Червоний шлях/1925/05/Мірогой

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іжі Волькер

Мірогой

На цвинтарі Загребському, на Мірогою
На світ розкрились очі зачаровані південною красою....
На цвинтарі тім тисячі хрестів стоять...
І тільки їх, хрести оті, ряди хрестів без краю
з цілого краю
я пам'ятаю.
Всі деревляні, всі однакові стоять,
в очах стоять вони ввесь час переді мною,
як смерть, — однака смерть
тих вояків у бої.

Здерев’янілі руки знесенії пястуками,
мене вхопити довели і понесли світами,
з підземним військом світ я кроком бив,
у саму глибину землі глядів,
де вапном ті залиті домовини,
зів'ялі імена... Лиш кості їх стрівав,
глибоко я у землю поринав і кожен мертвий притулявся та питав;
був голос той болючий та журливий:
 Скажи, живий, щасливий,
 за що ось я вмирав?!

Коріння квітами все може сонце пити,
за що вмирав—в живого мертвий може допитати...
за короля, вітчину, за все можна битися
та не за все ще можна умирати.
Ви, звідусіль, зі всіх країн із поля бою
тавро кладете спадщини тяжкої—
труну та кров. Молюся я над ними:
нехай в моїх руках воскресне, оживе
народиться той хліб і те вино нове.
Ваш заповіт важкий, та справний—мов той дзвін,
найвище в грудях вішаю... хай вічно будить він...
живий ось тут—з живими маю жити
питанням вашим—мертві з фронтів всього світу.

Перекл. А. Павлюк.