Ті, що від нас відійшли/Леся Українка
| ◀ Михайло Коцюбинський | Ті, що від нас відійшли Леся Українка (1913) |
Кость Паньківський ▶ |
|
Знов приходить ся писати посмертну згадку. Знов про людину, яка була пламенним стовпом на шляху української творчости. Після Михайла Коцюбинського — про Лесю Українку, яка була для української поезії тим, що Михайло Коцюбинський для української новелїстики, — велитнем з авреолею безсмертности. А при тім — так само як він — співала безсмертні пісні, носячи в своїм тїлї смерть, борючи ся з нею довгі лїта. Яка могутність духа — співати про красу житя, кликати до боротьби за волю, показувати людям шляхи до ідеалу, — носячи в собі засуд смерти!
Леся Українка вродила ся в 1872 р. на Волинї дочкою Петра і Ольги Косачів, у сїмї, де панувала українська національна свідомість. Петро Косач належав до того поколїня, з якого вийшли Антонович, Драгоманів, Старицький, Лисенко; мати Лесї Українки, сестра Михайла Драгоманова, під псевдонїмом Олени Пчілки заняла почесне місце в українській новелїстицї.
Так зростала Леся Українка в свідомій українській сїмї, під оком матери, яка з огляду на слабосилість дочки дала їй дома всю освіту, в окруженю дїячів українського громадянства. А коли підросла і стала дозрівати духом, до сих впливів долучив ся вплив Михайла Драгоманова, слїдний і в провідних ідеях її творчости і в її суспільних поглядах, і в напрямі її духових інтересів поза областю поезії, як прим. в публїцистичних статях у „Народї“ й „Житю і Слові“ в перекладах модерних студій над св. Письмом і т. и.
На поетичне поле виступила Леся Українка вже на 12 роцї житя; в 1884 р. появили ся в львівській „Зорі“ перші її поезїї „Сафо“ і „Кончалїя“. Від тодї її лїтературна творчість піднїмала ся все висше і висше. В 1893 р. виходить у Львові перша збірка її поезій п. н.: „На крилах пісень, яка вже свідчить про дозрілий талант, про свідомість, з якою творчий дух ступає по своїм шляху.
Окремих збірок творів Лесї Українки вийшло небогато: в 1890 р. „Думи і мрії“ у Львові, в 1902 р. „Відгуки“ в Чернівцях, в 1904 р. „На крилах пісень“ в Київі, в 1911 р. „Твори“, книга перша в Київі; крім того в 1892 р. у Львові: Г. Гайне, „Книга пісень“, переклади Лесї Українки і М. Славинського.
За те в українських журналах і збірках 1890—1900-их років і аж до останнїх днїв знайдемо богато — пребогато її творів: поезій, оповідань, перекладів, лїтературно-критичних і публїцистичних статей: „Зоря“, „Народ“, „Житє і Слово“, „Лїтературно-Науковий Вістник“, „Нова Громада“, „Дзвін“ зачисляли її до своїх постійних співробітників. Ще в найновійшій книжцї „Лїт.-Наук. Вістника“ зустрічаємо її драматичну поему з III столїтя після Христа п. н. „Адвокат Мартіян“.
З українських поетів Леся Українка — найбільш всесвітня. Богатством сюжетів можна-б її поставити поруч Івана Франка. І насуваєть ся питанє, чи не появив ся тут в обох випадках вплив Драгоманова?
Житє старинного світа, біблїйні теми, царство середнїх віків, новочасні змаганя людських суспільностий і людського духа, — все те знайдемо в творчости Лесї Українки. Її дух уносить ся по безмежних просторах людського житя і людської думки і все, що глибоке вічне, чим болить і радїє і до чого рветь ся людська душа, перетопляє в огнї своєї творчости в бесмертні скарби рідної лїтератури.
Слаба тїлом, примушена постійно лїчити ся, позбавлена радощів житя й дїяльности, доступних здоровій людинї, Леся Українка неначе сконцентрувала все своє житє в своїй творчости, жила духом, перетопляла все своє житє в духову творчість. Шукаючи поратунку для здоровля в країнах теплого підсоня, то в Італїї, то в Єгиптї, то на Кавказї, вона переживала духом тайною минувшости сповите житє тих країн і воскрешала його в своїх творах. Так з недуги тїла користав дух, користав нарід, для якого вона збирала скарби свого духа.
Побіч: лїтературної творчости Леся Українка була також громадянкою, яку захопляли суспільні змаганя, в першій мірі змаганя до відродженя й визволеня українського народу. В першій половинї 1900-их років належала до гурту тих, що під прапором соціялїзму будили національну і суспільну свідомість між українськими народнїми масами. Коли по 1905-ім роцї зачала ся на Українї органїзація національного житя, була членом першого видїлу київської „Просвіти“.
З того часу пригадую її собі з одного засїданя видавничої комісії „Просвіти“ в зимі 1907. р. Брала живу участь у дискусії, ставила справу ясно і рішучо.
Її постать робила особливе вражінє. Сїра, слабосила, з якимсь дивним сяйвом духа на обличю.
В останнїх роках її здоровлє все гіршало й гіршало. Гостем тільки була на Українї, все їздила туди, де сподївала ся поратунку здоровля. Та хоч тїло що раз більше знемагало, дух творив усе нові скарби, аж до останньої хвилини житя.
Умерла в місцевости Сурам на Кавказї 1 с. м., в окруженю своїх рідних, які перевезуть її на вічний відпочинок до столицї рідної землї, до Київа. Відійшла від нас, оставивши нам безсмертні скарби свого духа, які зробили її імя на віки славним, іменем найбільшої після Шевченка поетки на російській Українї.
4 серпня, 1913
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|