Украінська Муза/Випуск 11/Моїй матері

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Моїй матері.

Мати, мати! не журися,
Не сумуй, не проклинай...
Я і сам хожу, як смуток,
З серцем змученим у-край.
 Ой, нащо ж малу дитину
 Доручала ти степам?!..
 Над степами сяє сонце
 І вітри гуляють там.
Сонце звало мене в небо,
В море неба, од землі,
І про край якийсь роскішний
Клекотали журавлі...
 Темні вихорі крутились,
 Бились з горами вітри...
 Сам я бачив, як котились
 Сірі камені згори.
А квітки в траві пахтіли,
Степ шовковий хвилювавсь
І до мене цілий всесвіт,
Мати! всесвіт усміхавсь...
 І зробившись рідним братом
 Вітру, простору і трав,
 Кидав я нудну роботу
 І в зелений степ тікав.
Не кляни, о рідна мати:
Я і сам себе кляну...
Вмер би радо... так сама ти,
Знаю, ляжеш у труну.
 Плачеш?! в груди бьєш? конаєш...
 Я конаю, мати, й сам...
 ...Ой, нащо ж малу дитину
 Доручала ти степам?!