Теорія нації/VII/Боротьба й обєктивні прикмети нації

by Володимир Старосольський

◀ 1. Політична боротьба — мати нації

Теорія нації Володимир Старосольський 2. Боротьба й обєктивні прикмети нації

3. Єство нації ▶

1922

2. Боротьба й обєктивні прикмети нації. Обставина, що ріжні чинники по черзі могли відограти ту саму ролю в життю нації, є доказом, що жаден з них не є абсолютною прикметою нації, що їх роля означена історичними умовинами та що вони — тільки ріжні форми феномену, якого найглибше єство лежить не в них. Саме незалежне від сеї змінчивости явище, се суспільство, яке в стремлінню до політичної самостійности в боротьбі за неї стає спільнотою.

Реалізація політичної волі, се чинник, який творить націю. “Національний принціп не звертає зразу вістря проти членів инших націй. Він звертається in tyrannos“, каже Мізес і далі каже, що сей принціп “революційний, він хоче усунути всяке панованнє, яке не відповідає його принціпам, але рівночасно є і пацифістичним. Яка ще істнуватиме причина війни, коли всі народи будуть визволені?“^[1]).

Сю пацифістичну ноту, ноту національної толеранції підчеркують і другі автори як характеристичну для молодого націоналізму^[2]). Такий погляд не зовсім вірний. Він може відноситися до ідеольоґії, яку голосять провідники передовсім поневолених націй, але не до реальних фактів з життя націй. Сі факти показують, що толєранція відноситься тільки до націй, між якими не мається ніякої колізії інтересів, натомість не має вона ніякого примінення там, де входить в гру “національний інтерес“.

Значіннє сього останнього слова дуже неозначене і само слово дуже надуживане головно завойовницьким національним імперіялізмом. Тут ужито його в значінню інтересу, звязаного з самим соціольоґічним процесом творення та істнування національної спільноти. В сьому значінню національний інтерес розтягається на все, що може пособити творенню сеї спільноти, або спиняти її. Отже в сій сфері виявили нації в періоді своїх народин крайню нетерпимість. Ведені стихійною волею внутрішнього обєднання, молоді нації безпощадно переводили його й безпощадно виступали проти всього, що розбивало сю єдність. Революційна Анґлія і революційна Франція виказали в сьому напрямі крайню непримиримість. Перша пішла походом на Ірляндію та Шкоцію, друга проголосила та повела не тільки політичну але й культурну безоглядну централізацію. “...француська революція ...яка спеціяльно в національній справі (саме щодо поневолених народів Франції та їх мов) зайняла крайнє державно централістичне становище (француські якобінці-централісти були саме батьками й ідеольоґами всіх пізнійших протинаціональних державних централізацій скрізь по всій Европі, отже всіляких їх “обрусіній“ ґерманізацій, мадяризацій і т. ин.), мала своєю загальною ідеольоґією чималий вплив на розвиток визволених народів“^[3]). Оскільки нетолерантною національно була російська демократія, виказав ясно Драгоманов. Жерело сеї нетолєранції дарма шукати в царині “чистої думки“. Воно лежить в інстинктовному, стихійному стремлінню борючоїся демократії витворити спільноту, в стремлінню яке є наслідком соціольоґічного закону, що ділає не телєольоґічно, тільки причиново.

Що ніяка обєктивна “національна прикмета“, зокрема і “народність“ як сума сих прикмет, не становлять нації, але саме, чимбито не було зроджене змаганнє до політичної самостійности, слідує ще з ось якої обставини. Нація як політична спільнота може часово випередити народини “народности“. Вона може народитися там, де немає ні окремої мови, ні культури, ні взагалі нічого, що становить сі “національні прикмети“. Як така нація, без обєктивних національних прикмет, виникли сполучені Держави Північної Америки. Воля та змаганнє до політичної самостійности зродилися тут на ґрунті економичних та (в звязку з ними) політичних інтересів та противенств до Анґлії. В боротьбі за їх здійсненнє витворилася політична спільнота частини анґлійського народу, який ні мовою, ні взагалі культурою не ріжниться нічим від його решти. Народилася нація мимо того, що не було ні одної з сих “прикмет“, які уважається деким необхідним для істновання нації. Раз заістнувавши та добувши собі політичну самостійність ся американська нація тільки згодом, в довгому процесі почала витворювати в себе сі окремі, обєктивні прикмети — головно власну культуру, а по части й мову. За яких 100 літ після народин американської нації почала істнувати також і американська “народність“ в розумінню окремих народніх прикмет^[4]). Витворилися своєрідні антропольоґічні прикмети, виникли ріжниці мови, стала витворюватися власне, відмінне від анґлійського гарне письменство, мистецтво, своя фільософія, власна культура приватного та публичного життя^[5]).

Сей процес досі ще нескінчений. Ще в третій четвертині XIX століття вівся спір, про істнованнє окремої американської літератури^[6]). Всежтаки сьогодня істнованнє окремої американської народности се неспірний факт. Анальоґічне явище стрічаємо в південній Америці, де новонароджені нації довго ще не мали власної народности і в области культури тільки згодом усамостійнилися супроти Італії та Португалії^[7]).

Приміри Анґльо-Саксонської та латинської Америки для зрозуміння істоти нації дуже інтересні. Там не було історичних відносин, серед яких творилися нації Европи та які затемнюють та иноді закривають перед нашими очима явище народин нації. Націо-творчі сили ділали там в чистій формі так, що дають нам неначе сурогат научного досвіду переведеного в робітні, в ізоляції від усього що припадкове та що не належить до єства явища. Ані на спільне своє кровне походженнє, ані на історичні традиції, ані на споконвіку свою зрошену кровю та потом батьків територію, ані на спільну віру, ані на власну, окрему від инших мову не можуть зглядно не могли покликатися нації Америки як на основу свого національного істновання.

Все те зявилося тільки згодом, не як причина, а як продукт національного їх істновання. Їх колискою була боротьба, типова боротьба демократії in tyrannos. Момент, коли замаяв в сій боротьбі проти метрополій самостійницький стяг, був моментом народин нових націй (див. с. 150).

——————

1. “Nation, Staat und Wirtschaft“, стор. 28.
2. Renner, цит. тв., стор. 90 і слід., Michels, цит. тв., стор. 163.
3. Бочковський, цит. тв., стор. 16. Johannet, цит. тв., стор. 98 і слід., 108 і слід., 119 і слід.
4. Kjellén, “Die Grossmächte und die Weltkrise“, стор. 1.4.
5. Firmin Roz, “L’energie américaine“, Paris. E. Flammarion.
6. Th. Bentzon, “Les poétes Americaines“ (“Revue des deux mondes“, 1886, LVI. 3. p.), стор. 80 і слід.
7. F. Garcia-Calderon, “Les démocraties latines de l’Amérique“.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1928 року. Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2013 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора. Автор помер у 1942 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.