Тисяча й одна ніч (1905)/Заздрісник і папугай

◀ Король Зіндбад і його сокіл

Тисяча й одна ніч Заздрісник і папугай

Історія невірного везира і пригода принца з ґулею ▶

Львів: З друкарнї Наукового Товариства імени Шевченка, 1905

Заздрісник і папугай^[1].

Раз жив дуже заздрісний муж, який мав жінку, обдаровану всїми чарами краси й принади, і нїколи не лишав її саму. Коли одначе одного разу був примушений конче вибрати ся в дорогу, пішов на торговицю птахів, купив папугая і поставив його сторожем у своїм домі підчас своєї неприсутности, аби розповів йому все, що тимчасом дїяло ся в його домі. А той папугай був хитрий, розумний, інтелїґентний і бистроумний. Коли муж полагодив свої інтереси і вернув із дороги тай казав принести перед себе папугая, той оповів йому все, що його жінка підчас його неприсутности виробляла день за днем із своїм любком. Тодї він зірвав ся у найбільшім гнїві і вибив свою жінку, аж мала досить.

Думаючи, що се одна з невільниць зрадила перед мужом, що було між нею й її любком, жінка скликувала одну невільницю за другою, аби видобути з них признаня, але всї присягли, що се папугай зрадив йому все і що вони самі се чули. Жінка, вчувши те, казала другої ночи, яку її муж мусїв знов перевести поза домом, одній невільницї взяти млин і молоти під клїткою, другій лляти воду над клїткою, а третїй цїлу ніч бігати сюди й туди зі сталевим зеркалом.

Коли-ж рано її чоловік казав принести перед себе папугая і запитав його що дїяло ся в ночи підчас його неприсутности, він сказав: „Ах, мій пане, даруй менї, задля великої темряви, сильного дощу і безнастанного грому і блискавок не міг я цїлу ніч аж до ранку нїчого анї бачити, анї чути. А се був як-раз лїтнїй час і місяць Тамус. Тому муж закликав: „Горе тобі, та-ж тепер не час дощів!“ Але папугай запевняв: „Так, на Бога, цїлу ніч бачив я те, що тобі оповів“. Тепер муж уважав за доказану річ, що папугай і перший раз набрехав йому про його жінку; повний гнїву протягнув за ним руку, витягнув його з клїтки і так міцно кинув ним до землї, що той забив ся. Але пізнїйше довідав ся він від сусїдів, що папугай таки говорив правду про його жінку, і також дізнав ся про хитрощі, яких ужила його жінка, так що жалував смерти папугая, коли жаль уже не міг помогти.

Коли везир учув від короля Юнана історію короля Зіндбада і його сокола, сказав: „Могучий королю, яку-ж я зробив йому кривду і якої злоби дізнав від нього? Тільки ізза дбайливости за те все сказав я те і переконаєш ся, що я говорив правду. Коли послухаєш мене, будеш уратований, коли-ж нї, втратиш житє, як був страчений той везир, що стеріг принца.

——————

1. Отсе оповіданє подане у Бреслявськім і Калькутськім виданю замісь попереднього.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1931 року. Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років. Автор помер у 1937 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.