Теорія нації/X/Теза про майбутню бездержавність

by Володимир Старосольський

Теорія нації Володимир Старосольський 1. Теза про майбутню бездержавність

2. Політичний характер публичної влади ▶

1922

I. Теза про майбутню бездержавність. Є ще один момент, який надає надзвичайну вагу питанню про взаємини поміж націю та державою. Особливо в останні часи, коли основні питання про державу, її долю в майбутньому та звязані з ними принціпіяльні питання практичної політики піднесено знова з енерґією, особливо на тлі сього комплєксу теоретичних та практичних питань не можна поминути мовчки значіннє нації для їх розвязки.

Основні тези, на яких виростає ся дискусія про державу, самі собою лежать поза межами нашої теми. Помимо сього, не можна поминути їх тут мовчки. В них міститься момент, що має істотне значіннє для питання про ролю націй в „політичній“ орґанізації суспільностей. Для питання про істнуваннє держави, нація має хотя й не виключне, то всежтаки, побіч инших чинників, рішаюче значіннє.

Опираючися на цитатах та поодиноких висловах Маркса та Енґельса, звернувся Лєнін, в своїй принціпіяльній праці про державу, проти пануючих досі в соціяльдемократичній теорії та практиці поглядів. Він виходить з дефініції держави, як орґанізації панування кляси над клясою і становить тези, що після переходового революційного періоду, в якому пролєтаріят шляхом диктатури заволодіє державою, щоби остаточно поконати буржуазію, знести поділ суспільности на кляси та завести соціялістичний, а потому комуністичний лад — настане період, коли держава сама собою мусить розложитися та „завмерти“. Він каже м. и.: „ми прямуємо, як до найвищої мети, до усунення держави, себто всякої орґанізованої і систематичної власти сили, всякого знасилення людей взагалі. Ми зовсім не бажаємо такого суспільного ладу, при якім не шанувалосяб засади, що меншість має підрядитися більшости. Але, простуючи до соціялізму, ми переконані, що зростаючи він мусить перетворитися в комунізм, а в звязку з сим мусить щезнути всяка необхідність знасильневня людей взагалі, підрядження одної людини одній, одної части населення инший частині, бо люде звикнуть дотримувати елєментарних правил суспільного співжиття без знасильнення і без підрядження“)^[1].

Ріжниця поміж сим відношеннєм до держави і ученнєм анархізму лежить отже тільки в погляді на спосіб, в який має відбутися перехід від державного до бездержавного стану. Анархісти хотять, щоби революція сейчас скасувала державу — з чого слушно глузував Маркс, як з наївного складання необхідно потрібної ще пролєтаріятові зброї^[2]).

Маркс та Енґельс, а за ними Лєнін каже, що держава потрібна ще пролєтаріятові після його побіди та що аж коли в руках пролєтаріяту сповнить вона се останнє своє завданнє, тоді сама „завмре“^[3]). Той самий погляд ще яркійше висказує Бухарін. „Науковий комунізм бачить в державі орґанізацію пануючих кляс, знаряд поневолення та насильства і природно для комунізму не може бути бесіди про державу майбутнього. В сьому майбутньому немає кляс, немає клясового поневолення, а наслідком сього і знаряддя сього поневолення, влади. „Безклясова держава“ — на якето становище заблукалися соціяльдемократи — є противенством в собі, безглуздєм, дурницею, „сухою водою“^[4]). „Комуністичне суспільство є отже бездержавним. Колиж так — то в чому в дійсности лежить ріжниця поміж анархістами та марксістами-комуністами?“ „Можна сформулувати її коротко — як ріжницю поміж зцентралізованою продукцією великих заводів та здецентралізованою — дрібних^[5]) Таким чином, можна признати пануючим в комуністичній партії погляд, що в будучности, зокрема з запанованнєм соціялістичного ладу, держава перестане істнувати.

Сказано, що сей погляд основується — головно Лєнін — на цитатах з Маркса та Енґельса. Помимо сього ледве чи можнаби без зостережень признати його поглядом обох творців наукового соціялізму. Вони висказувалися про державу тільки принагідно, хоч і в катеґоричному тоні, і булоб доволі трудно на основі сих доривочних висказів зложити повну та викінчену теорію держави. Все ж таки доволі ясно пробивається з сих висказів ученнє, яке не зовсім покривається з теорією Лєніна. Для Маркса та Енґельса клясова держава була тотожною з державою взагалі. Але відкидаючи клясову державу, не відкидали вони разом з сим і деякої примусової та наділеної властю суспільної орґанізації взагалі. Се випливає ясно вже із сих висказів Маркса та Енґельса, які наводить Лєнін в своїй книжці. „Енґельс... сміється з плутанини думок у прудоністів, які уважають себе за антіавторитарців себто заперечують всякий авторитет, усяке підрядженнє, всяку власть. Візьміть фабрики, залізниці, кораблі в широкім морі, каже Енґельс, хібаж не ясна річ що без якогось підрядження, а тим самим без якогось авторитету чи власти, ні в однім з сих складних технічних підприємств, які полягають на уживанню машин і пляномірнім співробітництві багатьох осіб, функціонування їх не булоб можливим?!“^[6]). Річ отже не в тому, щоби скасувати всяку власть, а в тому, „що соціяльна орґанізація будучини допускатиме авторитет лише в тих межах, які ставиться неминуче продукційними відносинами“. Іде про те, „що держава, а з нею і політичний авторитет зникнуть наслідком будучої соціяльної революції, себто, що громадські функції втратять свій політичний характер і перетворяться в прості адміністраційні функції, які доглядають соціяльних інтересів“^[7]). Зовсім ясне, що се не покривається з наведеними вище власними поглядами Лєніна і Бухаріна, по яким в майбутньому малоби зникнути всяке „підчиненнє людями людини“, всяка власть. Тут очевидне непорозуміннє, коли подається сі останні погляди за погляди Маркса й Енґельса.

Сю помилку поділяють з названими авторами також їх критики з несоціялістичного табору^[8]). Робить її й Кельзен в своїй праці про відношеннє соціялізму до держави. Він уважає інтерпретацію Лєніна згідною з ученнєм Маркса. І підносить проти обох, що здійсненне великих завдань соціялістичного суспільства немислиме без сильної примусової орґанізації, без власти, послуху владі та зовнішнього примусу на випадок непослуху. „Як що тисячи думань та бажань одиниць про те, що є доцільним та потрібним для загалу та одиниць не будуть залізною енерґією та неумолимим примусом підданими одному думанню та одній пануючій волі, тоді, по людському міркуванню та по всім дотеперішнім досвідам про людську натуру, мусить захитатися комуністичний господарський плян та побудоване на ньому суспільство“^[9]). З сею істиною, яку розуміють Маркс та Енґельс як економісти, попадають вони в конфлікт як політичні провідники^[10]).

Зокрема звертається Кельзен проти відомого сформуловання, що в соціялістичному суспільстві на місце правління над особами вступає управа річами, керуваннє продукційними процесами. Кельзен каже, що протиставленнє, яке міститься в сьому реченню та „на якому спирається відкиненнє держави як політичного засобу, є тільки позірним. Бо немає ніякого керування річами, яке не булоб керуваннєм особами, тобто означеннєм одної людської волі другою“^[11]). Таким способом, згадане реченнє не малоб ніякого реального змісту, а економічна теорія Маркса та Енґельса не даласяб помирити з їхньою політичною теорією: економична централізація, плянове керуваннє господарським життєм не дасться подумати без влади і то сильної влади.

——————

1. В. Лєнін, „Держава і революція“, переклад Н. Дятлова, 1920, стор. 71.
2. „Neue Zeit“, XXXII. Jahrgang, I, В. 1913-1914, стор. 40.
3. „Держава і революція“, стор. 52 і слід.
4. N. Bucharin, „Anarhismus und wissenschaftlicher Komunismus“, Hamburg, стор. 6. — Маю тільки німецький переклад російського оригіналу.
5. Там же, стор. 7.
6. „Держава і революція“, стор. 52 — 55.
7. Там же, стор. 53.
8. Так м. и. Friedrich Lenz, „Staat und Marxismus“, 1921, стор. 83.
9. Dr. Hans Kelsen, „Sozialismus und Staat“, 1920, стор. 54.
10. Там же, стор. 44 і слід.
11. Там же, стор. 55.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1928 року. Термін дії авторських прав на цей твір в Австрії закінчився до 1 січня 2013 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора. Автор помер у 1942 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.