Чому я навернувся/Як я віднайшов Бога і душу
| Чому я навернувся? Матеріялістично-атеїстичний світогляд моєї молодости |
Від атеїзму до пантеїзму ▶ |
|
ЯК Я ВІДНАЙШОВ БОГА І ДУШУ
І ПІЗНАВ ПРАВДУ В ПРИРОДНІЙ ОБЯВІ БОЖІЙ.
Хоч я з малку був реліґійно вихований і мав побожну вдачу, але вроджена мені передчасна цікавість, спричинена діточими недугами, надмірна вразливість та одідичений від батька нахил до сумніву й супротивлення зложилися на те, що я, будучи ще дитиною, вже став сумніватися в правдах христіянської віри. До того причинилися чимало розмови з товаришами й читаннє вільнодумних книжок, ще більше недостаток відповідних книжок писаних у реліґійнім дусі, та найбільше те, що в моїм окруженню не було людий, яким я мігби був щиро й свобідно признатися в моїх думках і котрі булиби здібні щиро розважити й розумно розяснити мої сумніви. Се все мало той наслідок, що я вже в ґімназії був скептиком-недовірком, а на університеті став рішучим матеріялістом і атеїстом, або як се тоді називалося, став я „радикалом“.
Мій фільософічний світогляд опирався на матеріялістично-моністичнім пониманню природи в дусі Людвіга Бюхнера і Ернеста Геккеля та на економічно-матеріялістичнім пониманню історії в дусі Карла Маркса й Фрідріха Енгельса.
Я був переконаний, що нема Бога, лише природа, що нема духа, лише матерія.
Я держався погляду, що початок і розвиток вселенної є припадковим вислідом механічного руху атомів; що психічні прояви дадуться вивести з біольогічних, біольогічні з хемічних, хемічні з фізичних, фізичні з механічних; що життє на землі повстало само собою з неорганічної матерії та що висші роди ростин і звірів — а також і люди — розвинулися постепенно з низших родів животин дорогою боротьби за єствованнє й природного добору. Я свято вірив в гіпотезу Канта й Ляпляса про еволюцію звізд і планет та в гіпотезу Лямарка й Дарвіна про еволюцію ростин і звірів.
Я був переконаний, що людська думка се витвір мозку, що людська душа се тільки додаткова проява людського тіла, що наука й філософія, поезія й мистецтво, право й політика — все це тільки додаткові появи або т. зв. „надбудівля“ матеріяльного, економічного життя суспільства.
Я визнавав крайний матеріялістичний детермінізм і відкидав свобідну волю в людині, а етику й мораль я будував на еґоїзмі, гедонізмі й утілітаризмі, себто на змаганню людий до вдержання свого життя й своєї породи, до розкоші й до користи. Я схилявся до погляду, що ціле життє природи й ціла історія людства — се тільки сліпа гра сліпих сил фізичних, що ні в природі ні в історії нема ніякого внутрішного змислу, ніякого обєктивного сенсу.
Реліґію й реліґійність я вважав, коли не хоробою, то щонайбільше сонною марою, яка повинна розвіятися перед світлом розуму й науки. Реліґійні вірування я вважав казками, церковні обряди — забобонами, церковні будівлі — памятниками низшої культури, священників — людьми, що живуть з людської дурноти. Спасеннє людства я бачив в раціоналізмі й соціялізмі; я вірив у безнастанний прогресивний розвиток людства, в його поступ, який неминуче доведе людство до соціялістичного ладу та що тоді настане рай на землі.
Оттакі були головні основи мойого світогляду в моїй молодости. Сі погляди продержалися в моїй душі довгий ряд літ, менше більше до трийцятого року життя, а деякі навіть ще довше.
Однак щире, завзяте стремліннє до пізнання правди, — студіованнє поважних наукових творів з обсягу фільософії, фізики, біольоґії, психольоґії, лінґвістики, соціольоґії, економії й права, — критичне оцінюваннє й порівнуваннє всіляких наук і поглядів, всіляких систем і теорій довело мене до того, що в одноцільній будівлі мойого атеїстично-матеріялістичного світогляду появилися виломи, відтак захиталися підвалини, аж нарешті з часом ціла будівля розпалася й завалилася.