Тисяча й одна ніч (1905)/Купець і іфріт
| ◀ Як повело ся ослови й волови з мужиком | Тисяча й одна ніч Купець і іфріт |
Історія першого шейха з ґазелею ▶ |
|
Щасливий королю, я чула, що один богатий купець, який у богатьох краях провадив інтереси, сїв раз на свого верхівця, аби в иньшім містї дістати гроший. Коли спека почала йому докучати, сїв у однім городї під деревом, сягнув рукою в подорожню торбу і вийняв звідти кусень хлїба і дактиль, щоби попоїсти. З'ївши дактиль, кинув кістку, аж тут нагло став перед ним величезний іфріт із мечем у правій руцї і крикнув на нього: „Встань, щоб я тебе вбив, як ти вбив мого сина.“ Купець запитав його: „Як я вбив твого сина?“ Іфріт відповів: „Коли ти з'їв дактиль і кинув кістку, та впала на груди мого сина і він зараз звалив ся мертвий“. Тодї купець сказав до іфріта: „Слухай, іфріте, я маю ще заплатити довг, маю також великий маєток, жінку й дїти і лежать у мене застави. Тому позволь менї вернути домів, аби я заспокоїв претенсії кождого, а відтак верну знов до тебе. Присягаю тобі сьвятою присягою, що верну, а тодї можеш зробити зі мною, що захочеш. Бог ручить за мої слова“. Джінні взяв від нього присягу і пустив його.
Купець вернув до свого міста, повиповняв усї свої з'обовязаня, посплачував свої довги і сказав своїй жінцї й дїтям, що з ним трапило ся. Вони почали плакати, а з ними цїла його родина і другі його жінки та дїти, коли він тимчасом полагоджував свої справи і аж до кінця року оставав при них. Опісля попрощав ся зі своєю родиною і з сусїдами, які його з плачем і наріканєм обнїмали, і з похоронним простиралом під пахою вибрав ся неохотно в дорогу, аж як-раз першого дня у новім роцї дійшов до того городу. Коли там сидїв, плачучи над своєю долею, надійшов дорогою нагло старий шейх[1], який вів попри себе ґазелю на шнурку. Поздоровивши купця й побажавши йому довгого житя, запитав його: „Чому сидиш так сам на сїм місци, тим більше, що се місце джінні?“ Купець розповів йому свою пригоду з іфрітом і шейх, властитель ґазелї, дуже здивував ся і сказав: „На Бога, мій брате, твоя віра міцна і твоя історія дивна. Коли-б її записати шпильками в кутах очий, вона на правду послужила би на науку всїм, що дають учити ся!“ Усїв коло нього і сказав: „На Бога мій брате, я не відійду від тебе, аж побачу, що зробить із тобою той іфріт“.
Коли він так сидїв коло нього і з ним говорив, а купець зі страху й жаху, в великім смутку й журбі раз-пораз умлївав, надійшов до них другий шейх із двома чорними ловецькими псами і поздоровивши їх, запитав, чого вони тут сидять на тім пристановищи джінів, а на се вони оба розповіли йому історію від початку до кінця. Ледви той шейх також сїв коло них, як надійшов іще третїй із темносивим мулом і почав питати про їх присутність на тім місци. Коли вони й йому оповіли ту історію, нагло закрутив ся порох і зі степу насунув на них великий стовп пороху, а заки порох розійшов ся, наступив на них джінні з голим мечем і палаючими очима і витягнув із поміж них купця, кричачи: „Встань, щоб я тебе вбив, як ти вбив мого сина, останнє битє мого серця“. Купець почав голосно плакати й заводити, а також усї три шейхи почали плакати, заводити й нарікати, аж перший шейх, властитель ґазелї, найперше знов набрав відваги. Він поцїлував іфріта в руку і промовив до нього: „О джінні і короно королїв джаннів! Коли я тобі розповім мою історію, яка трапила ся мені з отсею ґазелею, і вона видасть ся тобі дивною, чи подаруєш менї третину крови того купця?“ Іфріт відповів: „Добре, шейху, коли ти розповіш менї свою історію і вона видасть ся менї дивною, то подарую тобі третину його крови“.
Тодї почав перший шейх:
——————
- ↑ Шейх у найзагальнїйшім розуміню значить тут чоловік пятьдесятилїт і висше.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|