Тисяча й одна ніч (1905)/Король Зіндбад і його сокіл
| ◀ Історія короля Юнана й гакіма Руяна | Тисяча й одна ніч Король Зіндбад і його сокіл |
Заздрісник і папугай ▶ |
|
„Оповідають, що раз жив у Персії король, який любив забаву і відпочинок, лови на звірів і птахів і мав сокола, що його сам виховав і не міг із ним розстати ся ні в день, нї в ночи, так що в ночи спав із соколом на руцї. А коли йшов на лови, брав із собою сокола і казав йому нести на шиї золоту чашу, з якої давав йому пити. Одного дня приступив до короля найстарший сокільник і промовив: „О королю часу, пора йти на лови. Король зібрав ся, взяв сокола на руку і виїхав із ним і так доїхали до долини, де закинули сїть. Незабаром зловила ся в сїть ґазеля і король закликав: „Хто дасть ґазелі втекти, тому втну голову. Коли-ж вони щораз вузше затягали сїть довкола ґазелї, вона підступила нагло до короля і стала на задні ноги, а передні зложила на грудях, неначе-б хотїла поцїлувати перед королем землю. А коли король схилив ся до неї, вона нагло скочила через його голову і пішла в чисте поле. Коли король по всїм тім повернув ся до своєї дружини, побачив, як одні моргали до других, і запитав свого везира: „Що вони хотять тим сказати?“ Везир відповів: Вони вказують на твоє слово, що кождий, хто випустить ґазелю, має бути стятий. Король відповів: „На мою голову, я так довго буду гнати ся за нею, аж верну з нею. І пігнав ся за слїдом ґазелї і гнав ся за нею без віддиху, а сокіл тимчасом доти бив її крилами в очи, аж ослїпив її і вона стратила голову і тодї король забив її зелїзним топором. Тепер злїз із коня, підрізав їй горло, стягнув шкіру і повісив на сїдлї. Але тимчасом стало горячо, околиця була пустинна й без води, а король і його кінь почули спрагу. Шукаючи води, побачив король дерево, з якого спливав товстий плин. Король, що був у рукавицях, зняв чашу з шиї сокола, підставив її, доки не наповнила ся тим плином, і поставив її перед себе, але надлетїв сокіл і перевернув її крилами. Король підставив чашку в-друге, заждав, аж наповнила ся і думаючи, що сокіл хоче пити, поставив її перед нього, але сокіл у друге перевернув її крилами. Обурений на сокола взяв чашу в-третє і поставив її перед свого коня, але сокіл у третє перевернув її своїми крилами. Тодї король закликав: „Нехай тебе Бог покарає, ти птаху нещастя! Ти не дав менї й коневи пити“, і витягнув меч і відтяв йому крила, а сокіл підняв голову, аби дати йому пізнати: „Глянь, що там на дереві.“ Коли король підняв свої очи, побачив на дереві гадюку, якої отруя спливала в долину, і жалував, що обтяв соколови крила. Він сїв знов на коня і поїхав із ґазелею на старе місце, а приїхавши там, дав ґазелю кухареви і сказав: „Візьми і спечи“. А сам сїв на своїм стільци із соколом на руцї, але сокіл нагло закричав і впав мертвий на землю, а король почав голосно нарікати із смутку й болю, що забив сокола, який виратував його від згуби.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|