Тисяча й одна ніч (1905)/Історія міхоноші і трьох сестер
| ◀ Історія скаменїлого принца | Тисяча й одна ніч Історія міхоноші і трьох сестер |
Історія першого жебрака ▶ |
|
У містї Баґдадї жив собі раз нежонатий міхоноша, який одного дня стояв на торговици спертий на свій кіш, коли приступила до нього дама, закутана в шовковий золотом шитий і золотом обрублений ізар[1] мосульського[2] виробу і підняла заслону, під якою було видно чорні очи з вузкими бровами й довгими віями із приязним виразом, і скінчено гарне лице. Солодким голосом сказала вона до міхоноші: „Візьми свій кіш і ходи за мною. Міхоноша, який ледви діждав ся того, узяв кіш і йшов за нею, доки вона не задержала ся під дверми одного дому й застукала, після чого зійшов до неї христіянин і дав їй міру оливи, за яку вона заплатила один динар. Відтак поставила оливу в кіш і сказала до міхоноші: „Ходи за мною!“ Міхоноша закликав: „На Бога, се благословенний день!“ і йшов за нею з кошем на голові, доки вона не задержала ся перед склепом із овочами і купила там сирійські яблока, османські квітти, броскви з Оману, ясмін із Алєппо, водні лелїї з Дамаску, водні мельони з-над Нїлю, єгипетські лімони, султанські цитрини, пахучі мірти, генну, камелії, гірські тулїпани, фіялки, ґранатові цьвіти і єрихонські рожі. Поклавши все те в кіш міхоноші, — сказала знов до нього: „Бери!“ Міхоноша взяв кіш і йшов за нею, доки не задержала ся в різника і сказала до нього: „Врубай менї десять фунтів мяса.“ Відтак завила мясо в банановий лист. поклала в кіш і сказала до міхоноші: „Ходи за мною, міхоношо!“ Він узяв кіш і йшов за нею, доки вона не задержала ся у склепі з сушеними овочами. Купивши там по трохи усїх родів, сказала знов до міхоноші: „Бери й ходи за мною!“ Він узяв кіш і йшов за нею аж до цукорника, де вона купила тацу з ріжними тїсточками й цукорками і також положила їх до коша. Тодї сказав міхоноша: „Коли-б ти менї наперед була сказала, я був би на все те взяв мула.“ Вона усьміхнула ся і вступила ще до перфумерії, де купила десять родів води, рожеву, із помаранчового цьвіту, із вербового цьвіту і т. д., далї великий кусень цукру, фляшку рожевої води з мошусом до скроплюваня, ялівцеву живицю, альоесове дерево, амбру, мошус та александрійські сьвічки. Поклавши і те все в кіш, сказала: „Бери кіш і ходи за мною!“ Він узяв кіш і пішов за нею аж до високого, гарного дому на стовпах, із подвійними дверми з гебанового дерева, оббитими золотом, перед якими було широке подвірє. Тут вона легко застукала і зараз отворили ся обі половини дверий, у яких міхоноша побачив иньшу дївчину, струнку, з повними грудьми, повну краси і принади, збудовану на причуд — симетрично, з чолом неначе ясний півмісяць, із очима ґазелї і бровами неначе серп місяця в місяци Рамазанї, з лицями як гірські тулїпани й устами як печать Соломона, з обличєм як місяць на початку повнї, з грудьми як два однакі ґранатові яблока і з тїлом, що виглядало під одїжю як звій перґаміну, так що міхоноша, побачивши її, стратив ум і мало не впустив коша з голови та не закликав: „ В моїм житю не бачив я більше благословенного дня як сей.“ А придверниця сказала до дами й до міхоноші „Витайте!“ і вони увійшли і зайшли до великої й гарної, богато декорованої салї, прикрашеноі деревляною різьбою, фонтанами, лавками, сидженями й бічними комнатами які були закриті заслонами. В серединї салї стояла мармурова софа, висаджена золотом і дорогим камінєм і закрита москітовою сїткою з червоного сатину, а на нїй сидїла дївчина з вавилонськими[3] очима і струнка як алїф[4], якої лице засоромило би сьвітло сонця, так що вона виглядала як ясна зьвізда або арабська княгиня і до неї відносили ся слова поета:
Хто твою стать порівнає із гнучким рижом,
ширити-ме брехню й очерненє про тебе.
Убране нїщо не гарнїйше від зеленого рижу,
але наге нїщо не пишнїйше від тебе.
Третя дївчина підняла ся з софи, підійшла кілька кроків до своїх сестер і сказала: „Чого так стоїте? Знїміть тягар із бідного міхоноші.“ І помогла придверницї, яка взяла за кіш із заду, і тій, що купувала, яка взяла за кіш із переду, і вони зняли кіш із міхоноші, вийняли з нього все і поклали кожду річ на своїм місци. Відтак дали міхоноші два динари, кажучи: „Можеш іти, міхоношо.“ Одначе міхоноша стояв і не рухав ся, задивившись на дївчата, що були гарнїйші від усїх, які він доси бачив. При їх красї і нїжности впало йому в очи, що коло них нема мущини, а коли ще його очи впали на все те вино, овочі, перфуми й иньші річи, у своїм здивованю зовсїм забув відійти, так що третя дївчина запитала: „Чому не йдеш собі? Може тобі за мало заплатили?“ І звертаючи ся до сестри, сказала: „Дай йому ще один динар.“ Але міхоноша від. повів: „На Бога, моя панї, менї належить ся тільки два півдіргеми, я вдоволений, тільки моє серце й мої думки були заняті вами й вашим положенєм, що ви живете самі без мущини і без когось, хто вас забавляв би своїм товариством, бо-ж ви знаєте, що мінарет має мати чотири головні мури. Однак вам бракує четвертий мур, а щастє жінок повне тільки через мущин, як кажуть слова поета:
„Поглянь на чотири річи, злучені в мене:
Арфа, лютня, цитра і флєт.
На се дївчата відповіли: „Ми як дївчата боїмо ся повіряти нашу тайну комусь, що не заховає її, а також читали ми десь такий вірш:
„Ховай перед другим свою тайну, не передавай її другому;
хто передає далї таємницю, той згубив її.“
На їх мову міхоноша відповів: „На Бога, я розумний і певний чоловік, я читав багато книжок і студіював деякі хронїки. Я розголошую добре, закриваю зле і поступаю по словам поета:
„Тільки гідний довіря чоловік заховає тайну,
у найлїпших людий лежить вона схована.
У мене лежить тайна як у замкненім домі,
до якого брам згублено ключі.“
„Хочу пити вино й виздоровіти,
Бо сей напиток лїчить усяку недугу“.
Опісля поцїлував їх руки і випив, а відтак звернув ся до панї дому зі словами: „Моя панї, я твій невільник, твій мамелюк і слуга“ і заспівав:
„Перед дверми стоїть один із твоїх невільників,
що знає за те твою щирість і ласку й подяку“.
Панї дому відповіла йому: „Пий на здоровлє!“ Він узяв чашу, поцїлував її в руку і заспівав слова поета:
„Я подав їй щось, подібне до її лиця,
що яснїло червоно як пожар,
а вона взяла з усьміхом і запитала:
Як можеш лиця людий давати людям пити?
Пий лише, сказав я, се мої сльози, які так червоно закрасила моя кров,
і мій дух змішав ся з тим у чаші“.
Тепер узяла чашу панї дому, випила її і подала далі своїй сестрі. Так проводили вони час із міхоношею, танцювали співали й любували ся пахощами, а міхоноша обіймав їх і цїлував, коли одна з ним говорила, друга його щипала, а третя била пахучими цьвітами, доки вино не вдарило їм у голову і не заскочила їх ніч.
Тодї сказали вони до міхоноші: Йди геть і покажи нам ширину своїх плечий!“ А міхоноша відповів: „На Бога, лекше менї було-б позбути ся свого духа, як вашого товариства; злучім день із нічю після чого кождий із нас нехай іде своєю дорогою“. На се сказала господиня: „На моє житє, позвольте йому в нас спати, він нас бавити-ме, він такий дотепний співак“. Тодї вони сказали: „Встань і читай, що написано над дверми!“ Він підійшов до дверий і побачив над ними виписані золотими буквами отсї слова: „Не говори про річи, які тебе нїчого не обходять, щоб не почув річий, які тобі не сподобають ся“. Прочитавши се, сказав: „Сьвідчу ся, що не говорити-му про те, що мене нїчого не обходить“. Відтак господиня встала і приготовила їм їсти і вони їли й пили й палили воскові сьвічки та альоесове дерево, коли нагло хтось застукав до дверий. Не перешкаджаючи другим, одна з них підійшла до дверий і вернула зі звісткою: „Наша втїха буде сеї ночи повна; під дверми стоять три чужинцї зі стриженими бородами, які дивним припадком усї слїпі на лїве око. Вони всї три чужинцї, які що-йно прийшли з краю Рум і мають сьмішні строї і постати. Коли вони прийдуть, мати-мемо з чого сьміяти ся“. Так не переставала намовляти своїх товаришок, доки вони їй не сказали: „Пусти їх під умовою, щоб не говорили про річи, які їх не обходять, аби не вчули річий, які їм не сподобають ся“. Вона пішла врадувана і вернула із трьома одноокими, які мали бороди гладко обстрижені, тонкі вуси закручені і були жебраками. Поздоровивши присутних, задержали ся при дверях, але дївчата встали перед ними і попросили їх сїдати. Коли ті три жебраки побачили міхоношу і завважили, що він пяний, і близше придивили ся йому, подумали, що він один із їхнїх, і сказали: „Се жебрак як і ми і буде нас бавити своїм товариством“. Але коли міхоноша почув їх слова, встав, завернув очи і напав на них: „Сидїть тихо і не наприкрюйте ся; чи не читали ви, що написано над дверми? Дївчата почали сьміяти ся і говорили одна до другої: „Ті жебраки і міхоноша будуть нас добре бавити“ Потім дали їм їсти й пити і їли й пили разом, а услугувала придверниця. Коли чаша обійшла їх усїх кругом, міхоноша сказав до жебраків: „Брати, не знаєте оповісти якої історії або чогось иньшого дивного, аби ми забавили ся?“ А що вино їх що раз більше розгрівало, зажадали вони музичних інструментів. Придверниця принесла їм моссульський тамбурін, іракійську лютню і перську арфу і жебраки повставали, один узяв там бурін, другий лютню, третїй арфу і почали грати, а дївчата приспівували своїми чистими голосами.
Нагло застукав знов хтось до дверий і придверниця встала подивити ся, хто там. А зі стуканєм річ мала ся так: Тої ночи калїф Гарун ер-Рашід у товаристві свого везира Джаафара і Месрура, що носив меч його пімсти, по свойому звичаю вийшли на місто у купецькім строю, аби побачити, що творить ся нового. Коли переходили попри той дім і почули музику, сказав калїф до Джаафара: „Вступім до сего дому, аби пізнати властитетелїв тих голосів“. Джаафар відповів: „Тих людий опянило вже вино, тому уважаймо, бо вони можуть зробити нам що злого“. На се калїф відповів: „Мусимо там піти, а ти видумай який підступ, аби ми там дістали ся. Джаафар відповів: „Чую і слухаю“, приступив до дверий і застукав. Коли-ж придверниця вийшла й отворила, він сказав до неї: „Моя пані! ми купцї з Тиберіяди і ще тільки десять днїв у Баґдадї; веземо з собою товари і заїхали до хану[5] для купців. Нинї вечером пішли ми до купця, який нас запросив до себе. Коли він нас погостив і ми з'їли й випили й дістали від нього дозвіл піти до дому, не попали в ночи до хану, до якого заїхали, бо ми тут чужі, і ждемо від вашої доброти, що нас приймете до себе на сю ніч. Бог вам се нагородить“. По тих словах Джаафара придверниця приглянула ся їм і побачивши, що вони одїті по купецьки і мають поважний вигляд, пішла до своїх товаришок, які по короткій нарадї сказали до неї: „Приведи їх!“ Коли вона знов вернула й отворила двері і вони запитали: „Чи можна за твоїм дозволом увійти?“ — вона відповіла: „Увійдїть!“ Калїф, Джаафар і Месрур увійшли. Побачивши їх, дївчата встали, обслужили їх і сказали: „Ми радо витаємо наших гостий, але кладемо вам умову, аби ви не говорили про річи, які вас нїчого не обходять, щоб не почули річий, які вам не сподобають ся“. Вони відповіли: „Добре“. Відтак засїли з товариством до вина. Коли калїф побачив трьох жебраків і завважив, що всї вони слїпі на лїве око, здивував ся, а ще більше здивував ся, побачивши красу і принаду дївчат. Вони пили далї й бавили ся і також калїфови подали вина. Але він відповів. „Я гаджі[6]“, і відсунув ся від них. Тодї придверниця встала, розстелила перед ним скатерть із золотого брокату, поклала на нїм порцелянову тарілку, налляла води з вербового цьвіту, стопила в нїй трохи снїгу і перемішала з цукром. Калїф подякував їй і подумав собі: „Мушу її завтра нагородити за се добре дїло“.
І пирували далї, але коли вино показало свою силу, панї дому встала, взяла господиню за руку і сказала їй: „Встань, сестро, аби сповнити наш обовязок“ Та відповіла: „Добре“. Придверниця встала також і зробивши порядок на серединї салі, казала жебракам сїсти против них коло дверий, а до міхоноші закликала: „Яка мала твоя любов. Ти не чужий, але належиш до дому“. Міхоноша скочив на рівні ноги, підперезав ся й запитав: „Що прикажете?“ Вони відповіли: „Лиши ся там, де стоїш“. Відтак господиня встала і сказала до міхоноші: „Поможи менї“. Він побачив, що вона держить на ланцюхах дві чорні суки, взяв їх від неї і повів на середину салї. Тепер устала панї дому, закотила рукави поза ліктї, вхопила бич і закликала до міхоноші: „Приведи сюди одну суку!“ Коли він привів до неї одну суку на ланцюху, при чім зьвіря обертало свою голову до дївчини і вило, дївчина кинула ся її бити і била не вважаючи на її витє, доки її не зболїла рука і тодї вона кинула бич із руки. Потім притиснула суку до грудий, обтерла їй сльози і покрила її голову поцїлуями. Відтак сказала до міхоноші: „Візьми її геть і приведи другу!“ після чого вчинила з тою те саме, що з першою. Підчас того занепокоїло ся серце калїфа і стиснули ся груди і він кивнув на Джаафара, аби запитав ся їх, але Джаафар дав йому рівночасно знаком зрозуміти: „Сиди тихо!“
Потім обернула ся панї дому до придверниці і сказала їй: „Встань сповнити свій обовязок“. Та відповіла: „Добре“. Панї дому сїла на алябастрову софу, вибиту золотом і сріблом і сказала до придверницї й господинї: „Принесїть свої річи!“ Придверниця сїла коло неї на софі, а господиня принесла з бічної кімнати сатинову торбинку з зеленими френзлями, підійшла перед паню дому і вийняла з торбинки лютню. Настроївши струни лютнї, виголосила отсї вірші:
„Дайте знов моїм віям сон, який мені зрабовано,
і принесїть менї звістку про мій розум, куда він утїк.
Коли я захистила любов у своїм серцї тодї пізнала,
що сон загнївав ся на мої вії.
Вони казали: Ми бачили тебе все на добрій дорозї, що-ж тебе звело з неї?
Я сказала: Блеск його очий одурив мене.
На мою кров пролляту прошу в нього прощеня,
я-ж сама мучила його, доки її не проляв.
На зеркало моїх думок кинув він сонце своєї постати,
її відблиск запалив огонь у моїй груди“.
Коли панї дому вислухала пісню, сказала: „Нехай Бог учинить тебе приємною!“ роздерла свою одїж і зімлїла. Придверниця скочила, покропила їй лице водою і принесла їй иньшу одїж. А калїф обернув ся до Джаафара і сказав: „Я не можу на се мовчати і не швидше мати-му спокій, аж дізнаю ся, що на дїлї є з тою дївчиною і з тими суками“. Але Джаафар відповів: „Мій пане, вони поклали нам умову, щоб ми не говорили про річи, які нас не обходять, аби не почути річий, які нам не сподобають ся“. Тимчасом господиня взяла другий раз лютню, діткнула ся її пальцями і заспівала:
„Коли жалуємо ся на любов, що маємо сказати?
Коли нас з'їдає туга, де є дорога ратунку?
Коли посилаємо післанцїв як посередників наших почувань,
де візьме післанець із собою горе любячого?
А коли терпеливо піддамо ся, ах, по стратї любка
житє треває тільки коротко, тільки зітханє і смуток лишаєть ся нам
і сльози, що спливають по лици!
Ви, що так далеко від зору моїх очий,
але в моїм серці жиєте на віки,
чи зберегли ви вірність звязкови любячого,
який від нього нїколи не відступає?
Чи може на чужинї забули ви зовсїм любка,
якого тїло нидїє і висихає за вами?
В день збору, який нас знов з'єдинить,
хочу випросити в Бога пізний суд[7]“.
Коли господиня скінчила пісню, друга дївчина, як перед тим перша, роздерла свою одїж, крикнула і впала зімлїла на землю. Коли при тім обнажила своє тїло, побачено на нїй знаки від батога, так що калїф збентежив ся, а жебраки почали говорити: „Ах, бодай ми були нїколи не приходили до сього дому і ночували радше в ямах із відпадками! Отсе наше пристановище навістило нещастє, яке прошибає кости“. Тодї калїф звернув ся до них і запитав: „Чому се так?“ Вони відповіли: „Наше серце занепокоєне тим, що тут дїєть ся“. Калїф запитав їх: „Чи ви не належите до сього дому?“ Вони відповіли: „Нї, ми думали, що се місце належить до отсього чоловіка“. На се відізвав ся міхоноша: „На Бога, я побачив се місце перший раз нині вечером, але волїв би був перевести сю ніч у ямах із відпадками, як тут“. Тодї подумали всї: „Нас сїм мущин, а їх тільки три жінки; запитаймо їх про те, а коли не схотять відповісти примусимо їх“. На се згодили ся всї крім Джаафара, який сказав: „Ся рада не добра, нехай роблять, що хотять. Ми їх гостї, а крім того вони звязали нас умовою. Отже піддаймо ся їй, до того ночи лишило ся вже дуже мало, а відтак кождий із нас піде своєю дорогою“. Потім кивнув на калїфа і сказав: „Ще тільки година часу, а завтра покличемо їх перед тебе і запитаємо про їх історію“. Але калїф не пристав на се, тільки відповів: „Я не можу видержати, аби так довго ждати, не знаючи, що все те значить“. Так вони розмовляли, аж запитали один другого: „Хто має їх питати?“ Один із них сказав: „Міхоноша“.
Дївчата чули, як вони говорили, і запитали їх: „Гей люди, про що говорите?“ На се міхоноша став перед панею дому і сказав: „Я питаю тебе і заклинаю на Бога, поясни менї, чому ти била, ті дві суки, а потім цїлувала і чому твоя сестра була бита батогом? Се моє питанє; спокій із тобою!“ Тодї панї дому запитала иньших присутних: „Чи се правда, що він говорить про вас?“ Всї крім Джаафара, який мовчав, відповіли: „Так“.
Вчувши їх слово, дївчина сказала: „На Бога, гостї, ви образили нас тяжко, бо-ж ми вам перед тим поставили умову, що хто говорив би про річи, які його нїчого не обходять, мусїти-ме також вислухати річий, які йому не сподобають ся. Чи не досить, що ми вас приймили до свого дому і дали вам їсти наш хлїб? Але се не так ваша вина, як вина того, що вас привів сюди“. Відтак закотила рукав висше ліктя і тупнула три рази до землї. після чого отворили ся двері бічної кімнати і вийшло сїм невільників із голими мечами в руках. Вона закликала до них: „Позвязуйте їм руки на плечах, бо за багато говорили, і привяжіть одного до другого“. Виповнивши її наказ, невільники закликали: „О заслонена, позволь нам стяти їм голову“. Вона відповіла: „Дайте їм іще час, аби я запитала їх, хто вони, заки постинаєте їм голови“.
Тодї міхоноша почав просити: „На Бога, моя панї, не вбивай мене за вину иньших! Всї согрішили і провинили ся, тільки я нї. На Бога, наша ніч була би перейшла так приємно, коли-б не були сюди влїзли ті жебраки, які можуть цїле місто зробити пустинею.“ І почав співати:
„Як се гарно для могучого прощати,
особливо такому, що не має помічника!
На сьвятість нашої любови заклинаю тебе,
не вбивай другого за чужу вину.
При тих віршах міхоноші дївчина усьміхнула ся і промовила, приступаючи до них близше: „Розкажіть менї про себе; ваше житє не тревати-ме довше години, а коли ви не могучі і знатні у своїм народї або навіть не намісники, ваша кара була би прискорена“. На се сказав калїф: „Горе тобі, Джаафаре, скажи їй, хто ми, бо инакше скаже нас повбивати“. Джаафар завважив: „На що ми по части й заслужили.“ Але калїф відповів: „В поважній хвилї не треба жартувати, все в своїм часї“.
Тепер приступила дївчина до жебраків і запитала: „Чи ви брати?“ Вони відповіли: „Нї, на Бога, ми чужі факіри“. Вона звернула ся до одного з них і запитала: „Чи ти з роду одноокий?“ Він відповів: „Нї, на Бога, з утратою мого ока дивна історія. Се така історія, що повинна бути записана шпилькою в кутках очий, аби послужити за науку всїм тим, що хотять навчити ся“. Відтак запитала другого і третього і вони їй відповіли так само як перший, додаючи: „Ми всї з иньших країн, наша історія дивна і наші пригоди чудні“. Тодї дівчина сказала до них: „Кождий із вас нехай розкаже свою історію і чого прийшов до нашого дому, відтак нехай попрощаєть ся і йде своєю дорогою“.
Перший, що виступив, був міхоноша. „Моя панї“, почав оповідати, „я міхоноша; господиня замовила мене і привела тут, відтак пережив я з вами, що знаєте. Се цїла моя історія; супокій із вами“. Вона відповіла: „То попрощай ся і йди своєю дорогою!“ Але він сказав: „На Бога, не піду швидше, аж почую історію своїх товаришів“.
Тодї виступив перший жебрак і почав оповідати:
——————
- ↑ Ізар, — се велика заслона, яку носять мослємські жінки, виходячи з дому. Вона спадає від чола через голову назад аж до землї, а з переду тримають її руками, так що вона закриває цїлу постать аж до лиця, яке знов із виїмком очий закриває друга заслона.
- ↑ Звісне місто Мосуль близько руїн Нїнїви було славне своїми делїкатними тканинами і в середнїх віках достарчувало названих від нього муслїнових тканин.
- ↑ Вавилон уважали Араби головним осїдком усїх чарів і вавилонський значить чаруючий, спокусний.
- ↑ Буква алїф, перша в арабськім альфабетї, має форму простої, прямової лїнїї.
- ↑ Гостинниця.
- ↑ Той, що відбув дорогу до Мекки і через те став до певної міри сьвятий. На сьвятих місцях покутують за гріхи і складають обіти уникати в будучности проступків, до яких належить також питє вина.
- ↑ т. є. аби їх суд не розлучив швидко.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|