Ті, що від нас відійшли/Кость Паньківський
| ◀ Леся Українка | Ті, що від нас відійшли Кость Паньківський (1915) |
Ярослав Федорчук ▶ |
|
Сумна вістка наспіла нинї з Київа: на руки д-ра Евгена Озаркевича прийшла від д-ра Стефана Федака депеша, що 16 с. м. помер на запаленє легких дир. Кость Паньківський
Уродив ся покійний сином священника в Решковій Воли, Ярославського повіту в 1855 р., ґімназію скінчив у Перемишли і вступив на теольоґічний видїл у Львові.
Та тут доля рішила инакше; виключенє з духовної семинарії заставило його поневолї піти у „світчину“. Покійний був Українець, а при тім, — як мало рути зазначено в мотивах виключеня, — мав навіть „зустрічати ся з Франком“, отже управа духовної семинарії, яка тодї була в цїлости в руках „твердих“, рішила його виключити.
Тепер подав ся покійний на студії до Академії земельної культури (Hochschule für Bodenkultur) в Відни, де був дуже дїяльним членов тов-а „Сїч“ Та доля знов рішила инакше; по скінченю Академії не міг дістати місця в державній службі — як, полїтично-підозрілий“.
Так важким шляхом вела покійного доля до тої працї, якій він опісля посвятив ся, якою поклав стільки заслуг для свого народу і якою здобув собі невмируще почесне місце між найвизначнїйшими українськими дїячами, — до працї на українській ниві.
Мабуть треба було на се відваги, щоб рішити ся в ті часи звязати своє житє, свою будучність виключно з працею в українських інституціях. Та тут доля не завела покійного: через тернисті початки вела його що раз висше й дала йому те задоволенє, що він міг бачити й суспільні й особисті плоди своєї працї.
Працював покійний спершу в усїх наших львівських інституціях: в „Просвітї“, в „Товаристві ім Шевченка“ (воно тодї ще не мало характеру наукового тов-а) в „Педаґоґічнім Товаристві“, засїдав у видїлах, брав на свої плечі адмінїстрацію, видавництва, коректи. На окрему згадку заслугує веденє ним „Інституту св. Николая“ для ґімназіяльних учеників, у яких полишив вдячну память.
Коли у нас почали повставати економічні інституції, покійний брав визначну участь в їх закладаню. Ся його участь, його знанє економічних і фінансових справ, його роботящість і солїдність спричинили, що покликано його на директора „Краєвого Союза Кредитового“, якому він від того часу посвятив усї сили, не оставляючи при тім також працї для инших інституций, анї не перестаючи інтересувати ся загально громадянськими справами.
Не чужа була йому також лїтературна дїяльність. Давнїйше поклав чимало працї в видавництвах „Просвіти“ „Педоґоґічного Товариства“, „Товариства ім. Шевченка“, неодно виданє йому завдячує, що появило ся на світ. На становищи директора „Краєвого Союза Кредитового“ заложив і кілька років редаґував журнал „Економіст“. Зачисляв його до своїх співробітників також наш дневник[1], для якого поклав заслуги як один із найдїяльнїйщих членів нашої Видавничої Спілки.
Знаний був зі своєї філянтропійної дїяльности. Перейшовши важку школу житя, мав зрозумінє для положеня инших і з засобів своєї працї приходив не одному в поміч. Щедро підпомагав наші товариства, — не тільки тут, але також на російській Українї.Для російської Ураїни зберіг цїле житє те любовне одушевленє, яке влила в його молодечу душу поезія Шевченка. Знали його й шанували на російській Українї, а дляукраїнських полїтичних еміґрантів з Росії був тут неначе батьком.
Коли до Львова приближала ся російська армія, він рішив остати на своїм становищи і як директор „Краєвого Союза Кредитового“ не тільки зберіг інституцію, але також помагав, скільки міг, тим нашим людям, що в той важкий час потребували доброго слова й матеріяльної помочи.
Вивезений російськими властями як закладник, проживав з иншими нашими закладниками в Київі. Тут спочив на віки і прийме його на вічний супокій українська земля в стариннім Київі над Днїпром, куди линули всї його думки як до серця України.
Над його могилою сумують не тільки його найблизші рідні (оставив жінку і трьох синів), не тількильвівськегромадянство, — сумує над нею вся Україна.
24 падолиста, 1915.
- ↑ „Дїло“.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|