Чужинцї про українську справу/II

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чужинцї про українську справу (1917
Значіннє України для Европи (Др. П. Рорбах)
Цей текст написаний желехівкою.
Видання: Відень: 1917.
II. Проф. др. Павло Рорбах (Берлїн).
Значіннє України для Европи.

Останнїм европейським володарем, полїтиком і полководцем, що пізнав зовсїм різко та ясно пункт, де можна з корінем усунути російську небезпеку для Европи, був шведський Карло XII. Карло вів війну з Петром, сином царя Олексія Михайловича, що прилучив правобічну Україну з Кйївом до Московщини. Від сього прилучення більшої части України до московської Росії датуєть ся великість Московщини й се злученнє зробило більше нїж у половинї азійську державу здатною зрости на найсильнїйшу великодержаву на европейській і азійській суші. І в Европі була Росія аж до відбудови Нїмеччини без сумнїву найбільшою могутньою державою. Але Петро Великий не був би в силі ніколи піти сею дорогою, колиб його батько не був підготовив для нього ґрунту на Українї й колиб він сам не відніс був побіди саме в тій хвилї, коли його противник замахував ся до удару на одиноко смертельнім місцї, на Україні.

Карло вирушив на Полтаву на основі союза з українським гетьманом Мазепою, що хотів увільнити свій край від московського панування. Колиб сей плян був удав ся, колиб битва під Полтавою 1709 р. була скінчила ся шведсько-українською побідою замісць московською, перебіг всесвітньої історії був би прийняв цїлком иншу форму в двох останнїх столїттях. Не Московщина є властивою давньою Русю, лиш Україна. Її західна часть належала на початку 18 в. до Польщі, а східна до Московщини. Польща й Московщина поділили ся краєм, бо нї одна нї друга не мала стільки сили, щоб її неподїлену задержати для себе й підбити. Сей подїл України мав за собою за часів Петра ледви пів сотки лїт. При иншім вислїдї битви під Полтавою — Карло XII вів війну не тільки проти Московщини, але й проти Польщі — правдоподібно була-б відзискала свою єдність уся українська земля, польська й московська часть, і була-б увійшла з західно-европейською державною системою у зверхню та внутрішню спільність. Та й у свідомости Европи не була на початку 18 в. Московщина Русю, а Україна. Коли Петро Великий прибрав титул царя Руси, запротестував французький посол, бо не годило ся, щоб Петро називав себе по однім краю, а над иншим панував. Правда, се було на половину справедливо, бо половина України належала до Петра, але се було заразом знаком того, що ще тоді була справжня згадка про історичний звязок річей.

Ствердженнє факту, що Росія не одна, а є три Росії, є передумовою того, щоб пізнати істоту російської небезпеки для Европи. Одна Росія се Московщина, — не давнїйша Русь, тільки друга, молодша, що повстала щойно тодї, коли стара Русь уже мала за собою історію цїлих столїть. Друга Росія се Україна, що простягаєть ся сьогодні від Карпат по Кавказ і заселена 50 мілїонами людей, з того 35 мілїонами Українцїв. Третю Росію творять західні землі держави, здобуті від Петра Великого до Олександра I: Фінляндія, Балтійський край, Литва й Польща. З відірваннєм сих земель, що історично не належать нї до першої нї до другої Росії, гальмуєть ся російську небезпеку, але її не усуваєть ся на довго. До того територія, що лишить ся при Росії, число її жителїв і швидкість приросту все ще завеликі. Остаточна забезпека европейської культури може прийти щойно з хвилею відірвання та визволення України зпід Московщини. Через се повстала-б солїдна державна й національна рівновага в східній Европі.

Усякий вислїд сеї війни можна-б привитати, коли він пособить живущости української справи. Правда, не треба тепер вже побоювати ся, що проблєма України засне. Не беручи під увагу внутрішньої сили українського руху, забагато писало ся про неї для суспільности цілої Европи, щоб до сього прийшло, Росія вже не позбудеть ся української Немезиди, все одно, яку хвилево приймає форму доля бажань Українцїв. Одначе чим сильнїйшою й нагляднїйшою буде гіпотека, яку дістануть сї бажання вже тепер з закінченнєм війни, тим лекше буде й по всесвітнїй війнї, коли робитиме дальші поступи загальноросійська кріза, заразом подбати за справу України, а з України за потреби культурної Европи.

Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1926 року.
  • Цей твір захищений авторським правом в Австрії до 1 січня 2027 року, оскільки авторське право в Австрії закінчується 70 років після смерті автора.
  • Автор помер у 1956 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 60 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.