Червоний шлях/1923/01/Одужання

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук

І. Ю. КУЛИК

ОДУЖАННЯ
ПОЕМА. ЩОДЕННИК.

І.
Харків,
26. І. 1293 р.

Ти—дівчина з шахт Донбасу.
З нетрів чорного золота;
Я скальд переможної класи,
Класи Серпа і Молота.

З твоєї родинної Юзовки
З чорних, одвічних пластів
1 моя незграбна муза
Викрешує кам'яні співи.

Як побачив за рік у Свердловії
На чолі твоїм зморшків ґрати,
Тебе, сповнену змістом новим,
Чи міг я не покохати?

А як сходяться хмурі й шаршаві
Твої друзі з Донбасу „грачі“—
Я в ті миті шахтарку Клаву
Кохаю ще гарячіш.

І згадую час той далекий,
Як в Дмериці, в шахті тісній
Таким споріднено-легким
Здавалося кайло й мені, —

Коли ще не був інтелігентом,
Мав нерви, як м'язи міцні —
За спогади цього моменту —
Для тебе мої пісні.

II
Надеждино,
21. VU. 1922 р.

Тиха затока: санаторій „Надеждино“.
Під Москвою — для нервовохворих.
Я знаю, це теж, це теж
Креска побуту нового.

Самотно у закиненій берлозі.
Та ясно, мов у соняшній отарі.
Здається, що тепер, по перемозі,
Могли-б відпочивати комунарі.

Та в затишні, гостинні стіни
І тепер санаторій зібрав
Тільки виснажених, вибувших з лав,
Тільки хворих, напів—божевільних.

Займатись політикою заборонено.
Та потайки ковтають газету:
Кожне радіо, кожний декрет—
У серці співзгучним дзвоном.

Й не зриває з їх уст одчай
Каяття, ні слабких молитов,
І плекають всі мрію осяяну,
Що до праці повернуть знов.

Всі—від сивого народовольця
Сорок літ віддавшого борні,
До коммольця - розвідника Колі,
Що в голоднім повіті змарнів.

Про борню не покинули марити
Й решту сили-б їй кожній віддав:
Комунар-завжди комунар:
Навіть хворий і вибувший з лав.

III
Надеждино,
7. XI. 1922 р.

І свято таке в нас хворе,
Як і нерви наші пошматовані,
А такий привабливий зовні,
Такий чепурний санаторій.

Так близько Москва і Ленін.
Так близько й так променисто
Комінтерну щедрі жмені
Розсипають вогняне намисто.

Так близько — й так недосяжно....
Але свято хвилює, як звикле,
І не жаль, що нерозважно
Ми селян в санаторій накликали.

Й роздираються груди промовами,
І горять позабутим екстазом
Нерви наші пошматовані
І схудлі, спрацьовані м'язи.

IV
Надеждино,
2. XI 1922 р.

Перевтома. Втома. Втома.
Обірвалася думка. Крес.
На сторінках 3-го тома
„Капіталу“ Маркса.

Заплутавсь у формулах. А
що таке „S“
Додаткова вартість?
Пам'ятаю — „C“ — капітал постійний.

„V“—перемінний;
А що таке „S“?
Доктор каже,-це не божевілля:
Просто витрата енергії;

Просто—перевтома.
У мозоку виросло бадилля.
Густе. Не розворушити ломом.
Вже пам'ять—знаю —не верне.

Бадилля. Корінчиками міцно.
Корінчики з криці.
Гачки.
Жалом безнадійного смутку

Розідрали в черепній коробці ланцюжки
Третій том. Тенденція норми прибутку
До зниження.
Доктор каже — це пройде хутко.

Але поки —що—ніч.
А як же економична студія
І мертве нагромаждення?
Кинути працю?

— Ні, ні, цього не буде!
Не піддамся, чуєте?
Ну, добре, мовчу, я нічого не кажу.
Ну,так, це-ж відпочинок, вакації.

Я буду слухняний
Лягатиму рано.
Ви, докторе, маєте рацію:
Я скоро одужаю, встану,

А потім—у Крим на весну.
—Але скажіть мені, любий, коханий!
Скажіть мені, докторе, шо таке „S“?

V
Надеждино,
10. XL 1922 p.

Hi, не піддамся! Це не божевілля.
Зараз все ясно, як на долоні,
Я зараз поясню вам вільно
Всі економічні закони.

Не піддамся! Це сантиментальність,
Просто—інтелігенські вигадки.
Це не я вчора в їдальні
Згадував з плачем Бригідки.

Це не я казав тобі, Клаво,
Щоб бажав би скорше вмерти...
Я впертий. Я впертий!
Не піддамся! Не маєте права!...

VI
Надеждино,
11. XL 1922 p.

Пробач. Я зробив тобі болюче.
Забудь про вчорашню розмову.
Де маленьке напруження волі
Й ми обидва будемо здорові.

Ще маленьке, останнє напруження.
От вже зараз я,—бачиш,—нормальний:
Ми обидва будемо дужими
Й покинемо ui сантиментальности.

Все це стане страшною, забутою казкою—
Навіть згадканіколи не виникне.
Поїдемо разом у Донбас—
У Горловку, у Щербинівку.

Скільки сили незломної викрешу
З блискучих пластів антрацитових.
Скільки нових пісень напишеться
Під кайла суворий ритм!

VII
Щербинівський
кущ. Північний рудник,
9. І. 1923 р.

Виблискує степ перламутром.
Виблимує синіми зорями.
Чорним велитнем в білому хутрі
Виперся рудник угору.

Витискає з уст димарів
Білу пару роздріпаними колами
И чатує з високих копрів
Над цілою околицею.

Та вже натовпи в кам'яну плоть
Вкраялись живими свердлами,
Видирають спід хутра і котять
Переплетені рейки-ребра;

Деруть скам'янілі пласти,
Довбаються в грудях залізом—
І зойкує велитень стиха
В хутрі чорною кров'ю замиз ганім.

Та стискаютьнапружено-вперто
Гострі кайла невблаганними долонями.
І здріганням передсмертними
Коливаються велитня скроні.

VIII
Бахмутський
Артемовський
соляний рудн.
12. І. 1923 р.

Біле над землею—сніг;
Біле під землею—сіль;
Зеленавою кригою
Запанцирене звідусіль.

Дивовижний палац зі шкла.
Ніби інейдовкола- танезимний.
Так таємничо—лагідно
Зелені іскорки блимають.

Був у Кракові, на королівських бастіонах:
Спускався під Вавель—у Смочу Яму;
Чув легенду: страшний дракон
Вигріз її зубами.

Яким це здається смішним!
Тут леґенда стала побутом,
Тут старий десятник Трохим
Підземного царства володар.

Може це непоетично й грубо,
Він рудий, з підсліпуватим оком
Й гострозуба машина врубова
Йому замісць дракона—смока.

Але заздріть, казкові королі:
Без меча, незграбними руками
Він дракона дротами оплів
Й змусів гризти пласти солекам'яні.

Гей, бувало—нема штейгерів,
Втікли інженери з білими,—
А Трохим котли розігрів
Й тріпоче шківами, мов крилами,

І будує в підземній пітьмі
Кришталеві печери й тунелі
І втілює в побут—міт,
Вигаданий менестрелями.

IX
Юзовка, Риковський рудник,
18. І. 1923 р.

Летить, колихається кліть,
Зачіпляє за стіни й гримає
Й одноманітно торохкотить
Дієсловними римами.

Так хутко. Захоплює дух.
Серце, здається, присне.
Чорний вохкий лантух
Над головою затиснено.

Забув, що десь сонце й блакить.
Тільки лямпка за паском блимає.
І летить, виспівує кліть
Дієсловними римами.

*  *  *

Вузький стовбур. Старенька штрека.
Напівзруйновані скріпи.
Під ходою жалібно хлипає
Вода проміж рейками.

Промайнули, пройшли корінну
(Сигнал у стовбурі забамкав),
Перейшли повз піч, де гнуться
Саночники під нудною лямкою.

Спинились у новім забої
(Нахилений сланцевий дах),
Залягли в печері обоє.
Стискаючи кайла в руках.

Запорошує очі й бороду,
Та за сонцем не тоскно нікому:
Тут борня. Непокірну породу
Обушком, обушком, обушком!
Нумо ще! Не здається трелятаї

Ми балдою, щоб клином вгризти,
А не йде—так неси перфоратор,
Пробуравимо разом шпури.
Продовбаємо, дарма, що камінь!

Таки вгризся гартований клин.
І підземні скарби потікли
Чорнозолотими струмками.

Насипай вагонетки: тягни!
Ех, весела робота — аж куриться!
Запишіть ще одну перемогу нині
Чоловіка над натурою.

X.
Щербинівка,
24. І. 1923 р.

Зустрів. Цілком несподівано:
У Щербинівці —в третьому розряді.
Заспівало в серцях переливно
Так співзгучно й так радісно.

Щойно прийшла із шахти
(Був мітинг: чудовий настрій);
Світилося в сірих очах
Перемоги незміряне щастя.

Втома... хворість—минуло, не вернеться!
Переродженою прокинулась в ранці,
Після того, як бачила в Штерівці
Будівлю нової електростанції,

Після того, як в Горлівці довідалася,
Що виконав кущ сто відсотків,
Що працюють любовно й відданно
Грачі у підземній сльоті,

Що все глибше творче напруження
Відроджених, радісних мас.
Ми обидва, обидва одужали,
Як одужує рідний Донбас.

І наші серця зажеврілися
Вогнем його коксових ґонт
Й пісні мої, щасно окрилені—
Шахтарським гудкам в унісон.