Теорія нації/VII/Єство нації

by Володимир Старосольський

◀ 2. Боротьба й обєктивні прикмети нації

Теорія нації Володимир Старосольський 3. Єство нації

1922

3. Єство нації. Серед численних теоретичних дефініцій націй, займає окреме місце дефініція подана Л. Ґумпльовичом. В першому виданню свого “державного права“, яке вийшло під заголовком “Фільософія державного права“, Гумпльович каже: “Приналежність в минувшині на протязі довшого історичного періоду до одного народу та одної держави є істотною умовою, отже також критерієм кождої національности. Взаїмне відношеннє понять: племя, нарід, національність можна означити так, що “племя“ є минувшиною народу, а національність його майбутнім“^[1]).

Таким чином, нація се суспільність, що мала або має власну державу. В сій дефініції — оскільки знаю — держава перший раз виступає як складова частина поняття нації. До Ґумпльовича одні, як Мацціні^[2]), Блюнчлі^[3]) підносили тільки як конечне політичне домаганнє. як постулят та ідеал злиттє нації з державою: “кожда нація є державою, кожда нація є тільки одною державою“. Другі клали державу в основу одного з двох можливих родів нації, протиставлячи “державну“ “культурній“ нації^[4]). Ґумпльович^[5]) ставить позитивне відношеннє “народу“ до держави, як істотну прикмету, без якої народ не є нацією. Але недостача та помилковість сеї дефініції в тому, що в ній признано історичний факт державного істнування (в минулому або в теперішньому) обєктивним критерієм нації. Очевидна помилковість такої дефініції випливає з простого міркування, що згідно з таким розуміннєм або кожда заістнувавша держава мусілаб бути жерелом нової нації, або дефініція є неповна, бо не поясняє чому власне тільки деякі держави породили нації.

Крім сього ся дефініція викликує цілий ряд дальших питань, з яких деякі нелегкі для відповіді: яка форма політичної орґанізації вистарчає, щоби признати народові державну минувшину, а вслід за сим признати його нацією? (Ґумпльович сам не признає пр. Українців за націю ізза браку такої минувшини)^[6] — як довго мусить тревати державність народа, щоби він став нацією? Який найдовший час може ділити недержавний тепер нарід від його державної минувшини? і т. д. З сього боку поділяє ся дефініція недостачі всіх спроб, найти єство нації в якійнебудь обєктивній її прикметі.

Заслуга Ґумпльовича в тому, що він вказує вірно площину, на якій треба шукати єства нації. Се відношеннє її до держави. Тільки сього відношення не можна брати в розумінню обєктивного факту власної державности, але як субєктивний факт, як волю та змаганнє до власної державности. Таким чином, треба в дефініції Ґумпльовича перенести державу з минулого та сучасности народа в сучасність і майбутнє його, заступити державність як обєктивне жерело нації, державницькою ідеєю як чинником, що творить національну спільноту.

Збираючи разом усе сказане досі, доходимо до ось яких тез:

Нація се спільнота, себто суспільство, основою якого є араціональна, стихійна воля.

В протиставленню до спільнот, які основуються на фізичних підставах кровного звязку, як родина, рід, племя — вона основується на інстинктах “другого ступеня“, типом яких є ідея.

“Обєктивні прикмети нації“ се тільки чинники, які в даних історично умовинах помогли національній спільноті витворитися, а заразом се форми та символи, в яких вона проявляє себе.

Жерелом національної спільноти та істотною силою, якою вона істнує, є стремліннє до політичної самодіяльности та самостійности, яке історично проявилося як боротьба за суверенність: “in tyrannos“ в межах держави та на вні, за суверенність власної держави^[7].

Історично народини сучасної нації є звязані з народинами сучасної демократії, а сей звязок не є випадковим, а випливає з природи обох явищ.

---

——————

1. L. Gumplowicz, “Philosophisches Staatsrecht“, 1877, стор. 43.
2. В. Левинський, “Народність і держава“, стор. 88 і слід.
3. Bluntschli, “Die nationale Staatsbildung und der moderne deutsche Staat“, 1870.
4. Meinecke, цит. тв., стор. 6. слід. і раніше.
5. Ґумпльович називає “народом“ суспільність держави. Тут уживається сього слова на означениє не державного суспільства, але на означенеє ґрупи, що відзначається окремими обєктивними прикметами, як мовою і т. д.
6. Цит. тв., стор. 44 зам. На основі опреділення нації Ґумпльович не признавав Українці нацією. При тім виходив з передпосилки, що Українцї ніколи не мали власної держави. 1904 — 1905 рр. доволі часто заходив я з пок. тов. Є. Косевичом до пок. Ґумпльовича. Тов. Косевич приніс був Ґумпльовичові один або два перші томи „Історії України“ Грушевського. За якийсь час, Ґумпльович, що прочитав був „Історію“ з великим зацікаленнєм, в розмові з нами про неї згадав про свою увагу відносно Українців і заявив, що змінив висказаний там погляд. Тоном глибокого переконання сказав тоді до нас: „ви є нація“. В другому виданню книжки згадана увага про Українців пропущена.
7. Див. Johannet, цит. тв., стор. 309–404, 405.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1928 року. Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2013 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора. Автор помер у 1942 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.