Українська: У праці «Нові і перемінні звізди» розглянуто процеси, що відбуваються в деяких небесних тілах, і автор виходить за рамки аналізу лише астрономічних та фізичних явищ і торкається таких глибоких філософських проблем, як питання життя й смерті, тимчасовості й вічності, мінливості та постійності. Вже на початку своєї розповіді про зорі вчений чітко формулює мету наукового пізнання — відкриття законів природи за допомогою дослідів і мислення. Разом з тим І. Пулюй визнає, що наука не може і не повинна обмежуватися лише пізнанням законів природи, але мусить вказати також шляхи використання її могутніх сил для добра людини. Своє розуміння основного філософського питання про відношення мислення до буття І. Пулюй формулює так: «Те, що ми відчуваємо чуттям, слухом або очима, все те є вкінці не що інше, як рух матерії, який переходячи через наші змисли, досягається нашим нервам і будить в них відповідне ворушаннє, як пальці кобзаря будять ріжнородне дрожаннє на струнах кобзи, відповідне до довшини, тугості і напруження кожної струни. Коли те ворушаннє нервів наших дійде до нашої стями, тоді ми й тямимо...». Такі міркування дозволяють І. Пулюєві перекинути місток від проблем природознавства у сферу духовного життя, етики і моралі: «Сей закон, що сила не пропадає, має загальне значення. Він править не тільки фізичним, але також моральним світом. І в моральному світі діє сила правди на людський розум з такою повнотою, з якою Сонце притягає землю, або атом діє на атом. Що ми пізнаємо як щиру правду, те мусимо й признати за правду, коли ми люди з розумом; те мусять усі признати, чий розум розбере правду від неправди». Пулюй І. / Нові і перемінні зьвізди [Текст] / Іван Пулюй. – Третє видання з доповненням «Кілька споминів про Куліша і його дружину Ганну Барвінок», – Відень : З друкарні Адольфа Гольцгаузена, 1905. – 122 с.