Червоний шлях/1923/01/Від Редакції

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Від редакції.

Більше двох років пройшло з того часу, як Радянська Україна закінчила перший тяжкий і блискучий період свого життя, — період одвертої озброєнної боротьби на зовнішніх і внутрішніх фронтах за своє існування. Вона вийшла з цієї боротьби зі знесиленим народнім господарством, але тільки в цій боротьбі стихійний революційно  —  військовий союз пролетарів і незаможнього селянства перетворився в державну організацію, лише в ній зформувалась Радянська Україна, як самостійна складова частина Радянського Союзу, і як фактор сучасного міжнароднього життя.

Період 1917 — 1920 року, в напруженій соціальній боротьбі розв'язував велике історичне питання про те, чим стане Україна, — дрібно-буржуазним васалом міжнароднього імперіялізму, як Польща, Чехо-Словаччина, Румунія і т. п., чи однією із фортець міжнародньої пролетарської революції. Два історичних шляхи лежали перед Україною: шлях пролетарської революції, червоний шлях соціялістичного будівництва, і другий — чорно-жовтий шлях через дрібно-буржуазну демократію в ярмо міжнароднього капіталу.

Взаємовідношення міжнародніх соціяльних сил і внутрішня боротьба на Україні розв'язали це історичне питання і скерували розвиток українського народу по революційному червоному шляхуТворці наукового соціалізму не раз підкреслювали, що пролетарська революція тим і відріжняється від усіх до сього часу бувших революцій, що вона зрушує до активного державного будівництва, до свідомої громадської творчости найширші й найглибші шари працюючих мас. Але зрозуміло, що в свій перший військовий період пролетарська революція дає вихід активности своїх борців переважно в бік знищення влади класових ворогів, їхніх организацій і передумов їхнього панування. Не підлягає ніякому сумніву, що цей перший крівавий досвід громадської активности широких працюючих мас має величезне значіння, піднімає ці маси на вищий ступінь громадського розвитку і робить можливим перехід до разв‘язання складніших проблем господарчого й культурного життя.

Уже два роки йде цей другий період пролетарської революції, період творчого, економичного і культурного будівництва Голод завдав страшних ударів Радянській Україні, але боротьба з ним збільшила й піднесла політичну свідомість працюючих мас, зміцнила союз між робітниками і селянами. І ніколи невдасться викреслити із історії громадських взаємовідношень на Вкраїні факту, що коли українські пролетарі і селяне виявляли величезну свідомість і активність в боротьбі з голодом — патентовані українські патріоти з Шаповалом на чолі, в своєму журналі «Нова Україна» в Празі переконували себе, українську еміграцію і всю буржуазну Європу в тім, що кращим засобом боротьби з голодом на Вкраїні є організація наступу на Радянську владу.

Не вважаючи на голод, господарче й культурне відродження Радянської України не підлягає сумніву. Невпинно зростає посівна площа, оживає індустрія, усталюються економичні звязки поміж містом і селом, поліпшується матеріяльний стан робітництва і, нарешті, іде нечуваний підйом культурної творчости, особливо серед молоді, — у кожного перед очима ці характеристичні моменти сучасного періоду життя Радянської України.

Цей загальний підйом по всьому господарчому і культурному фронту визначається глибокою свідомістю широких народніх мас і державним розумом при розв'язанні кординальних питань сучасного життя. Це особливо виявилось при обговоренні проблеми Союзу Радянських Республік і національної справи взагалі. Національний момент мав велике значіння в революції на Україні. Ще в перший її період пролетаріят в озброєній боротьбі вирвав разв'язання цієї політичної проблеми із рук націоналістичної дрібної буржуазії, яка експлоатуючи національні почуття українських трудових мас, тягла їх в ярмо європейського капіталу. Тепер, у другий період революції, період мирного будівництва, в щоденній практичній работі, в щоденних державних взаємовідношеннях, в культурних стосунках, національне питання ускладняється. Але цілий світ є свідком того, з якою величезною увагою працюють над практичним розв'язанням цієї справи найвідповідальніші керовники, органи і установи Радянських республік, з яким активним зацікавленням стежить за ними усе Радянське суспільство. І лише засліплений класовою ненавистью ворог може не бачити и не відчувати цього. Безумовно цією хворобою страждає Винниченко, який недавно утворив разом з Шаповалом «єдиний національний фронт» проти Радянської України і який намагається всіх переконати, ніби на Україні все «костеніє, мертвіє, не розвивається, а занепадає», а разом з тим «нищиться українська нація» («Нова Україна» № 1 — 2, 1923 р.)

А справді костеніють, не розвиваються, а занепадають всі ті громадські кола, яких робітниче-селянська революція змела з нового шляху соціялістичного будівництва в закутки європейської реакції. Ростуть і развиваються в умовах тяжкої руїни робітниче-селянські маси України. Росте і розвивається на зміну старому громадянству нове українське радянське суспільство, заповнюючи Робфаки, робітничі клуби і селянські будинки, комнезами, комсомол, компартію, ведучи відповідальну роботу в державних установах, червоній армії, профспілках, кооперації і т. д.

В цих умовах виходить у світ «Червоний Шлях», ними опреділюється його напрямок і його завдання, як витвору цього нового радянського суспільства:

I. Україна із глухої провінції царської Росії стала робітничеселянською державою, другою по розмірах і впливу складовою частиною сучасного радянського Союзу і значним фактором міжнароднього життя. Відповідно цьому «Червоний Шлях», як орган украінськоі громадськоі думки, мусить стояти на рівні головних питань украінського, союзного та міжнароднього життя в сфері економіки, політики і культури.

II. Стара генерація українських писменників, публіцистів, наукових і громадських діячів в значній своїй частині зрадила інтереси працюючих мас України, організувала проти них озброєну боротьбу й зараз формує проти них єдиний контрреволюційний націоналістичний фронт під захистом капіталистичних урядів Європи. Але з робітниками та селянами України в їхній тяжкій боротьбі зосталась друга частина свідомого завдань часу громадянства, а одночасно з глибин робітниче-селянських мас виростають нові ряди культурних робітників. «Червоний Шлях» мусить стать трибуною для кращих творів мистецтва публіцистики і серьозноі популяризаціі науки на українській мові, дати ім вихід у світ і стимулювати іхній розвиток. III. Революція піднесла громадську свідомість десятків мілійонів людей, вона створила численні кола тих, що прагнуть широкого ознайомлення з основними питаннями сучасности. „Червоний Шлях“ мусить задовольнити культурні потреби широких кадрів українських читачів і дати ім відповідну орієнтовну в сучасному літературно-науковому і громадсько-політичному житті.

IV. Нарешті, сама українська мова являється величезним чинником в процесі творчости нового життя і вимагає невпинного удосконалення і поширення, щоб задовольнити ті потреби, які ставить перед нею культурний підйом працюючих мас. „Червоний Шлях“ повинен уважно підійти до цієі справи і мобілізувати літературні і наукові сили для праці над виковуванням украінськоі мови, як могутньою знаряддя культурного розвитку працюючих мас.

Редакція добре бачить ті труднощі, які стоять перед нею в її роботі. Але за нею стоїть могутня тяга українського народу до культурного будівництва, і в цьому є запорука здійснення її завдань.

Кожний журнал будується спільними і довгими зусиллями широких кадрів писменників і читачів. До будування «Червоного Шляху» закликає редакція тих митців українського слова, публіцистів, громадських діячів і популяризаторів науки, тих читачів, котрі хочуть і здатні йти по червоному шляху радянського культурного будівництва.

1-го квітня 1923 року.