Тисяча й одна ніч (1905)/Історія першого жебрака
| ◀ Історія міхоноші і трьох сестер | Тисяча й одна ніч Історія першого жебрака |
Історія другого жебрака ▶ |
|
„Знай, моя панї, причина, чому я підстриг гладко свою бороду і стратив одно око, така: Мій батько був крролем і мав брата, що був королем иньшого міста. Припадок хотїв, що моя мати вродила мене того самого дня, коли вродив ся також мій стриєчний брат. Від тодї минули дні і роки, заки ми повиростали. Від часу до часу відвідував я звичайно свого стрия і перебував у нього по кілька місяцїв. Коли я раз знов прибув до нього, мій брат приняв мене як найлїпше, казав для мене забити ягня й очистити вино. Коли ми так сидїли при винї і воно почало показувати на нас свою силу, — сказав до мене брат: „О мій брате, маю до тебе велику просьбу і хотїв би, аби ти менї не відмовив“. Я відповів: „Я готов“. Він відібрав іще від мене найсьвятїйшу присягу, потім устав і за короткий час вернув ся з убраною й наперфумованою дамою в дорогій одїжи. Дама лишила ся за ним, а він приступив до мене і сказав: „Візьми отсю дївчину і йди з нею на кладовище“ й описав його мені так, щоб я його пізнав, а відтак іще нагадав, аби я там ждав на нього“. Я не міг йому відмовити, анї задля присяги про нїщо питати, тому взяв дївчину і пішов із нею на кладовище. Коли ми там сїли, надійшов мій брат із чашкою води, торбою з вапном і топором. Підійшов до гробу серед кладовища і отворив його топором. Опісля відкладав камінє на бік і копав топором так глубоко в землї, аж отворив малі двері, під якими було видко сходи. Тодї звернув ся до дївчини і сказав: „Вставай і чини, що вибрала“. А коли вона йшла долі сходами, він обернув ся до мене і сказав: „О мій брате, доверши своєї доброти і коли я вже буду на долинї, поклади плиту на своє місце і на неї землю, як перед тим, тодї довершиш своєї прислуги. А вапно в тій торбі розроби з водою і замуруй гріб знов так, як перед тим, щоб нїхто не побачив і не сказав: Се новий отвір у старім гробі. Цїлий рік працював я над тим і приготовив там щось, що лише Бог знає. Се моя просьба до тебе“. Відтак закликав іще до мене: „Нехай Бог довго держить тебе при житю!“ і зійшов долї сходами. Коли зник із моїх очий, я поклав плиту знов на своє місце і робив, як він казав, аж доки гріб знов не виглядав так, як перше. Тодї вернув я назад до замку свого стрия, який як-раз тодї був на ловах, і положив ся спати. Але рано згадав я про минулий вечір і цїлий випадок із моїм братом і жалував того, що зробив, коли вже жаль не міг нїчого помогти. Неспокій загнав мене знов на кладовище, одначе мимо старанного шуканя не міг я аж до ночи віднайти гробу. Вернувши до замку, не міг я з жури за своїм братом анї їсти анї пити; у глибокім смутку перебув я ніч і другого дня пішов знов межи гроби, роздумуючи про вчинок брата й дуже жалуючи, що я його послухав. Я перешукав цїле кладовище, одначе не знайшов гробу; так робив я сїм днїв, доки з жури мало не збожеволїв і тільки в виїздї й поворотї до батька бачив потїху. Одначе в хвилї, коли я наближав ся до міста свого батька, напала на мене громада людий і звязала менї руки на плечах. Я зовсїм одурів, бо-ж мій батько був султаном того міста і ті люди були слугами мого батька і моїми невільниками. Дрожачи зі страху перед ними подумав я собі: „Що могло стати ся мому батькови?“ Коли я запитав людий, що мене увязнили, про причину, з першу не дістав нїякої відповіди аж по якімсь часї один із них, що був давнїйше моїм слугою, сказав: „Час осамотив твого батька, військо зрадило його, везир казав його стратити, а ми тут чатували на тебе, доки не прийдеш“. Відтак узяли мене і завели перед везира, що казав стратити мого батька, а я задля нещасної новини про батька був неначе без душі. А межи везиром і мною була здавна ненависть із такої причини: Моя найбільша приємність була стріляти з лука. Коли я так одного дня стояв на даху свого замку і побачив, як на дах замку везира, що також стояв на горі, летїв птах, захотїв його вцїлити; але куля хибила і поцїлила везира в око, що виплило, як се порішила доля і призначенє і як се говорить поет:
„Нехай доля робить, що хоче,
а ти будь задоволений усїм, що зсилає фатум!
Не тїш ся нїчим і не смути ся нїчим,
бо нїщо на землї не тревале.
„Ідемо стежкою, яка нам приписана,
і кому приписана яка стежка, той мусить нею йти.
Кому смерть призначена в якімсь краю,
той не умре в нїякім иньшім краю, тільки там.
Коли я вистрілив везирови око, він не міг нїчого сказати, бо мій батько був королем міста. Се була причина ненависти між нами обома.
Коли-ж я тепер стояв перед ним із звязаними руками, він наказав стяти менї голову. На се сказав я до нього: „Хочеш мене невинного стратити?“ Він відповів: „Яка вина більша від отсеї“, і показав на виплиле око. Я сказав: „Я не вчинив сего навмисне“. А він відповів: „Коли ти не вчинив сього навмисне, то я тепер вчиню навмисне“, і закликав: „Приведїть його до мене!“ Коли мене привели перед нього, він запхав свій палець у моє лїве око і від тої хвилї я ослїп, як мене тут бачите. Відтак казав мене звязати, покласти до скринї і сказав катови: „Візьми його, витягни свій меч, завези його перед місто і зітни, щоби зьвірі з'їли його трупа“. І так кат мене взяв і завіз перед місто, де мене звязаного на руках і ногах витягнув зі скринї і хотїв завязати менї одно око, аби мене стяти. Тодї я зі сльозами виголосив вірші:
„Я зробив вас сильним панцирем для стріл ворогів,
одначе ви стали вістрями їх стріл.
І я сподївав ся при кождім ударі, який спадав на мою правицю,
що ви будете моєю лївицею.
Держіть здалека від мене мову грішника
і покиньте моїх ворогів, що пускають стріли против мене!
А коли не хочете боронити мого житя перед напастю моїх ворогів,
то заховуйте ся спокійно, анї против них, анї за ними!“
І додав іще отсї вірші:
„Я взяв собі братів за панцир
і вони були ним, але для моїх ворогів.
Вони видавали ся мені стрілами, що нїколи не хибляють,
і були ними, але їх цїль моє серце.
Вони говорили: Наші серця чисті.
і се правда, але чисті від любови до мене.
Вони говорили: Ми спішили з усею силою,
се правда, але на мою згубу.“
Коли кат, що був також катом мого батька і для якого я все був добрий, почув мої вірші, почав нарікати: „Ах, мій пане, що я можу зробити, невільник, який стоїть під наказом!“ Відтак сказав до мене: „Ратуй своє житє і не вертай нїколи до сего краю, щоб не погубити себе й мене, як каже поет:
„Ратуй своє житє, коли боїш ся згуби,
і нехай дім голосить смерть того, що його збудував!
Свій край легко можеш заміняти за иньший,
але за своє житє не знайдеш заміни.
Мене дивує, коли хто живе у погордженім домі,
адже божа земля така широка.
Але чия доля має сповнити ся в якімсь краю,
той не умре в нїякім иньшім краю, тільки там.
Відтак почав бити свого сина сандалами, хоч той лежав чорний як вуголь так що я здивований тим сказав. „На Бога, мій стрию, твоє серце легко переносить смуток, коли тимчасом мій ум і мої думки про долю твого сина, що з тою дївчиною перемінив ся в чорний вуголь, не можуть знайти спокою. Чи вже тобі не досить, що ще бєш його своїми сандалами?“ На те він відповів менї: „О мій сестрінку, бачиш, отсей мій син від дитинства чув пристрасну любов до своєї сестри. Я заказав йому се, думаючи собі: „Тепер вони ще молоді“. А коли виросли й допустили ся того сорому, я з-першу не міг сему повірити, коли почув се, але все таки строго його поганьбив, говорячи: „Стережи ся того сорому, якого анї не допустив ся нїхто перед тобою анї не допустить ся по тобі, бо в ганьбі й соромі жити-мемо між королями аж до смерти і наше імя далеко й широко буде обезславлене подорожними. Уважай, щоб не допустив ся того, бо розгнїваю ся на тебе і скажу тебе стратити“. І я віддїлив їх строго від себе, але та проста розпусниця занадто вже його любила і чорт мав її вже у своїй власти. Коли він побачив, що я держу його здалека від неї, приладив потайки се підземне місце, наносив, як бачиш, їди і скористав із моєї неуваги підчас ловів. Але Правдивий, — хвала йому, Високому! — загнївав ся на них і спалив їх. Одначе кара там буде ще твердша і довша“. Тодї залляли ся ми оба горячими сльозами і він сказав до мене: „Ти будеш моїм сином на його місци“.
На хвилю попав я в задуму про сьвіт і долю, як везир забив мого батька і заняв його місце, як я стратив око, яке диво скоїло ся з сином мого стрия, — і дав волю сльозам. Відтак вийшли ми звідти, поклали камінну плиту на своїм місци, присипали її землею і закрили гріб знов так, як був перед тим. Одначе ледви ми вернули до палати, почули бубни і труби, ґальоп їздців, а сьвіт від кінських копит покрив ся хмарами диму. На нас неначе вдарив грім, бо ми не знали, що се значить. Коли король запитав про се, йому відповіли: „Везир твого брата вбив його і все його військо, а тепер несподївано напав із своїм військом твоє місто. Населенє міста не могло йому оперти ся і піддало ся“. Вчувши те, подумав я собі: „Коли впаду йому в руки, скаже мене вбити“. Мій смуток збільшив ся ще на згадку про долю моїх родичів і я не знав, що робити. Бо коли-б я тільки показав ся, то нарід у містї і військо мого батька легко мене пізнали-б і вбили-б. І так не бачив я иньшого способу ратунку, як обстригти бороду, змінити одїж і тїкати з міста. Я вибрав ся в дорогу до сього міста спокою, чи мене хто не завів би перед князя вірних і калїфа, пана всего сьвіта, щоб я оповів йому свою історію і всї свої пригоди. Сеї ночи прибув я сюди і став безрадний, не знаючи, куди йти, коли нагло побачив того жебрака. Я привитав його і сказав: „Я чужий“. Він відповів: „Я тут також чужий“. Коли ми так розмовляли із собою, приступив нагло наш третїй товариш, привитав нас і сказав: „Я тут чужий“. Ми відповіли йому: „Ми також чужі“ йшли разом далї, аж заскочила нас ніч, а доля завела нас до вас. Се причина, чому я обстриг свою бороду і стратив око“.
Коли він скінчив своє оповіданє, дївчина сказала до нього: „Попрощай ся і йди своєю дорогою!“ Але він відповів: „Не піду швидше, аж почую історію иньших“. І всї дивували ся його історії, а калїф сказав до Джаафара. „На Бога, щось подібного до пригод того жебрака я не чув іще нїколи“.
Тепер виступив другий жебрак, поцїлував землю і почав оповідати:
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|