Тисяча й одна ніч (1905)/Далї історія короля Юнана
| ◀ Історія невірного везира і пригода принца з ґулею | Тисяча й одна ніч Далї історія короля Юнана |
Далї історія рибака ▶ |
|
Так і ти, о королю! Коли завіриш тому гакімови, він тебе як найсоромнїйше погубить; і коли ти йому покажеш пошану і припустиш його в своє найблизше окруженє, він буде придумувати для тебе згубу. Чи не бачиш і не віриш, що коли він зверхи уздоровив твоє тїло, кажучи тобі взяти предмет рукою, то тим самим способом може тебе також погубити?“
Тодї сказав король Юнан: „Твоя правда і се певне так буде, як кажеш, ти добрий дораднику везире. Може той гакім прибув сюди як шпігун, аби мене погубити. Коли він мене вилїчив чимсь, що казав мені взяти в руки, то чимсь, що дасть менї понюхати, може мене також погубити“. Відтак запитав везира: „Що з ним робити, везире?“ Везир відповів: „Пішли зараз по нього, а коли прийде сюди, відрубай йому голову, тодї заплатиш йому за його злобу і мати-меш супокій перед ним. Лїпше, що ти будеш віроломний супротив нього, як він має бути супротив тебе“. Тодї сказав король Юнан: „Твоя правда, везире“, і післав за гакімом.
Коли прийшов гакім, повний веселости і не прочуваючи нїчого, яку долю зіслав йому Милосерний, подібно як у словах поета:
Ти, що боїш ся долї, не жури ся
і будуй на того, що сотворив землю.
Що раз порішено, те нїколи не змінюєть ся,
а що тобі не призначене, перед тим ти безпечний, —
промовив до короля словами поета:
„Коли-б я забув коли про вдячність, яка тобі належить ся,
то питай мене, кому я присьвятив свою поезію й прозу.
Ти обсипав мене подарунками,
Непрошений, без вагань і викрутів.
Чому не мав би я голосити хвали, яка тобі належить ся;
Не славити тебе за твій благородний ум серцем і устами?
Так, хочу тобі дякувати за всї твої добродїйства,
Що легкі для моїх губ, хоч важкі для плечий“
Далї проголосив він іще вірші:
Відверни ся від клопотів
лиши всї річи долї.
Тїш ся добрим, що тобі нинї усьміхаєть ся
і задля нього забудь усе минуле.
Хоч доля часто повна гіркости,
кінець її все таки подобаєть ся тобі.
Бог робить, що хоче, а ти,
ти хотїв би зайти йому в дорогу?“
Далї:
„Лиши свій шлях Мудрому, Знаючому
і освободи свою душу від усього сьвіта;
бо знай, не по твоїй волї дїєть ся,
тільки як хоче Бог, найвисший управитель.
А на конець іще приказку:
„Не попадай у розпуку і забудь усї клопоти,
клопоти відбирають і наймудрійшому розум.
Нездарному невільникови не поможе нїяке думанє,
тому забудь думанє й клопоти і живи у вічнім щастю.
Одначе король запитав гакіма Руяна: „Знаєш, чого я тебе закликав?“ Гакім відповів: „Тільки Бог великий знає, що закрите.“ На се сказав король: „Я тебе покликав, аби відібрати тобі житє“. Гакім, страшно засмучений тими словами короля, запитав: „Чому, королю, хочеш мене вбити, і яка вина показала ся на минї?“ Король відповів йому: „Менї сказали, що ти шпігун і прибув сюди мене вбити, тому я тебе випереджу і скажу тебе стратити“. І король закликав ката й наказав йому: „Відрубай тому зрадникови голову й освободи нас від його хитрощів!“ Гакім почав просити: „Лиши мене при житю, то й тебе Бог при житю лишить; не губи мене, щоб Бог тебе не погубив“ і кілька разів просив його тими словами, як се і я робив, о іфріте, одначе ти мене не вислухав, тільки без милосердя хотїв моєї смерти. Але король Юнан відповів гакімови Руянови на його просьби: „Я не певний, чи ти мене не погубиш, бо коли ти мене вилїчив чимсь, що я взяв у руку, то я непевний, чи ти мене не погубиш чимсь, що я понюхаю або що“. Тодї сказав гакім: „О королю, чи се твоя заплата для мене?“ Але король заявив: „Мусиш зараз умерти.“
Коли гакім переконав ся, що король без милосердя хоче його вбити, заплакав зі смутку, що негідному зробив добре. Тимчасом приступив до нього кат, щоб завязати йому очи, і вчинивши се, закликав: „Приказуй!“ Тимчасом гакім просив короля зі сльозами: „Лиши мене при житю, то й тебе Бог при житю лишить, не вбивай мене, щоб і тебе Бог не вбив“, і проголосив слова поста:
„Моя добра рада була моїм нещастєм, їх зла їх благословенєм;
Моя рада вкинула мене в дім погорди.
Коли-б я жив, то мовчав би й далї, але коли мушу вмерти
то голоси менї на всїх мовах смерть усїх будучих дорадників!“
Відтак звернув ся знов до короля і промовив: „Чи се менї заплата від тебе? Ти нагороджуєш мене, як крокодиль“. Король запитав його: „Яка історія крокодиля?“ Але гакім відповів: „Я не в силі в тім моїм положеню оповідати, але на Бога, лиши мене при житю, то Бог і тебе при житю лишить“. І заплакав гірко. Тодї встав один із любимцїв короля і почав просити: „О королю, даруй менї кров того гакіма, ми не завважили, щоб він чим-будь провинив ся против тебе, навпаки, ми тільки бачили, що він вилїчив тебе з твоєї недуги, коло якої даром заходили ся лїкарі і вчені“. Але король відповів їм: „Ви не знаєте, длячого я мушу казати вбити того гакіма. Коли він жити-ме, то я сам без сумнїву згину, бо хто мене вилїчив із недуги чимсь, що я взяв рукою, то так само може мене згубити чимсь, що дасть менї понюхати. Я бою ся, що він настає на моє житє і на те найнятий. Чи не може се бути шпігун, що прибув сюди тільки на те, аби менї відібрати житє? Не швидше, аж він умре, буду я певний свого житя“. Тепер гакім почав знов просити: „Лиши мене при житю, то й тебе Бог при житю лишить“. Коли одначе, о іфріте, він переконав ся, що король без ласки й милосердя засудив його на смерть, сказав: „Коли вже мусить так бути, о королю, що я мушу вмерти, то дай менї ще стільки часу, щоб я пішов до дому, приготовив ся, дав моїй сїмї і сусїдам припорученя про мій похорон і пороздаровував мої медичні книжки. Між ними маю одну дуже особливу книжку, яку хочу тобі подарувати, сховай її у своїй скарбници“. Король запитав гакіма: „Що се за книжка?“ Гакім відповів: „В нїй є багато річий, а найменьша з її тайн та, що коли ти відрубаєш менї голову і відтак її отвориш і перевернувши три картки прочитаєш на лївім боцї три стрічки, моя голова стане з тобою говорити й буде тобі відповідати на всї питаня“. Король сим дуже здивував ся і трясучи ся з радости, запитав: „Твоя голова буде справдї говорити, коли я її відрубаю?“ Він відповів: „Певне, королю, се дивна річ“.
Опісля пустив король гакіма під сторожею до дому, де він іще того-ж дня полагодив свої справи. Другого дня прийшов він знов до дивану, де вже були зібрали ся в великім числї еміри, везири, дворяни, депутати й вельможі держави, так що диван був неначе цьвітник. Із старою книгою й пуделочком порошку, приступив він до короля, сїв і закликав. „Принесїть менї стіл!“ Насипав на стіл порошку, розсунув його і сказав до короля: „Візьми ту книжку, але держи її тихо, доки менї не відрубають голови. Відтак кажи положити голову на стіл і міцно притиснути до порошку, доки не перестане капати кров, а опісля отвори книжку“.
Коли кат відрубав голову і все стало ся по вказівкам гакіма, король отворив книжку, одначе побачив, що картки були злїплені. Тому піднїс палець до уст і послинивши його, отворив першу, другу і третю картку, які тільки з бідою відлучували ся від себе. Коли так дійшов до шестої картки і нїщо не було написано, сказав: „Гакіме, нема нїчого написано“ Голова гакіма відповіла! „Обертай далї!“ Король перевертав далї, але швидко війшла в нього отруя, якою гакім затроїв книжку, так що король нагло захитав ся і сказав: „Я затроєний.“ Тодї голова гакіма Руяна проголосила вірші:
„Вони були обдаровані властю і остро справляли свій уряд,
одначе швидко їх власти як би й не було.
Коли-б були поступали справедливо, була-б їх стріла справедлива нагорода,
але тепер за їх насильства поповнила на них насильство доля.
І так їх доля говорить до них німою мовою:
Се їх нагорода, а хід часу без нагани.“
По тих словах голови король упав без духа на землю.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|