Тисяча й одна ніч (1905)/Історія трьох яблок
| ◀ Конець історії міхоноші і трьох дївчат | Тисяча й одна ніч Історія трьох яблок |
Історія везирів Нур ед-Діна і Шемс ед-Діна ▶ |
|
Иньшої знов ночи сказав халїф до Джаафара: „Ходім сеї ночи на місто питати ся, як заховують ся ґубернатори і префекти, щоб кождого, на кого хтось пожалуєть ся, скинути. Джаафар відповів: „Чую і слухаю. І так халїф, Джаафар і Месрур пішли до міста, перейшли через базарі і зайшли на одну вулицю, на якій побачили старого шейха з сїтю і кошем на голові і з друком у руцї, що йшов поволи своєю дорогою і говорив вірші:
„Вони кажуть менї: Ти між людьми
задля свого знаня як місячна ніч.
Але я кажу: Дайте менї спокій зі своїми мовами,
знанє не значить нїчого без могучости.
Коли-б вони мене зафантували разом із моїм знанєм,
із усїми книжками й чорнильницею,
аби жити з того один день, до судного дня
нїхто не захотїв би приняти сього заставу.
Житє бідного — яке-ж воно сумне!
В лїтї не можна заробити собі на хлїб,
а в зимі мусить гріти ся при мисцї з вуглєм[1].
Пси ходять за його слїдом
і все він незначний і погорджуваний.
А коли він жалуєть ся на свою долю і доказує, що не заслужив на неї,
нема нїкого, хто-б його вислухав.
Коли таке житє бідного, то найлїпше для нього місце — гріб.“
Коли халїф почув ті вірші, сказав до Джаафара: „Подиви ся на того бідного чоловіка і послухай його піснї, яка певне вказує на його бідність. І халїф приступив до нього і запитав: „Шейху, яке твоє ремесло?“ Він відповів: „Мій пане, я рибак і маю дома жінку й дитину. Коло полудня вийшов я з дому і ходив доси, але Бог не зіслав менї нїчого, аби принести своїй сїмі хлїба; я зненавидїв сам себе і бажав собі смерти.“ Халїф сказав до нього: „Чи маєш охоту вернути ся ще раз із нами до ріки, стати на березї Тиґрису і закинути свою сїть на моє щастє? Все, що зловиш, відкуплю в тебе за сто дінарів. Рибак зрадїв дуже і відповів: „Коли так, то вертаю з вами.“ І так пішов рибак іще раз до ріки, закинув сїть і коли за якийсь час потягнув за шнур, витягнув важку, замкнену скриню. Халїф діткнув ся її і зміркувавши її тягар, дав рибакови сто дінарів. Рибак пішов собі, а Джаафар і Месрур узяли скриню і занесли до халїфового замку. Там поклали скриню перед халїфом, запалили сьвітло і отворили її. Знайшли в нїй кіш із пальмового листя, зшитий червоною вовною. Розрізавши шви, побачили кусень ковра, під ним жіночу заслону, а під заслоною дївчину, ясну як срібло, але мертву й розрубану на куснї. Коли халїф її побачив, пустили ся йому сльози по лици; він звернув ся до Джаафара і крикнув до нього: „Ти псе між везирами! То в моїх часах убиваєть ся людий і кидаєть ся в воду, аби мене колись робили відповідальним за се? Але на Бога, в справі тої дївчини кажу зарядити слїдство і стратити її убійцїв. Як походжу із халїфського роду Абассідів, коли не приведеш убійцїв тої дївчини, щоб я міг на них пімстити убійство, то кажу тебе із твоїми сорок братаничами прибити на хрест перед брамою моєї палати!“ Джаафар випросив собі у халїфа тридневний речинець, по чім пішов від нього і сумний ішов вулицями міста, думаючи собі: „Як маю знайти убійцю тої дївчини, аби доставити його халїфови? Коли-ж доставлю йому кого иньшого, мушу за се колись відповісти; не знаю, що робити“. І перебув ті три днї дома. Четвертого дня закликав його халїф до себе і запитав: „Де убійця дївчини?“ Джаафар відповів: „О князю вірних, чи я знаю всї тайни, щоби знати її убійцю?“ Халїф розлютив ся і казав його перед брамою свого замку прибити на хрест. А герольдови казав оголосити по вулицях Баґдаду: „Хто хоче бачити, як прибивати-муть на хрест Бармекіда Джаафара, халїфового везира, і його сорок братаничів перед брамою халїфового замку, нехай приходить і наситить свої очи.“
І поприходили люди з усїх частий міста, аби побачити, як прибивати-муть на хрест Джаафара і його братаничів, хоч не знали, за що. Коли закопали дерево, Джаафар і його братаничі стали під ним, ждучи наказу халїфа, аби їх прибивати на хрест, а юрба плакала. В тій хвилї гарний чисто одїтий молодець продер ся з поспіхом через юрбу до везира і сказав до нього: „Твій ратунок із тої проволоки, о пане емірів і прибіжище бідних! Я убійця дївчини, яку ви знайшли в скрини, вбийте мене і пімстїть її убійство.“ Вчувши ті слова, Джаафар урадував ся своїм ратунком, хоч жаль йому було молодця. Та коли вони ще говорили з собою, продер ся через юрбу старець, підійшов швидко до Джаафара та молодця і поздоровивши їх, сказав: „Везире, не вір словам того молодця; се я забив дївчину, не він, на минї пімстїть убійство.“ А молодець сказав: „О везире, се старий, балакучий шейх, який не знає, що говорить; се я забив її, пімсти на минї убійство.“ Тодї старець звернув ся до молодця і сказав: „О мій сину, ти ще молодий і любиш сьвіт, а я вже старий і маю сьвіта досить, я хочу жертвувати ся за тебе, везира і його братаничів. Я сам забив дївчину, на Бога, прискори на минї пімсту!“ Чуючи се, Джаафар пішов повний здивованя до халїфа і сказав: „О князю вірних, убійця дївчини знайшов ся.“ Халїф запитав: „Де він?“ Він відповів: „Сей молодець говорить, що він убійця, але той шейх закидує йому брехню й каже, що убійця нїхто иньший, тільки він.“ Халїф поглянув найперше на старця, а відтак на молодця і запитав: „Хто з вас обох убійця?“ Молодець відповів. „Нїхто иньший, тільки я.“ Але старець також сказав: „Нїхто иньший, тільки я.“ Тодї халїф сказав Джаафарови: „Візьми обох і прибий на хрест.“ Але Джаафар відповів: „Коли тільки один із них убійця, а оба будуть страчені, то на однім із них буде довершений злочин.“ На се сказав молодий чоловік: „Задля правди того, що розіпяв небо і розістлав землю, се я допустив ся убійства“, і описав, як він доконав убійства, зовсїм так, як знайшов халїф, так що він набрав певности, що сей молодець убійця дївчини. Здивований сим запитав його: „Чого ти несправедливо забив дївчину, а тепер признаєш ся до убійства не битий[2] і говориш: „Пімстїть ся на минї?“ На се молодий чоловік почав оповідати: „Знай, о князю вірних, та дївчина моя стриєчна сестра і жінка, а той шейх, її батько і мій стрий. Я взяв її дївчиною і Бог подарував мені від неї трьох хлопцїв. Вона любила мене, годила менї і нїколи не мав я її за що ганити. Першого сего місяця вона захорувала тяжко; я закликав лїкарів і казав її лїчити, доки не виздоровіла, а відтак хотїв її повести до купелї. Але вона сказала до мене: „Заки піду до купелї, хотїла би щось мати, чого менї дуже забагло ся.“ Я запитав: „Що таке?“ Вона відповіла: „Хочу яблока, аби налюбувати ся його запахом і смаком.“ Я зараз пішов до міста і почав шукати за яблоками, хоч-би одно мало коштувати й дінар, але не знайшов. Наслїдком того перевів я ніч у думках, а другого дня рано обійшов усї огороди, але яблока не знайшов. Один старий огородник, якого я стрітив і питав про яблока, дав менї в кінці таку раду: „Мій сину, яблока тут рідко-де можна знайти, бо їх тут зовсїм нема. Вони є тільки в огородї князя вірних у Базрі в огородника, який держить їх для халїфа.“ Я вернув до своєї жінки, але любов до неї не давала менї спокою і я вибрав ся в дорогу тай за пятнацять днїв, ідучи день і ніч, принїс їй три яблока, за які мусїв заплатити огородникови в Базрі три дінари. Коли я їх дав їй, вона не показала нїякої радости, тільки поклала їх, бо пропасниця мучила її дуже. Аж за десять днїв подужала вона, і я тодї знов засїв у своїм склепі, продавав і купував. Коли я так сидїв, коло полудня надійшов попри склеп чорний невільник із яблоком у руцї і бавив ся ним. Я запитав його: „Звідки маєш те яблоко? Я також радо купив би собі таке“. Він відповів із усьміхом: „Я дістав його від своєї любки. Відвідавши її після довшої неприсутности, застав я її хорою, а коло неї три яблока. Вона сказала: „Бачиш, мій рогач-муж ходив за ними до Базри і заплатив за них три дінари.“ Відтак дала менї одно яблоко.“
Коли я се вчув, о князю вірних, почорнїв сьвіт перед моїми очима; я замкнув склеп і пішов до дому, в роздражненю і гнїві не пануючи над собою. Не бачучи третього яблока, запитав я її: „Де третє?“ Вона відповіла: „Не знаю, де подїло ся.“ Тодї стало менї ясно, що невільник казав правду; я вхопив ніж, уклякнув їй на груди, перерізав їй горло, а потім відрізав голову і члени. Я вкинув її як найшвидше до коша, завив у заслону, накрив ковром, поклав кіш у скриню і замкнув її. Тодї взяв скриню на мула і кинув її власною рукою до Тиґрису. На Бога, о князю вірних, кажи мене швидко стратити і пімсти її убійство, бо я бою ся відповіди, якої вона зажадає від мене в день воскресеня. Бо бачиш, коли я кинув її до Тиґрису, чого нїхто не завважив, і вернув до дому, застав я свого найстаршого синка в сльозах, хоч він не знав, що я зробив з його матїрю. Коли я запитав його о причину слїз, він сказав: „Я взяв одно яблоко моєї матери і пішов на вулицю бавити ся ним із моїми братами, аж нагло надійшов великий чорний невільник і відібравши від мене яблоко, запитав: „Де ти взяв його?“ Я відповів: „Мій батько ходив за ним до Базри і купив там для моєї хорої матери три яблока за три дінари.“ Але він таки взяв його і ще набив мене. А тепер я бою ся матери, аби мене не била за яблоко.“
Вчувши се від свого сина, побачив я, що невільник сказав мені неправду про мою сестру і що я її злочинно замордував. Коли я з тої причини проливав гіркі сльози, надійшов той шейх, її батько і мій стрий, і я йому розповів, що стало ся. Він сїв коло мене і ми плакали до півночи. Пять днїв, аж до нинїшнього дня, обходили ми в глибокім смутку жалобу задля її смерти, а тепер, на честь своїх предків, кажи мене швидко стратити і пімсти убійство на минї!“
Вчувши оповіданє молодця, халїф здивував ся і сказав: „На Бога, я не скажу нїкого иньшого стратити, як тільки проклятого невільника, бо того молодця треба оправдати.
Відтак звернув ся до Джаафара і сказав до нього: „Достав менї проклятого невільника, що є причиною того нещастя. Коли не зробиш сего, мусиш замісь нього стратити житє.“ Джаафар відійшов із плачем і сказав до себе: „Звідки маю його взяти? Не за кождий раз збанок виходить цїлий, я нїчого не розберу в тій справі. Але той, що вратував мене перший раз, вратує мене також другий раз; на Бога, буду ті три днї сидїти знов дома, а Правдивий — слава йому! — вчинить по своїй волї.“ І сидїв три днї дома, а четвертого закликав кадї, зробив тестамент, попрощав ся зі своїми дїтьми, а тут уже з'явив ся післанець від халїфа і сказав до нього: „Князь вірних посилає мене в найбільшім гнїві до тебе; присягнув іще перед кінцем сего дня стратити тебе, коли не приведеш йому невільника.“
Почувши се, Джаафар і дїти заплакали і він попрощавши ся з ними в останнє, пішов до своєї наймолодшої дочки, яку найбільше любив, щоби і з нею попрощати ся. Коли він її притиснув до грудий і розплив ся в сльозах задля розлуки з нею, почув у її кишени круглий предмет. Тодї запитав її: „Що маєш у кишенї?“ Вона відповіла: „Яблоко, тату, яке менї перед чотирма днями принїс наш невільник Райган; він дав менї його за два дінари.“ Вчувши се, Джаафар закликав урадований: „О ти близький потїшителю!“ Відтак закликав невільника і запитав його: „Звідки маєш те яблоко?“ Невільник відповів: „Ах, мій пане, перед пятьма днями йшов я одною з вулиць міста і побачив, як там бавили ся дїти, а одно з них мало яблоко. Коли я в нього відібрав і набив його, воно заплакало і сказало: „То яблоко моєї хорої матери, яка зажадала від мого батька яблок і він пішов до Базри і принїс їй звідти три яблока за три дінари“. Я, не вважаючи на його плач, задержав яблоко і бавив ся ним, а відтак принїс його з собою сюди і дав своїй малій панї за два дінари“. Джаафар дивуючи ся слухав невільника, із якого слів вияснило ся, що його власний невільник був причиною його клопотів та убійства дївчини, і дав наказ арештувати невільника, а сам, щасливий своїм ратунком, виголосив вірші:
„Коли невільник завів тебе в нещастє,
чим викупиш своє житє?
Слуг знайдеш, що правда, багато,
але за своє житє не знайдеш відплати.
Відтак узяв невільника і пішов із ним до халїфа, а той казав ту історію записати й оголосити своїм підданим. Тодї сказав Джаафар до нього: „О князю вірних, нехай тебе не дивує та історія, вона не дивнїйша від історії везира Нур ед-Діна та його брата Шемс ед-Діна. Халїф завважив: „Як може бути ще дивнїйша історія?“ Джаафар відповів: „О князю вірних, оповім тобі її, одначе під умовою, що подаруєш мому невільникови житє.“ Халїф сказав: „Дарую тобі його кров.“
Джаафар почав оповідати:
——————
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|