Цезар і Клєопатра
| Цезар і Клєопатра пер.: О. Пашук Коломия: Галицька Накладня Якова Оренштайна, 192? |
|
|
 |
Кождий є в станї за малі гроші набувати собі сї прехорош і томики і в сей спосіб покласти основу все вартісної домашньої біблїотеки.
друкують ся найзнаменитші твори найлїпших і найкрас. писателїв всїх наций. Значнїйший обєм, великий друк, отже для кождого ока виразьний і здоровий, добрий папір формату великої вісїмки суть додатними сторонами видавництва.
 |
суть ілюстровані
|
 |
ЦЕЗАР
КЛЄОПАТРА
ПТОЛЄМЕЙ, єї десятлїтний брат
РУФІО, римський полководець
БРИТАНЇК, секретар Цезара.
ПОТІН, опікун Птолємея
АХІЛЯС, полководець
ФТАТАТЕЕТА, двірська дама і мамка Клєопатри
АПОЛЬОДОР, Сицілїєць
БЕЛЬЗАНОР, начальник прибічної ґвардії Клєопатри
БЕЛЬ-АФРІС, сторож святинї
ПЕРЗ, в прибічній ґвардії Клєопатри
ЛЮЦІЙ СЕПТИМІЙ, требун
| ХАРМІЯН | } | улюблені невільницї Клєопатри |
| ІРАС |
ГАРФЯРКА СТАРИЙ МУЗИКАНТ
ДВІРСЬКА ДАМА
ЖРЕЦЬ
НОСИЛЬНИКИ
Нубійські, римські і єгипетські воєнні сторожі
Дружина і служба Клєопатри
Дружина Птолємея, римські вояки, невільники, нарід.
МІСЦЕ ПОДІЇ: Єгипет.
Час: 48 і 47 p. п. X.
Ніч в місяцї жовтнї на сирийській границї Єгипту під кінець XXXIII династії в 706 р. після римського численя, відтак після хрестіянської рахуби — 48 p. п. X. Ярке сяєво срібного огня, зоря місячної ночі, розпалюєть ся на сході. Базхмаре небо і зьвізди — наші сучасники, тільки девятнацять і пів столїтя молодші: глядячи на них, не можна сього завважати. Під ними два обридливі твори цивілїзациї: замок і вояки. Замок — стара, низька сирійська будівля з вибіленої глини — не така нефоремна як замок букінгамський; а офіцири на подвірю далеко культурнїйші від сучасних анґлїйських офіцирів — вони напр. не викопують тіл своїх померших ворогів і не глумлять ся над ними, як се робили Анґлїйці за часів Кромвеля і Магді. Вони творять дві ґрупи: одна напружно слїдить за грою свого начальника Бельзанора, пятьдесять-лїтнього вояка, який, кинувши свою спису на землю, коло колїна, нахилив ся, граючи в кістки з молодим лукавим перським рекрутом: друга ґрупа товпить ся коло ґвардійця, який що-тільки скінчив оповідати якусь неприличну анекдоту (вони ще й досї в звичаю в анґлїйських казармах); з сеї анекдоти всї голосно сьміють ся. Їх близько дванацять в числї, всї вони дуже вродливі, молоді єгипетські ґвардійцї, прегарно узброєні, дуже мало похожі на Анґлїйцїв в тім розуміню, що вони анї раз не стидають ся своєї професіональної одежі і почувають ся в нїй зовсїм не зле; навпаки, вони всї троха честилюбні і незмірно войовничі, немовби навіть гордили ся своєю приналежністю до воєнної касти.
БЕЛЬЗАНОР се типовий ветеран, впертий і відважний; бистрий, спосібний і проворний там де потреба грубої сили; безпомічний і дитинний там де вона непотрібна; се хоробрий під офіцир, неспосібний єнерал, нужденний диктатор. При помочи особистих звязий, він займав би сї два останнї обовязки також в сучасній европейській державі, і осягнувби повний успіх в першім. Властиво в сїй хвилї він гідний співчутя в виду того, що Цезар пустошить його околицї. Не знаючи про се, він цїлою душею потонув в грі з Персом, якого яко чужинця вважає спосібним до всякого обману. Його підвладні, — по більшій части гарні молодцї, яких зацїкавленє грою і оповіданєм подостатком з'ображує сї головні, житєві інтереси, які для них є доступні. Їх списи оперті о стїни або лежать коло них на землї. Кут замку творить трикутник, якого один бік творить фасада замку з входовими дверми, другий стїну з брамою. Оповідачі находять ся по сторонї замку а грачі по противнім боцї коло брами. Коло брами при стїнї лежить спорий камінь, настільки високий, що стоячий на сторожі Нубієць, може станувши на нїм, свобідно глядїти поверх стїни. Замок осьвічений смолоскипом застромленим в стїну. В міру того як сьміх довкола оповідача стихає, Перз, що клячить на землї, вигравши, згортає свою ставку з землї.
БЕЛЬЗАНОР. Клянусь на Апіса, Перзе, твої боги сприяють тобі.
ПЕРЗ. Спробуй ще раз, полководче, вдвоє або кінець.
БЕЛЬЗАНОР. Не хочу більше.
СТОРОЖА (глядячи через стїну). Стій! Хто йде? (Всї здрігають ся, прислухуючись. Чужий голос відповідає з надвору).
ГОЛОС. Післанець зі злими вістями.
БЕЛЬЗАНОР. (кричить до сторожі) Впусти його.
СТОРОЖА. (впускає) Підійди близще о звістуне злих вістий!
БЕЛЬЗАНОР. (ховаючи свої кістки, підіймає свій спис) Приймім сього чоловіка з почестю… Він несе нам злі вісти. (Ґвардійцї хапають свої списи і збирають ся коло брами, лишаючи перехід для новоприбувшого).
ПЕРЗ. (встаючи з землї) Хиба злі вісти такі почесні?
БЕЛЬЗАНОР. О, Варваре, послухай моїх слів. В Єгиптї післанця з добрима вістями приносить ся в жертву богам, на знак вдячности, але анї один бог не прийме крови післанця злих вістий. Коли ми маємо добрі вісти, то стараєм ся передавати іх устами найпідлїйшого раба, якого тілько можемо найти Але злі вісти передають ся благородним молодцям, які бажають звернути на себе увагу. (Оба прилучують ся до иньших коло брами).
СТОРОЖА. Увійди, о молодий полководче, і склони голову в домі королевої.
ГОЛОС. Іди намасти свій меч свинячим салом, о чорноскірий, бо Римляни ще до раня примусять тебе проковтнути його по саму рукоять. (Властитель голоса, ясноволосий молодець, одїтий на иньший лад ніж ґвардійцї, але не меньше від них понуро, проходить сміючись через браму. Він троха перетріпаний в битві; його ліва рука перевязана, а рукав розірваний. У правій руцї держить римський меч. Він гордо переходить через подвірє, маючи Перза по правій руцї, Бельзанора по лївій і сторожу, яка товпить ся ззаду).
БЕЛЬЗАНОР. Хто ти, що важиш ся сьміяти ся в домі королеви Клєопатри і в лице Бельзанорови, начальникови єї сторожі.
НОВОПРИБУВШИЙ. Я Бель-Афріс, потомок богів.
БЕЛЬЗАНОР (врочисто). Здоров, брате!
ВСЇ (крім Перза). Здоров, брате!
ПЕРЗ. Вся сторожа королевої виводить свій рід від богів, о чужинце, крім мене. Я Перз і потомок многих королїв.
БЕЛЬ-АФРІС (до сторожі). Витайте, братя. (до Перза) Витай смертний.
БЕЛЬЗАНОР. Ти брав удїл в битві, Бель-Афрісе; ти перший між рицарами; ти не допустиш, аби служницї королевої знали твої вісти скорійше від нас.
БЕЛЬ-АФРІС. Я не маю вістий, хиба тільки се, що небавом переріжуть горло і нам і жінкам, і воякам, і всїм.
ПЕРЗ (до Бельзанора). Я вже тобі говорив се.
СТОРОЖА (прислухуючись) Горе! горе!
БЕЛЬ-АФРІС (кричить до нього). Успокій ся, успокій ся, Етіопе, судьба в руках богів, які помазали тебе чорною краскою. (До Бельзанора) Що тобі говорив сей смертний?
БЕЛЬЗАНОР. Він говорив що Римлянин Юлїй Цезар, який висїв на наші береги з горткою вояків, стане паном Єгипту. Він боїть ся римських вояків. (Сторожа регочеть ся з голосною погордою) Хлопи сотворені лише на те, аби страшити ворони і ходити за пругом. Сини ковалїв, мельників і кожемяків! А ми благородні потомки богів, що посьвятили себе зброї.
ПЕРЗ. Бельзаноре, боги не завсїгди прихильні своїм бідним своякам.
БЕЛЬЗАНОР. Хибаж ми гірші рабів Цезара. Коли кождий з нас стане проти них, один проти одного?
БЕЛЬ-АФРІС (стаючи межи ними). Слухай, брате; коли на нас припаде з них тільки по одному то ми Єгиптяни, боги в порівнаню з ними.
СТОРОЖА (радісно). Ага!
БЕЛЬ-АФРІС. Але сей Цезар не посилає вояка проти вояка; він кидає на тебе цїлий лєґіон мов камінь з катапульти, там де ти найслабший; і сей лєґіон подібний до чоловіка з одною головою, з тисячю рук і без нїякої релїґії. Я бив ся з ними і знаю.
БЕЛЬЗАНОР (глумливо). Ти настрашив ся, брате? (Сторожа заходить ся сьміхом, очі вояків яснїють з радости над бистроумністю свого полководця).
АЕЛЬ-АФРІС. Нї, брате, але мене побили. Вони може-бути були налякані, але рознесли нас як солому.
БЕЛЬЗАНОР. А хибаж ти не міг вмерти?
БЕЛЬ-АВРІС. Нї, се булоб занадто легко і недостойно потомка богів. Крім сього не було часу і всьо скінчило ся в одній хвилї. Вони напали як раз там де ми меньше всього надїяли ся.
ВЕЛЬЗАНОР. Се тільки доказує, що Римляни боягузи.
БЕЛЬ-АФРІС. Вони мало дбають про се, сї Римляни; вони борють ся, щоби побідити. Достойність і честь війни є для них нїчим.
ПЕРЗ. Роскажи нам про битву, як всьо було.
ВОЯКИ (жадно обступають Бель-Афріса) А ну-но роскажи про битву!
БЕЛЯ-АФРІС. Знайтеж, що я рицар в сторожі храму Ра в Мемфісї, не служу анї Клєопатрі ані єї братови Птолємеєви, тільки великим богам. Ми зробили день дороги, аби довідати ся від Птолємея, для чого він віддалив свою сестру Клєопатру до Сириї, і як нам, Єгиптянам віднести ся до римського Помпея, який недавно прибув до наших берегів, розбитий Цезарем під Фарсалем. І що ми, думаєте, довідали ся? Се що Цезар в погонї за своїм ворогом і що Помпея полонив Птолємей, який держить його голову на поготові, щоби подати її витязеви. (Сензація серед вояків). Нї, мало сього: ми дізнали ся, що Цезар вже прибув і не встигли ми ще пройти половини дороги назад, як стрінули по дорозї мійську чернь, що бігла перед його лєґіонами, яким вона мала перешкодити висїсти на беріг.
БЕЛЬЗАНОР. А ви сторожа храму, чому ви не відбили сих лєґіонів?
БЕЛЬ-АФРІС. Ми зробили всьо, що було в людських силах. Але нараз роздав ся гук труб, які звучіли мов проклін чорної гори. Потім побачили ми як на нас насувала ся стїна щитів. Аджеж знаєте як бєть ся серце, коли нападаєте на укріплену стїну; але що би ви сказали, колиб ся укріплена стїна вдарила на вас?
ПЕРЗ (тріумфуючи, що предсказав се) Хиба я не говорив вам сього?
БЕЛЬ-АФРІС. Коли стїна приблизила ся вона перемінила ся в ряди вояків — досить кремезних мущин, в скіряних тунїках і нагрудниках. Кождий з них вдарив своїм списом; сей, що вдарив в мене, пробив мій щит, мов папірус — ось гляньте. (Він вказує на свою перевязану руку.) І пробив би мою шию колиб я не нагнув ся. Тодї вони подвоїли ряди і так само як зі списами, напали на нас з короткими мечами. Коли чоловік підходить до тебе близько з таким мечем, тут вже нїчого не вдїєш: воно занадто довге.
ПЕРЗ. І щож ти зробив?
БЕЛЬ-АФРІС. Стиснув зі всїх сил свій кулак і вдарив Римлянина в голову. Кінець кінцем він оказав ся все таки тільки смертним: упав оголомшений; а я взяв його меч і проколов його ним. (Видобуває меч.) Ось гляньте! Римський меч окрівавлений римською кровю.ВОЯКИ (похвалюючи). Прегарно! (Вони беруть меч і передають його один другому, оглядаючи його з цїкавістю).
ПЕРЗ. А ваші вояки?
БЕЛЬ-АФРІС. Втїкли. Розлетїли ся як барани.
БЕЛЬЗАНОР (з лютю). Тхірливі раби! Кинули потомків богів на заколенє!
БЕЛЬ-АФРІС (з ледяним спокоєм). Потомки богів, брате, не стали дожидати аж їх заколять. Битва не удала ся сильному, за те втеча удала ся бистрійшому. Римляни, які не мають колесниць, післали цїлу хмару їздцїв на здогін і повбивали много війська. Тодї головний вожд зібрав кільканацять потомків богів і став завзивати нас аби ми умерли в битві. Я сказав собі: далеко безпечнїйше буде стояти ніж задихати ся в бігу і дістати мечем по хребтї; так що я прилучив ся до полководця і зупинив ся. Тоді Римляни віднесли ся до нас з повною пошаною; бо нїхто не нападає на льва, коли цїле поле засїяне баранами, хиба тільки ради слави і упоєня битви, про що сї Римляни не мають понятя. Таким способом ми лишили ся між живими і я прийшов упередити вас, що будете мусїли отворити ваші брами Цезареви, бо його передня сторожа находить ся не більше як на віддаленю одної години з відси і анї один Єгипетський вояк не лишив ся в живих між вами а його лєґіонами.
СТОРОЖА. Горе! Горе! (Він кидає свій спис і втїкає до замку).
БЕЛЬЗАНОР. Прибийте його до дверий, скорійше. (Вояки кидають ся за ним зі своїми списами, але він проворнїйший від них). Тепер сї вісти перелетять по замку як огонь по збіжу.
БЕЛЬ-АФРІС. Як-би нам спасти жінки перед Римлянами?
БЕЛЬЗАНОР. Чому би нам не вбити їх?
ПЕРЗ. Тому, що нам прийшлоб ся кровю заплатити за деякі з них. Нехай їх лїпше Римляни убють; се буде дешевше.
БЕЛЬЗАНОР (поражений його бистротою). О хитрий! о зміє!
БЕЛЬ-АФРІС. А ваша королева?
БЕЛЬЗАНОР. Правда; ми повинні забрати Клєопатру.
БЕЛЬ-АФРІС. А ви не підіждете на єї прикази?
БЕЛЬЗАНОР. Прикази? Шіснацятьлїтньої дївчинки! Нї. В Мемфісї ви почитаєте її королевою: тут — ми її лїпше знаємо. Я візьму її на сїдло свого коня. Коли ми вояки, упровадимо її далеко від Цезара, тодї нехай жерцї, няньки та всї иньші удають що вона королева і вкладають в єї уста свої прикази.
ПЕРЗ. Вислухай мене, Бельзаноре.
БЕЛЬЗАНОР. Говори, о хитрий над лїта.
ПЕРЗ. Брат Клєопатри Птолємей провадить з нею війну. Продаймо йому її.
ВОЯКИ. О хитрий! О зміє!
БЕЛЬЗАНОР. Ми не сьміємо! Ми потомки богів; а Клєопатра походить від ріки Нїлю і земля наших батьків не видасть анї одного зерна, коли Нїль не зросить її. Без дарів наших батьків ми жили би як пси.
ПЕРЗ. Се правда: сторожа королевої не може жити на своїй платнї. Але вислухайте мене дальше, ви, свояки Озіріса.
ВОЯКИ. Говори, о хитрий! Слухайте змїї!
ПЕРЗ. Чи не говорив я вам правди про Цезара тодї як ви думали, що я глузую собі з вас.
ВОЯКИ. Правда, правда.
БЕЛЬЗАНОР (мимоволї годить ся). Так твердить Бель-Афріс.
ПЕРЗ. Послухайтеж іще про нього. Сей Цезар великий аматор жінок: він робить їх своїми приятелями і дорадниками.
БЕЛЬЗАНОР. Фуй! Се правлїнє жінок буде загибілю для Єгипту.
ПЕРЗ. Нехай се радше буде загибілю Риму! Цезар старієть ся; йому минула вже пятьдесягка і він занятий битвами та клопотами, Він занадто старий для молодих жінок; а старші занадто розумні, щоби приклоняти ся перед ним.
БЕЛЬ-АФРІС. Стережи ся, Перзе! Цезар близько, він може почути.
ПЕРЗ. Клєопатра не є іще жінкою а крім сього не розумна. Але вона вже затуманює розум мущин.
БЕЛЬЗАНОР. Так; се тому, що вона походить від Нїлю і чорного кота святої білої кітки. Щож дальше?
ПЕРЗ. Продаймо її потайно Птолємеєви а потім зголосимо ся до Цезара в характері добровольцїв, які бажають скинути єї брата і спасти нашу королеву, праправнучку Нїля!
ВОЯКИ. О змія!
ПЕРЗ. Він нас вислухає, коли ми прийдемо до нього і опишемо її. Він побідить і убє єї брата, і буде панувати в Єгиптї разом з Клєопатрою, його королевою, а ми будемо єї ґвардією.
ВОЯКИ. О найхитрійша зміє! О радосте О розуме!
БЕЛЬ-АФРІС. Він зявить ся скорше, заки ти скінчиш говорити, о краснорічивий!
БЕЛЬЗАНОР. Правда. (Страшний крик на замку перериває його) Скорійше: утеча вже зачала ся, стережіть дверий. (Вояки кидають ся до дверий і творять перед ними ланцух зі своїх копій товпа жінок-послужниць; няньок вибігає з замку. Ті що на передї, цофають ся перед списами і кричать до задних, аби задержали ся. Голос Бельзанора заглушує сї крики, він кричить до них): Назад ей ви! Назад, нужденні корови!
ВОЯКИ. Назад, нужденні корови!
БЕЛЬЗАНОР. Вислїть нам Фтататеету, головну няньку королевої.
ЖІНКИ (кричать до замку). Фтататеета, Фтататеета, ходи сюди! Поговори з Бельзанором.
ОДНА З ЖІНОК. Поступіть ся назад. Ви мене пхаєте на списи.
(На порозї з'являєть ся висока, понура жінка з лицем, вкритим сїтю дрібних зморщин: у неї старі, мудрі великі очі, костисті руки; вона дуже висока ростом, дуже сильна. Одягнена так як звичайно бувають прибрані знатні особи в замку: сьміло підходить до вояків.ФТАТАТЕЕТА. Зробіть дорогу головній няньцї королеви!
БЕЛЬЗАНОР. Фтататеето! Я Бельзанор, начальник королївської сторожі, потомок богів.
ФТАТАТЕЕТА (відповідаючи тим тим самим тоном що Бельзанор). Бельзаноре! Я Фтататеета, головна нянька королеви; а твої божеські предки вважали собі честю бути зображеними на пірамідах королїв, котрим служили мої батьки.
(Жінки триумфуючи сьміють ся).
БЕЛЬЗАНОР (з суворою злобою). Фтататеето, дочко довгоязикого, косоокого хамелеона, Римляни недалеко. (Крик страху вириваєть ся з уст жінок: вони кинулиб ся втїкати, колиб не копії). Навіть потомки богів не в силї відперти їх, тому що у кождого з них по сїм рук а в кождій руцї по сїм копій. Кров у їх жилах кипить мов ртуть: жінки їх стають матїрями по трох годинах а на другий день їх вбивають і з’їдають.
(Крик страху серед жінок. Фтататеета з погордою для них та глузуючи собі з вояків, пробираєть ся крізь товпу і сьміло наступає на списи).
ФТАТАТЕЕТА. Так біжіть і спасайте ся, боязливі сини дешевих, глиняних богів, яких продають купцям риби; лишіть нас, ми самі дамо собі раду.
БЕЛЬЗАНОР. Не скорше аж сповниш наш приказ о людська потворо. Випровади нам королеву Клєопатру а тодї ступай куда хочеш.
ФТАТАТЕЕТА (сьмієть ся глумливо). Тепер я знаю, чому боги вирвали її з наших рук. (Вояки здрігають ся і глядять один на другого). Так знайже, глупий рицаре, що королева ще по заходї сонця десь щезла.
БЕЛЬЗАНОР (лютий). Відьмо! ти її спрятала, аби продати її Цезареви або єї братови. (Він хапає її за лїву руку і волїче при помочи иньших вояків на середину подвіря, де її кидають на колїна, а він винимає величезний ніж). Де вона? Де вона? або…
(Він грозить, що переріже ї ї горло).
ФТАТАТЕЕТА (дико). Діткни ся мене, собако а Нїль не зросить ваших піль через сїмдесять сїм лїт голоду.
БЕЛЬЗАНОР (наляканий але рішучо). Я буду приносити жертви, я заплачу. Або стій! (До Перза) Ти, хитрий; земля твоїх батьків лежить далеко від Нїлю. Убий її!
ПЕРЗ (грозить її ножем). В Перзії один тільки бог; але він любить кров старих жінок. Де Клєопатра?
ФТАТАТЕЕТА. Перзе, кляну ся на житє Озіріса, я не знаю. Я посварила на неї за се, що вона розбалакуючи зі сьвятими кітками і обношуючи їх на руках, стягнула на нас тяжкі днї. Я сказала її, що її лишать тут саму, за кару за непослух, коли прийдуть Римляни. А тепер її нема — вона втїкла — сховала ся. Я говорю правду. Беру Озіріса на сьвідка!
ЖІНКИ (потверджуючи). Вона говорить правду Бельзаноре.
БЕЛЬЗАНОР. Ти настрашила дївчину: вона сховала ся. Шукайте — скорше — до замку! Обшукайте всї кути.
(Вояки, на чолї з Бельзанором, протискають ся у замок крізь утїкаючу товпу жінок, які спасають ся до брами замку).
ФТАТАТЕЕТА (кричить). Сьвятотатство! Мущини в кімнатах королеви! Сьвято…. (Голос єї завмирає, бо Перз підносить ніж до єї горла).
БЕЛЬ-АФРІС (кладучи руку на ліве плече Фтататеети). Зажди хвильку, Перзе. (Многозначучо до Фтататеети). Стара, твої боги сплять або пішли на лови, а меч при твоїм горлї. Веди нас туда, де схована королева і будеш жити.
ФТАТАТЕЕТА (згірдно). Хто зупинить меч в руках дурня, коли великі боги його в них вложили. Вислухайте мене, ви нерозумні молодцї. Клєопатра боїть ся мене, але Римлян боїть ся вона ще більше. В єї очах є тїльки одна більша сила, нїж гнїв королївської няньки і жорстокість Цезара; се сила Сфінкса, який сидить в пустинї і стереже дороги до моря. Всьо, що вона хоче переказати йому, вона шепче на вухо сьвятим кіткам; а в день своїх уродин вона приносить йому жертви і прибирає його цьвітами маку. Ідїть отже на пустиню і шукайте Клєопатру в тїни Сфінкса; і ви відповідаєте своїми головами за неї.
БЕЛЬ-АФРІС (до Перза). Чи можемо сьому повірити, о хитрий?
ПЕРЗ. Яким шляхом йдуть Римляни?
БЕЛЬ-АФРІС. Через пустиню, від моря, попри того самого Сфінкса.ПЕРЗ. О сестро облуди! О єхидний язиче! Ти придумала сю байку на те, аби ми оба вибрали ся на пустиню і згинули від римських спис. (Підіймає ніж).
ФТАТАТЕЕТА. Не від тебе, молодче. (Вона хапає його за ногу і втїкає, нагинаючись, здовж стїни замку і щезає в темряві за його рогом. Перз падає. Бель-Афріс аж качаєть ся зо сьміху. Вояки вибігають з замку з Бельзанором і товпою дївчат; більша часть з них з клунками в руках).
ПЕРЗ. Найшли ви Клєопатру?
БЕЛЬЗАНОР. Вона щезла. Ми обшукали всї кути.
НАЙБІЛЬШИЙ ВОЯК (з’являєть ся в дверях замку). Горе! Горе! Ратуйте ся!
БЕЛЬЗАНОР. Що стало ся?
НУБІЄЦЬ. Сьвята, біла кітка пропала.
ВСЇ. Горе! горе! (Загальна панїка. Всї втїкають з криком страху. Смолоскип падає і підчас утечі гасне. Темнота. Крик утїкаючих втихає. Мертва тишина. Вижиданє. Потім темнота і тишина переходять постепенно в срібну мраку і дивні звуки. Се вітер грає на арфі Мемнона, при сходї місяця. Повний місяць підіймаєть ся над пустинею; відкриваєть ся широкий горизонт, затемнюваний величезною постатею, яка небавом серед моря сьвітла, показуєть ся яко Сфінкс, що відпочиває на пісках. Стає що раз яснїйше і нарештї можна розпізнати отворені очі дивовижа, яке просто глядить перед себе і в гору в безпреривнім, спокійнім чуванню; яркійш пляма між його величезними лапами показуєть ся цїлим снопом червоного маку, на якім непорушно спочиває дївчина; єї шовкова одїж легко і рівномірно колишеть ся на грудях від віддиху чоловіка, який спить міцним сном без сонних привидів і єї заплетене волосє вилискуєть ся в лучах місяця, немов крило птицї. Нараз невиразно долїтає здалека страшний звук — може бути, що се голос Мінотавра, притишений великим віддаленєм, — і музика Мемнона втихає. Мовчанка, потім кілька далеких високих звуків труби. Потім знов мовчанка. Відтак з півдня з'являєть ся, прокрадаючись чоловік, очарований тайною ночі, весь захоплений подивом; він зупиняєть ся, весь в думках, напроти лївого боку Сфінкса, якого груди разом з його хребтом закриті перед ним величезними плечами).
ЧОЛОВІК. Здоров був, Сфінксе; Юлій Цезар поздоровляє тебе. Я сходив богато країв, глядаючи за тою втраченою країною, з якої мене прогнано при народженю в сей сьвіт та за людьми подібними до мене. Я найшов стада і пасовиска, людий і міста, але на найшов другого Цазаря, не найшов воздуха менї рідного, не найшов чоловіка близького менї духом, нї одного хтоб зробив мою денну працю і передумав мої нічні думи. Ось там в сїм маленькім сьвїтї, я займаю таке саме високе місце як і ти Сфінксе, в сїй величезній пустинї; тільки я подорожую а ти є непоколебимий; я працюю і мрію, а ти сторожиш і ждеш; я гляджу в гору і сьвітло сьлїпить мої очі гляджу в низ і затоплюю ся в темряві, оглядаю ся кругом і буваю ослїплюваний, а твої очі завсїгди глядять просто по сей бік сьвіта, — там, де втрачений край — вітчина, звідки ми прийшли і Сфінксе, ти і я чужі людському родови, але не чужі самим собі; хибаж я не знав сього місця і тебе від першого дня, як зобачив його сьвітло? Рим — се сон божевільного, а се — моя дїйсність. Твої звіздяні сьвітила я бачив з далека в Ґалїї, в Британїї, Іспанїї і Месалїї, вони передавали знаки про якісь великі тайни якомусь вічному сторожеви в низу, якого місця я не міг нїколи віднайти. І ось нарештї їх сторож — праобраз вічного і безсмертного в моїм житю, мовчазний, повний дум, одинокий серед срібної пустинї. Сфінксе! Сфінксе! Я вибирав ся нічю на гори, щоби почути в віддалї тайні кроки вітрів, що гонять твої піски у заказаній забаві — наші невидимі дїти, о Сфінксе! Моя дорога сюди се дорога судьби, бо я сей, чий ґенїй ти олицетворяєш; пів-зьвір, пів-жінка і пів-бог і не має в менї нїчого людського. Чи відгадав я твою загадку, Сфінксе?
ДЇВЧИНА (проснувши ся, виглядає осторожно зі свойого гнізда на того, що говорить). Старий пане!
ЦЕЗАР (сильно здрігаєть ся і хапає за меч). Безсмертні боги !
ДЇВЧИНА. Старий пане не втїкай.
ЦЕЗАР (здивований). „Старий пане, не втїкай!!!“ І се Юлїєви Цезареви!
ДЇВЧИНА (настійчиво). Старий пане!
ЦЕЗАР. Сфінксе! Ти занадто великої думки що до своїх лїт. Я молодший від тебе, хоч твій голос се поки що тїлько голос дївчини.ДЇВЧИНА. Вилазь сюда скорійше, а то Римляни прийдуть і з'їдять тебе.
ЦЕЗАР (вибігає вперед з поза плечий Сфінкса і завважує її) Дитина на його грудях! Божеська дитина!
ДІВЧИНА. Влїзай скорійше. Зайди з боку і перелїзь довкола.
ЦЕЗАР (здивовано). Хто ти?
ДЇВЧИНА. Клєопатра, королева Єгипту.
ЦЕЗАР. Королева Циганів, хочеш певно сказати?
КЛЄОПАТРА. Ти не повинен бути нечемним зі мною а то Сфінкс позволить Римлянам тебе з'їсти. Вилїзай, тут дуже безпечно.
ЦЕЗАР (про себе). Що за сон! Який дивний сон! Колиб тільки не проснути ся менї а покорю десять сьвітів в нагороду, коли побачу сей сон до кінця. (Він вилїзає на бік Сфінкса і небавом з'являється на його пєдесталї, обнявши праве рамя).
КЛЄОПАТРА. Осторожно. Ось так, Тепер сїдай; ось тут його друга лапа. (Вона усаджуєть ся вигіднїйще на його лївій лапі). Він дуже сильний і буде нас охороняти, але — (дрожачи і немов нарікаючи на самоту) він не звертає на мене уваги і не хоче забавляти мене. Я тїшу ся що ти прийшов. Мені було дуже скучно. Чи не здибав ти де білої кітки?
ЦЕЗАР (помало сїдаючи на праву лапу в найбільшім здивованю) Або ти може загубила кітку?
КЛЄОПАТРА. Так: сьвяту, білу кітку? хиба се не страшно? Я притащила її сюда, аби принести в жертву Сфінксови; але на силу ми вийшли з міста, як якась чорна кітка прикликала її, і вона вирвала ся з моїх рук і втїкла до неї Як тобі здаєть ся, не могла ся чорна кітка бути моєю прапрапрабабкою?
ЦЕЗАР (дивлячись на неї здивовано). Твоєю прапрапрабабкою? Розумієть ся, чомужби нї? Нїщо мене не здивує в сю дивну ніч.
КЛЄОПАТРА. Менї здаєть ся, що се таки так. Прабабка моєї прабабки була чорним котом сьвятої Білої Кітки; а Нїль зробив її своєю семою жінкою. Ось чому моє волося таке хвилясте. І я завсїгди хочу, аби всьо було по моїй волї, чи бажають сього боги чи нї: се тому, що в їх жилах тече вода Нїлю.
ЦЕЗАР. Щож ти тут робиш сею пізною порою? Чи ти може тут жиєш?
КЛЄОПАТРА. Розумієть ся, що нї; я — королева, і я буду жити в замку в Александрії, коли убю свого брата, який вигнав мене з нього. Коли я виросту, я буду робити тільки се, що хочу Менї можна буде отроювати рабів і глядїти як вони корчать ся в судорогах і переконувати Фтататеету, що її кинуть в огнену піч.
ЦЕЗАР. Гм! А тепер чому ти не в дома і не в ліжку?
КЛЄОПАТРА. Тому, що прийдуть Римляни і з'їдять нас всїх. Адже ти також не дома і не в ліжку.
ЦЕЗАР (переконуючо). Нї, я — дома. Я живу в палатї; і в тій хвилї я також в палатї, міцно сплю і бачу сон. Чи думаєш може, що я вважаю тебе дїйсністю, тебе маленьку дивну чарівницю-мрію?
КЛЄОПАТРА (сьміючись і нахиляючись до нього довірчиво). Ти сьмішний, старий пане. Ти подобаєш ся менї.
ЦЕЗАР. О, се псує сон. Чому ти не уявляєш собі мене молодим?
КЛЄОПАТРА. Я дуже хотїлаби сього, але думаю, що тодї я більше боялаб ся тебе. Я люблю мущин, особливо молодих мущин, з круглими, сильними руками, але я боюся їх. Ти старий і досить худий і слухай але в тебе приємний голос; крім сього я люблю мати когобудь коло себе, щоб порозмовляти; потім менї здаєть ся, що ти троха не при розумі. Може бути, що се місяць так дїлає на тебе, що ти розмовляєш так глупо з самим собою.
ЦЕЗАР. Як! Ти чула се? так? Я молив ся до великого Сфінкса.
КЛЄОПАТРА. Але се не великий Сфінкс.
ЦЕЗАР (дуже розчарований, глядячи в гору на статую). Що?
КЛЄОПАТРА. Се тільки мале маленьке котятко Сфінкс. Аджеж великий Сфінкс такий величезний, що цїлий храм містить ся між його лапами. Се мій маленький, улюблений Сфінкс. Скажи менї: як ти думаєш: чи є у Римлян чародїї, які моглиб забрати нас від Сфінкса чарами?
ЦЕЗАР. Як! Хиба ти боїш ся Римлян?
КЛЄОПАТРА (дуже серіозно). О, вони би з'їли нас, колиб ми дістали ся в їх руки. Вони варвари. Їх вожда зовуть Юлїєм Цезарем. Його батько був тиґром, а матїрю — горіюча гора; а його ніс подібний до слоневої труби. (Цезар мимоволї потирає свій ніс) Вони всї мають довгі носи, зуби зі слоневої кости і маленькі хвостики і по сїм рук, а в кождій по сто стріл і живлять ся людським мясом.
ЦЕЗАР. Чи хотїлаб ти аби я показав тобі дїйсного Римлянина?
КЛЄОПАТРА (настрашена). Нї. Ти страшиш мене.
ЦЕЗАР. Не бій ся: адже се тільки сон.
КЛЄОПАТРА (живо). Се не сон! Се не сон! Глянь! глянь! (Вона виймає шпильку з волося і коле його кілька разів в руку).
ЦЕЗАР. Ай! Лиши се! (Гнївно). Як сьмієш?
КЛЄОПАТРА (змішана). Ти сказав, що спиш і бачиш сон (хлипаючи). А я тільки хотїла показати тобі…
ЦЕЗАР (нїжно). Ну, ну: не плач. Королева не повинна плакати. (Він тре собі руку, дивуючись, що відчуває дїйсно біль). Так я не сплю? (Він вдаряє по Сфінксї рукою, щоби переконати ся про його твердість. Він показуєть ся так реальним, що Цезар зачинає страхати ся і говорить помішано) Так, я… (в панїчнім страсї) нї! неможливо ! адже се божевілє! (Несамовито) Назад у табор, у табор! (Він стає, щоби зіскочити з пєдестала.
КЛЄОПАТРА (обіймаючи його в страху руками). Нї, не кидай мене. Нї, нї, нї: не відходи. Я бою ся Римлян.
ЦЕЗАР (переконуючись помало, що він дїйсно не спить) Клєопатро, чи бачиш виразно моє лице?
КЛЄОПАТРА. Так, воно таке блїде при сьвітлї місяця.ЦЕЗАР. Чи ти певна сього, що се від місячного сьвітла я видаю ся білїйшим від Єгиптянина? (Суворо) Ти не вважала, що в мене таки доволї довгий ніс?
КЛЄОПАТРА (відсуваючись від нього немов спаралїжована опанованим нею страшним підозрінєм). О!
ЦЕЗАР. Се римський ніс, Клєопатро!
КЛЄОПАТРА. Ай! (Вона зіскакує з проразливим криком, ховаєть ся за лїве рамя Сфінкса зіскакує на пісок і падає на колїна, кричучи божевільно). Перекуси його на половину Сфінксе! Перекуси його на половину! Я хотіла принести тобі в жертву білу кітку, дійсно, я хотіла… я… (Цезар зісовгуєть ся з підніжа Сфінкса, і доторкаєть ся єї рамени). Ах! (Вона закриває голову руками).
ЦЕЗАР. Клєопатро, чи навчити тебе як перешкодити Цезареви, щоби він не з'їв тебе?
КЛЄОПАТРА (лестячись до нього, жалісно). О так, так. Я украду дорогоцїнности Фтататеети і віддам тобі їх. Я прикажу Нїлеви два рази до року наводнювати твої поля.
ЦЕЗАР. Успокій ся, успокій ся, моя дитино. Твої боги боять ся Римлян; бачиш Сфінкс не може вкусити мене і не може перешкодити менї занести тебе до Юлія Цезара.
КЛЄОПАТРА. Ти сього не зробиш! Ти сказав, що не зробиш!
ЦЕЗАР. Цезар нїколи не їсть жінок.
КЛЄОПАТРА (вскакує радісно). Що?
ЦЕЗАР (значучо). Але він їсть дївчата, (вона знов здрігаєть ся) і кітки. Ти нерозумна, маленька дївчинка і походиш від чорного кота. Ти є заразом дївчинкою і кіткою.
КЛЄОПАТРА (дрожачи) І він з'їсть мене?
ЦЕЗАР. Так: коли тільки не переконаєш його, що ти є жінкою.
КЛЄОПАТРА. Ти мусиш привести чародїя, який би зробив з мене жінку. Ти не чародїй?
ЦЕЗАР. Можливо. Але на се треба буде богато часу, а в сю ніч ти мусиш лице в лице станути перед Цезарем, в замку твоїх батьків.
КЛЄОПАТРА. Нї, нї, я бою ся.
ЦЕЗАР. Хоч як великий страх панувавби в твоїй душі, хоч як страшним видавав би ся тобі Цезар, — ти мусиш стрінути ся з ним як хоробра жінка і як велика королева; і ти не повинна відчувати страху. Коли твоя рука здрігнеть ся, коли твій голос задрожить, тодї — ти пропала! (Вона стогне). Але коли йому видасть ся, що ти є достойною панувати, він посадить тебе на престолї разом з собою і зробить тебе дїйсною королевою Єгипту.
КЛЄОПАТРА (в розпуцї). Нї, він пізнає що ми хочемо його ошукати.
ЦЕЗАР (троха сумно). Його легко ошукують жінки. Їх очі ослїплюють його і він їх бачить не такими, якими вони є дїйсно але такими, якими йому хочеть ся їх бачити.
КЛЄОПАТРА (з надїєю). Так ми ошукаймо його. Я надягну одїж Фтататеети і він возьме мене за стару бабу.
ЦЕЗАР. Коли се зробиш, він проковтне тебе.
КЛЄОПАТРА. То я дам йому пиріг з маґічним опалем і сїмома волосками білої кітки і…
ЦЕЗАР (різко). Ба! Ти дурненька мала. Він з'їсть твій пиріг і тебе також. (З погордою відвертаєть ся від неї).
КЛЄОПАТРА (біжить за ним і чіпляеть ся його). О, змилосерди ся наді мною! Я зроблю всьо, що менї прикажеш. Я буду доброю. Я буду твоєю слугою. (Знов роздаєть ся страшний, ревучий звук по пустинї, але сим разом близше. Се букціна, римська, боєва труба).
ЦЕЗАР. Слухай!
КЛЄОПАТРА. Що се?
ЦЕЗАР. Голос Цезаря.
КЛЄОПАТРА (хапаючи його за руку). Втїкаймо! Ходїм! О ходїм!
ЦЕЗАР. Ти зі мною безпечна доки не сядеш на своїм тронї, щоби привитати Цезаря. Тепер веди мене до замку.
КЛЄОПАТРА. (Тїшучись, що буде могла відійти з відси) Так, ходїм з відси, ходїм! (Знов звук букціни). О ходїм, ходїм, ходїм: боги гнївають ся. Хиба не чуєш як дрожить земля.
ЦЕЗАР. Се кроки лєґіонів Цезаря.
КЛЄОПАТРА. (тягнучи єго назад). Сюди! скорійше! А по дорозї відшукаємо білу кітку. Се вона перемінила тебе в Римлянина.
ЦЕЗАР. О непоправна! непоправна! проч з відси! (Він йде за нею, букціна звучить що-раз сильнїйше тодї, як вони прокрадають ся через пустиню. Місячне сьвітло меркне, знов чорнїєть ся лїнїя горизонта, на тлї неба одинокою плямою вирізуєть ся предивна сильветка Сфінкса. Саме небо щезає в темряві, аж нарештї відблеск далекого смолоскипа осьвічує величезні, єгипетські колюмни, які піддержують дах величезного коритара. На далекім кінцї сього коритра з'являєть ся невільник Нубієць, який несе смолоскип. Цезар, якого все ще веде Клєопатра, йде за ним. Вони йдуть коритарем. Цезар окидує скорим поглядом дивну архитектуру, тїни колюмн між якими видїлюють ся статуї людий з крилами і головами яструбів, які без шуму уступають перед смолоскипом і великі кітки з чорного мармуру, які виглядають зі всїх кутів. Дальше стїна заломлюєть ся в бік і творить широку поперечну салю в якій Цезар завважує трон, а за ним двері. По обох боках престола взносять ся стрійні колюмни зі сьвічниками.
ЦЕЗАР. Що се за місце?
КЛЄОПАТРА. Тут я сиджу на тронї, коли менї позволять прибрати ся в корону і святочну одїж. (Невільник осьвічує смолоскипом трон).
ЦЕЗАР. Прикажи невільникови позасьвічувати сьвічники.
КЛЄОПАТРА (несьміло). Думаєш, що менї можна?
ЦЕЗАР. Розумієть ся, аджеж ти королева. (Вона вагаєть ся). Ну, приказуй!
КЛЄОПАТРА (несьміло до невільника). Запали менї сьвічники.
ФТАТАТЕЕТА (яка нараз з'являєть ся з поза трону) Стій! (Невільник стає. Вона звертаєть ся сердито до Клєопатри, яка дрожить, немов дитина, що провинила ся). Хто се з тобою? І як ти сьміла приказувати запалювати сьвічники без мого позволеня? (Клєопатра оніміла зі страху).
ЦЕЗАР. Хто се?
КЛЄОПАТРА. Фтататеета.ФТАТАТЕЕТА (визиваючо). Головна нянька…
ЦЕЗАР (перебиваючи остро). Я говорю з королевою. Мовчи! (До Клєопатри) Так-то твої слуги знають своє місце? Прожени її; а ти (до невільника) роби, як приказала королева. (Невільник запалює сьвічники. Тимчасом Клєопатра стоїть несьміла, боячись Фтататеети). Ти королева, прожени її.
КЛЄОПАТРА (лагідно). Фтататеето, моя дорога; ти мусиш відійти на хвилю.
ЦЕЗАР. Алеж ти не приказуєш її ти просиш. Ти не є королевою і тебе з'їдять. Прощай! (Він відвертаєть ся, щоб відійти).
КЛЄОПАТРА (чіпаючись його). Нї, нї, не кидай мене.
ЦЕЗАР. Римлянин не може оставати ся з королевою, яка боїть ся своїх невільників.
КЛЄОПАТРА. Я не бою ся. Дїйсно, не бою ся.
ФТАТАТЕЕТА. Зобачимо, хто тут кого боїть ся! (Грозить) Клєопатро!
ЦЕЗАР. На колїна, жінко: хиба я також дитина, що ти сьмієш жартувати зі мною? (Він показує на поміст у стіп Клєопатри, Фтататеета, в частї налякана, в частї озлоблена вагаєть ся. Цезар звертаєть ся до Нубійця). Невільник! (Нубієць підходить до нього). Чи потрафиш відрубати голову? (Нубієць хитає головою. Цезар подає йому свій меч і звертає ся знов до Фтататеети, повторяючи свій жест.) Чи надумала ся та, панї?
(Фтататеета, знищена, западає на колїна перед Клєопатрою, яка на силу вірить своїм очам).ФТАТАТЕЕТА (охрипло) О, королево, не забудь рабинї твоєї в днї твоєї могучости!
КЛЄОПАТРА. Йди! Ступай! Забирай ся звідси! (Фтататеета встає з опущеною головою і звертаєть ся до дверий. Клєопатра пристрасно слідить за єї покірностю майже бє в долонї дрожачими руками. Нагло кричить): Подайте менї що, нехай набю її! (Вона хапає за скіру змії з трону і кидаєть ся за Фтататеетою, розмахуючи нею, мов батогом у воздусї. Цезар кидаєть ся за нею і йому удаєть ся піймати її і задержати, доки не щезне Фтататеета).
ЦЕЗАР. Ти драпаєш, кітко!
КЛЄОПАТРА (вириваючись від нього). Я хочу набити кого-будь. Я набю його. (Вона кидаєть ся на невільника) Ось так, так, так! (Невільник втїкає коритарем і щезає. Вона відкидує скіру змії на ступнї трону, махає руками і кричить). Я, справжня королева, нарештї. Справжня, справжня королева. Королева Клєопатра! (Цезар задумчиво покивує головою. Перевага сеї переміни видаєть ся йому сумнївною з точки погляду суспільного добробуту Єгипту. Вона звертаєть ся до нього і глядить на нього в екстазї. Потім зіскакує зі ступнїв підбігає до нього, обіймає його радісно викрикуючи:) О, я люблю тебе за се, що ти зробив мене королевою.
ЦЕЗАР. Але королеви люблять тільки королів.
КЛЄОПАТРА. Я зроблю всїх мущин, яких полюблю королями. Я зроблю тебе королем. Я буду мати богато молодих королїв з круглими сильними руками; а коли вони менї надоїдять, я скажу їх повбивати, а ти завсїгди лишиш ся моїм королем; моїм добрим, милим, розумним, гарним, старим королем.
ЦЕЗАР. О мої зморщки! Мої зморщки… І моє дитяче серце! Ти будеш найнебезпечнїйшою побідою Цезара.
КЛЄОПАТРА (здивовано). Цезар! Я забула про Цезаря. (Боязко) Ти йому скажеш, що я є королевою, не правда? Справжньою королевою. Слухай. (Лестячись коло нього). Втїчім з відси і сховаймо ся аж відійде Цезар.
ЦЕЗАР. Коли ти боїш ся Цезаря то ти не є справжньою королевою, і колиб ти навіть сховала ся під піраміду, він підійшовби просто до неї і піднїс її одною рукою. І тодї! (Він порухує щоками).
КЛЄОПАТРА (дрожачи) Ой!
ЦЕЗАР. Зваж тільки настрашити ся! (Знов роздаєть ся у віддалї звук букціни. Вона стогне зі страху. Цезар любуєть ся сим, і викрикує): ага! (Він приближаєть ся до трону Клєопатри). Ходи! Сядь на своїм місцї. (Він бере її за руку і підводить до трону. Вона занадто прибита, щоб могла говорити) Гей! Сюди! Тетатоша! Як ти прикликуєш своїх невільників?
КЛЄОПАТРА (сумно, сїдаючи на трон, пригортаєть ся до нього, дрожучи. Він вдаряє в долонї. Фтататеета вертаєть ся).
ЦЕЗАР. Принеси одїж королевої, єї корону, приклич єї служницї і одягніть її!
КЛЄОПАТРА (живо — троха прийшовши до себе). Так, корону, Фтататеето. Я приберу ся в корону.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|