Теорія нації/IV/Історичні традиції

by Володимир Старосольський

◀ 2. Культура

Теорія нації Володимир Старосольський 3. Історичні традиції

4. Сповідь Франка ▶

1922

3. Історичні традиції. В звязку з культурою треба розглядати „спільні традиції“, як націо-творчий чинник. Вже самий вислів вказує, що йде тут не про обєктивний факт спільної минувшини, але про „традиції“, отже субєктивний момент памяти та спогадів про сю спільну минувшину. Сього не можна забувати при оцінці значіння історичних традицій для нації. Булоб помилкою думати, що спільна минувшина обєктивно витворює націю. Спільнота, яку називаємо нацією, виїмково тільки має спільну минувшину в розумінню однакової долі в минувшині. Може одна тільки Америка до кінця XVIII століття дає картину яка моглаб бути справді „спільною традицією“ усеї нації. Взагаліж історія кождої нації представляє собою не менше внутрішньої ворожнечі на політичному, а передовсім суспільному тлі, як „спільних“ традицій. Без виїмку, скрізь народні низи находяться, на протязі століть, в боротьбі з верхами і з правила відносилися байдуже до подій, признаних відтак за найважніщі в історії нації. Грушевський виказав се щодо історії України^[1], а видані Драгомановим історичні пісні ясно доказують, що те, що затямили народні маси та що становить їхню історичну традицію, не є спільною традицією всього українського народа^[2]. З другого боку, майже кождий нарід поділяв в минувшині в неодному напрямі спільну долю з другими народами. Обєктивно се булаб основа для національного злиття з ними, тимчасом память сеї спільної долі звичайно затрачується і не переходить в склад національних традицій. Український нарід в широких своїх масах переживав на протязі цілих століть спільну суспільну недолю з польськими та московскими народніми масами, безперечно переживав теж і спільні з сими народами політичні процеси. Чомуж усе те спільне не стало національною традицією?

Справа мається тут подібно як з культурою. Зовсім субєктивно нація робить вибір серед матеріялу численних, иноді з собою дуже суперечних, переживань минувшини і тільки деякі з них зачисляє до своєї національної традиції. При сьому виборі рішаючу ролю має кождочасна актуальність. Анальоґія минулих з сучасними переживаннями є головним мотивом, чому спомини минулого задержуються, чому иноді забуте вже минуле пригадується та наново стає традицією. Відповідно тому, яка суспільна кляса стає провідницею в життю нації, стає її клясова традиція національною. Ґлорифікація історії німецького міщанства в шестій бесіді Фіхте^[3], вяжеться з переходом проводу в життю німецької нації в руки сеї суспільної кляси.

І так є все. Не минувшина як така творить націю. Свою безпосередню ролю як творчий чинник вона відограла тоді, коли була сучасністю. Посереднєж значіннє її, як історичної традиції, є тісно звязане з її відношеннєм до кождочасної теперішньости, яка все навязує передовсім до того, що в минулому находить актуальним для себе, звязаним з сучасним переживаннєм, дальше продовженнє чого находить вона в себе. Історична традиція є не тільки голосом минувшини, вона є все рівночасно і голосом теперішньости про минувшину. Переживання минувшини полишили свої наслідки в психольоґії, почуваннях, настроях, способі думання і т. д. Вони впливали як кожда сучасність на твореннє „народности“. Сі наслідки тревають далі навіть тоді, коли забулися події та відносини, що викликали їх. Колиж вони не забулися, коли не тільки наслідки його, але й саме минуле живе далі в традиції памяти, тоді значіннє його для нації є такесаме, як само переживаннє, бож воно і є переживаннєм наново вже пережитого. Шляхом спомину, минувшина стає теперішністю. Але для того щоби се могло статися, треба щоби дані події минувшини були відчуті як свої власні. Иншими словами, мусить для сього істнувати почуттє субєктивної єдности, яка обіймає минулі та живучі покоління і творить з них одну цілість. Отже істнуваннє такої „спільноти“ є умовою для істнування історичної традиції. Теза про ролю історичної традиції, як чинника що творить націю, обертається, таким чином, в противну тезу, про націю як жерело та конечну умову для істнування історичної національної традиції.

Тільки з отсим доповненнєм і тільки з наведеними застереженнями можна зачислити „національну традицію“ поміж чинники, від яких залежить народженнє та істнуваннє „самостійної нації“.

——————

1. М. Грушевський, „Історія України“.
2. М. Драгоманов, „Політичні пісні українського народу XVIII–XIX ст. ^{[опрацювання скану]}“, 1883.
3. „Reden an die deutsche Nation“, стор. 98 і слід.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1928 року. Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2013 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора. Автор помер у 1942 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.