Тисяча й одна ніч (1905)/Історія першої дївчини
| ◀ Історія третього жебрака | Тисяча й одна ніч Історія першої дївчини |
Історія другої дївчини ▶ |
|
Отсї обі суки, се мої сестри від того самого батька й другої матери; я наймолодша. Коли вмер мій батько, лишив нам пять тисяч дінарів. Мої сестри зробили собі за се придане і повиходили за-муж. За якийсь час накупили їх мужі товару, казали кождий своїй жінці дати собі тисяч дінарів і вибрали ся з ними в дорогу. Але мужі пропутали гроші, збанкрутували і в кінцї покинули своїх жінок у чужім краю. По чотиролїтнїй неприсутности вернули вони жебрачками, так що я їх спершу навіть не пізнала. Опісля питаю їх: „Як се ви знаходите ся в такім станї?“ Вони відповіли: „Ах, сестро, слова не поможуть тепер нїчого, перо[1] написало, що Бог порішив!“ Я післала їх до купелї, дала кождій одїж і сказала до них: „Сестри, ви старші, а я наймолодша, будьте-ж менї за батька й матїр. Спадок, який я дістала разом із вами, поблагословив Бог, жийте-ж із його доходів, я в добрім положеню, що моє, те й ваше“. Я обходила ся з ними так добре, як тільки могла, і держала їх цїлий рік при собі. Та коли вони при помочи моїх гроший дійшли знов до маєтку, сказали: „Лїпше нам вийти за-муж, ми не можемо довше так видержати“. Я відповіла їм: „Сестри, в подружю не зазнали ви нїчого доброго; добрі мужі в сих часах рідкість; що таке подружє, ви вже досьвідчили“. Але вони не слухали моїх слів і повиходили за-муж против моєї волї. Та я віддала їх за-муж все таки на свій кошт і під своєю опікою. Тодї вони від'їхали зі своїми мужами, але за короткий час ті ошукали їх, забрали всї їх гроші і покинули їх. Голі вернули вони до мене, оправдуючи ся і говорячи: „Нїщо не без добра, ти молодша від нас, але маєш більше розуму; ми не будемо вже нїколи говорити про подружє“. Я сказала до них: „Витайте, мої сестри, я не маю нїчого милїйшого від вас, поцїлувала їх і годила їм цїлий рік. По тім часї я приготовила великий корабель, аби їхати до Базри. Наладувавши його добром, товаром і всїм, що на корабли потрібне, запитала я сестер: „Маєте охоту лишити ся дома, доки я не верну, чи хочете зі мною їхати?“ Вони відповіли: „Хочемо з тобою їхати; ми не могли-б перенести розлуки“. Я взяла їх із собою. Але перед тим подїлила я всї свої гроші на дві половини з яких одну взяла з собою, а другу — сховала на випадок, що коли з кораблем скоїть ся яке нещастє, а ми вратуємо житє, аби мали, вернувши до дому, з чого жити. Ми їхали багато днїв і ночий, а що капітан не вважав на дорогу, то ми заблудили й попали на иньше море, як хотїли, чого одначе не завважали, доки по десятьох днях, пливучи все при добрім вітрі, не побачили з далека якогось міста. Коли ми запитали капітана про назву того міста, він відповів: „На Бога, не знаю; я не бачив його перед тим нїколи, а також нїколи в своїм житю не був іще на тім мори. Але що доси добре нам їхало ся, то не лишаєть ся нїчого иньшого, як аби ви вступили до того міста, винесли свої товари і коли буде нагода, продали їх та залагодили свої інтереси. А коли не буде нагоди до продажі, то відпічнемо тут два дни, наберемо поживи й поїдемо далї“. І так ми задержали ся коло того міста; капітан вийшов на сушу, але за хвилю вернув і каже: „Гей, ходїть до міста, аби подивляти дїло рук божих на його сотворінях, і віддайте ся йому в опіку перед його гнївом!“ Ми пішли до міста і побачили, що всї мешканцї його перемінені в чорний камінь, так що з подиву відняло нам мову. Та переходячи вулицями, побачили ми, що всї товари й золото та срібло остали незмінені; врадувані говорили ми: „Тут певне якесь чудо“. Тепер кождий із нас лишив по дорозї своїх товаришів, займаючи ся тільки всїм добром, яке можна було бачити і ми так розбрели ся. Я пішла собі до замку, міцної будови, і зайшла до королївської палати, в якій уся посуда була з золота та срібла. Там побачила я короля, в товаристві дворян, намісників та везирів, убраного з такою пишнотою, що аж у голові мутило ся, на тронї, висадженім перлами і дорогим камінєм, а кожда перла сьвітила як зьвізда. Його одїж була золотом ткана, а кругом нього стояло пятьдесять мамелюків у ріжних шовкових строях із голими мечами в правици, так що я, побачивши се, скаменїла з подиву. Відтак увійшла я до жіночих кімнат, де стїни були позавішувані шовковими заслонами. Там сидїла королева в одїжи, висадженій перлами найчистїйшої води, з короною на голові, якої краї були прикрашені ріжним дорогим камінєм, із шнурами і ланцюхами на шиї. Вся одїж і дороге камінє були ненарушені, але вони самі були також перемінені в чорний камінь. Коли я пішла далі через отворені двері, побачила сходи з сїмох ступенїв. Пішла по них і зайшла до мармурової салї, вистеленої золотом тканими коврами, у якій стояла алябастрова софа, виложена перлами і дорогим камінєм. З одного боку яснїло сьвітло, а коли я підійшла, то побачила що се дорогий камінь величини струсевого яйця лежить на малім тронї і сьвітить так само далеко як сьвітло. На тронї, на якім він лежав, були розістлані шовкові накривала, що від їх пишноти мутило ся в голові. Тепер побачила я в тій самій кімнатї також запалені сьвічки і подумала собі: „Ті сьвічки мусїв хтось запалити.“ Відтак пішла я далї до иньшої салї і так оглянула всї кімнати і дивуючи ся всїм тим річам попала в таку задуму, що забула про себе; так заскочила мене ніч. Коли я хотїла вийти з замку, не могла знайти дверий і в кінцї попала знов до тої салї, що в ній горіли сьвічки. Тут сїла я на софу, завинула ся в накривало і вимовивши кілька віршів із корану, старала ся заснути, але через роздражненє не могла. Коло півночи почула я нагло, як хтось гарним, лагідним голосом читав коран. Обернувши ся в той бік, звідки доходив голос, побачила я отворені двері. Я ввійшла ними й зайшла до кімнати молитви із запаленими висячими лямпами, де на розістланім коврі сидїв молодець. Повна здивованя, як він один остав цїлий між населенєм міста, поздоровила я його, а він піднїс очи і відповів на поздоровленє. Тодї я заговорила до нього: „Задля правди того, що ти читав із божої книги, відповідж менї на моє питанє.“ Він усьміхнув ся й відповів: „Найперше розкажи менї, чого ти прийшла до сего місця, а тодї я відповім тобі на твоє питанє. Я розповіла йому на його здивованє, що мені трапило ся, а коли опісля запитала його про історію того міста, він відповів: „Потерпи трохи“, замкнув коран, сховав його у шовкову торбу і просив мене сїдати біля себе. Він був гарний, як місяць у повнї, і перший погляд, який я кинула на нього, розбудив у минї тисячу зітхань і розпалив у моїм серці горюче вуглє. Я запитала його вдруге, кажучи: „Мій пане, дай менї відповідь на моє питанє.“ Він відповів: „Чую і слухаю. Знай, отсе місто належало до мого батька і до всїх його підданих; він той король, що ти його бачила на тронї переміненого в чорний камінь. Королева, яку ти бачила, се моя мати. Вони були маґи і замість всемогучого короля почитали огонь і присягали на огонь, сьвітло, тінь, теплоту й небесну атмосферу. Мій батько не мав сина, аж при кінцї його житя я прийшов на сьвіт і він виховував мене, доки я не виріс.
А була в нас на моє щастє, стара жінка, мусулманка, яка в душі вірила в Бога та його пророка, але на-зверх примінила ся до мого народу. Мій батько, який задля її віри й чистоти характеру цїнив її високо і в переконаню, що вона визнає його віру, обсипав її почестями, віддав мене, коли я дійшов до хлопячого віку, тій жінцї в опіку і сказав до неї: „Візьми його, виховуй у науках нашої віри так добре, як тільки можеш, і обслугуй“. Але вона виховувала мене в вірі ісляму у всїх приписах очищуваня, умиваня й молитви і заставила мене вивчити цїлий коран на память. Коли я всего того навчив ся, сказала до мене: „Мій сину, укривай се перед своїм батьком і не кажи йому, бо инакше заплатиш житєм. Я послухав її, а за кілька днїв та стара жінка вмерла. Тимчасом мешканцї міста попадали що-раз глибше в невірство, гордість і заблудженє, аж нагло закликав голосний голос як грім, так що було його чути з близька і з далека: „Народе того міста, відверни ся від почитаня огню і служи всемогучому королеви!“ Тодї нарід, перенятий жахом, зібрав ся в мого батька, в короля, і запитав його: „Що значить той занепокоюючий голос, який ми чули і якого сила будить у нас нїмий жах?“ Мій батько відповів їм: „Нехай той голос не лякає вас і не дайте ся відвести від своєї віри.“ Тодї їх серця прихилили ся до слів мого батька і вони не відступили від своєї ревности в почитаню огню. Так оставали вони рік у своїй безбожности і коли надійшов той день, у якім вони вчули той голос, відізвав ся він у-друге, а третього року в-третє, але вони все таки не покидали свого невірства. Тодї впала на них досьвіта відраза і гнїв неба і вони з усею своєю худобою були перемінені у чорний камінь. Я один спас ся з усїх мешканцїв міста і від того дня живу ось так, молитвою, постом і читанєм корану, одначе скучно мені в моїй самотї, зовсїм без нїякого товариства.“ Тодї сказала я до нього: „Молодче, чи не маєш охоти вибрати ся зі мною до міста Баґдаду, де можеш знайти вчених і правників і розширити своє знанє і правничі студії? Хоч я панї дому і маю власть над мущинами і службою, то радо хочу бути твоєю невільницею. Я тут із богато наладованим кораблем, який занесла доля до сего міста, щоб ми дізнали ся про ті подїї. Наша стріча, се призначенє долї.“
Я не переставала його приязно намовляти, доки він не пристав на те, після чого опанована сном упала коло його ніг і так перевела ніч, навіть не знаючи сего в своїй радости. Другого дня рано пішли ми до скарбниць і забравши звідти цїнні предмети, які можна було легко забрати, зійшли з замку до міста, де стрітили невільників і капітана, що шукали за мною. Побачивши мене, вони знов зрадїли, а я розповіла їм на їх здивованє все, що бачила, історію молодця і причину переміни мешканцїв міста в камінь. Та коли побачили мене мої сестри в товаристві молодця, закипіла в них заздрість і гнїв і вони почали придумувати пляни против мене.
Ми сїли знов на корабель, — я в великій радости, і то головно задля товариства молодця, — і ждали доброго вітру, а тодї розіпняли вітрила й поїхали. Незабаром мої сестри, що сидїли близько нас, почали говорити з собою, а потім запитали мене: „Сестро, що думаєш робити з тим гарним молодцем?“ Я відповіла їм: „Хочу взяти собі його за мужа.“ Тодї звернула ся я до нього, підійшла і сказала: „Маю тобі щось сказати, але не відмов менї.“ Він відповів: „Чую і слухаю.“ Тодї звернула ся я знов до сестер і сказала: „Я вдоволю ся тим молодцем, усе добро нехай буде ваше.“ Вони сказали: „Як добре ти поступаєш“, але дальше придумували зло против мене. Ми плили під добрим вітром, аж із моря боязни дістали ся на море певности і вже за кілька днїв допливали до міста Базри. Тодї, коли ми під вечір побачили вже доми того міста і мене опанував сон, сестри вхопили мене й молодця разом із нашими постелями і кинули нас у море. Молодець, не вміючи пливати, втопив ся і був Богом записаний між мучеників, а я була записана між тими, що мають бути уратовані; і Бог, коли я збудила ся в мори, післав менї кусень дерева, якого я вчепила ся, а филї, кидаючи мене сюди й туди, викинули в кінці на беріг острова. Я ходила цїлу ніч по острові, аж другого дня рано знайшла дорогу, яка лучила остров із сушею і на якій було видно слїди неначе якоїсь людської істоти. Коли зійшло сонце, я висушила до нього свою одїж і пішла тою дорогою, зближаючи ся до суші, на якій лежало місто. Нагло надсунула на мене гадюка, з висуненим від спеки язиком, переслїдувана смоком, що хотїв її забити. Із милосердя над нею взяла я камінь і кинула смокови в голову, так що він зараз упав мертвий на землю. Гадюка на моє здивованє розпустила двоє крил і полетїла високо в повітрє. А я була така втомлена, що на тім самім місци впала на землю й заснула. Коли за якийсь час збудила ся, побачила коло своїх ніг дївчину, яка їх масувала менї. Румянїючи з сорому сїла я й запитала: „Хто ти й чого хочеш?“ Вона відповіла: „Так швидко забула ти мене? Ти зробила менї велику прислугу, вбила мого ворога. Я гадюка, яку ти вратувала; я джіннїя, а той смок був джінні і мій ворог. Тільки ти вратувала мене від нього. Коли ти мене вратувала, полетїла я на корабель, із якого тебе скинули твої сестри, перенесла звідти всї річи до твого дому і затопила його, а твої сестри перемінила в дві суки, знаючи добре, що вони зробили тобі; молодець утопив ся на жаль.“ Тодї взяла вона мене разом із суками і перенесла на дах мого дому, в якім я знайшла всї товари, що були на корабли, так що навіть найменьша річ не пропала. Тодї джіннїя сказала до мене: „Задля правди того, що стоїть на Соломоновім перстени з печаткою, прийду і зроблю тебе рівною тим сукам, коли не давати-меш кождій із них що дня триста батогів.“ Я відповіла: „Чую і слухаю.“ І так даю їм, о князю вірних, ті удари, хоч чую до них милосердє.“
Халїф, здивований тою історією, запитав тепер другу дївчину: „А ти, яка причина ударів на твоїм тїлї?“
Вона відповіла:
——————
- ↑ Себто сповнила ся на нас божа постанова.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|