Ті, що від нас відійшли/Ярослав Федорчук
| ◀ Кость Паньківський | Ті, що від нас відійшли Ярослав Федорчук (1916) |
Ярослав Весоловський ▶ |
|
Дня 7 мая 1916 р. помер у Швайцарії наш земляк Ярослав Федорчук, заслужений тим, що за останнїх 10 лїт богато працював для інфермованя чуживцїв, в першій мірі Французів, про українську справу.
Житє Ярослава Федорчука пішло, як на наші обставини, особливими дорогами. Уродив ся він 18 падолиста, 1878 р. в Снятинї, де його батько був народнїм учителем. Ходив до української академічної ґімназії у Львові, де одначе задля недостачі удержаня скінчив тільки V клясу. Думаючи кінчити дальші кляси ґімназії як приватист, почав шукати якогось заробітку і в маю 1896 р. дістав заняте в тов. „Днїстер“ у Львові, де працював до 1902 р. Але видно не вдоволяв ся покійний тим малим, яке осягнув. Його тягнуло в світ, між люди, спробувати своїх сил в боротьбі з житєм, щоб вибороти собі лїпшу будучність. Він покидає занятє в Днїстрі“ й виїздить до Швайцарії, де перебував довший час у Женеві, а опісля до Парижа, столицї Франції. Минуло від його виїзду зі Львова не цїлих 5 лїт, як у париськім журналї „Le Courrier Européen“, видаванім редакційним комітетом, в якого склад входили славні полїтики й письменники ріжних народів (між ин. великий приятель Українцїв Бернштерне Бернзон, славний норвежський письменник), почали появляти ся його статї про українську справу, про польсько-українські і російсько-українські відносини.
Показало ся, що Ярослав Федорчук добре використав тих кілька лїт побуту за границею. Доповнив свою освіту так, що став високо освічевим Европейцем, здобув становище й маєток (його жінка, з якою познакомив ся й одружив ся в Парижи, походила з богатої російської родини), навязав зносини в полїтичних і лїтературних кругах француської столицї. І показало ся, що все те робив він не тільки з думкою про себе, але також з думкою про свій нарід. Ще в ґімназії оставав він під впливом писань Франка й Павлика. Й неначе складаючи подяку за те духове добро, яке одержав від них, дав він Павликови поважну суму на виданє книжки проф. Дрепера п. н. „Боротьба релїґії з наукою“. Живучи в француській столицї, почав він інформувати француську пресу про наші справи. Не жалїв не тільки працї, але й гроший. Видав своїм коштом по француськи працю Романа Сембратовича п. н. „Царизм у боротьбі з цивілїзацією“, в якій говорить ся про поневоленє України Росією. Щоби праця зробила в Франції більше вражінє, постарав ся, щоб Бєрнштерне Беризон написав до неї передмову. Його статї в „Courrier Européen“ про польсько-українські відносини наробили йому ворогів. Коли з польської сторони кинено на українських полїтиків і письменників клевету, що вони виступають проти Поляків, бо за се дістають гроші від пруського правительства, між оклеветаними був також Ярослав Федорчук. Перед кількома лїтами заложив ся в Парижи „Кружок Українцїв“(„Cercle Ukrainiens“) Ярослав Федорчук був одним з оснувателїв і найпильнїйших дїячів сього Кружка, який мав за цїль гуртувати Українцїв у Парижи і ширити відомости про українську справу між Французами. Під фірмою „Кружка“ вийшла в 1912. р. в Парижи праця Ярослава Федорчука про українське національне відродженє („Lе réveil national des Ukrainiens)“. Згодом задумав Ярослав Федорчук інформувати про українську справу також Анґлїю. Незадовго перед вибухом війни вийшла по анґлїйськи його праця про україн- ську справу.
Вибух війни застав Ярослава Федорчука за границями Франції. Від довшого часу він нездужав нервово і був на лїтнїм лїченю. З огляду на те, що він австрійський горожанин, не вертав уже до Парижа, бо у Франції всїх австрійських горожан інтернували, тільки поселив ся в Швайцарії в містї Льозаннї. Одначе вже не судило ся йому працювати для рідного краю. Його здоровлє все гіршало, і на веснї 1915 р. він так тяжко занедужав, що був уміщений в санаторії. Тут він прожив-промучив ся ще цїлий рік і 7 мая 1916 р. помер.
Не довго прожив він, — всего 38 років — і не вспів зробити для української справи стільки, скільки певне зробив би, як би в тих корисних умовах, які собі здобув, був прожив довше. Але все таки для інформованя Французів про українську справу зробив він богато; він перший по смерти Драгоманова почав інформувати систематично француські круги про український нарід. Сим заслужив він на вічну память в українськім громадянстві.
Падолист, 1916.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|