Украінська Муза/Випуск 11/Конвалія

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Конвалія.

Очі роскрила конвалія біла,
І в дивуванні застигла, зомліла...
Бо біля неї не трави шептались,
Бо по-над нею не віти гойдались—
Мовчки кімната пустельна сіріла...
 „Де ж тії пестощі вітру летючого,
 Де ж тії квітоньки гаю пахучого,
 Де ж тії ночі сріблясті, блакитні,
 Де ж тії ранки рожеві, привітні,
 Де ж тії усміхи сонця блискучого?!“
О, не одна, ти не в рідній оселі,
Квітко!— Прокинувсь і я у пустелі!
Марив: мене окружатимуть люди,—
Глянув — чорніють, сіріють усюди
Ворони, змії, та з каменю скелі.