Украінська Муза/Випуск 11/Все життя оддала

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
* * *

Все життя оддала я людині одній,
А сама вже умерла на-віки
І в самітности тихій, у тиші сумній
Вже не збудиш ти серця-каліки!..
Воно міцно заснуло і здавна вже спить,
Спить у темряві сном домовини,
Більш не бьється чуттям, не рида, не кричить,
Більш не віда журби самотини...
Воно надто химерним і чулим було,
Воно надто страждало й любило;
Його сонце на віки для його зайшло
І те сонце його ж і спалило...
Ось послухай: як тихо... — то смерть навісна...
О, як страшно, як темно навколо, — 
Ніби доля на світі й не квітла ясна,
Ніби зроду не мріяло чоло...
Тихше, тихше, бо серце знудьговане спить,
Сном жалоби, у смуток прибравшись,
Воно долі благало щоб долею жить,
Воно вмерло, ії не діждавшись...