Теорія нації/IV/Культура

by Володимир Старосольський

◀ 1. Раса

Теорія нації Володимир Старосольський 2. Культура

3. Історичні традиції ▶

1922

2. Культура. Сьогодня думка про расову єдність в розумінню спільного родоначальника — одиниці чи племени — не має в життю нації рішаючого практичного значіння. Правда, все ще в залежности від обставин уживається иноді расових арґументів в національній боротьбі^[1]), але пануючим в практиці розуміннєм національної спільноти є розуміннє її як спільноти на полі культури. Речником такого розуміння нації є пр. Найманн. Він каже, що нація, се „численійще поселеннє, що наслідком високої, своєрідної культурної творчости зискало своєрідну личність, яка на широких областях переноситься від покоління на поколінне“^[2]). На сьому стоїть і Житловський, в наведеній вже дефініції.

Фактичні причини, чому елєменти культури підношено до значіння осереднього чинника нації, є дуже ріжнородні. Се випливало иноді з політичних умовин, як пр. в Німеччині, коли там тільки в культурному розумінню було можна ставити домаганнє єдности нації, не попадаючи в конфлікт з істнуючими державними межами^[3]). Иноді се „недорозвій“ нації^[4]), звичайно в звязку з політичним гнетом над нею, що не позволяє життєвій енерґії нації^[5]) переступати меж культурної діяльности. Загально се вяжеться з обставиною, що в публичному життю прийшли до голосу середні суспільні верстви, з розбудженим інтересом до справ культури^[6]). Але чи не найважніщою причиною, яка відвигала „культурне“ розуміннє націй, був розвиток капіталістичного імперіялізму^[7]). Признаннє иншої, пр. расової основи нації, булоб для його невигідним тому, що воно назначалоби межі для національної експанзії. Натомість гнучке поняттє культури не тільки не клало таких меж, але ще давало вигідне гасло, в імя якого можна було переступати їх. Характеристично з сього боку для усього націоналістичного імперіялізму виводить Трайчке про винародовленнє в імя „вищої культури“. „Правда, воно не йде без безконечного страдання поневолених. Таким способом відбулося в найвищій мірі інтересне зліттє на ґрунті північно-східних кольоній. Се було убийство народу, сього не можна заперечити; але коли перемішаннє було скінченим, воно стало благодатю. Що моглиб сотворити в історії Пруси? Перевага Німців над Прусами була така велика, що для них як і для Вендів було щастєм, коли їх зґерманізовано“^[8]).

Ся тирада характеристична не тільки для німецького імперіялізму. Се є спільна мова усіх імперіялізмів, що прибирають на себе форми воюючого націоналізму. „Несеннє вищої культури“, се найновіще історично з усіх способів оправдуваннє імперіялістичних забаганок та походів. Зокрема „культурна місія“ та „нащіплюваннє“ вищої культури чи культури взагалі є „ідеалістичним“ виправдуваннєм усеї кольоніяльної політики всіх европейських держав з усіма її крівавими страхіттями та жорстокостями. В національнихже боротьбах, яких сценою є Европа, стрічаємо раз-у-раз покликування на культурну вищість, з одинокою метою, виправдати нею панованнє одної нації над другою. Субєктивну імперіялістичну затію, прикривається не тільки інтересом загальнолюдським, але навіть інтересом тих, проти кого вона звертається. В сьому приміненню треба культурницьку теорію поставити на одній лінії з усіма другими, які від випадку до випадку підноситься на оправданнє поодиноких імперіялізмів, або імперіялізму взагалі: однаково, чи се лєґітимістична, чи расова теорія, чи теорія економічних, політичних та стратегічних конечностей і т. д. Ріжниця поміж ними тільки в тому, до кого в першій мірі адресована кожда з них. Теорія „культурної місії“ має на увазі найширші кола, бо висуває арґумент в рівній мірі широкий, як туманний та непідлягаючий ніякій обєктивній контролі.

Таке практичне значіннє сеї теорії.

Вище вже сказано про її помилковість. Вона не дає пояснення про єство нації. Але вона всежтаки звертає увагу на чинник, який для нації має першорядне значіннє. З одного боку, культура се якість нації. Від культури нації, її типу та висоти залежить доля нації так само, як життєвий успіх одиниці залежить від її якости^[9]). З другого боку, чинник культури, хоч сам собою не становить нації, становить одну з найважнійших умовин для її народження. Вага культури для народин національної спільноти лежить в ось яких трьох моментах:

Обставина, що одиниці якогось гурта належать до одного культурного типу, що значить, вони живуть однаковими правовими, моральними, естетичними поняттями, однаковими умовими інтересами, однаковим побутом, ся обставина робить їх спосібніщими обєднатися в національну спільноту. Єдність культури сприяє, таким чином, створенню нації позитивно, а неґативно вона помагає нації відмежитися на вні, від других національних спільнот.

Далі, спільна культура улегшує техничне порозуміннє між членами нації. Особливо чинник мови, письма має преважно значіннє в сьому напрямі. Сі чинники є заразом найкращим зовнішнім способом маніфестувати свою національну приналежність та пізнавати національних собратів.

Врешті спільність культури творить спільність культурних інтересів, яка хоч і сама собою не рішає ще про істнуваннє спільноти в техничному значінню свого слова, то все становить умову, корисну для народин спільноти.

В сих трьох напрямах значіннє культури для нації лежить передовсім в поверхових та зовнішніх її проявах. Тому власне значіннє мови для нації таке велике^[10]), тому азбука могла стати рішаючим чинником національного розмежування між Хорватами та Сербами. Глибока суть культури, культурні ріжниці, які не лежать на поверхні її та не кидаються у вічі, мають для народження нації далеко менше значіннє. Видно се ясно по реліґії. Не її догматичний бік, але власне обряд та орґанізація впливали иноді дуже спільно на життє націй, на затираннє або поглиблюваннє національних меж.

Історія всіх реліґійних рухів виказує наглядно, що все тільки дуже обмежена та іменно тільки найменш глибока частина реліґійного учення захоплювала маси. І те саме правило, яке помічуємо відносно реліґії, відноситься до цілости культурного життя взагалі. На другому німецькому з’їзді соціольоґів в 1912, що був присвячений переважно питанню нації, загальний вислід дискусії був такий, що практичне значіннє культури для нації не залежить від глибини та вартости її змісту. Такий погляд висказав м. и. Макс Вебер: „Спільні культурні добра можуть отже становити обєднуючий чинник. Але при сьому не має значіння обєктивна цінність сих культурних дібр і тому не можна розуміти нації як культурної спільноти. Власне часописі, в яких зовсім певно не все збирається найкраще з літературної культури, споюють маси найсильнійше“^[11]). З другого боку, виказалася дискусія, що не можна поставити абсолютного правила, які власне культурні чинники мають для життя нації найбільше значіннє. Се проявилося особливо ясно відносно мистецтва, а зокрема музики^[12]). Але чинник, який в одних обставинах є без значіння, може в инших стати чинником перворяд ної ваги. Усе залежить від фактичних, конкретних відносин^[13]).

Взагалі значіннє культури для нації можна пояснити порівнаннєм з царини химічних сполук. Культурна єдність, се як якість химічних первнів, дякуючи якій вони лучаться з собою. Сама сполука наступає не инакше, як серед означених умовин термічних, иноді механичних і т. д. Без сих умовин не здійсниться сполука помимо того, що мається означена якість первнів. Можна теж означити ролю культури і так. Вода ціпеніє в лід при означеній температурі. Але при абсолютному спокою можна остудити її нище нуля, а вона не стане ледом — щойно хочби найменший рух викличе перехід її від плинного до ціпкого стану. Культурна якість се ніби температура суспільного гурта, який ціпеніє в націю щойно наслідком зовнішніх товчків, як вода під впливом руху.

——————

1. H. Charrisaut, цит. тв., стор. 46 і слід.
2. Fr. J. Neumann, „Volk und Nation“, 1888, стор. 132.
3. Meinecke, цит. тв.
4. Бочковский, цит. тв., стор. 30.
5. Там же, стор. 15 і слід.
6. Так Renner, цит. тв., стор. 90. — A. Menger, „Neue Staatslehre“ (Він не робить ріжниці між національним та державним патріотизмом).
7. Renner цит. тв., стор. 6, 1.
8. Treitschke, „Politik“. І. В., стор. 280-281.
9. Т. G. Masaryk, „Národnostni filosofie doby novějši“, Praha, 1919, особливо стор. 8 і слід.
10. Про значіннє мови основно В. Левинський, „Народність і держава“, стор. 5 і слід.
11. „Verhandlungen des zweiten deutschen Soziologentages von 20. bis 22. Oktober 1921 in Berlin“, 1913, стор. 57.
12. Там же, стор. 73 і слід.
13. Див. теж Житловський, цит. тв., стор. 26.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1928 року. Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2013 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора. Автор помер у 1942 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.