Тиша Морська

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тиша Морська
автор: Леся Українка

Тиша Морська


В час гарячий полудневий
Виглядаю у вiконце:
Ясне небо, ясне море,
Яснi хмарки, ясне сонце.


Певно, се країна свiтла
Та злотистої блакитi,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в свiтi!


Тиша в морi… ледве-ледве
Колихає море хвилi;
Не колишуться од вiтру
На човнах вiтрила бiлi.


З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем,
В'ється стежечка злотиста.


Править хтось малим човенцем,
Стиха весла пiдiймає,
I здається, що з весельця
Щире золото спадає.


Як би я тепер хотiла
У мале човенце сiсти
I далеко на схiд сонця
Золотим шляхом поплисти!


Попливла б я на схiд сонця,
А вiд сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.
Не страшнi для мене вiтри,
Нi пiдводні камiння, —
Я про них би й не згадала
В краю вiчного промiння.