Украінська Муза/Випуск 11/Горе

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Горе.

Під вікном гучно вітер стогнав,
На вікні каганець догоряв,
Тіні хмурі стояли в кутках,
І у хаті повис німий жах.
 Серед хати колиска висить,
 Моя крихотка мовчки лежить,
 Тихо пальчик маленький свій ссе
 І байдуже їй все і про все.
Жовта, мов воскова машкара,
Моя пара на ліжку вмира,
Догоря її погляд мутний — 
Подорожнього погляд чужий.
 Ми не довго із нею жили,
 Та багато тернами пройшли,
 Лиш надія, що прийде наш час,
 І вела, і голубила нас.
Та багато тернами шпичок,
Там ніхто не стругав стежечок:
Терен рвав нас, лилася з нас кров,
Час покою ж не йшов і не йшов.
 Хоч крові в нас багато було,
 Та не вічне ії джерело,
 І струмок, звідки била вона,
 Перервався і висох до дна.
І сю ніч, коли осінь гула,
З каганцем воювалася мла,
Вона міцно мене обняла,
На колиску очима звела.
 Поцілунок, мов присок, палкий
 На руці положила моїй,
 Німо стіни очима пройшла
 І... у хату набилася мла...
Під вікном гучно вітер стогнав,
Поцілунок ще в хаті лунав,
А вона вже лежала в труні,
Залишаючи горе міні...