Украінська Муза/Випуск 3/Собака й кінь

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Собака й кінь.

Був на селі Квачан-собака
Кудлатий та товстий,
Хвіст здоровенний, як ломака,
І сам такий страшний.
Раз лежачи знечевья на травиці
У холодочку під кущем
Він розбалакався з конем
Про те, про се, про всякії дурниці,
А далі річ на те звернув,
Що він у господарстві — сила
Не те, що кінь або кобила,
Усяк це, може, чув.
 — „Що ж, коню, ти? — попихач головатий...
Диковина тим возом торохтіть;
Велике діло борону тягати,
Або снопи возить!
Он я: і череду у полі доглядаю,
Весь двір, кошару стережу,
До току побіжу — 
Цілісенькую ніч не спочиваю!“
На річ таку собаці кінь сказав:
„Це, може, й правда, хто вас знає...
На світі всяк буває...
А я б тебе про от що попитав:
Коли б я не хотів у полі працювати,
Коли б я хліба не возив,
То що б стеріг тоді кудлатий
І що б він їв?“


І люди в такі ледачі,
Мудрують по-собачі:
Ми, бачте, сила, ми — стовби,
У нас, мов, золоті лоби,
Ми громадяни, — 
А то все сучча копійчане,
Бадилля світове!...
Сказав би щось про Квачана такого — 
І що воно, й до чого, — 
Та цур йому! бо ще порве...