Українська Центральна Рада і її Універсали/Як У. Ц. Рада шукала порозуміння з Центральним Рос. Урядом

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українська Центральна Рада і її Універсали (1917
Михайло Грушевський
Як У. Ц. Рада шукала порозуміння з Центральним Рос. Урядом
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.
Як У. Ц. Рада шукала порозуміння з Центральним Рос. Урядом.

Уже перші народнї збори, що зібрали ся в Київі на великій революційній українській манїфестації 19 березня (марта), постановили, підтримуючи Центральне Правительство в забезпеченню нового свобідного ладу, заразом зажадати від нього, „щоб воно міцно звязало справу автономії України з інтересами нового ладу, і заохотило людність її до всяких жертв, а для того негайно видало деклярацію, которою б з свого боку визнало потребу широкої автономії Української землї і поробило відразу всї заходи, щоб надати український національний характер її публичним установам, з захованнєм прав національних меньшостей“. В сїй справі У. Ц. Рада наміряла ся післати спеціальну депутацію до Центр. Правительства, але що становище Центр. Правительства було хистке, і саме піднїмала ся справа його переформовання, тож У. Ц. Рада відложила сю справу. Передала йому, через Національну Укр. Раду в Петербурзі, тільки поодинокі побажання, винесені Українським Нац. Зїздом — орґанїзації при правительственнім комісарі краєвої ради на всю Україну, зложеної з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, та иньші, спеціальнійші домагання.

Домагання сї одначе зіставали ся несповненими, хоч Центральний Рос. Уряд за той час уже обновив ся, прийнявши до себе представників соціалїстичних партій, і міг поступати більш певно і рішучо. Коли Всеукр. військовий зїзд тим часом винїс свої, згадані вище, постанови поручаючи У. Радї передати їх Центральному Урядови, У. Ц Рада постановила вислати свою депутацію, разом з депутацією Ґенерального Військового Комітету, щоб представити Урядови домагання України: Коли він хоче оперти ся на Українї як міцній підставі нового свобідного ладу, забезпечити собі активну поміч Українського народу, він повинен усунути всяку неясність і непевність в відносинах. Повинен признати право України на широку полїтичну автономію, на державне право, забезпечене їй при обєднанню з Росією в 1654 р. і беззаконно нарушене і потоптане Романовими, — подібно до того як відновив безправно нарушену конституцію Фінляндії і навіть державну незалежність Польщі. Повинен пристати на практичні засоби для приладження управи і урядування на Українї до будучої автономїї і до вимог українського житя.

Ясне бо дїло, що признаючи за будучим Установчим Зібраннєм Росії право потвердити автономний устрій України, Український нарід нїяк не може відкладати до того зібрання виробленнє автономного статуту її й переведеннє в житє тих підготовчих реформ, які зараз вимагають ся житєм. Самі інтереси укріплення нового ладу, спокою і свободи на Українї вимагають того, щоб Центр. Уряд дав свою прінціпіальну згоду на автономний прінціп що до України і тим намітив стежку для людей неосвідомлених і полїтично не розвинених, які не знають, на яку їм ступити супроти домагань Українського народу, та й для адмінїстративного персоналу, для всякого служащого люду, який також не вміє знайти ся супроти жадань українїзації всякого роду установ України.

З таким наказом У. Ц. Рада вислала своїх делєґатів, вибраних з ріжних полїтичних українських партій і з ріжних верств українського народу. 16 травня ся делєґація явила ся в повнім складі у голови росийської ради мінїстрів. Доручила йому зложену нею докладну записку і зажадала, щоб премєр-мінїстр визначив осібнє засїданне ради мінїстрів для обговорення спільно з делегацією тих жадань, поставлених У. Ц. Радою, а коли він се признав неможливим, то принаймнї осібну комісію. Передала сю записку презідії петерб. ради робочих і салдацьких депутатів і окремим мінїстрам, котрих близше дотикали наставлені жадання.

В своїй записці[1] делєґати поясняли національну ролю У. Ц. Ради, її орґанїзаційне значіннє, вагу її голосу як виразу волї демократичних верств українського народу. Вони гаряче остерігали Тимчасовий Центральний Р. Уряд від тої старої помилки, в яку впадають представники росийської інтелїґенції на Українї й росийська преса, стараючи ся все ще представити український рух не загально народнїм, а гуртковим, інтелїґентським. Заслїплені своїм клясовим або національним єґоїзмом вони силкують ся підтримати зневажливе відношеннє до сього руху. Силкуючи ся відгородити від сього народнього руху захоплені ними позиції в зросийщених старою русіфікаційною полїтикою міських центрах, по ріжних урядових і громадських установах, вони справляють Ц. Уряд на хибну дорогу, яка може привести до наслїдків дуже небезпечних. Нарід, який тепер так щиро і зичливо ставить ся і до Ц. Уряду і до росийської демократії, оберне на них всю ненависть і обуреннє своє, коли його сподївання будуть розбиті, і може з того виникнути справжня усобиця.

Щоб не допустити до такої небезпеки У. Ц. Рада закликає тимчасовий уряд негайно піти на зустріч домаганнєм Українського народу, сповнивши його вимоги, які делєґати зберають в таких пунктах:

Тимчасовий Рос. Уряд виявить в якімсь акті своє прихильне відношеннє до гасла автономії України. Дасть українським представникам місце в міжнароднїй мировій конференції, для участи в рішенню долї Галичини і захоплених Нїмцями українських територій. Заснує при Тимчасовім Уряді посаду особливого комісара по справам України для ознайомлення Уряду з потребами і настроями України. Утворить посаду комісара з краєвою при нім радою на Українї. Переведе в армії видїленнє Українцїв в окремі військові части. Українїзацію школи поширить на середню і вищу школу всеї України. Відповїдальні посади заміщатиме людьми, що володїють українською мовою й обізнані з місцевим житєм. Для задоволення українських національно-культурних потреб дасть в розпорядженнє У. Ц. Ради кошти з казначейства. Дозволить виїзд до дому закордонним Українцям і розмістить по Українї бранцїв з закордонної України.

Примітки[ред.]

  1. Надрукована в № 8 «Вістей з У. Ц. Ради» і в богатьох часописях.