Циган косарем

Циган косарем

Зайняв господар цигана, щоб єму косив. Дав єму обід, полудник добрий і фляшку горівки, та й казав, жиби йшов косити на сіножаттю. Циган прийшов на сіножаттю, горівку випив, обід з'їв, та й ліг собі спати під дубом в холодку. Виспався, доїв решту їжі, що ся залишило, а трави стільки викосив, щоб не помнув, як лягав спати.

Ось вже й вечір, взяв циган косу на плечі і йде додому. Прийшов додому, питається єго господар:

- А чи багато викосив, цигане?

- Я, - каже циган, - викосив від дуба до дуба.

Господар собі подумав, що там дубів багато, то й циган викосив файний кавалок. То поставив фляшку горілки циганові на столик, казав жінці пирогів зварити. Циган то випив, поїв, та й пішов додому ночувати.

На другий день той господар знову кличе цигана траву косити. Але там коло цигана сусід косив, і він сказав тому господареві, кілько той циган скосив, сказав єму, що той спав цілий день.

Господар то вислухав, і каже жінці:

- Ми підемо косити без обіду, а ти нам ніби винесеш обід. Візьмеш горщики гірші, намастиш їх сметаною. А я, як ти будеш здалеку йти, буду до тебе бігти і кричати, але щоб ти пізно на поле йшла, то як побачиш мене, кидай горщики і втікай.

А циган косить, та й косить. Вже сонце високо, циган їсти хоче, а жінка господаря все не йде. А господар каже:

- Е, вона як прийде, то я їй дам!

І тут йде господиня. А той господар: "Я їй дам, я її заб'ю!“ І біжить до неї з косою. А вона взяла кошик, кинула об землю, та й горшки побилися, а вона сама взяла та й втекла додому. Прибіг циган, ті черепочки облизує і каже:

- Ай, пане господарю, що ви наробили? Сметана розлилася...

- Ну, - каже господар, - косимо вже до вечора, уже увечері надолужимо. Косили вони до вечора, і вже йдуть додому. Прийшли додому, а жінка вже наварила пирогів, борщу, сироватки цілий горщок і каші з молоком. Циган горілки випив, кілька кавалків хліба з'їв, бо голодний був. Поставила ему господиня борщ — він борщу добре попоїв, насипала ему сироватки — він і її з'їв, поставила єму каші з молоком — він трохи з'їв, і вже не може їсти, вже наївся. А як поставила єму пироги, ще й миску сметани, то він каже господині:

- Знали, як готовити, та не знали, як давати... Якби ви сироватки не давали, а давали пироги... А він ті пироги вже їсти не міг, то пхав одного в рота, а другого за пазуху кидав. Виліз з-за столу, та й став посеред хати і чекає, щоб господар заплатив єму, за то що косив. А господар мав наймита, та й каже єму, щоби брав цигана гуляти. Наймит як закрутив цигана в танці, то тому тріс ґудзик і всі пироги з-за пазухи повилітали. Та й пішов додому без платні, бо як вже досить наївся, то вже не ховай за пазуху.

Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Миколи Кравіцкого, в 1894 році.

Стиль запису збережено.