикмети, і спільна культура, і традиції та змагання минулого, територія обєктивними чинниками. Натомість Ренан кладе усю вагу на субєктивний момент: „поспільне загальне почуттє”, „постійний плебісцит”, „свідомість” спільних жертв в минулому та майбутньому, „бажання вести поспільне життє”. Перехід від дефініції Рудницького до дефініції Ренана зовсім несподіваний і немотивований. Розуміннє нації обома авторами зовсім ріжне, і більше як ріжне: воно суперечить одно одному.

Се видно ясно вже з наведеного Рудницьким цитату. Але Ренан яснійше ще виказує зовсім противні дефініції Рудницького думки. Так він каже: „Людина не є рабом ані своєї раси, ані мови, ані своєї реліґії, ані течії рік, ні напряму гірських хребтів. Велика громада (agregation) людей, здорова духом та горяча серцем становить моральну свідомість, яка називається нацією”^[5]). Так для Ренана уся вага лежить в субєктивному моменті, докладнійше, в моменті волі, бажання належати до себе, становити одну колєктивну цілість. Противно, розуміннє нації Рудницьким наскрізь атомістичне. Усі наведені ним прикмети, вказують тільки на однаковість членів даної „відміни людства” в означеному напрямі: будови тіла, уживання однакової мови, памяти однакового минулого, однаковости культурного типу, переживання на одній території. Отож сама однаковість людей — навіть як би вона істнувала рівночасно в усіх вичислених Рудницьким напрямах, — не значить ще, що вони становлять сю субєктивну цілість, про яку говорить Ренан. І не тілько не становлять її самі собою, не тільки однаковість людей не творить з них заразом і eo ipso субєктивної, понадодиничної, колєктивної цілости. Вона також не становить основи, на якій з конечністю мусілаби виникати така цілість. Їхнє значіннє як основ для утворення нації не абсолютне, воно тільки релятивне, зглядне, залежне від инших рішаючих чинників.

Вичислених Рудницьким „основ” не можна признати істотними прикметами нації. Не можна принціпіяльно тому, що се давалоби тільки атомістичне її розуміннє. По ньому нація, булаби тільки збірною назвою для людей, що відзначаються від инших наведеними прикметами. Крім сього засадничого згляду, досвід, факти опрокидують правдивість дефініції про яку бесіда.

Значіннє вичислених Рудницьким чинників як основ, буде розглянуте далі, тут треба піднести їх нестійкість як сущих прикмет нації, головнож двох поміж ними, які в літературі про націю займають найвиднійше місце. Се є раса та культура, а зокрема мова.

——————

1. Н. А. Рубакинъ, „Національний вопросъ” („Среди книгъ” т. III. ч. 1), стор. 104.
2. Див. віденський тижневик „Воля”, 1920. Т. II, ч. 5. — Т. III, ч. 9.
3. Там же, стор. 240.
4. Там же, стор. 296.
5. E. Renan, „Qu’est-ce qu’une nation”, 1882, стор. 29.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1928 року. Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2013 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора. Автор помер у 1942 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.