Шахта Марія
| Шахта Марія Харків: «Рух», 1931 |
|
|
 |
І. ДНІПРОВСЬКИЙ
ШАХТА МАРІЯ
ДРАМА НА 4 ДІЇ
РУХ
|
Бібліографічний опис цього видання вміщено в „Літопису Українського Друку“, „Картковому репертуарі“ та інших покажчиках Української Книжкової Палати. |
Укрполіграфоб'єднання
1-ша ШКОЛА ФЗУ ім. А. В. БАГИНСЬКОГО
Укрголовліт 5385. Зам. 1222 Тир. 3000
Харків, 1931
Обкладинка роботи В. Кричевського
1. Сокіл, секретар райкому.
2. Савицький, пред. шахткому.
3. Павла Павлівна.
4. Овечка інвалід, колишній кочегар.
5. Мартен, робкор.
6. Катя, служниця райкому.
7. Рузя, жінка Савицького.
8. Остап, сторож шахтоуправи.
9. Піхота, запальник.
10. Гоголь, вибійник.
11. Дев'ятка, кочегар.
12. Обушок, кочегар.
13. Дуня, кочегар.
14. Андрюша, кочегар.
15. Дід, кочегар.
16. Землячок, кочегар.
17. Мірза, шахтар-татарин.
18. Віра, каталя.
19. Курбський, техдиректор гірничого району.
20. Лариса Львовна, його дружина.
21. Рита, його сестра.
22. Соболь, інженер, завшахти „Марія“.
23. Вачнадзе, інженер.
24. Малогуб, технік.
25. Чумак, технік шахти „Марія“.
26. Маган, технік.
27. Макс, технік.
28. Валерія, його дружина.
26. Вовк, технік, техсекретар шахткому.
30. Корнет.
31. Ян.
32. Поля, служниця Курбських.
Кочегари, вибійники, санчатники, коногони, кріпильники, робітниці.
Шахтар 1-й жест на Вовка внизу. Вовк…
„ 2-й. Вовк…
„ 3-й. Вовк…
Вовк. Роздай усі до одної. В робочий поїзд. В кожний вагон.
Ян. В кожну хату, пане.
Вовк. Піднімай всіх. Нехай встають.
Ян. Хлопці всі за мною, панє…
Вовк. Іди.
Ян. Добре, панє…
Дев'ятка спиняє Соболя. Ну, товариш завшахти?
Соболь. Далі, далі…
Дев'ятка. Стійте. Кажіть зараз.
Соболь. Дев'ятка. Щоб ніхто не чув. Вам одному, як членові партії…
Соболь. Тут працює якась велетенська машина.
Дев'ятка. Яка? Чия? Кажіть всю правду.
Соболь. Не знаю, Дев'ятка. Чую ворога, а де він не знаю.
Макс. Панове. Я пропоную: змінити курс… почати чесну працю.
Курбський. Ах, милий ви ес-дєк. Люблю. Так вам треба жити? Ви зараз живете? Ви тлієте…
Вачнадзе. Що ти маєш од них, Масі? Нагрузки, звіти, конференції, комісії, нудні засідання — до самого гробу… Так ми жили колись, до гунів? 7.000 утримання на рік, монета — золото, шикарна кватиря, опалення, освітлення… Власний виїзд… тройка в яблуках. Запріг екіпаж чортами, обняв красуню… Ех, малина. Пропало к чорту все.
Макс. Тепер ми можем жити на утримання. Крім того, ще держать корову і служницю.
Курбський. Бідний інженер. Він мріє про корову. Що вони вам дали? Нічого. А з вас? Виточіть їм усю кров, вони вип'ють, і ще кричатимуть: „Дайош, дайош!“
Малогуб. Повірили в цю череду? Вона зжере усі запаси, потрощить і загине.
Курбський. Єсєнінщина, Масі… Загальний сміх.
Катя. Дев'ятка… Дев'ятка… Помилково обнімає Вовка.
Вовк. Ха-ха-ха… Мовчазна боротьба.
Кабінет директора районної шахтоуправи. На стінах портрети, мапи, діяграми і телефон. Другий телефон на столі. Великі соняшні вікна.
Входить Маган. Кидається до столу, нишпорить в шухляді.
Входить Остап.
Остап. Що ви там робите? Нема нікого…
Маган. Я тут, Остапе, забув учора… загубив з сорочки шпоньку…
Остап. Я все замів ще вдосвіта.
Маган, удаючи шукання на підлозі. Я, може, ще лежить де небудь тут?
Остап, вигортаючи руками Магана. Я ж вам кажу по-українському: нема нічого.
Маган сідає в крісло. Я тут зажду на головного інженера.
Остап. Будь ласка, не сідайте. В коридорі.
Маган. Ти що ж це? Телефон твій вкраду? Га? Уже й мені не віриш?
Остап. Я вірю всім, та мені ніхто не вірить…
Маган. Великий ти чудак, Остапе…
Остап. Якби не був чудак, давно б уже лежав без голови в кущах.Маган, витягаючи портмоне, рукою по плечу Остапа. Молодчина, старий. Візьми на табачок.
Остап. Ви інженер, а я Остап, но з вами свині я не пас, і прошу мене не ляпать по плечах. Замітаючи простягнуту руку Магана. В коридор.
Соболь. Драстуйте, Маган. За руку. Драстуй, Остапе. Нема директора?
Остап мотає головою. Якби був, сидів би тут.
Маган жест на Остапа. Він мене вже чуть не вигнав із контори.
Соболь. Хвалю. По плечу Остапа. Це ж мій друг дитинства. Ровесник мій. Разом починали службу в цій конторі… разом і помрем. Сорок літ на капіталізм, а ще сорок на соціялізм. Га, друже? Крепкий? Видержиш?
Остап. Помрем, аж загуде. Собака по нас не гавкне.
Соболь. Нічого, друже. Ми не вмрем. Бога нема і смерти нам нема. Хе-хе.
Маган. Ваш Остап ще крепко держить бога. Ви його поаґітуйте.
Соболь. О, ні. Мій Остап передовик… Чи, може віриш, друже?
Остап. Як коли. Удень, то наче б бога нєт, а уночі… як закусають блохи, і думаєш — нема, чи є? А що як є?
Соболь. Так от що, друже. Повір мені: нема. Нема і не було. І не буде.
Остап. Та це ще бабушка надвоє ворожила.
Маган до Остапа. Послухай, голубе. Це тобі корисно. Сівши за стіл, спиною до Остапа, запалює папіросу, одмикає шухляду, перегортає папери.
Соболь. Є, Остапе, один бог — Марія… Не наша шахта, ні. Знаєш ту Марію, богоматір? Що дух на неї голубом зійшов?Остап. Знать — не знаю, а чути — чув.
Соболь. Так от: вона була родила Іисуса, щоб він… гарматами, огнем очистив цю падлючну землю… зробив розгром, не залишив і каменя на камені… а він зробив ціпочок, батіжок, почав дурня клеїть і дав себе розп'ять…
Остап. Чув таку байку, чув…
Соболь. А на землі у нас, Остапе, зібралося стільки твані… стільки бруду… зав'язався вузол… земля задихнулася в петлі і почала вмирать… Тоді Марія заплакала, пішла в пустиню і зачала од лева…
Остап. Од лева чи не лева, а що од тигра — да.
Соболь. І почала родить левів. Вб'ють одного, а з його крови ще ростуть, ростуть… І от коли, Остапе, на всій землі будуть самі леви і тигри… хай будуть леви і тигри… тоді і буде нове царство на землі… а над усим — Марія…
Остап. Вплутали таки Марію і сюди.
Маган, замкнувши шухляду, іде до вікна. Заждіть, гієни. Я вас заставлю поважать мене. Зауваживши, що з двору надходять інженери, рвучко виходить. У мене там комісія, а я тут слухаю нове євангеліє.
Остап жест у спину Маганові. Хм. Полетів… Шукає шпоньку.
Соболь замріяно-надхненно. Друже мій Остапе. Якщо тобі захочеться молитись… як без молитви ти не можеш, — молись тоді одній Марії… А молитись треба так: Маріє, революціє наша, іже, єси на землі. Хліб наш насущний дай нам…
Остап… на таке то число…
Соболь. …дай нам на сьогодні. Да святиться ім'я твоє, Маріє…
Остап. Говоріть по-людському.
Вачнадзе. Цкалем цкурія… Води.
Остап. О, понятно. Хоч цілу бочку.
Курбський, стискаючи руку Соболеві. Що скажете, наш дорогий апостоле?
Соболь. Я до вас у секретній справі.
Курбський. Кажіть. У мене таємниць нема.
Вачнадзе, ходячи наспівує: „Алла-верди, господь з тобою“…
Соболь спочатку запинаючись. На шахті „Марія“…
Курбський брови вгору. Ну?..
Соболь. …сьогодні знов обвал. Страшно грізне становише. Люди доведені до одчаю…
Курбський. Так.
Соболь. Врубові машини всі стоять… запасних частин нема. Норма машинна — праця ручна… Електричний цех на вісім годин стоїть чотири…
Курбський. Так.
Соболь… продукція упала… Кожний день нещастя, перестої… хвороби, жертви… Половина шахти в полікліниці…
Курбський. Так, так.
Соболь. Чиясь уперта… злочинна рука веде нас на катастрофу…
Курбський. Змова? Ви гадаєте, тут змова?
Соболь палко. Безумовно, змова.
Курбський. Єрунда… дорогий апостоле. Знаєте, що значить змова? Велика ненависть.
Соболь палко. Так.
Курбський. А що ви бачите? Нещасні техніки та інженери напівголодні б'ються за шматочок вугілля. Це подвижники. Це справжні комунари… Так, чи ні?
Соболь. Так.Курбський. Хто ж може тут робити змову? Шахтарі?
Соболь. Ні.
Курбський. Не техніки й не шахтарі. Отже, друже, змовець… Іронія наркомфін.
Вачнадзе. Монета.
Курбський. Так. І поки ще монети в нім нема… поки він порожній, доти ми нічого тут не вдієм. А от прийде „соціялістичне нагромадження“, дадуть нам мільйони, — тоді ми в кожний забій дамо по п'ять машин… машинізуємо всі шахти… зробимо конвайєр вашої системи, вугілля само тектиме од самого забою на гора̀, а ми з вами сядем десь під дубом на Дінці і будем пити і молитись за Марію…
Соболь зворушено тисне руху Курбському. Ви мене заспокоїли. Я мучився два дні. Не їв, не спав. Тепер я з чистим сумлінням поїду в шахту…
Курбський, зирнувши на кишенькового годинника, Їдьте, їдьте. Поки я тут, працюйте мирно, мирно спіть…
Вачнадзе. Клясичний ідіот.
Курбський. Йому плюють в лице, його б'ють і нищать, топчуть чоботом, а він їм будує конвайєр… Телефон. Рудоуправа. Товариш Сокіл? Курбський. Драстуйте… Нічого я зробить не можу. Вийшла вся готівка. Одержим за вугілля, буде всім. Абсолютно ні копійки. Не знаю… Як вам відомо, я монетного двора не маю… Ще тиждень-два, не менше. Ревізію? Будь ласка. Кидає телефон. Наволоч. Він буде ревізувать мене. Дияволи. Получка. Получка — весь зміст життя. Весь символ віри.
Курбський. Поки я тут, поки Донбас у мене він даватиме совдепам не вугілля, а динаміт.
Остап підходить до Вачнадзе. Цкалем цкурія.
Курбський. Хто тебе просив? Вилий собі на голову.
Остап. Я шахтьор, а не холуй. І не кричіть, будь ласка, як на батька… Прошу мене одкомандирувать в забой.
Курбський. Я завтра передам тебе в соцстрах.
Остап. Шахтьори не бояться страху. До Вачнадзе. Пийте.
Вачнадзе. Пашол вон.
Курбський Це хто: шпик чи нахаба?
Вачнадзе. Ідіот.
Рудком і шахтком. Мимо будинку раз-у-раз проходять поїзди. Дзвінки, звуки від буферів, далекі вигуки „кукушки“. Вигуки праці вантажників.
Катя. Я ж вас так любила… Крізь сльози й сміх. Та ви не гнівайтесь… Я ж уже не плачу.
Вовк махає папірцем. Пиши.
Катя. Що ж тут писати?
Вовк. Тут усе написано. Ім'я і прізвище.
Катя бере папірця. „Роз-роз-ппис-писка“.
Вовк вириває папірця, скандує. „Я, нижчепідписана, громадянка села такого то, такого то району, Катерина Марківна Маюта, даю цю підписку С. С. Вовкові в тому, що з свого власного бажання мною було запропоновано тов. Вовкові про задоволення моїх полових потреб, і в разі моєї вагітности, коли це може трапитись, я ніяких вимог як особисто, так і через суд пред'являти не буду, в чім і підписуюсь“. Пиши.
Катя в сльози.
Вовк, грубо. А, роса жіноча.
Катя сльози й сміх Я ж вам нічого. Я тільки…
Вовк. На ручку. Держи. Цим пальцем. Так. Катерина. Кат… Годі. Можна скорочено. М-а-ю-та. Та. Та. Т-а. Не закреслюй. Зверху — ю. Ю. Паличка, так. Ноль. 0, 0. Поважно ховає папера в кишеню.
Катя. А-а-а як же з посадою? Мене скорочено?
Вовк. Не я, а штат. Нервово ходить по кабінету. Привчили їх до аліментів, дияволи.
Поля. Прислали панна Рита. Тут є записочка: „Нареченому од нареченої“.
Вовк, оглянувшись на Катю Дякую. Дає Полі „на чай“.
Поля на вухо Вовкові. Вони ще казали: тут політика: їх два, а я одна. А я люблю обидвох. Значить, вас і Магана.
Вовк додає ще „чайових“. На тобі, голубко.
Поля. Вони казали: а я все таки більше люблю вас.
Вовк дає дівчині червінця. На тобі на спідницю.
Поля. А як я була вже на воротях, вони кажуть: Я Магана ненавиджу, а люблю… вас.
Вовк. Дуже дякую. Я тебе не забуду.
Поля. А що їм сказати од вас?
Вовк. Вечором я буду сам.
Поля. „Вечором я буду сам“. Бувайте.
Вовк. Прощай.
Овечка дощечкою Вовкові руку. Здорові, товаришки.
Вовк різко. Тобі чого?Овечка. Мені? Я до Соколка. Приніс з дороги красниї мислі.
Вовк. Прийшов то жди.
Овечка. Пробачай, товаришок. Зауважив Катю. А-а, драстуй, Катюшок! Чого ти плачеш, га? Близько до Каті. Хто тебе обідив? Обережно всадовлює Катю на лаву.
Рузя, оглянувши райком. Товариша Савицького нема?
Вовк різко. Нема.
Рузя заглядаючи за шахву. І не було?
Вовк. І не було.
Рузя зорить по райкому. І не приходив?
Вовк. І не приходив.
Рузя зиркає за другу шахву. Зовсім не було?
Вовк. Зовсім.
Рузя нерішуче топчеться на місці. І не буде?
Вовк. Не знаю. Може, буде, може, ні.
Рузя. А ви не знаєте, де він тепер?
Вовк. У чорта в зубах.
Овечка на переднім пляні, розважливий голос. А я, дорогий Катюшок, допіро з поїзду. Із штабу мирової революції. Мислей, Катюшок, мислей… повний вагон. Два дні шукав по адресу. Людей там, в штабі, Катюшок, людей. Свистить. В голові аж дим пішов. — Кого тобі? — товаришок такий, на щоти б'є, симпатичний такий, ножки делікатні, вусики чортиком. Щу, говорю, штаб мирової революції. Овечка, говорю, червоний інвалід красного фронту, ногу в бою з врагом потеряв. І от, дорогий товаришок, сім літ обіщають дати протезу і не можу ніяк найти того друга, що роздає тії ноги. Скоро, говорю, октяберська революція. Дайте же, говорю, червоному інваліду красного фронту стрітить робочоє світлоє воскресеніє хоч з скусною ногою. Так він, Катюшск, чуть-чуть не заплакав. — Вижу, говорить, що ти вірний син робочої маси і не ізміниш, говорить, революції. — Як поклав він мені на плече свою руку, як глянув на мене по-братськи. — Підожди, говорить. — Підожду, говорю. Слава богу, говорю, що ногу втеряв, а не руку, і можу ще год і не два держать крепкую нашу винтовку. — Так він, Катюшок, упав у таке сочуствіє, що хотів витягнуть партмонє і навірноє хотів мені дати на чай, як герою революції. — Но… но, товаришок, говорю йому сурйозно так. — Тоді він замісто партмонє витяг носовий платок і начебто почав показує на ніс — отак…
Піхота. Товариш Сокіл є?
Вовк жест на порожній стілець. От сидить.
Гоголь. Ми прийшли з протестом од шахти „Марія“.
Вовк. Повісьте мені його на шию.
Піхота. Не будь тигром. Говори з шахгьорами по-людському.
Вовк. Всі ждуть. Заждіть і ви. Делегати сідають на стільцях у глибині шахткому.
Овечка. Сім днів, Катюшок, я ходив. Деяка установа — од вокзалу аж на самий степ. І, накінець, на вулиці Карла Маркса, недалеко од тюрми, найшов самий протезічеський завод. А там тих ніг, а там тих рук, на яку завгодно фігуру. Оглянули, поміряли мене: — Нема твого номера. Іжжай, говорять, додому. Пришлем, говорять, у посилки. — Спасибі, говорю. — Не стоїть, говорять… дорогий герой…
Катя. Овечка, дорогий… У мене буде дитина… Я — безробітна… Де я її подіну? Я втоплю її…Овечка. Нехай Вранґель топиться… Мировая революція всіх прийме, Катюшок, всім дасть защиту.
Мартен з сумкою для паперів через плече. Товариш Сокіл. Це надзвичайно гарна штука. Знаєш, яку це дасть нам економію?
Сокіл. Що це ти мені показуєш?
Мартен. Товариш Сокіл. Це ж хлипавка гідравлічного гнітила. Ми ж їх виписуєм із-за кордону. А це ж наше, своє, рідне. Андрюша, розгорни, показуй.
Сокіл. Нічого, друзі, я не тямлю.
Мартен. Товариш Сокіл. Та тут і тямити не треба. Дай тільки штепсель. Андрюша, демонструй.
Сокіл. Я не інженер. Несіть в контору.
Голоси в черзі. Товариш Сокіл.
Мартен на дверях. Це — бюрократизм. Це — підрив ініціятиви.
Сокіл суворо. Що ти сказав? Погрожує пальцем. Мартен. Держи язик за зубами.
Мартен. Я буду кричать на весь Донбас.
Сокіл. На всю Україну.
Мартен. На весь Союз кричатиму…
Дуня перетинає дорогу Соколові. Товариш Сокіл. Скажіть — імію я чи не імію право, як чистий пролетаріят, не іміючи нічого, окрім жони і дітей…
Сокіл. Коротко, Дуня, з двох словах.
Дуня. Я ж не грамофон, товариш Сокіл, — по п'ять слів зараз. По одному досить.Сокіл. Ну, швидко, Дуня, швидко.
Дуня з виспівом. Я полагаю, що комуністічеська партія, як защитниця трудящих інтересів і своїх партійних рядов, і ввійде в моє положеніє… Засікся.
Сокіл м'якше. Що, Дуня, що?
Дуня. О полученії казьонної кватирі.
Сокіл розводить руками. І рада б душа в рай, та гріхи, Дуня, не пускають.
Дуня. Ти не дивись, як божа матір, а скажи — притулок буде для шахтьорів?
Сокіл. Будуєм, Дуня. Підожди.
Дуня, хвилюючись. Нові дворяни живуть в дворцах, а шахтьори під мостами. Так, по-вашому? Наступає на Сокола. Одвічай перед робочою масою.
Вовк передає телефон Соколові. З округа.
Сокіл телефон. Да, да. Я. Райком.
Дуня до присутніх. Скажи в лице. Не можем — ми поймьом. Скаже революція: лягай у яму, будем жить по ямах. Умри — умрьом. Но просто. Не крути ж хвостом…
Піхота. Що ви, братці, з кватирями? От я строю коло цвинтаря. Кончу, всіх заберу. По чотири кімнати для кожного.
Дуня. На чорта мені чотири? Ти одну мені людську дай.
Піхота. Як на чорта? В одній — очки, в другій — калоші, в третій — шахтьорка, в четвертій сам із жінкою.
Сокіл, кинувши телефон. Що таке? Дев'ятка?
Дев'ятка одкликає Сокола в куток жест в спину Вовкові. Це — отаман бандитів.
Сокіл. Діло прошлого, Дев'ятка. Кончено.
Дев'ятка. Як я ще був на Грушівці, ми вивезли його на тачці.
Сокіл. Був білий, тепер наш. Нехай сидить. Аби робив.Дев'ятка придержує Сокола. Кочегари постановили розкрити його маску.
Сокіл. Не рви, не рви хоч ти, Дев'ятка.
Дев'ятка пригноблено. Я рвач? Я рвач? Одступаючи до дверей. Як зірвуть тебе з райкомом разом, тоді згадаєш, хто такий Дев'ятка.
Сокіл. Не зірвуть, ні.
Дев'ятка. Всю нашу жизнь у воздух.
Сокіл суворо. Що ти, Гоголь? Що тобі, Піхота?
Гоголь і Піхота разом. Ми, товариш Сокіл, принесли ультиматум од шахти. Передають папера.
Гоголь. Уже два місяці нас мучать.
Піхота. Все з'їли. Вже більше нічого. Шкура та кості.
Сокіл телефон. Шахтоуправа. Товариш Курбський. Я секретар. Будь ласка, коли ж получка? Через два тижні? Уже напевне? Раніш не можна? „В крайнім разі — десять день“. Гаразд. До Гоголя і Піхоти. Получка буде.
Гоголь. Казав пан: кожух дам.
Піхота. Або получка, або ми кидаєм роботу.
Сокіл. Що ти сказав?
Піхота. На бочку.
Сокіл. Я вам кажу: получка буде.
Гоголь. До вечора — послідній шахтьорський строк.
Сокіл. Ніяких строків. Це вам, хлопці, не сімнадцятий рік. Передайте вашій шахті, що я сказав. Кінець. Передає ультиматума Піхоті.
Піхота кладе папера на стіл. Хай буде тут. Прийшло робоче слово, лягло на стіл, плюнули на нього — держись. Вистріл через п'ять минут.
Сокіл наступає на Піхоту. Гляди, Піхота. Махновські командири у мене всі на списку.Піхота, одступаючи спиною, падає в крісло.
Дуня. „Вистріл“.
Овечка держить за руку Катю. Дорогий товаришок. Щоб не було красної обіди, заступись, як командир, за женське право.
Сокіл. Скорочено. Дай мені заяву. Я розберуся сам.
Овечка. Спасибі, дружок. Іще. Діло друге: Долой — „Марію“ — і назвать: „Шахта імени героїв Перекопу“.
Сокіл. Добре. Це ми обговоримо.
Овечка палко. Що таке шахта „Марія“? Єрунда. А от героїв пам'ять. Барикади. Атаки. Контратаки.
Сокіл. Гаразд. Поставим на бюро райкому.
Овечка. Діло третє: не говорить — Жовтнева революція — а називати, писати в газетах і книжках — Червоноябр…
Савицький. Товариші. Назад. Одступай, хто куди може. Паризька Комуна кончена. Іде Версаль.
Сокіл, ідучи на Савицького. Це ти, Савицький? Шахтком…
Савицький. Революції в Польщі нема — наплювать на все.
Дуня. У чоловіка нещастя, понімаєш. Родина в руках буржуїв.
Сокіл. Ганьба. в телефон. Да, да. Секретар…
Дуня. Знаєш що, тьотя? Вийди ти скоріше заміж і будь, як женщина. Заведи собі спокійне сімейство, дітей…
Павла. Годі з мене й ваших поросят. Я собі лягла не клята, встала не м'ята… Хорошо.
Дуня. Боже мій. Яка програма. Значить, чай пила, булки їла, та не знала, з ким сиділа?..Павла. Во, во, Дуня. Совітую й тобі.
Гоголь. Ці штуки на суд партії. Це вам, хлопці, не врем'я воєнного комунізму. Ці ваші органи літали в воздуху, як птиці. Де гніздо найшов, там і сів. Тепер неп, десять літ революції, і ці польоти треба припинить. Апетити скоротить; встановити норму.
Дуня. Норму, тьотя, норму.
Сокіл, кинувши телефон. Ти лінію партії знаєш?
Павла. Я думаю, не гірш за тебе.
Сокіл. Ти лінію партії проти полової розпусти знаєш?
Павла. Не твоє діло, Сокіл. З ким хочу — з тим буду жить. Захочу — буду гулять з цілою шахтою.
Сокіл. О ні. Це ти забудь.
Павла. А ти маєш право втручатися в мої інтимні справи? Маєш право давать указ?
Сокіл. Я не указ, так партія указ.
Павла. Покажи мені партпараграф.
Сокіл. Я покажу параграф так, що ляжеш спать партійна, а встанеш безпартійна… Останнє слово колективу: ліквідіруйте ці сльози, щоб партія риданія не чула.
Павла. Май на увазі, за цей скандал ти будеш у КК.
Сокіл. Готово. Кончено. Дуня. Одведі його додому.
Павла. Бонапарт!..
Савицький. Геть, пепеес. Не йду. Жест на Дуню. Ти, Пілсудський, гад. Я тебе знаю. Не йду! Стріляйте тут. Рве на грудях гімнастьорку. Стріляй, проклята шляхта. Нас тисячі Савицьких… Крев наша кліче на цалу Польську…
Сокіл. Товаришу Вачнадзе. Я сказав — цю справу треба в округ.
Малогуб. Ніякого округа, товаришу. В присутності інженерів і техніків я заявляю вам, що на шахті „Марія“ сьогодні треба припинить роботу.
Сокіл. Я не розумію. Шахта, як шахта…
Вачнадзе. Це стара шахта. Вугілля вичерпано.
Малогуб. Південне крило погрожує новим обвалом.
Сокіл. Закрить його.
Малогуб. Всю. Майте на увазі — за катастрофу ми не відповідаєм.
Вачнадзе. Це не шахта, а стара галоша.
Гоголь кулаком по столі. Брешете.
Сокіл. Стій, Гоголь. Ви, товаришу Макс? Техсекція?
Макс. Я думаю, що шахту „Марію“…
Малогуб. Закрить.
Макс. Закрить…
Сокіл. Товаришу Соболь. Ваша думка?
Піхота. Ви тоже топите „Марію“?
Соболь. Хто топить?
Гоголь і Піхота. Он хто.
Малогуб. Товаришу секретар. Ми прийшли в райком, а не на мітинґ.
Сокіл спиняє обурення присутніх. Ваша думка про „Марію“?
Соболь. Затопить „Марію“ — божевілля…
Сокіл. Стій, Піхота, не гарячись. Я говорю. Товаришу Малогуб. Товариш Вачнадзе. Ми скличем збори шахти. Ви зробите доклад.
Малогуб. Доклад ми зробимо на вищих зборах.
Вачнадзе. Де не буде неуків і демагогів.
Соболь. Тільки неуки і можуть топити капітальну шахту.
Голоси. Шахта — золото.
— Кормилиця, що кормить всю Росію…
— Іч, які водолази.
Вачнадзе. Припинити мітинґ.
Піхота. Перейдете через могили всіх шахтьорів, тоді закриєте.
Гоголь. Очі нам закрийте, потім шахту.
Вачнадзе. Обвал упаде не на головного інженера, а на компартію.
Малогуб. На ваш райком.
Сокіл врочисто. На нас хай падає.
Всі. На нас хай падає…
Курбський. Вачнадзе. Читали ви сьогоднішню анекдоту?
Вачнадзе. Тепер і анекдоти скучні. Ех, анекдотики були… пальчики оближеш.
Курбський. Що ж ви тоді читаєте, Вачнадзе?
Вачнадзе. Все скучно. Анекдоти скучні, романи скучні, женщини скучні…
Курбський. Маніфест ЦІК'а? Шести і семигодинний робочий день?
Вачнадзе. Не може буть? Жест на газету. Це тут?Курбський. Сім для заводів, шість для шахт.
Вачнадзе. Оце так анекдота. Ха-ха.
Курбський. Баронський жест на бідних похоронах. „Шість годин“. От початок кінця. Двадцять чотири години. Сто літ підряд. День і ніч працювати, щоб не то соціялізм, а щоб було не сором перед світом. Бить нагаями, навчать рабів робити. Топче газету. Агонія Совнаркому.
Валерія. Панове. Ми прийшли рішуче одмовитись.
Макс. Я більш не можу.
Курбський. Що таке? В чім річ, панове?
Макс. Можете мене убити — я не можу. Падає в крісло.
Валерія. Рішуче, Масі, рішуче. Ми просим вас, — робіть що хочете, а ми кидаєм все.
Курбський. Я вас не розумію.
Макс. Я поїхав у шахту… проліз у забой… як злодій… як гадюка… Машина якраз стала і я почав її „справляти“… щоб вона замовкла назавжди… А навкруги… оті голі по пояс тіла… оті зуби, що так блищать… довірливо і страшно при світлі лямпочок… скрип санок… глухі удари обушків… а вони всі дивляться на мене, як на бога… а я кручу, ламаю. Я наче крутив собі руку, ногу, своє коліно в самій чашечці… мені ламалася душа, ламався череп… Вона зідхнула і лежала, як мертвяк…
Валерія. Ти сказав: „як наша покійна дитина“…
Макс… як друг, як брат убитий…
Вачнадзе. Так їм і треба дияволам.
Курбський. Во ім'я машини, Масі, ми мусимо нищити машини.Макс. Я більше вже не можу. В наших шахтах повно залізних трупів… Це не шахти, а кладовища машин.
Курбський. Наша справа нам дорожча за пару шахт і двісті душ шахтарів. Соціялізм — абсурд… Ще рік, ще два, ще п'ять од сили, — і ці обмануті дурні, ця черва одкриє очі, отямиться од чаду… Ці нещасні блазні, що зараз голосують, тими самими руками колотимуть багнетами обманщиків… Недовго ждать. Слабі впадуть, поклоняться, сильні переможуть. Ми проведем тоді генеральну ревізію Росії погроза в вікно, але вам… волосся диба стане…
Вачнадзе. Скажи, Масі, монету тобі треба? Пий, гуляй, і наплювать на все…
Курбський. Так як німецькі врубові?
Малогуб сарказм. Найшлись серйозні критики…
Чумак. В Германії кидають на смітник. Такий мотлох ми зробимо і на своїх заводах.
Малогуб. Зробіть одну, пане техніку.
Чумак. І зробим. Запевняю вас.
Малогуб. Кебети вам забракне.
Курбський. Не хвилюйтесь, Чумак. Ваша думка, Вовк?
Вовк. Чудові машини. Для нас — це цілий клад.
Чумак. Наше вугілля, як цемент…
Курбський спиняє Чумака. Через розбіжність думок… для більшого авторитету підсилити комісію… Вачнадзе!
Вачнадзе. Єсть.
Малогуб. Я протестую. Це недовір'я до технічних сил.Чумак. А я рішуче проти.
Вовк. Напишіть вашу окрему думку…
Чумак. Гаразд. Я свою окрему.
Вачнадзе одводить Курбського набік. Пан Чумак хоче монети, а сам сказать не може. Дайте. Ця зброя б'є без промаху…
Малогуб. Пане Вовк. Пишіть. Року, дня, комісія така то, склад. Неголосно диктує.
Курбський бере під руки Чумака, веде геть од столу, дає йому конверта. Читати дома.
Чумак. Що таке? Не розумію.
Курбський. Ваша премія… Мовчазна подяка врубових машин.
Чумак. Тут гроші? Так? Чиї?
Курбський. Того, хто вміє цінити вашу роботу.
Чумак. Вибачте, я маю за це плату.
Курбський. Даремне. Ви це заслужили. Суне конверта в кишеню Чумакові. Візьміть. Воно нічим не пахне. Але од вас самих залежить зробити який завгодно запах.
Чумак кидає конверта на стіл. Я не підписую. Я шахтарів не продаю.
Вовк. Хам.
Вачнадзе. Радянська проститутка.
Курбський. Звільнить його з посади. Пане Вовк, пишіть. Нарада інженерів і техніків району в зв'язку з останніми неполадками в шахтах обміркувала кваліфікацію техніка Чумака і дійшла висновку, що його технічні знання не відповідають посаді штайґера. Я ще напишу до центру: ніякої посади. На біржу праці…
Малогуб. Молокосос.
Курбський. Пане Макс. Ви піддержуєте постанову наради?Валерія. Масі, ти не смієш.
Макс, захлинаючись. Так. Я піддержую.
Рита схвильована, тягне Курбського в куток — шепіт. Лариса пішла в Чека.
Курбський. Коли? Чому?
Рита. Прийшов Маган… освідчив мені кохання… я одмовила… він пішов розгніваний… і раптом прийшов агент і дав повістку.
Рита. Він так страшенно налякав мене. Фізіономія така трагічна… впав на паркет, обняв мені коліна: „Я вас люблю. Я жить без вас не можу“…
Вовк. І ви дозволили йому обняти?
Рита. Він не мене. Мої коліна. Я вся завмерла.
Вовк. Я вимагаю — припините будь-які відносини з Маганом… Кожний ідіот буде залицятися до вас… освідчувать своє кохання, обнімати вам коліна…
Рита. Лариса дозволяє з політичних міркувань…
Вовк. „З політичних міркувань?“ Лариса Львовна? Я знать не хочу ніякої політики. Ніяких Маганів…
Рита. Я вам мовчу про ваші інтрижки з робітницями… Ви безідейно, а я з ідеєю.
Вовк. Своє кохання ділити я ні з ким не хочу. Або я, або Маган…
Рита. Я скоро вам обом одставку дам. Ідіть од мене. Грубіян.
Вовк. Пробачте, ця гадина мене розхвилювала.
Курбський. Панове. Маленька неприємність.
Вачнадзе, кокетуючи з Валерією. Не турбуйтесь. Все буде на ять. Веде її до столу, наспівуючи; „Алла-верди, господь з тобою“…
Курбський. …Мою дружину… Ларису Львовну спішно викликала…
Малогуб. Відома установа?
Рита. Чека. Чека.
Раптовий рух. Коло дверей розмова. Одкинувши од дверей Остапа, вривається Мартен. Андрюша з ящиком в руках стає коло порога. Остап, зідхнувши глибоко, виходить.
Мартен. Заходь Андрюша.
Курбський. Товариші. Ви бачите, що тут… працюють?
Мартен. Андрюша, ближче. Оце, товаришу директоре, наш винахідник. Простий кочегар. Я я робкор і редактор шахтної газети Мартен…
Курбський. Товариші. Я прошу вас… у мене тут засідання.
Мартен. У нас державна справа, товаришу директоре. Андрюша, сміливо, не бійся.
Малогуб. Ви чуєте, що вам говорять?
Мартен. Андрюша, одкривай свій винахід. Це, товаришу директоре, модель хлипавки гідравлічного гнітила.
Курбський. Товариші. Одне з двох. Або ви сідайте тут, а я піду. Або я буду робити державні справи, а ви підете.Мартен. Ми вже два роки ходимо все „завтра“. Я вам од імени усього рудника і як робкор і редактор — прошу. Тут є всі наші інженери. Нехай подивляться і скажуть: да чи нєт? Да — харашо, на нєт, суда нєт…
Курбський. Залиште тут. У вільний час я сам розгляну вашу хлипавку.
Мартен. А, може, ви подивитесь на кочегара і не осліпнете розглянуть зараз?
Вовк. Вас просять: залиште кабінет.
Мартен обводить злим поглядом присутніх. Ми знаємо, де Харків і Москва. Поїзд довезе, Андрюша.
Курбський. В лікнеп!.. гидота. На дверях. Остапе. Нікого не приймать. Звільню к чортам.
Остап стає на дверях. Звільняйте зараз, бо лізуть, як свині.
Курбський виштовхує Остапа. Йолоп!..
Остап з розпачем. Нарада інженерів… Чуєте? грізно. Назад.
Корнет. Пусти мене.
Вовк. На ключ.
Курбський спиняє Вовка. На ключ забороняю.
Корнет. Інженер Курбський тут?
Курбський. Хто там іще? Запріть. Іде до дверей. Ах, Корнет. Драстуйте, Корнет. Ідіть сюди. Я не вірю своїм очам. Панове. Це ж наш Корнет. Наш закордонний гість, наш довгожданний…
Корнет „ — честь“.
Вачнадзе. Товариш по полку. Здоров, Корнет.
Рита. Корнет. Моє поважання. Узнали? Як це мило… Я так скучила за вами.Курбський. Ви — божевільний, у білий день…
Корнет. Ще й їхав у поїзді разом з чекістами…
Малогуб. Панове. Зараз же його сховать.
Курбський. Що ви привезли, Корнет?
Корнет. Привіт, літературу, новий шифр і доляри…
Рита. „Доляри“? Милий мій Корнет.
Вачнадзе. Монета єсть. А ти мій друже, постарів, змарнів…
Корнет. Всі скучили за домом… цікавляться, що тут? живі, здорові… Скрізь, де я їхав, настрій цілком наш… Всі ждуть перевороту… Більшовизм в агонії, салдати все продають і розбігаються „nach Haus“…
Курбський. Потім, потім все розкажете. Пане Вовк. Беріть це все і однесіть до себе… Зарийте в землю, в льох… А ви, Корнет, у город, у поле, куди хочете…
Рита. Корнет. Я з вами. Ми поїдем верхи…
Курбський. Рита. Корнет поїде сам.
Рита. Я хочу з ним. Корнет, голубчику, я вас сховаю в своїй кімнаті… Ви будете за ширмою, а я на розкладушці… Я маю власного коня, мотоциклетку…
Курбський. Рита, пусти Корнета. Несіть, ідіть, панове.
Малогуб. Обгорніть папером… Зав'яжіть вірьовкою.
Валерія оддалік групи. Масі. Рішуче встань… одмовся. Я тебе благаю.
Макс в розпачі. Я не можу.
Овечка до Остапа. Мені дорога скрізь одкрита. До присутніх. Можна, товаришок директор?
Курбський. Геть.
Курбський злобно. Ти хто?
Овечка скидає будьсновку, вклоняється. Овечка, Гурій Васильович.
Макс. А-а, це ти, Овечка.
Овечка. Я, я самий, особисто.
Курбський. Чого тобі?
Овечка розв'язно підходить до Курбського. Товаришок директор. Дозвольте мені пропуск.
Курбський. Куди?
Овечка ще ближче до Курбського. В родную кочегарку.
Курбський. Рудня вам не вулиця, товаришу. Ідіть в шахтком.
Овечка. Понюхать угольок, поглянути на огоньок. Провідать дорогії печечки… Беседа братська, маленька…
Макс. Де ти живеш, Овечка?
Овечка. Тимча̀сово в лісу.
Макс. Як так в лісу?
Курбський. Де він живе?
Овечка бадьорий тон. Тимчасово в лісу. Викопав собі бліндаж на опушки і дивлюсь по вечорах на шахти і заводи, неначе стережу їх од врага.
Курбський. А постійно де ти живеш?
Овечка круглий жест по кабінету. А постійно тут. Або десь у центрі.
Вачнадзе Валерії. Клясичний ідіот.
Курбський. Тобто — де саме в центрі?
Овечка. А тобто… я допіро з поїзду… із штабу мирової революції. І говорять у штабі: скоро роковина десяти літ і пролетарський празник. Всім дамо празник. Всіх ізгадаєм. Мертвим пам'ятник, а живим бойцям кусок хліба і теплий куток, щоб не було красної обіди.
Макс. Я там, в лісу, в твоєму бліндажі, ти будеш довго?
Овечка. Нічого неізвісно. Вже, може буть, на почті є приказ переселяться.
Курбський. А ти б, Овечка, міг до себе взяти кватиранта?
Овечка. Подивимось, який ще кватирант.
Курбський жест Вовкові привести Корнета. Товариш здалеку.
Макс. Працюватиме у нас на рудні.
Вачнадзе. А він тобі за те монету.
Курбський. Оцей товариш. Візьмеш?
Вачнадзе. Даси йому притулок?
Макс. Днів на п’ять, поки найде він кватиру.
Корнет спиняється перед Овечкою. Моє поваження.
Овечка пильний погляд Корнетові в ноги. Ви кавалерист?
Корнет. Так, так, кавалерист.
Курбський. А з чого це ти бачиш?
Овечка. Кавалерічеськії ножки. Нахиляється Корнетові до чобіт і ляскає рукою по халяві. В якій часті служив?
Корнет. В драгун… в восьмім кавалерійськім корпусі.
Овечка. Драгун?.. який же це драгунський? Ще за царя? А на внутрішніх боях? Під Перекопом був?
Корнет. Так, так, під Перекопом.
Овечка бурхлива радість. Товариш рідний, дорогий... Я ж там, під Перекопом, і ногу Врангелю оддав. Здоров, друг-брат… Витирає рукавом рота. Дай тебе поцілувать.Вачнадзе сміх. Клясичний ідіот.
Рита. Корнет дорогий… який випадок!
Овечка суворо. Це ти Корнет? Ти — офіцер?
Корнет. Ні, ні, я рядовий салдат…
Курбський. Він Корнілій… а ми його звемо Корнет… Корнюта.
Овечка. Корній. Дорогий Корнюшок. Ти Хлюстакова помниш?
Корнет. Трохи пригадую… Це такий… в шинелі…
Овечка. Во, во, мій командир полка.
Корнет. Пам'ятаю, пам'ятаю…
Овечка. Я всіх командирів і комісарів помню. Бере Корнета під руки. Ходім, дружок, вип'ємо за них на радостях.
Корнет ошелешено. До побачення.
Овечка махає будьоновкою. Прощайте, товаришки.
Курбський. Стій. А пропуск?
Овечка. А-а, пропуск. Я зайду пізніш. Пропускає вперед Корнета. А-а, друг Катюшок. Іди сюди. До Корнета. Дружок, одну минуту.
Овечка. Товаришок директор. Ця женщина — моя сусідка по лісах. Не можна де її приткнути на роботу?
Курбський. Як тебе зовуть?
Катя. Катерина.
Овечка. Катюшок — вроді моя сестра.
Курбський. Приходь, Катя, завтра до моєї дружини на кватиру.
Овечка. Дружок. Поверніть її на сертєровку. Назад у видвиженці.
Курбський. Гаразд. „На сертєровку“. Для тебе я це зроблю.Овечка тисне руку Курбському. Дякую, товаришок. До гробу не забуду. Тепер, Катюшок, вперед. Бога нєт, но люди є. Спиняється. Алі дай, товаришок, і пропуск. За одним рипом.
Курбський пише пропуск. Та прямо йди додому. Одведи товариша, тоді собі на рудню.
Вачнадзе. Купи йому винограду, вина по плечу Корнета, шашлик…
Овечка. Дякую всім серцем. Ходім, друзя. Спомним Перекоп.
Вачнадзе зайшовся сміхом.
Рита. Чудесний випадок. Симпатичний інвалід.
Малогуб. Панове. А він не поведе його на рудні?
Курбський. Не поведе. Прекрасно. Дякую вам, Максе. Завтра ми йому листа в руки — і готово. Ну, Вовк, ідіть. Не гайтесь ні хвилини.
Малогуб. Замотайте все в тужурку.
Рита до Вачнадзе. Розкішно. Просто чудо.
Вачнадзе. Клясичний ідіот,
Курбський розкриває конверт. Лист шифрований, а шифр у Лариси Львовни.
Малогуб. Коли її заарештують, всім кулю в лоб — і квит.
Курбський. Тоді нальот на Бастилію, розбити камери — і добути, або дома не бути.
Вачнадзе. Віват.
Голоси. Лариса Львовна.
Вачнадзе цілує руку Ларисі. Ручку.
Лариса холодний сміх. Води.
Вачнадзе підносить їй склянку води. Прошу.
Лариса підставляє руки, умиває їх, витирає хусткою. Нічого особливого, панове.Рита бризкає Ларисі на руки з бутилочки одекольоном. Лариса, дорога моя. Тебе не розстріляли?
Курбський хватає за руку Ларису. Знають вони щонебудь, чи ні?
Малогуб. Знають? хитрують? ловлять?
Лариса стучить пальцем об стіл. Абсолютно ні-ні-ні…
Курбський. Ну що ж за фортель? Що?
Малогуб. Звідки така дика думка покликать людину… ні з того, ні з сього… Хитрують, дияволи.
Лариса. Запевняю вас, про нас вони знають стільки ж, як Чжанцзолін про біографію Вачнадзе.
Вачнадзе. О, це не біографія — роман.
Курбський. Але прізвища вони не називали?
Лариса. „Ми вірим вам… ми знаємо льояльність вашого мужа“… тобто тебе, mon cher, тебе там особливо поважають… „У вас бувають інженери… Весь цвіт інтелігенції, всі специ“…
Макс. Значить, щось пронюхали, собаки…
Лариса… „Ми нікого не маємо на підозрі, а все таки хотіли б знати думку деяких осіб“…
Малогуб. А імена?.. Про мене говорили?
Лариса. Ваше ім'я не фігурувало.
Валерія. А Масі?
Лариса. Масі. Ви не блідніть. Про вас ні звука. Жадного імени, крім одного…
Курбський. Хто? Кого, Лариса?
Лариса. Крім одного Вачнадзе…
Вачнадзе хитнувся, сів у крісло.
Лариса. Вачнадзе, дайте вашу руку. Ви їм сподобались, Вачнадзе. Але це вас ще більше піднімає в моїх очах… „Інженер — грузин… грузинська республіка… грузинські меншовики…“
Вачнадзе штучний бадьорий сміх. Ну, нам це не страшно. На грузинських меншовиках нас не вловиш…Лариса. Яле дякуйте мені, Вачиадзе. Я вас врятувала. Я їх запевнила, що ви, Вачнадзе, за них всією вашою палкою вдачею, і як ви не маєте партквитка, то це цілковите непорозуміння.
Вачнадзе жест на Вовка. Партквиток ми можемо дістать.
Вовк. Коли завгодно.
Лариса. І всю підозру, всі ваші штучки, дорогий Вачнадзе, я перекинула на нашого цивільного попа, вельмиповажного інженера Соболя.
Рита. Молодця, Лариса, як я рада…
Вачнадзе цілує руну Ларисі. Ручку з голубими жилками.
Малогуб. Timeo danaos et dona ferentes. Я в це не вірю. Це диявольська ігра…
Лариса. Так, панове, це була гра, велика витримка, тонка робота, англійський спорт…
Курбський. Все ясно, Лариса, іди тепер додому і розшифруй цього листа…
Лариса. Лист? Звідки?
Курбський. Привіз Корнет.
Макс. І в білий день прийшов сюди.
Лариса. Молодчина. Чого ж боятись? Ви його, звичайно, залякали? Сховали десь у льох?..
Макс. Не в льох, а в ліс таки загнали.
Лариса. Бідний Корнет.
Валерія. Уявляю його настрій.
Рита. Я він мужчина інтересний.
Курбський. Де шифр?
Лариса жест на медальйон. Зо мною.
Курбський. Лариса. Ти мене колись погубиш…
Рита. Молодця, Лариска. Хвалю. Я тобою горда.
Лариса. Давай твого листа. Іде до маленького стола і сідає до роботи.
Вачнадзе. Я вимагаю: настоять на своєму і затопить негайно.Курбський. Ні в якім разі. Видержка, Вачнадзе. Сьогодні вони проти закриття…
Вачнадзе. Не давать їм одуматись: бить і бить без передишки…
Курбський. … Сьогодні вони проти закриття, Вачнадзе. Ми мусимо зробити так, щоб через тиждень вони самі їх затопили. Щоб армія сама себе побила… Суворо до Малогуба. Що ви там марудитесь з своїми сортувальнями?
Малогуб. Уже на упокой. Сьогодні вранці скінчено.
Курбський. Забрать у них всі врубові машини, — дать їм німецькі… Забрать усе: лебідки, скрепера, — хай б'ють обушками, тягають санками…
Вачнадзе. Догнать собівартість до карбованця… Взять їх монетою.
Курбський. … Забрать к чорту резервний мотор… Знять запобіжник копрового шківа… Викурить їх к чорту з шахти. Як павука, як лиса.
Вачнадзе. Дать їм стару калошу, і хай довбаються…
Курбський. Пане Вовк. Пишіть. Завшахти „Марія“. Категорично наказую вам підняти на поверхню для переводу на нові проходки…
Рита з жахом. Маган.
Рита. Скажіть, Вачнадзе, може бути землетрус у Донбасі?
Вачнадзе. О, ще який. Це буде замлетрус з потопом.
Рита тихо. Аби не Чека. Сміх. Маган непомітно бере зі столу оригінал шифрованого листа, іде до столу Курбського, мовчки вклоняється.
Курбський до Малогуба. Пожежна наша охорона нікуди. Ні к чорту. Кран абсолютно голий. Всякий злочинець може наробити лиха.
Малогуб. Це наклеп. Прошу перевірити.
Курбський суворо. А ви… товаришу, Маган, як закріпляєте уступи? Через п'ять метрів ряма? Щоб скорше завалити, так?
Маган з усмішкою. Я думав, що це входить в наші завдання.
Курбський. Тобто?
Маган. Я думав, що…
Курбський. Завдання техніки руйнувати шахти? Робити обвали? Убивать? Калічить шахтарів?
Маган. Я не казав іще цього…
Курбський. Товаришу Маган. Я сподіваюся, що ви „обшіблісь“.
Маган ніяково. Пардон… Я слухаю.
Курбський. Так от, товаришу Маган… Через годину я буду на „Марії“ і перевірю ваші всі участки. І ваші скріпи, і ваші скрепера й лебідки… і хай хоч грудочка впаде у шахту… хоч порошинка…
Маган. Прошу. Іде до дверей.
Курбський. Прекрасно. До Малогуба. Так. Я вам мовчав, та скоро я візьмусь за це. Я зроблю вам генеральний огляд.
Рита. Фе, гидота. Все повітря затруїв.
Лариса. Типічна фізіономія шпика.
Рита. Я проти смерти, але цього негідника я б розстріляла власними руками. Отак із карабіна: раз-два…
Вовк коло вікна. Пішов.Голоси. Читайте, Лариса Львовна.
Макс підіймає руку, — тривожний голос. Панове. Я пропоную зараз розійтись.
Малогуб. Чому?
Макс. Утриматись од всяких акцій. Завмерти зовсім. Принаймні, місяців на два.
Малогуб. І… і що?
Макс. І переждать грозу.
Малогуб зневажливо. Яку?
Макс. Неначе нас нема… Неначе…
Валерія. Рішуче, Масі, рішуче…
Курбський. Панове. Макс дійсно дає рацію. І ці гостини, і ці візити мені не до вподоби…
Макс палко. Заждать. Послать розвідку. Рекогносцировку в глибокий тил.
Лариса. Панове. Я вас не розумію: хто ви? Хлопчики, що грають в Пінкертона, чи декабристи, державні діячі, що роблять переворот?
Макс. Державні діячі…
Валерія. Рішуче, Масі, рішуче…
Лариса. Спинитися тепер, як все готово? У них — анархія… на них дмухнуть — і вони к чорту всі… Коли Україна, Кавказ кипить…
Вачнадзе. Грузини, інгуші, татари, вірмени, лезгіни…
Лариса. …Коли Кавказ почне свою лезгінку… кривавий танець на ножах — нам всім сховатись в нори, так?
Голоси. Лариса Львовна, заспокойтесь…
Вачнадзе цілує руку Ларисі. Ручку з голубими жилками…
Лариса схвильована іде до столу. Тепер умити руки — це тактика Пілата. Я правильно казала: нема нічого. Нас нема. Ми — фікція. [[w:Бретер[[]]|Бретьори]]. Сором.Вачнадзе. Ручку з голубими жилками…
Курбський. Лариса Львовна має рацію…
Лариса. Хто взяв мого листа?
Макс розгублено. Листа?..
Лариса б'є рукою об стіл. Хто взяв ориґінал листа?
Курбський. Панове. На місті. Чиї вульґарні жарти?
Малогуб. На ключ.Кочегарка. Палає п'ять печей. Крайній казан новий, — ще непрацює, Віра і Землячок підкочують по рейках вагонетки. Кочегари кидають в печі вугілля, перегортають жар. Ян — зосереджений і хмурий — оддаля.
Дуня монотонний спів. Сюди лопатою вугілля рраз!
Сюди вугілля в піч рраз!
Ти, проклятий
буржуаз…
Сюди рраз
сюди два!
ти нас візьмеш
чорта два.
Ян обережно підходить до Вовка.
Вовк дає Янові другу пачку метеликів. Усі роздав?
Ян. Всі до однієї, пане.
Вовк. Роздай і ці. Зараз сюди прийдуть бунтарі. Бунтуй і піднімай.
Ян. Як бога кохам, пане.
Ян. Диви. Он піч перегоряє.
Дев'ятка ідучи до печі. Сам рад не будеш.
Ян. Ухар.
Овечка. Драстуйте, друзя-товаришки.
Кочегари. Здоров, Овечка.
Овечка тисне кочегарам руки. Здорово Вірочка. Здоров, Дев'ятка. Здорово, Землячок. Драстуй, Дуня. Драстуй, Обушок.
Землячок. Чого це тебе занесло сюди?
Дуня. Інженера, може, вже дали?
Овечка. Прийшов, друзя-товаришки, провідать рідні печечки.
Дід кочегар. Вік би їх не видів.
Овечка. На серці скушно стало. Жест на Корнета. Знакомтеся. Це мій друг сердешний. З самого Перекопу.
Корнет манірний уклін. Моє поваження.
Кочегари косо розглядають гостя.
Овечка. …Рідний брат, єдиноутробний. Одна нас мати родила і оспитала в боях. Тягне Корнета до печі, заглядає, потирає руки, сміється, жестикулює. Іди сюди, дружок. Диви.
Корнет жмуриться і одступає од печей, свистить. Ой, жара.
Овечка. Го-го. Це ще в нас зима, дружок. Ти бачиш трубку? Це — урон води. Якраз у міру. А он бачиш — то манометр. Одинадцять атмосфер. Пар із котлів отим проходом у турбіни — турбіни електричку — і десять шахт у нас, як в кулаку. Ми стали — все спинилось. Кочегарна — голова всьому. Як наше серце з кров'ю. Присідає. Диви, диви сюди. Так, вроді огоньок і більш нічого. А він горить і дивиться, як дєвушка з об'ятієм. Неначе б то й смердить, но разом з тим і пахне. Ти сунеш угольок, а він тобі сміється, і борщ дає, і хліб, і кусок м'яса. Горить, горить, родной угольок.
Віра. Що ж ти виїздив, Овечка?
Землячок. Скоро тобі дадуть ногу?
Овечка наслідує звуки і звили огня. Регоче, усміхається. Красний, як червоний.
Землячок. Що ж вони тобі говорять?
Дід коч. Іскарійоти. Мучать інваліда.
Дуня з газетою. Овечка. Ану сюди, кроком руш.
Овечка підходить до Дуні. В чом суть?
Дуня показує квадратик серед об'яв. Читай.
Овечка. Фью. Я, браток показує руками, отакі-о читав.
Дуня. Читай. Читай.
Овечка. Правду, Бєдноту, Комуніст… О-о, газетки…
Віра бере від Дуні газету, читає. „Продається трюмо і протез на праву ногу 52 сантиметри. Пушкінська вул., 46, кв. 2“…
Дуня. Плюнь но ти на них, Овечка, — купи собі за свої гроші — і ніяких чортів.
Овечка жест на газету. Та то ж я на праву ногу. П'ятдесят два сантиметри… Як на верблюда.
Дуня жест на газету. А тут іще трюмо. Це, може, якраз на ліву. Понімаєш?
Корнет. Трюмо на ліву ногу… Ха-ха-ха!
Овечка. Єрунда. Мені теж з трюмом дадуть. Іще яке трюмо.
Дев'ятка, що з самого входу пізнавально оглядав Корнета, рвучко підходить до нього.
Корнет. Трюмо. Ха-ха-ха!Дев'ятка хапає Корнета за груди. Це ти? Кажиі
Корнет. Я… товариш… товариша…
Дев'ятка. Ти як попав сюди, барбос?
Корнет. Я з ним живу… у бліндажі…
Дев'ятка гне Корнета на коліна. Брешеш ти, звірюга!
Овечка протискається до Корнета. Товаришок Дев'ятка. Що ти робиш? Пусти чоловіка. Пусти, кажу.
Дев'ятка душить Корнета за горло. Признавайся.
Овечка. Пусти. Це мій товариш з Перекопу.
Дев'ятка пускає руки. Брешете!
Овечка. Товариш мій. В одном полку служили.
Дев'ятка. Товариш… твій товариш… Ніяково. Один такий падлюка зґвалтував мою сестру, а мати зума зійшла… Пробачай, товаришок…
Овечка. Ну, тотож, Дев яточка. Скидає свою чемерку, стеле на землі. Сідай но ти, браток. Лягай, засни, а я поговорю з печечкою. Півгодини мєста.
Дуня по плечу Дев'ятку. Попавсь, Дев'ятка.
Ян. Дурень.
Овечка до кочегарів. Допіру з поїзду, сердешний. Сім літ не виділись. Лягай, браток.
Корнет сідає, витягає срібного портсигара, частує кочегарів. Прошу.
Дід коч. Нічого. Ми з махри закуримо.
Дуня. Розкурочки. Сім копійок пачка.
Ян. Хлопці. Печки, печки!
Овечка. Дай, браток, кину хоч одну лопатку.
Дуня. Валяй.
Овечка кидає вугілля. На, печечка. На, кушай. Кушай на здоров'я. Підходить з лопатою до Корнета, патетично. Помниш, Корнюшок, коли Сиваш переходили ноччю?.. Помниш? Цементом, залізом, сталлю обклався він — гармата коло пушки, кулеметна кулеметі, а ми голі, як один, і босі, як ворони… А холод, Корнюшок, залєзний. І сволоч ця не устояла…Корнет. Та кинь ти, надоїло…
Овечка. Хто куда… Та я, дружок, не міг за ними гнаться… А нога, Корнюшок, у стороні, у якогось друга на груді… Ех, Корнюшок, лягла не побідима рать… Кидає вугілля. На, печечка. На, дорога!..
Гоголь. Товариші кочегари. Сюди.
Кочегари кидають роботу і зацікавлено оточують гостей.
Гоголь. Ми вже, товариші шахтьори, обходили всі рудники, всі шахти і прийшли до вас.
Дуня іронія. Спасибі за пам'ять.
Піхота. Наша шахта об'являє забастовку і просить вас піддержати свою братву.
Дід кочегар. Правильно. Так їм треба.
Дев'ятка. Яка забастовка? В чім діло?
Піхота. Я от яка. Проти властей. Женуть нас в гроб. Їдять нас поїдом.
Гоголь. „Ваше вугілля дороге…“
Піхота. Я хто їм винуват? Ми добуваєм вугілля по дев'ять копійок за пуд, як і за старого режиму, а поки дійде до Москви — воно стоїть сорок–п'ятдесят копійок. Чому це так? В сім раз дорожче…
Дуня. Я тому, що на пуді вугілля сидить бариня пудів у сім.
Дід кочегар. Сім мілійонів їх сидить на пуді вугілля.
Ян. Ми тут кайлуєм, в пилюзі чортуєм, жаримося в пеклі, — а на горі всім рай. Донвугілля, трести, підтрести, совнархози… директори, інженери, жінки і дами — танцюють, кричать: — „Вугілля! Ми добуваєм вугілля“.
Обушок. А нам аж плечі гнуться. В землю грузнем, а несем.Гоголь. Забрали з шахти все — лебьодки, скрепера, усю механізацію. Везуть на нові шахти… а ми — як дикарі.
Піхота. Ведуть три місяці одну проходку, а там — глина і вода. Затоплюють вугілля, а риються в багні…
Дід кочегар. Ех, братці. Таки немає краще, як був хазяїн. Входить, шапочку знімає: „Здорово!“ А ми його обступим: „Так і так, набавте, пожалуста, п'ятачок“. — „Та що ви, хлопці?“
Віра. Хазяїна вже захотів.
Дід кочегар. …Не дасть ні чорта, зате подивиться по-людському. А тепер свій брат, він тебе не бачить і не чує.
Обушок. Убавить, так у них це зразу, а прибавить — жди три года.
Дуня весело. Колдоговор.
Овечка наближається до групи. Що то я чую капіталічеськоє настроєніє.
Віра. За царем вже скучив.
Дід кочегар патетично. Нам все одно — турецька чи совецька власть, чи цар, чи государ, чи государиня, — ми люди робочі і хто нам платить, тому ми служимо.
Землячок. А моє, друзя, таке мнєніє…
Обушок. Не було нашої власти і не буде.
Землячок. Во, правильно.
Овечка. Це ти, Землячок, таку мисль випустив? Якби не знав тебе, як ти ще пішки під столом ходив, повір на чисту совість — задушив би тебе цими пальцями.
Віра. І в піч би кинув, гадину.
Овечка. І печ би не сквернив твоєю костю.
Віра. За сорок верст — і кинуть, як собаку.
Дев'ятка. Ану, документи.
Гоголь. От партбілет.Піхота. Союзна карточка горняков.
Дев'ятка. Ех ти, партієць. Не знає, куди йти. Прийшов у кочегарку. Дай я візьму тебе на замітку. Нумер партбілета? Фамілія? Гоголь. Сволоч ти, а не Гоголь. Фамілію писателя спаскудив. А ти, „союз горняков“. Піхота Іван. Я зроблю з тебе кавалерію, шоб ти знав, як іти на партію з союзом. Нумер білета? Записує на колінах.
Гоголь. Так що сказать од вас?
Піхота. Пристаєте до нас чи ні?
Дід коч. Я, друзя, обсеменьон сімейством. Ви пташки перельотні, як хочете собі.
Овечка. Розступись, друзя. Дай мені до них дорогу. Це ви? Геть відсіля, із кочегарки. Гадючії нєрви.
Овечка вслід. Ах ви ж, волчиї копита.
Дев'ятка. От барбоси.
Ян піднімає жмут метеликів, удаючи здивування. Братці. Це чиє? Хто загубив сніданок?
Кочегари зацікавлено сходяться до Яна, розгортають пакунок.
Дев'ятка. Де це ти взяв?
Ян. Лежали там.
Кочегари розбирають метелики.
Дід коч. Що ж це таке? Скажіть мені.
Дуня з метеликом в руці. Позіція? Понімаєш?
Дід коч. Геть позицію. Годі крови. З'їли трьох синів, загнали в гроб… і ще підбурюють. Четвертого хотять?
Дуня. Чудак. Ти ж не понімаєш. То була позиція, а тепер позіція. То фронт, а це — во. Поняв?
Дід коч. Не дам. Нехай ламають кості самі.
Дуня потрясає метеликом. Інтернаціонал хотять оддать буржуям, понімаєш?
Обушок свистить. Сволота.Дуня тикає в метелик. Наші говорять: дайте нам сто мільйонів золота, а буржуї: дайте, говорять, Інтернаціонал з всіма союзами.
Дід коч. І всі народи?
Дуня. А як же? Нащо їм Інтернаціонал без народів?
Дід коч. Що ж наші? Оддають?
Дуня. Говорять: дождемо до Октября, ислі революції у вас не буде, тоді беріть.
Земляч. А моє, друзя, таке мнєніє…
Дід коч. По зубах їх, гадів.
Земляч. Во, правильно.
Дев'ятка хватає Яма за груди. Ти не Ян, а яд. Це ти пускаєш гази? Говори.
Овечка стає на ящик, схвильований. Враг — броня. Враг — залізо. Враг — граніт. Брату не вір. Сестрі не вір. Матері не вір. Отцю не вір. Смотри наверх. Штаб мирової комуни. Плам'я і іскри. Ні чиловік, ні звір, ні муха — ніхто… П'є воду з казанка. Одна сім'я. Одні ряди… На вражеський Перекоп — мільйони очей, мільйони ушей — слуша-ай… від імени погибших бойців в огонь…
Віра. Що це таке? Яка комісія?
Макс. Прийомка нового котла.
Кочегари. А-а. Віддаля обережно, зацікавлено стежать за інженерами.
Курбськ. стукає в казан. Дзвінкий. Двісті років проживе.
Малогуб заглядає всередину, теж стукає. Міцний, як Іоакім і Анна.
Вовк. Спеціяльного призначення.
Курбськ. А скоро він скаже „нині одпущаєші?..“Малогуб підносить руку, як піонери. „Завжди готовий!“
Вачнадзе. тисне руку Малогубові — жарт. „Завшахти всіх країн, єднайтеся!“
Курбський. Кончено?
Комісія. Готово.
Вовк. Тут і підпишем акт?
Курбський. В контору. Там обидва: на врубові і на казан.
Малогуб. Там обидва громадянські акти: „народження“ ів „упокой“.
Вовк. Звіздини.
Вачнадзе щось на вухо Вовкові.
Вовк регіт. Прекрасна рима.
Курбський. До чого?
Вовк. Звіздини. Загальний регіт.
Макс до Овечки пошепки. Як там твій товариш?
Овечка недбалий жест за спину. Спить, аж дим іде.
Макс не бачить Корнета, по плечу Овечку. Гаразд. Спасибі.
Овечка підходить до Курбського з шматочком вугілля. Товаришок директор. Що ж це таке? Ви ж подивіться. Угольок який.
Курбський. Саме добре вугілля.
Обушок. Ото ж то й є, що добре.
Віра. Для чого ж ми його й копаємо?
Курбський. А ви ж як хотіли? Сміттям котли палить?
Дев'ятка. Угольок, як золото, як бриліянт.
Дуня. Угольок, як сонце.
Овечка. Угольок, як молнія.
Дев'ятка. Оцим зубком ми чистим топки два рази за упряжку, а штибом — три-чотири-п'ять…
Обушок. Та дайте ви нам прем'я…
Дев'ятка. І десять раз почистимо, як треба.Обушок. Хай нам десятку-дві накинуть на получку…
Дуня. Та ми таку дамо для шахти зеконому…
Курбський. Ха-ха „Десятку-дві“. А через тиждень всі котли в ремонт? Убить десятки тисяч?..
Овечка. Чого ж в ремонт? Чого ж десятки тисяч?
Курбський. В ремонт ще й добре, а то й на смітник викинемо.
Дев'ятка. Жалко ж добра. Жест на двір. Цілі гори штибу.
Дуня. Даром гине. Карпати скоро тут насипимо.
Дев'ятка. Та за кордоном всі палять штибом, зубком — ніхто… А ми — міліонери — зубок у піч, а штиб — на смітник…
Віра. А що ж на продаж?
Овечка. А що ж для флоту? для заводів? для паровозів?
Обушок. Пиль? Так, по-вашому?
Курбський. Хоч „пиль“, а я палити штибом не дозволю. Котли псувати вам не дам.
Овечка іде до котла і „робить огляд“.
Дід кочегар. Це тобі не фунт озюму благоговійно — інженери.
Дев'ятка. Барбоси.
Обушок. Ич, як рознесло його.
Дуня. Та то його надуло вітром.
Віра. Мабуть, чихотка.
Дуня. Тіх.
Землячок. А моє, друзя, таке мнєніє…
Обушок. Давайте нам хоч золото палить, нам все одно.
Землячок жест на Обушка. Во, правильно.
Дуня ладнає штани. Хоч гол, так сам, як сокол.
Ян. Нехай ідуть. Га-гаІ
Сокіл. А ти, Обушок. Ану, напусти веселости на дванадцять атмосфер.
Обушок. Топка не роботає.
Сокіл. Підкинь уголька. Ану, дідусю, підніми свій „урон“… Орлом, орлом.
Дід кочегар. Були орли та загули…
Дід кочегар. Хто, хто там буде?
Віра. Англійські делеґати.
Ян. Он, бач, куди ідуть прибутки.
Дід кочегар. Куди ж? Оцим же самим англічанам, китайцям, туркам, індусам…
Дуня. Помогли вони нам, як бабі кадило.
Віра. А ти щонебудь понімаєш?
Обушок. Одна шахта наша сорок тисяч пудів вугілля на день… табель чавуну в заводі двадцять дві тисячі пудів на день. А куди воно все йде? Куди?
Ян. „Страйк. Англійський страйк“. Ми останню сорочку їм даєм, а вони з'їли наші трилійони, погуляли, покатались на лісапедах і стали до роботи.
Дуня. На шармачок багато є.
Віра. Він дума, як у нас. Там на кожного робочого по п'ять крючків. Ти понімаєш?
Дев'ятка. Як погнали нашу дивізію до Франції…
Обушок. Та мусили подохнуть, а не датись.
Дев'ятка… там усьому хазяїн — банок.
Землячок. А моє, друзя, таке мнєніє…Ян. Та на ті гроші такі б построїли заводи — аж до самого окіяну.
Землячок жест на Яна. Во, правильно.
Обушок. Завод коло заводу.
Землячок жест на Обушка. Во.
Дуня. Просвистіли в трубу.
Землячок, жест на Дуню. Во.
Соболь. Буде, друзі, буде. До самого окіяну.
Дід кочегар. Не жди добра. Не було зранку, не буде й до останку.
Соболь. Буде, друзі, буде. Збудуємо заводи. Поборем землю і візьмем з неї контрибуцію: рудою, вугіллям, сіллю і нафтою. Збудуєм, друзі, нові города… Білі, пишні города, на заздрість ворогам і друзям. Наробимо нових машин…
Дід кочегар. І цим ми ради не дамо. Його спиняють кочегари.
Соболь. Буде вільний труд і нові люди, сильні і веселі. А наш геройський час зав'ють легендами, витчуть фарбами, епоху нашу заллють в чугун і бронзу… і скажуть: жили титани. І не повірять, що цей переворот зробили Дуня, Обушок і Вірочка… Що в Дуні було тепле серце, що Дуня був такий… їв хліб, сміявся, матюкався… пив самогон і плакав…
Дуня. Пив, но не плакав.
Соболь …А стару Европу розгромим, розіб'єм, і як ведмедя на цепу, поведем по вулицях на забавку нашим дітям, і він їм покаже, як буржуй на коромислі воду носить…
Землячок. А моє, друзя, таке мнєніє…
Дуня. Залізне кільце буржую в ніс, на мотузок і гайда.
Землячок. Во, правильно!
Овечка коло казана. Сюди, сюди. Кочегари оточують його. Диви, друзя.Дев'ятка. Що тут таке?
Овечка. От як вони котьол поставили. Швом у топку.
Кочегари всі до казана, лізуть всередину з руками, обмацують.
Віра. Обман.
Дід кочегар. Що вони роблять, скарійоти?
Соболь. Цього не може буть. Обстукує казан.
Обушок. Інженери не бачать. Нате окуляри.
Овечка. Що ж це таке? Внутрішній Вранґель? Да?
Соболь, захлинаючись. Казан… швом… у топку…
Віра. Да, да, швом у топку.
Андрюша. Він може розірвати кочегарку.
Обушок. Два тижні — і все к чорту… так?
Дуня. Головою вниз шахтьорів, щоб залилися кров'ю?
Овечка. Десять шахт без світла, на погибель? Да?
Соболь. Це… це… непорозуміння… Товариші, не хвилюйтесь… Я зараз це з'ясую… Я ще прийду. Я вам скажу…
Обушок. Стійте, говоріть… Ви, завшахти — ви куди дивились? Га?
Соболь, хвилюючись. Товариші… товариші… заждіть. Я зараз виясню. Крик. Цього не може бути!
Дев'ятка. Товариші. Не роби волни. Цю штуку ми розкриєм.
Дід кочегар. Всі скарійоти. Предателі. Предателі…
Віра. Братці. Робочий поїзд. Топки. Топки.
Кочегари. Бонжур, бонжур!
Лариса. Construction vielle, tous travaillent de la main.
Дуня. Стой, братці. Зараз ми з ними поговоримо. Ви делеґати? Так.
Француз. Si, si, nous sommes des délégués.
Обушок. A ви не інженери?
Лариса. Ils disent, vous êtes des ingénieurs.
Мурин сміх. Non, non… nous sommes des ouvriers, workers, arbeiter… роботі…
Дід кочегар. Ач, які фраки. На наші гроші одяглися.
Дуня. Що ж ви, камаради, смієтеся з нас?
Лариса. Ils vous défient, ils n'ont jama'is vu d'ouvriers comme vous. „Vous avez payé vos hadits de notre argent“.
Француз. En Europe nous avons les mémes habits comme vous; ici nous avons une telle toilette comme des invités.
Лариса до кочегарів. Він каже, що в Европі всі так ходять.
Дід кочегар. Як за спину кинули три міліярди трудових копійок, та ще й на сміх нас зводите?
Мурин. Qu'est-ce qu'ils disent?
Обушок. „Кількільдіз, кількільдіз“. Коли в вас буде революція?
Делеґати. Révolution, oui, oui…
Дід кочегар. Вуй, вуй. Поговори ти з ним!
Обушок. Понімає він щонебудь!
Мурин. A nos camarades en Europe nous dirons, que chez vous tout esc bon… Nous sommes bien aises. Bien, bien!..
Лариса до кочегарів. Він каже, що у Них все добре.
Дуня. Скажіть йому, що він бреше.
Мурин. Допре, допре…Дуня. Допри у вас, тюрма, а не добре…
Лариса сміх. Le mot добре ils traduisent par bien, mais il signifie aussi prison…
Делеґати сміх. Добре, добре…
Земляч. А моє, друзя, таке мнєніє…
Обушок. К чортам їх, як у них все добре…
Земляч. Во, правильно.
Лариса. Ils vous prient de vous en aller.
Француз. Porrguoi, madame?
Лариса. Je ne sais pas. Ces gens ici sont des souvage.
Делеґати непорозуміло знизують плечима, ідуть до виходу.
Дев'ятка. Стой, братці! Щось не так. Ану, пустіть мене. Стой, тьотя. До делеґатів. Ану, говори понятно.
Лариса нездоволено одходить набік.
Дев'ятка. Мусю. Камарад. Пуркуа ву йдете? Ву зет… як по-вашому проти? Ву зет проти буржазії чи за?
Мурин. Oui, oui…
Дев'ятка. Проти? Так її, за горло? Да? Вуй?
Мурин сміх Oui, oui.
Овечка. А, моє поваження. Бонжур.
Мурин. Bonjour, camarade.
Овечка. Дайте вашу братську руку. Ви якого союзу?
Делеґати. Madame. Ayez la bonté qu'est èce qu'ils disent?
Лариса обмахується хусткою.
Дев'ятка. Союз… кон… кон… Якого ви союзу?
Овечка. Які у вас вожді робочі?
Дев'ятка до делеґатів. Понімаєте? Коменданти. До кочегарів, безпорадно. Все забув, братці.
Землячок. Та ж у них якийсь там Кук. Я знаю.Делеґати. Кук… Кук… Кук…
Дуня. Докукаєтесь ви, хлопці.
Овечка. Слухайте, друзя-товаришки. Я вам просто, по-нашому. Я з вас дивуюсь, братці. Що ви так марудитесь? Що ви так носитесь з своїм Чемберленом, як з писаною торбою?
Делеґати. Чемберлен…
Овечка, Геть його, гада, і — квит. Подмімайсь, як один, і йди на бой.
Дев'ятка до делеґатів. Батай, батай, возстаніє…
Овечка. Повстання… Понімаєш? Стой, браття, стой. Ми знаєм, що дуже трудно вам устать. Но нічого трудного нема. Це діло дуже просто. В один день — тайне число, по черепу його — раз — раз — і в дамках… Но, товариші, увага. Спервоначалу — в войсько. „Вставайте, браття-салдати!“. І флоту, не забудьте флоту. Орудія на город. Банок, телеграф, вокзал — нахрапом. І бой, і бой, і бой. Броньовики, грузовики, автомобілі — з усіх боків крик, суєта, стрільба. І шуму, шуму, шуму. Главноє — шуму. Царя чи короля там — хто у вас? Князя? — до стєнки. І зараз, ні мінути — в дворець, обставить пушками, на вікнах кулемети — собраніє… і раду. Тільки не центральну, — боже сохрани! — совецьку. І квит. Власть наша. А як невидержка — до нас воздушну молнію. А ми всі фронтом, як один. Через гори, через моря, через долини, через скали, через крепості — подаєм вам братську руку, зжимаємо залізноє кольцо на шиї багачей і банкіров, стискає шиї муринові і туркові і — нікаких. І комунізм.
Делеґати. La commune. La commune…
Овечка. Ком'юн, ком'юн! А їм могили!
Поля ладнає на столі вечерю, співає.
Сміло, в ногу,
На вільну дорогу,
Уверх — голова! Раз-два!
Малогуб. Салдатських пісень можна співати на вулиці. Суворо проходить у кімнату ліворуч.
Поля свист. Ач, буржуї. Підождіть. Карбованців сто як зароблю, я вам зроблю повстання. Чортам буде тошyо.
Вачнадзе. Пан Курбський дома?
Поля свист у напрямку кімнати.
Вачнадзе залицяльно. Краля моя. Ручки… Кокетливо проходить слідом за Малогубом.
Поля ще голосніший спів.
Сміло, в ногу,
На вільну дорогу…
Поля. Вони мені казали: тут політика: їх два, а я одна. А я люблю обидвох. Значить… вас і пана Вовка.
Маган одягає на шию Полі намисто.
Поля. А як я їх на ніч роздягала, вони кажуть: я, мабуть, люблю більше… вас.
Маган ляскає дівчину по підборіддю.
Поля. Я як я їх вранці одягала: вони кажуть: я Вовка ненавиджу, а люблю… вас.
Маган ляскає дівчину пальцем у лоб. Сукина дочка… Вдалася в свою маму.
Поля показує язика в спину Маганові.
Маган обертається.
Маган. Тип. Прислухається до дверей кімнати ліворуч почув кроки, одбігає навшпиньках і ховається за портьєру.
Малогуб. Це безглуздя. Злочин — так працювать. Так зберігати конспірацію.
Курбський. Корнет. Скажіть докладний зміст листа…
Корнет. Докладно я не знаю… Словом, це була інструкція на весь Донбас, на кожну шахту окремо…
Малогуб. Маєте. Я певен, що лист вже там, і там уже все знають.
Вачнадзе. Чому ж нас не беруть?
Малогуб. Не турбуйтесь. Зараз можуть увійти.
Лариса. Ніхто не прийде. Запевняю вас: цього листа ніхто не прочитає.Малогуб. Лариса Львовна. Єрогліфи читають.
Лариса. Але цього листа не прочитають… Ви знаєте, що це за шифр.
Малогуб. Шифр, як шифр.
Лариса розкриває швидко медальйон, дістає стрімку паперу. Це ви бачите? Тут ціла загадка сфінкса. Букви: перша-спереду, друга-ззаду…
Корнет повторює за Ларисою.
Лариса. …третя — дев'ятий ряд, зважаючи на дату, четверта — акростихом знизу, п'ята — зверху, друге слово — навпаки… восьмий ряд, од дати попереднє…
Малогуб. Нічого це не значить… Там теж не дурні.
Лариса з глухим роздражненням. Чим я вас запевню? Я — своє, ви — своє… Це мене обурює. Так дійсно працювать не можна. На ніс муха сіла Малогубу або Максу — і вже паніка. Юрію! Я пропоную: скінчити цю комедію.
Валерія падає на канапу. Масі, води. Всі оточують її, вона схвильовано. Такий страшний сон…
Рита до Вачнадзе. Вакса. Терпіть не можу.
Лариса. Валерія. Що з вами?
Валерія …неначе шахта — наша і не наша… вугілля тягають якимись відрами, чорна-чорна… Мій Масі нахилився вниз, а там, десь в глибині, білий-білий голуб… так жалісно туркоче… і наче десь вода — жовта, каламутна, а од голуба на самий верх золотий шнурок стягає шию Масі… а його шия спухла, спухла, і жили — як вірьовки… а ліве повіко в нього так…
Макс. Це — кошмар. На чорта це мені? Я мирно працював. Я спав спокійно. Я не хотів ніяких благ. Я наплював на білих і на чорних, на всі кольори і прапори, на всі ці виграшки… Тепер — вічний страх. Життя на динаміті. Все к чорту колесом, все прахом. Сім'ї нема. Радости в роботі нема. Нема нічого. Я більш не вірю. Це — авантура.
Курбський. Макс. Заспокойтеся. Панове…
Макс. Не п'ю, не їм. День і ніч ввижаються арешти. Кошмари душать.
Лариса з келішком вина. Випийте, Валерія…
Валерія одхиляє келішок. Я більш не можу… Я м'ясо їм… я наче їм людей…
Соболь. Я до вас особисто, пане Курбський.
Курбський. Дуже радий… пане Соболь. Це — мої гості. Говоріть при всіх. Секретів я не маю.
Соболь. Гаразд. Отже, пане Курбський… сьогодні я приходжу з фактами.
Курбський. Так.
Соболь. Тепер мені все ясно. Звільнення моїх помічників… переслід усього, що є на шахті чесного… махінації з получкою… підбурення на бунт… Обвали… котьол швом у топку… який комісія на чолі з вами вже прийняла і освятила злочин… Показує папера. Ваш наказ оголити шахту… і намір затопить її… це вже не випадки, а система.
Курбський. Так. Далі.
Соболь. Так далі буть не може. Це ваша рука… Я вам сьогодні пропоную: припинити нищення шахт…
Курбський. Так. Далі. Слухаю.
Соболь. Все. Я кінчив.
Курбський. Скінчили? Павза. Пане Вовк, провожайте інженера Соболя до парадного. Він — п'яний.
Соболь. Це ваша відповідь? Гаразд. Ви об'являєте війну — я приймаю. До побачення, панове.
Курбський. Пане Вовк. Пишіть. Наказ по руднях району. § I. Інженера Соболя за бездіяльність і безгосподарність звільняється з посади завідувача шахтою… і на його місце призначається техніка Малогуба.
Малогуб. Юрій Михайлович. Заждіть ще тиждень… Я йому влаштую щось таке, що самі шахтарі змиють його з шахти з тріском… ви тільки підпишете вимогу шахти.
Курбський. Згода. Але робота — ювелірна.
Малогуб. Сто кляусів не найде сліду.
Курбський. Інакше б вам і не було доручено.
Рита потрясає розірваним конвертом. Панове. Хто міг це написати?
Курбський обурено. Що написати?
Рита читає: „Коли майстрі обвалів і червоних фарб підуть туди, куди вони спізнились трохи, тоді ви будете моя…“
Малогуб. Не розумію.
Курбський. Єрунда.
Рита. Маган. Це він… він!
Валерія. Ах… Непритомніє.
Рита. Вакса. Терпіть не можу.
Курбський. Інтеліґентські нерви.
Малогуб. Одшить його от діла. Ні слова йому більше. Нехай іде совдепам в холуї. Будь ласка.
Вовк. Панове. Мені це надоїло. Мерзота ця мені вже настогидла. Півроку вже: Маган, Маган… У вухах, у роті, в носі — Маган, Маган.
Малогуб. За горло чіпляється, нахаба.Вовк. …Не ступиш кроку. Води стакан не вип'єш, щоб він тобі не отруїв всю душу.
Малогуб. Жить не дає.
Вовк. …Скрізь він, і він, і він…
Ян коло вікна. Панове, тихо. Чшш. …Все чути далеко в сад.
Вовк. …Я знаю — як я його не кончу, — ніхто його не кончить. Витягає револьвер і перевіряє кулі.
Ян. Як бога кохам, пане…
Курбський. Це — божевільство. Я не дозволю.
Вовк. …Все життя висітиме над головою.
Курбський обурено. Сядьте, Вовк. Не робіть гістерики.
Вовк. …Або я, або він! Разом ми жить не можемо.
Ян. Я з вами, пане…
Вовк. …Або верну листа, або загину.
Ян. В тен мент, пане…
Вовк. …Ходімте, Ян. Роздавим блощицю.
Курбський. Не смійте. Ви не маєте права рискувати всією організацією. Ви куди?
Вовк. В гадюче гніздо. На місці.
Ян. Як бога кохам, пане…
Малогуб рішуче. Це — єдиний вихід. До Вовка. Ідіть. Зметіть його з лиця землі.
Вачнадзе. Ручку з голубими жилками.
Курбський. Майте на увазі, я крови не хотів… Я умиваю руки.
Малогуб. Кого жаліти? Жабу?
Курбський. Відповідальности за це я не беру. Це — стрільба по горобцях з гармати.
Малогуб. Ці горобці клюють нам голову.
Курбський. Велика справа обернулася в дешевий детектив…Лариса. Що?.. На кватиру до Магана… Кров?.. Верніть їх назад. Дайте мені сюди Вовка…
Курбський. Розсипаться по вулиці. Найти.
Лариса. Вачнадзе. Найдіть мені Вовка. В тій хвилі.
Всі швидко виходять. Лариса за ними. Одну мить заля порожня. Маган вискакує з-за портьєри, почув кроки, ховається назад. З лівих дверей входять Корнет і Рита.
Рита. Терпіть не можу. Вакса… Де ж вони? Показує фот. картку. Корнет. Ви бачите? Це наші предки. Це моя grande-mamane… Жила 109 літ, не знаючи мужчини…
Корнет. Ого, це дійсно екземпляр.
Рита. А це — ma tante… Жила 28 літ… Мала 128 любовників.
Корнет. О, це ще цікавіше.
Рита. А це — mon neveu… син мого брата і Лариси… Кадет. Убитий в артилерійській школі 27 жовтня… Після його смерти Лариса трошки круглий жест над скронею… сміється й плаче по ночах…
Корнет кидає картку. Гарний хлопець… Пропало їх тоді багато.
Рита. Скажіть, Корнет. Я красива?
Корнет. О, ви надзвичайно гарні.
Рита. З ким би ви мене порівняли? З Венерою, наприклад?..
Корнет. О, безумовно.
Рита. Дивлячись на ваші губи, ви мусите, Корнет, красиво цілуватись.
Корнет. О, да. Дозволите?
Рита. Мове тон. На такі речі не просять дозволу… Не дозволяю. Слухайте, Корнет. Ви цілком в моєму розпорядженні… На вокзал візника ви не беріть. Я одвезу вас моїм мотоциклетом.
Корнет. О, я вам дуже вдячний.Рита. Корнет. Говоріть мені компліменти.
Рита. Лариса. Ти гадаєш, я злякалася? Я вже приготувала йому відповідь.
Лариса. Боже борони, Рита. Я тобі рішуче забороняю.
Рита. Комічну відповідь: „Коли клясичний нахаба прийде туди, куди він спізнився трохи, він ще раз дістане ляпаса“.
Валерія. Рішуче, Масі. Рішуче… Говори.
Макс. Зараз, зараз я скажу… Панове.
Вовк потрясає купою паперів. Отут всі його документи.
Лариса. Чшшш, панове.
Вовк. Жаль, що не застав його самого. Убив би, як гадюку.
Малогуб. Ніхто вас там не бачив?
Вовк. Абсолютно.
Ян. Як бога кохам, пане…
Вовк розсипає по столу папери, всі кинулись до них, читають штампи на конвертах і т. д.
Голоси. Ленінград…
Москва…
Берлін…
Широке листування…
Командировка на службу…
Посвідчення…
Мандат…
Малогуб. Панове, увага.
Голоси. Читайте, читайте.
Лариса. „Лютий — вересень“. Більш як півроку.
Малогуб. „Сьогодні я приїхав на рудні…“
Корнет. „Од скуки можна тут повіситись, якби не місцеві німфи“.
Рита. От, от. Вечірка.
Валерія. „Сьогодні був на провінціяльнім бенкеті, де мухи дохнуть од нудьги і безпардонно говорять про інтервенцію… Освідчив своє кохання одній ґрації…“
Рита. Ах, нахаба!
Малогуб. „…Дістав делікатного ляпаса. Поклявся добути її силою…“
Корнет. „Білий ворон аґітував мене за картами, але конкретного нічого…“
Макс. „Щось було клюнуло, але я проґавив — і дістав любовну записку…“
Малогуб. Останні дні… Останні дні…
Лариса. Панове! От! Врочисто. „Вдерся на секретні збори і непомітно стяг шифровку“.
Малогуб. „Здорово. Робота на широку ногу“.
Лариса скрикує. „Бився цілий день над шифром. Хитро“. Ніколи він не розгадає! Мерзота!
Корнет. От воно. „Приїхав таємний тип із-за кордону. Я взяв його на мушку“.
Лариса з своєї сторінки. „Треба добути шифр. Треба придумати кілька компліментів“.
Валерія. „… для фарбованої інтриґантки…“
Лариса. Яка гидка людина!
Малогуб. Останній день. Записано сьогодні. „Ще кілька день — і диверсійна банда в моїх руках… і я леґальний. Чудова гра. Розкішний спорт. Як пахне мені життя. Ах, як я люблю інтриґу. Дурні шукають щастя в грошах. Нещасні блазні…“
Вовк. Панове. Я піду і кончу свою справу.Малогуб. Цього нам досить.
Курбський. Вовк. Я вам забороняю.
Корнет. Тепер він нам зовсім не страшний…
Макс. Він нелеґальний…
Валерія. Не говори так, Масі…
Лариса. Він хоче нас продать і за свої грішки купить собі прощення… Яка підлота.
Корнет. Лариса Львовна. Ось наш лист.
Голоси. Лист. Віват.
Курбський. Листа мені. Ховає листа в кишеню. Прекрасно.
Лариса. Кінець, панове. Прошу до столу. Вип'єм на радощах за молоду пару.
Курбський. Я дуже радий і гордий… Тисне руку Вовкові. Бажаю вам…
Маган виходить з-за портьєри — спокійний тон. Добривечір, панове.
Валерія. Ах, Масі. Боже мій.
Вовк вихоплює револьвера. Ти тут?
Маган. Мир, панове.
Курбський. Стійте, Вовк.
Маган. Слово.
Вовк. Кулю, а не слово.
Лариса. Що це значить, пане Маган?
Маган. Ви можете мене убить, але за мною і ви всі підете.
Курбський. Як злодій, як бандит, ввійти в мою кватиру…
Маган. Ми тільки обмінялися візитами…
Малогуб. Шпигун ви. Провокатор.
Маган. Ні те, ні друге, хоч я знаю… далеке більше, ніж ви гадаєте.Лариса. Нічого ви не знаєте. Так некрасиво, так ганебно.
Маган. Я знав, що ви прийдете жест на папери — і все зібрав для вас… Спеціяльно написав для вас…
Вовк. Чекіст ви.
Курбський. Ми вас віддамо під суд, як карного злочинця.
Малогуб. Одкриєм вашу підлу машкару.
Вовк. Вас за два дні не буде на землі.
Макс. Ви провокуєте все чесне інженерство.
Маган. Даремне ви лаєтесь, панове.
Курбський. Я прошу вас негайно залишити моє помешкання.
Маган. Панове. Це не вихід. І ви це прекрасно розумієте.
Рита. Нахаба ви! От хто ви…
Курбський жест на двері, — протяжна павза. Прошу.
Маган. Будьте певні, що я не Соболь. Скандує. Я пропоную мир з умовою, що панна Рита, яку я люблю над усе… стане моєю дружиною.
Рита. Ніколи. Ніколи.
Курбський жест на Риту. От вам відповідь.
Вовк жест на револьвер. А друга — тут.
Маган іронія. Дуже легковажно. Серйозний тон. Панове. Я вам кажу серйозно. При всіх. Я люблю — і заради коханої жінки піду на все. Удавано-трагічно Рита. Я виконав моє слово. Вибирайте.
Рита. Ви не гідні слова „людина“.
Маган. Ви покаєтесь, Рита. Я чесно просив вашої руки, а ви мене примусили іти до вас… таким шляхом.
Рита. Це комедія. Не вірте.
Вовк. Балаганний комедіянт.
Лариса удавано-теплий тон. Маган. Скажіть мені всю правду. Що дійсно штовхнуло вас на цю ганебну роботу?Маган. Лариса Львовна. Повірте мені щиро, як своєму другу.
Лариса. Тільки правду.
Маган удавано-жалісний тон. Рита. Вона. Ви всі. Вона мене одкинула. Мене образили. Убили недовір'ям. Скрізь шепіт, ненависть. За що — не знаю.
Лариса. І ви… заради Рити… заради вашого красивого кохання… украли нашого листа, писали їй ганебні записки… таємно влізли за мою портьєру? Яка ж ціна всім вашим почуттям до молодої дівчини?
Вовк поривається до Магана, його стримують.
Маган. Доказів нема. Повірте на мою честь.
Лариса. Це брудна облуда. Я про вас ніколи так не думала.
Маган падає навколюшки перед Ларисою. Покарайте мене.
Курбський погрозний знак Риті і Вовкові. Встаньте, Маган. Не ганьбіть звання інженера.
Лариса. Покляніться мені, Маган, що ви сказали правду.
Маган. Клянусь.
Лариса. За цю клятву, Маган, ви дасте відповідь мені особисто.
Маган. Вам особисто.
Лариса. Прекрасно. Встаньте. Ви Риту кохаєте?
Маган. Я вже сказав.
Лариса. Рита. Ти довела прекрасну, чесну людину до ганьби — бери його тепер.
Лариса до Рити. Руку. До Магана. Беріть її руку. От так. Скінчено.
Курбський до Рити. Рита, я тебе прошу…
Рита. Умру. Умру скоріш.
Маган. Рита. Я прошу вас. Дайте мені хвилинку поговорити з вами наодинці…
Лариса. Ідіть.
Маган цілує руку Риті.Всі плещуть в долоні.
Вачнадзе ошелешено. А-а… Плеще й собі. Віват.
Курбський. Панове. Глухо, з притиском. Де нам діти провокатора?
Малогуб жест на пляшки. Дать йому амброзії.
Лариса. Не в хаті. Ні в якім разі.
Вачнадзе. Призначить побачення в лісі, а Ян…
Курбський. Ніякого побачення.
Ян. Як бога кохам, пане, ззаду…
Лариса. Без крови і отрути.
Курбський. Так, як сірник — був і нема. Згорів. Пропав.
Малогуб. Завалить його в шахті.
Курбський хитає головою — ні.
Вачнадзе. Запросити на мартен, в прокатний цех…
Курбський той самий жест.
Вачнадзе. В ковш його, або під вальці…
Ян. Як бога кохам, ззаду…
Курбський. Ні, ні. Щоб м'яса не було.
Вовк. Обірвать його разом з кліттю.
Курбський стук по столу. Тихо.
Вовк. Поставить Яна коло кліті рукоятником. Я — на підойму… коли він сяде…
Макс. Обірвать канат.
Ян. Як бога кохам, пане…
Вовк. Ян дасть мені сигнал…
Макс. П'ять ударів…
Малогуб. Як для людей — чотири…
Ян. Як бога кохам, пане… два-раз, потім-два, два…
Лариса глухо. Ідея.
Курбський. Ви мені поручитесь за успіх?Вовк. Головою.
Курбський. Потім в електричний цех, і всі турбіни — к чорту… А нам тим часом розпалити страйк, довести до білого гарту — і дати подарунок Совнаркому на свято Жовтня… Це буде резонанс — на всю Европу.
Маган цілує руку Ларисі, палко. Лариса Львовна. Ви мій добрий янгол. Клянуся вам.
Валерія ошелешено христить „молоду пару“.
Лариса підносить келішок. За нареченого…
Маган. Я вам клянусь, вона буде щаслива…
Лариса. Вірю. За нареченого, мій милий Маган.
Вачнадзе. Віват! Ручку з голубими жилками.
Всі. За нареченого.
Лариса. Маган. Я давно чекала цієї хвилини. Ви мене покорили смілістю. Ви лицар і ви — мій. Твоє щастя, Рита…
Вачнадзе. Віват.Шахта „Марія“. Терикон. Кліть. Двоє східців. Ян на рукояті керує сигналами: для людей — чотири удари в гонг, для вантажу — три. Праворуч — деренчання і трепіт підйомної машини.
Ян зняв шапку, вітає інженерів здаля.
Малогуб. Майте на увазі, я цілком залежу од вас. Ваш початок, мій кінець…
Вовк. Буде розиграно по нотах.
Малогуб. Я жду коло мотора. Як тільки кліть впаде, почнеться опера я — мотор по ребрах і топлю…
Вовк жест вниз. Не забудьте, що старий Юда зараз там…
Малогуб. Для мене головне — турбіни. Вони здохнуть, — тоді край. За дві години Юда води нап'ється на гора̀…
Вовк. На турбіни — п'ять хвилин. Здохнуть і не пікнуть.
Малогуб. Прекрасно. Бажаю успіху. Тільки, Вовк, без Максових сантиментів…
Вовк. Я їм, дияволам, за тачку одплачу.
Ян. Два-раз, два-два, пане…
Вовк. Спочатку два, павза…
Ян… маленька павза…
Вовк… Павза, ще два — і квит.
Ян. А як він, пане, буде не один?
Вовк. Хоч десять, все одно.
Малогуб заходить у кліть. Гляди ж, Ян. На тебе вся надія.
Ян б'є чотири рази в гонг. Як бога кохам, панє…
Малогуб з кліті. Генеральний бій.
Овечка. Якого чорта? Та я тебе устрою сам. На якій хочеш шахті… Фронтовикам нема ніде одказу… Росте республіка. Росте Донбас.
Корнет. Та я й сам не дуже хочу. А, крім того, я одержав телеграму: захворів батько, мати, сестра, усі лежать…
Овечка. О, це да. Це діло друге. Тоді прощай. Дай адресу.
Корнет. „Адресу“? Я пришлю тобі листа.
Овечка. Гаразд. Держи связь. Донбас. Марія. Марій багато. Марія–біс. Такому то — і більш нічого. Імій в виду: нас перекопців, осталась жменя: я, ти, Дев'ятка, Дуня, Обушок, ще друг один на доменних печах… Хоче обняти Корнета.
Корнет ухиляється від обіймів. Прощай.
Овечка держить руку Корнета. Високі братські моили, одна на одній, но буде красная земля, і червоний молот над нею буде бить і дробить до кінця. Тикає себе в груди. Но це не грудь — Перекоп. І тільки дзвін і печаль. Прощай.
Корет виходить. Входить Павла Павліна, Дідушок з лямпами в руках. За ними Обушок у новій толстовці — він напідпитку.
Овечка. На прогулку йдеш, Павлуша? Ну, ну.
Павла… Візьми но ти дідуся і поводи його по всіх цехах. Полізь у шахту. Це наш підшефний дід. Розкажи йому про всі машини. Передає Овечці лямпу. На! Бере Обушка під руку. Ходім.
Овечка вслід Павлі. Комунічеськая бабка. Ножки! Сукина доч. Руку дідові. Здорово, дідушок!
Дід. А ти хто ж такий? Чий син? Ти ж як це мене знаєш?
Овечка. Я тебе, дідушок, первий раз в очі бачу.
Дід. Я хто ж тобі сказав мою фамілію?
Овечка. А як же твоя фамілія, дідушок?
Дід. Та ти ж кажеш: Дідушок.
Овечка, Ага. Так ти, значить, дідушок од природи? Дважди два дідушок? Інтересно. Так ти тут, Дідушок, у первий раз? Ти в кочегарці ще не був? Ходім.
Дід. А це що за млин такий?
Овечка. Кліть.
Дід. Що ж це: для води чи для гасу?
Овечка. Самая шахта. Спуск униз.
Дід. Угу. Аварія яка.
Овечка. Да, дідушок, тут така хірургія, що треба лоб, як у слона… Хочеш в шахту? До Яна Спусти, дружок.
Ян, витягаючи вагонетку. Сідай.
Дід боязко заглядає в кліть. Куди ж це ми? Вона ж там наскрізь. В кінець землі. Тьма тьмуща!
Овечка. 125 сажень. 20 секунд їзди — і угольок. Спокончасу. Старі мири. Ми колем їх машинами, довбаєм обушками, берем руками, грієм — світимо новим мирам.
Дід. А може б ми пішли у город?Овечка. Там города. Підземні города. Вулиці, провулки і проспекти, панелі і тунелі. Окроме парків — все.
Дід з острахом одступає перед вагонеткою. Ходім, парнишка, краще в кочегарку.
Овечка. Катай.
Входить Маган.
Маган. Технік Малогуб поїхав?
Ян. Ого, пане. Уже давно. Жест на кліть. Прошу.
Маган. А ти чому це тут, на рукоятці?
Ян. Нова служба, пане.
Маган. Ян… Павза. Ага. Я зараз. Я в контору. Збігає східцями. Ян. Спитає хто мене, скажи, що я в конторі.
Ян. Пся крев.
Землячок. Ян. Що там таке? Чого шість ударів?
Ян. Не твоє діло. Геть до своїх котлів!
Віра. Що за тривога?
Землячок. Мабуть іще шахтьорів душать.
Ян. Котись, котись од кліті.
Віра. Не був у шахті, то покотишся. Чого шість ударів?
Ян. Не була на біржі праці — будеш. Геть відсіля.
Землячок. Мабуть, ще мало на кладовищі шахтьорів.
Дуня до Яна. Що ти тут дзвониш, рижий круль?
Ян. Чого зібрались, як на ярмарок? Киш на сідало.
Гоголь. Погиб Піхота.
Дуня. Живий ще? Можна одкачать?
Гоголь. У лоб… на смерть.
Робітниця, витираючи сльози. Дітишки, жінка є?
Гоголь. Сирота… Як палець. Жаль чоловіка. Друг — алмаз…
Обушок. Душать нашого брата, як мух.
Дуня. Помошники смерти… Наступає на санітарів глухо. Довго ви ще будете тягати нас?
Віра. Не займай. При чом тут санітари?
Павла. Де партначальство? Де воно?
Голоси. Де партначальство?
Дід кочегар. Скарійоти. Що вони роблять з нами?
Віра. Санітари. Однесіть його додому.
Павла спиняє санітарів. Страйк.
Дуня. Зібрати всю Росію — спитать її, за що шахтьорів мучать?
Голоси. За що нас мучать?
Павла. Не йди по домах. Стій тут на місці. Кидайте роботу. Тушіть котли.
Дуня. Давай гудок.Дуня. Виходь, чорна братія. Кидай тюрму.
Вигуки легкі. В чім діло?
Яка ревізія?
Дуня. Ревізія, братці. Робоча ревізія на землі і під землею.
Гоголь влазить на вагонетку. Говори, браття. Не бійся, сміло. Всі болі, всю нужду, всю нашу мученію, що накипіла в серці.
Дід кочегар. Говори, браття.
Голоси. Обвали, гази, зриви.
Креплєнія, креплєнія.
Нові канати на лебьодки.
Голоси. Ліс крепєльщикам в забої.
Геть ці зарази — бочки.
Струмент конторський.
Дуня. Говори по порядку. Розкривай всю душу. Пиши, Гоголь.
Дід кочегар. Приїдуть скарійоти — пожалуйте шахтьорську грамоту.
Маса. Обвали.
Дуня жест Гоголеві. Раз.
Виб. 1-й. Врубові машини.
Дуня. Два.
Виб. 2-й. Три дні біжить, три дні лежить.
Виб. 3-й. …Море перескоче — хвоста не замоче.
Виб. 1-й. До чортової мами таку механізацію.
Виб. 3-й. Я більше обушком наб'ю, чим їхніми машинами.Вибійники в один голос. Илі роботай, илі долой, і не воняй хвостом.
В и б. 1-й. Норму.
Голоси. Покласти людську норму. Зменшить норму.
Гоголь. Написать їм, братці, так: нехай директор візьме обушок і йде сюди, покаже норму. Він дасть п'ять вагонів, ми дамо — десять.
Дуня і голоси. Він дасть п'ять, ми — десять.
Всі. Він — п'ять, ми — десять.
Санч. 1-й в поясі з ланцюгом. Санки долой. Це каторга-Сибір.
Дуня. Чотири.
Санч. 2-й. Скрізь по Донбасу скрепера…
Санч. 1-й. Ми сами зробили скрепер, а де він?..
Санч. 2-й. Хіба вони труд чоловіка цінять? Їм тільки кинути народ у шахту, а тут — живий він чи погиб — однаково.
Санч. 1-й. В полуклініці те й роблять, що вирізують грижу санчатникам.
Санч. 2-й. Їм угольок, а як ми його добуваєм обидва разом — кров'ю чи костями один — їм наплювать.
Виб. 1-й. Вентиляція. Нам дихать нічим.
Дуня. Вентиляція — п'ять.
Виб. 2-й. Воздух гуляє по продольній, а в забоях — як у могилі.
Виб. 1-й. Хто думає за це? Хто душить нас без воздуха?
Виб. 3-й. В нас легкі вже погибли.
Виб. 2-й. Нас самих уже пора на вугілля.
Голос іронія. Продай себе на склад, хоч жінці польза буде.
Вантаж. 1-й потрясає рваними рукавицями. Братці, а це що? Хіба це прозодежа? Сміх. Ганьба. В суботу видали. Три дні.Вантаж. 2-й демонструє рвану шахтьорку. А ці шахтьорки? З чого вони їх роблять? На скільки їх дано? Дивіться.
Голос іронія. Ач, генерал. Мундира захотів.
Вантаж. 1-й. Черепіка, братці. Колчеган.
Вантаж. 2-й. Хто має убирати черепіку — колчеган?
Вантаж. 1-й. Самі шахтьори за свою упряжку… обоє разом чи третя зміна?
Голоси. Третя зміна за окрему плату.
Дід кочегар. Одкачать утоплені.
Виб. 2-й. Хазяїн скриню золотом набив, а ми втопили.
Виб. 1-й. Золото втоптали в грязь…
Виб. 3-й. …а багно собі за пазуху.
Голоси. Хіба то шахти? Горе, а не шахти.
Виб. 2-й. Закрить нові колодязі і розроблять великі шахти.
Голоси безладні. Задержують получку.
Самі жеруть і п'ють, а нас — як гадів.
Нема кватир.
Прокласти рейки до самих забоїв.
Голодні коні.
Баню з ящиками.
Води і тази.
Голоси. Вішалки для шахтьорок.
Порожняк.
Дуня. До зміни вам година — кінчай, вилазь — і більш не йди нікуди.
Маса. І більш нікуди.
Дід кочегар. І напиши їм, Гоголь, так — іскарійотам адрес: іслі ви, предателі, не вмієте робить, так іди під три чорти, щоб і духа твого не чули.
Маса. Правильно.
Землячок. А моє, друзя, таке мнєніє… Засікся.
Дуня. В чом діло, Землячок? Кажи.Землячок безнадійний жест.
Голоси. Не бійся, Землячок. Ми не дамо в обиду. Говори.
Землячок урочисто. Моє, друзя, таке мнєніє: буде десять революцій, а кочегара всі забули. Горить у пеклі і горітиме докраю.
Дуня. Запиши, Гоголь. Дать жизнь кочегарам.
Всі. Дать жизнь кочегарам.
Гоголь диктує сам собі. Дать жизнь кочегарам.
Землячок, сідає на вугілля. Сто революцій — все одно!..
Дев'ятка. Тут якісь гади-каламути риють.
Мартен. Тушить пожар.
Дев'ятка. Чшш. Не займай нікого.
Мартен. Зараз. Треба щось робити зараз.
Дев'ятка. Ні чичирк. Коли ці бузотьори кончать…
Мартен. Я їх візьму розпеченим пером і приколю, як муху.
Дев'ятка. Умри. Прикинься. Хай розпережуться. Ми схопимо всю зграю.
Мартен. Я знаю всіх. Дуня, Обушок і Гоголь… Вони нам знищать шахту.
Дев'ятка. Нехай. Ми очистим партію. Одріжем гнилі члени. Щоб не смерділа шахта. Чшш. Іди туди. Підкреслено-голосно Мартенові. По-їхньому не буде, ні. Іде до групи. Не боїмось, стрілять не будуть.
Обушок здаля. Нехай попробують. Ми тоже вмієм.
Маган киває до Мартена. Товаришу робкор.Мартен підходить, стає, ноги „цирклем“. Ми тут.
Маган. Товаришу робкор. Ви хочете прославитись?
Мартен. Як у макітрі вітер, чорта два прославишся.
Маган. Так я вам поможу. Мені не можна, а ви, товаришу робкор…
Мартен. Тобі, небоже, що нам не гоже.
Маган. Ні, ні. Така панама, що тільки вушками заляпаєш.
Мартен пальцем себе по уху. Я вже ляпаю. Ну?
Маган. Я тобі одкрию всіх, що воду варять.
Мартен. Я і єсть тут главний баламут… Іде геть. Пишіть донос.
Маган одкликає Дев'ятку. Дев'ятка. Хочеш ти підстрелить дичину?
Дев'ятка удавано-байдужно. Яку?
Маган. Вовка в капкан піймати хочеш?
Дев'ятка. На чорта він мені?
Маган. Вовка, секретаря рудкому в лице ти знаєш?
Дев'ятка. Не знаю. Я що таке?
Маган. Він хоче нам запарити турбіну.
Дев'ятка удавано-наївно. А як же він запарить? Що це чай, чи що? Ха, ха. Іде геть.
Маган тихо. Дурень. Іде до кліті.
Дев'ятка киває Мартенові, стає навколішки, навмисне поправляє обмотки.
Мартен підходить до Дев'ятки. Що таке?
Дев'ятка. Іди в електричний цех. Там уже є барбос. Стань на турбіни. Не зводь очей. Возьми його змією.
Мартен. Розпеченим пером, як муху.
Дев'ятка. Якщо таке — лети сюди.
Голос серед загальної мовчанки. Не застуйте, бо и так темно.
Курбський іде до кліті. Спусти мене, Ян.
Ян. Прошу пана.
Курбський сідає в кліть.
Маган. Товаришу Курбський. В компанії. Іде до кліті.
Курбський пропускає Магана, виходить із кліті і дає знак Янові — спускати кліть.
Маган з кліті. Товаришу Курбський.
Ян б'є один раз в гонг.
Маган вискакує з кліті. Що таке?
Курбський піднімає руку. Громадяни. Всі повертаються на голос. Як директор всього гірничого району…
Голоси. Годі, чули.
Курбський. Ви не подумали, що робите…
Голоси. Подумали.
Курбський. Спинити зараз виробництво — це удар по всьому господарству.
Голоси. Знаємо без вас.
Ян до Магана. Бардзо прошу.
Маган. Спускай вагон.
Ян викочує вагонетку, три удари в гонг, кліть іде.
Соболь. Дорогі товариші.
Голоси іронія. „Дорогі“.
Соболь. Я йду з вашої шахти і хочу попрощатись з вами.
Голоси. Туди тобі й дорога.
Вимучив всю шахту.
Напився шахтьорської крови?
Обушок. Піхоту з'їв?
Голоси. Ти не бачив, що п'яний чоловік?
Ти маєш право давати запальщику 16 бурок?
Чому ти не вставив в бурки кукол?
Він його загнав навмисне.
На суд, борбоса.
Обушок. Ще суд над ним. В колодязь, гада.
Дев'ятка. Розступись. Пусти інженера. З великим зусиллям вириває Соболя. Бастувать — бастуй, а інженерів не займай.
Соболь. Товариші шахтьори… За що ж це ви мене?..
Голоси. Шкуролуп.
Перша куля тобі у шахті.
Кат. Іскарійот. Собака.
Дев'ятка. Товаришу. Ідіть у лямпову. Будьте коло телефона.
Дев'ятка силою одтягає Соболя од кліті.
З кліті виходять Дуня, Гоголь, Землячок, Дід кочегар.
З двору наближається Сокіл.
Дуня. Говори, товариші шахтьори. Не ховай нічого. Або пан, або пропав.
Гоголь. Ось наша грамота. Тут наше все. Обвали, врубові машини, вентиляція…
Курбський, уздрівши Сокола, до шахтарів. Як директор всього гірничого району…
Дід кочегар. Десять літ вже труять.
Сокіл. Що ж це, хлопці?
Обушок. А ти думав що? Весілля?
Сокіл рішуче спокійний іде на горішні східці. Товариші…
Голоси. Чули. Годі. Знаєм.
У нього все добре.
На всі сто.
Йому і голову проклюй — все добре.
Сокіл. Товариші шахтьори…
Голоси. Годі. Свист, шум.
Дід кочегар передражнює. Товариші. Одним ударом ми б'ємо по вугіллю, а другим, — по мировій революції. Скрізь революція.
Сокіл сходить на середні східці, читає папера. Постанова бюра райкому. 1. Павлу Івановну, парт. з 1924 р., дочку інтеліґента, 2. Дуню Григорія, парт. з 1917 р., з колишніх козаків. 3. Гоголя Василя, парт. з 1919 р., з селян Полтавської губ., за анархічні ухили, недисциплінованість — перевести в кандидати партії, при чому першу зняти з відповідальної роботи і перевести на виробництво.
Павла згори. А загальні збори?
Голоси. А робоча маса?
Сокіл до Дуні. Твій партбілет.
Дуня. Тобі? Тобі? Бюрократ. Та знаєш ти, хто я? Червоний зводний командир. Я мерз за Ленінградом… Ходив по горло в Сиваші… Їв царицинські кавуни, рубав голови білогвардійцям під Астраханню… Бачив у бінокль Варшаву! А ти хто?
Гоголь. Де ти був, як ми одкачували шахту?
Сокіл. Твій партбілет.
Дуня показує білет. От він, червоний од моєї крови. Його дала мені революція, а не ти. Хай вона скаже — оддай, і я оддам. Піднімає вгору білет. Кажи революція, отбираєш ти у мене цей білет, чи ні? Молчаніє… Ховає партбілет у кишеню.
Голоси. Правильно, Дуня.
Сокіл. Забули, вже як душу продавали за четверть фунта? Ще хочете? Шум. Хлопці, я, як секретар районного комітету, заявляю вам…
Голоси. Ми тоже заявляли.
Ви нас послухали?
Ми теж члени партії.
Дуня. Так він особий член партії — при часах і при калошах.
Дід кочегар. Ми і в галстуках їх бачили.
Павла. Стій, товариші. Ні кроку назад.
Сокіл. Це ви хлопці, забудьте. Шахти ви мені не спините. Сміх. Погубіть ви тільки шахту — всіх ваших главарів зітру на порох.
Дід кочегар. Гляди, щоб він тобі в лоб не вистрелив.
Дуня жест на лоб. А ти знаєш, що це таке? Пороховий завод. Сміх.
Павла. Бонапарт. Зажимщик.
Стажирує руками.
Голоси. Князь-губернатор
Гіндербурґ.
Сокіл знизує плечима, сходить вниз. Не шахта, а божевільний дом. Сміх.
Шахтар 1-й. Ми прийшли, як делеґати… Я од шахти „Диктатура“… Нас бастує три тисячі чоловіка. Оплески.
Шахтар 2-й. Мене прислали од шахти № 7… Нас бастує 4.729 чоловіка. Оплески.
Шахтар 3-й. А я од шахти № 8 і 9-біс… Нас усіх… п'ять тисяч триста… триста. Засікся. Ми бастуєм всі до одного…Віра. Товариші женщини. До мене.
Обушок свист. Покотила шпанка до отари.
Віра. Дорогі товариші. Два місяці ми вже голодаєм… Ми, кочегари, коло топок, ви, забойщики, в забоях…
Голоси. Годі аґітації. Шум.
Віра. Товариші-шахтьори. Женщина була рабиня…
Павла. Пішла писать губернія.
Віра. Женщина за старого режиму не мала ніяких прав. Женщина за царизму не мала права родити незаконну дитину…
Дуня згори, іронія. Просимо. Сміх.
Віра. Товариші шахтьори. Стидно. Так ви хочете равноправія женщин?
Павла. Спитай у Сокола.
Жінка 1-а. Вони б хотіли, щоб жінка здохла коло кухні…
Жінка 2-га. Розумна.
Обушок. Язик металургічеський.
Катя червона й схвильована. Товариші женщини. Защо нас викидають з роботи? Це наша власть, що женщин під забор? Засіклась, кидається з плачем до Віри. Вірочка, говори за мене.
Обушок. Іди до мене, Катя. Сьогодні я захищаю женщин.
Дуня. Валяй, Вірочка.
Віра. Товариші шахтьори. Де наша Ніна-одкатчиця? В степу під Маріуполем. Де наша Варя-сортировщиця? На полустанку під Саратовом.
Павла. Пішла панихида.
Обушок. Цілий молебень. Ще рясу — і готово.Віра. Ти, Обушок, ганьба. Я була з вами в одному отряді… Я годувала вас останнім куском хліба… Я вам прала білизну… Я з вас змітала воші… як ви були в тифу.
Обушок кидається до Віри. Вірочка. В голосі ридання. Вошей була повна грудь. Рани на голові, на спині й на ногах… Ти очищала грязь… Помниш, як ти мені милом голову помила? Ти божа матір нашого отряду.
Дуня. Ач, який христосик.
Шахтар з групи Віри — показує носа Павлі. А що — дав Обушок одскоч?
Павла. Фю. Медаль йому видам за одставку. От у мене є новий… Андрюша. Поросят у тебе нема? Не буде бігати за нами з кислотою? Б'є Андрюшу по плечу.
Андрюша випустив ящика, спускається вниз, підіймає його, — сам до себе і в простір. Два роки ти шукаєш правди, і ніхто тебе не піддержав. Ніхто тебе не приголубив…
Дуня. Чш-ша. Увага. Слово має Андрюша.
Андрюша його обступили — напружена тиша. Загорни, Андрюша, твій ящик у чорну матерію і однеси його… в дикий глухий степ… далеко за шахту… і вирий високу могилу. В сиру землю поклади твою хлипавку. І там, де впала вона, проросте з неї дуб на дорозі. І хай гне його вітер. І хай шумить дуб над твоїм погибшим талантом…
Голоси. Послать її на завод.
Заказать свою хлипавку.
Послать Андрюшу в школу.
Дуня. Пиши, Гоголь. Наробить своїх інженерів.
Гоголь. …своїх інженерів.
Овечка. Нога, Катюшок. Но іслі б мені справжня нога, сказав би я тобі один секрет.
Катя. Скажи, скажи, Овечка.
Овечка тикає себе в груди. Ні, Катюшок. Це ляже разом зо мною в груді.
Катя тягне Овечку. Ходім туди. Тут боротьба за власть.
Овечка вслід Катюші. Дідушок. Ето мировая женщина.
Дід кочегар зауваживши Овечку. Заступіться братці, за каліку.
Жінка. Сім літ вже бідний просить.
Голоси. Поставить інвалідів на роботу.
Дуня. Пиши, Гоголь. Поставить інвалідів на роботу.
Овечка піднімає посилку. От вам моя нога. Врочисто. Слуша-ай. Його оточують — він читає: „Райком ВКП. Вулиця Луначарська. Гурію Васильовичу Овечці. Од першого державного протез-зічеського заводу“. От…
Голос. Ні чорта там нема.
Дід кочегар. Напхали тобі ящик вовною.
Овечка. Дай, друзя, молоток. Сідає, розбиває посилку.
Голоси. Навколо Овечки. А-а, нога, нога, вєрно.
Ач, яка збруя.
Диви, яка музика. Го.
От чорт його бери.
Хороша, жовта.
Просто як нога.
Дай сюди ще пальці — і нога.
От, братці, техніка.
Курбський ловить за руку Магана. Маган. Скажіть мені, ви в шахту їдете чи ні?
Маган. В тій хвилі. Ось подивлюся на протез.Дев'ятка неодступно підслуховує Курбського, про чуже око їсть яблуко.
Курбський підходить до Яна. Ян. Дві тисячі за голову цієї падлюки.
Ян. Як бога кохам, панє…
Курбський заглядає в профіль Дев'ятці.
Дев'ятка з глупим виглядом простягає Курбському яблуко. Хочете яблучка? З самого Криму…
Курбський іде геть, тихо. Деґенерат.
Савицький іде на горішні східці. Товариші. Від імени профорганізації я прошу вас припинить страйк і стать до праці.
Павла. Кого ти, Савицький, захищаєш?
Савицький. Нєх товариші згадають, же є люта буржуазія… же є безліч врогов, які радіють з вашого страйку.
Дуня поруч Савицького. Братці. Ви перевернули Октябрь. А що ви маєте? Гнете голови, як гнули триста літ. „Свободи слова“ — нема.
Гоголь на горішніх східцях, записуючи. „Свободи слова“ — нема.
Дуня. „Смерть буржуям“ — нема.
Гоголь. „Смерть буржуям“ — нема.
Дуня. „Інтернаціонал“ — нема. „Гори золота“ — нема. „Власть робочих“ — нема. Ми спалили Октябрьом ввесь світ, а нам остався попіл.
Голоси. Їм золото й вино, а нам вода і штиб.
Маса. А нам вода і штиб, і попіл…
Гоголь. … попіл.
Савицький. Згадайте, браття, за інших, за другі народи. І над моєю маткою Жеччю посполітою повівали червоні штандари. Над Краковем, Бориславем, Тернополем пролетіла птиця радости і впала, заюшена кров'ю. В кривавий вторек гієни випілі нашу кров офярну. Сталеві багнети вбивали в персі матерів і дітей робітничих. В груди безбронних роботніков. Не чути вже вольних пісень в країні моєй. Бич панський свище замість соловейка, кулемети кують замість зозулі, і кулі розносять скарги по подземних копальнях, по гутах і фабриках… Припала моя Польща до землі і пильно слуха, і сняться їй шоломи зелені… Чує туркот полків большовицьких і кавалерії шум над печальною Віслою… Але то сон, то омана… То стогнуть в'язні по криміналах, то жандарми перекликають вночі, то врони крачуть над нашей безнадзейной нівой… Що ж буде, коли вас задушить ворог? Куди нам іти? Де шукати притулку? Гдзе глови склоніць? Ожел чарни видлубє очі ясні Українє, б'яли ожел виссе серце Польські. Подайте себе длонь, браття. Лєзьцє в зємє, вугіль чарни длубайцє, запальцє костри ясні, свіціцє святу цалему.
Нєх згінє врог. Нєх польський хлоп з усмехєм поцалує свою визвольону землю. Нєх роботнік польський заспіває вольну пєснь над своїм варстатом. Нєх жиє згода!..
Голоси. Не горюй, Савицький.
Іще раз підем на Варшаву.
Підожди ще годик-два, Савицький.
Ми їм покажемо наші зозулі…
Тепер уже каюк.
Катя розважає Савицького. Тікать їм нікуди, моря ж у вас нема, от ми їх всіх і злапаєм.
Дуня. Ти будеш тільки говорити — хто. Ми ж ваших панів не знаємо. Жест на Рузю з дитиною. В случай, Савицький, ти не попадеш у Варшаву, так от… Гладить по щоці дитину Рузі. Цей мальчонка… буде Карло Лібкнехт… Ми його научимо стрілять…Рузя. Панєнка…
Дуня. Що, невже дівчонка? Нічого. Не важно. Буде Роза Люксембург.
Овечка скакує на ноги. От вам моя нога. Ось вона. Крокує перед натовпом. Ще краща за стару. Диви, диви. Як на подушки. Я б і цю перемінив на нову. Раз, два, три, чотири. Нікада не буде рематізму…
Голоси іронія. Друга зміна.
Вертай, Мірза. Шабаш.
Закрита шахта. Нема роботи.
Мірза непорозуміло. Зачим нема роботи?
Дуня іронія. Отдали вже буржуям назад.
Мірза. Ніяких буржуям не знай. За що татар смійошся?
Дуня той самий тон. Вже буде править нам генерал. Оце питають нас: чи згода? Ти як, Мірза, за кого?
Мірза поривається в гущу шахтарів. Реж генерал на месці. Потрясає обушком і сокирою. Де генерал? Де голова генерал?
Мартен таємно до Дев'ятки. Вовк ворожить щось коло турбіни. Переставляє вінтіль, крутить…
Дев'ятка до Мартена. Будь тут. Дивися за Маганом. Не спускай з очей директора. Донось усе мені. До Віри. Віра. В лямпову. Хай Соболь іде до мене на турбіни.
Обушок. Братці. Що ж ви стоїте?
Голоси. Глупоє це діло, братці.
Стій до кінця. Не вміємо ми править, от
Ми їх научимо.
Собі копаєм яму. — Ми й їх завалимо.
Дуня. „Владикой міра будет труд“. Де труд? Хто владика?
Жінка. Барбоси ж і владики.
Катя. Савицький. Це ж не на тебе.
Овечка. Друзя-товаришки. Послухайте ж. Гуде. Ну, жалко ж, як людину. Імійте ж ви сочувствіє. За що ви її мучите? Мать родная кидає дитину, а вона ж нас не покине…
Обушок. Розіб'ють, а потім будуть плакать.
Дуня. Не будемо.
Овечка. Дивіться, слухайте. Лайтесь на землі, но там не обіжайте… Шумить, скаржиться, плаче шахта дорогая, плаче, як чайка морськая…
Голоси. Братці. Що ж це таке?
Хто нам крутить голови?
Годі обману.
Одумайтесь, товариші…
Дід кочегар. Що вони роблять з нами? Що вони мучать чуствами людей? Що вони нам серце виривають?..
Дуня. Стій крепко. Будь горняком.
Остап. Товариші шахтьори.
Курбський. Остап. Марш в контору.
Остап одкидає Курбського. Пустіть. Вибігає на горішні східці, спіткнувся, сунеться вниз. Защо у мене рематізм в ногах? Защо у мене вугілля в грудях? Защо у мене рани на всім тілі?.. Я 40 літ робив у шахті… 7 літ санки тягав… 3 роки коногоном. 10 літ кріпив продольні, штреки і уступи… 20 літ довбав забої… і ждав сонця правди… 12 раз був засипаний… Три рази отруївся газом… Дочку мою рубали козаки… витягли їй з живота дитину і зжарили собакам… Забули трупи по три дні на ліхтарях?.. Забули 111 в кар'єрах?..
Обушок розстібає сорочку на грудях. Ось вони. Ось одна, ось друга… отут у щиколотку третя… Показує на лопатку. Я ось багнетом наскрізь… і досі ще болить на дощ…
Остап. Хто хоче козаків і буржуїв — направо. Хто проти — наліво. Сюди, товариші шахтьори. Виходь, біла гвардія. Говори перед шахтьорами. Показує на Курбського. Виходь, главний вождь. Виходь, козацький офіцер.
Голоси. Пусти. Не смій. Не займай інженера.
Курбський. Товариші шахтьори. Це вам не сімнадцятий рік, як ви робили, що хотіли. Годі.
Остап. Виходь, тобі кажу. Дай сповідь за свої діла. Хто прийшов на рудник од хазяїна? Шум. Де ви його сховали? Овечка, виступай сюди. Де твій білоґвардієць?
Голоси. Он, он вони. Держи їх. Стій. Знімай. Веди сюди.
Курбський іде рішуче до кліті, де стоїть Маган. Товариші шахтьори. Товариші інженери. Я вам наказую: на місця. За роботу. Маган. Коли ви не падлюка, в шахту.
Маган. Хто з нас падлюка — невідомо. Одходить набік.
Курбський. Так. Прекрасно.
Голоси. А-а, дядя. Попавсь шахтьорам в руки.
Остап. Який ви лист йому дали? Що ви написали за границю? Признавайся перед масою.Курбський. Це — самосуд. Я не дозволю.
Овечка грізно. Стій. До Корнета. Коли ми перейшли Сиваш?
Корнет розгублено. Ви… перейшли… Сиваш…
Обушок. І поперли вас до Севастополя.
Мартен читає Корнетового документа. „Пред'явник цього, Гурій Васильович Овечкін, червоний командир запасу, командирується до Москви…“ Сміх.
Рита. Корнет. Як вони сміють?
Маса. А-а, офіцер. Шум.
Овечка. Говори, армія, що йому за це?
Голоси. Под стєнку.
Дуня. Корнет Кларнетович. Дайте вашу ручку…
Овечка. Винтовку.
Обушок, подаючи револьвера. На, коцни гада враз.
Овечка не бере револьвера. Винтовку. За оскорбленіє воєнного званія.
Курбський. Не руш. На це є влада. Не смієте.
Мартен вириває Корнета з рук шахтарів. На суд. На суд його.
Маса. На суд.
Овечка його стримують. Хто потоптав будьоновку — до стєнки.
Андрюша сідає шофером. Куди?
Обушок з револьвером в руці, сідає в мотоциклетку. До штабу.
Курбський до Рити. Рита… іди додому… Скажи Ларисі. Нехай іде туди… ти знаєш…
Рита. Лариса хвора… В неї нежить…
Курбський. …за всяку ціну врятувать Корнета і продать цю наволоч… Магана!
Курбський. Назад. Додому.
Поля. …„Алаверди“ і вашу бариню взяли на сповідь… Полю оточують. Їхню бариню уже взяли… Шум. А штейгер Макс застрелився…
Курбський зупиняє Валерію. Валерія.
Валерія одштовхує Курбського.
Дуня. Що, тьотя, говори.
Курбський. Розступись. Не товпитись. Візьміть… її в лікарню.
Валерія. Убивця. Непритомніє.
Курбський виносить з натовпу Валерію. Дорогу.
Павла. Здохнуть можна. Хоч лізь у землю. Ян. Рятуй мене. Спусти мене в шахту. Іде до кліті.
Соболь. Товариші. Турбіну запарено.
Курбський. Юда.
Соболь в могильній тиші — до шахтарів. Чуєте? Це перегрів турбіни. До Курбського. Зрадник.
Остап. Беріть його.
Маган. Беріть фашиста.
Курбський вихоплює револьвера. Собака ти, собака… Геть з грязними руками. Жене револьвером Магана до кліті.
Маган із кліті. Товариші, беріть його!
Шахтарі з грізним шумом наступають на Курбського. Здавайся, диявол.
Курбський. Ян. Спускай. За руку викидає Павлу з кліті.Ян застиг розгублено. Панє…
Курбський одштовхує Яна од рукояті, б'є два рази в гонг. Геть, бидло.
Ян. Панє, панє…
Остап. Стій.
Курбський ще два рази в гонг Покладу на місці. Сідає в кліть.
Остап. Стій, Вранґель.
Голоси. Обвал, обвал…
Насоси стали.
Помпи не працюють.
Гукайте всіх. Шахту затоплює…
Виводьте коні. Людей, людей!
Братці, не біжіть. — Скоріш.
Спитати власть. — А є вона?
Чи довго ще так буде? — Вічно.
Розстрілювать за ції штуки.
Де вже вода?
Прорвалася у бремсберг.
За два часа вона затопить шахту.
Наш директор… Інженер Маган.
Пропало все… Погибли всі…
Остап показує обірваний канат.
Маса товпиться коло кліті. Погиб.
Дід коч. Убивство.
Дуня і голоси. Зрада.
Вовк. Провокація, брехня.
Маса. На суд. На смерть бандита.
Соболь. Товариші шахтьори…
Маса. Порвав кліть, іди ж і сам туди. В колодязь.
Овечка в центрі. Підкоп. Ізмєна. Перекопці, до мене. Революціонний комітет. Доклад у штаб. Від імени погібших друзей, слухай мою команду; новий канат, другу кліть. Спинити паніку.
Сокіл. Товариші. Залізний наказ партії: без паніки. На місця.
Савицький. Товариші. Від імени профорганізації… За мною.
Остап. Біла ґвардія зайняла рудник. До зброї.
Віра. Товариші-красноґвардєйци. Маріїнський отряд — до мене.
Соболь. В електричний цех. Виключити город. Всім шахтам половинний ток. Рятувальну станцію. Пожежну команду…
Савицький тягне за собою шахтарів. Товариші. Запасну помпу. Сюди. За мною.
Віра. Братці, до топок.
Кочегари. Топки, топки.
Дев'ятка. Турбіну. Рятуйте, турбіну.
Голоси. Турбіну.
Сокіл. В шахту. В шахту.
Соболь обстукує кліть. Ця кліть працює. Бігом.
Остап. Шахтьори. На поміч.
Гоголь теж у кліть. Монтьори, техніки, механіки, інженери, сюди.
Віра. По цехах.
Мартен. За мною.
Ян удар в гонг.
Дев'ятка одкидає Яна. Геть, холуй.
Остап стає на сиґнали, удари в гонг.
Катя хватає Овечку руками.
Овечка держить рукою Катю, наче в обіймах, команда в простір. Трибунал — на лебьодки. Часових — на турбіни. Розведчіков — по всім городам. Хо-од.
_-_%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%BF_(1932).jpg)
КООПЕРАТИВНЕ
ВИДАВНИЦТВО
РУХ
Харків 10, вул. 1-го Травня, 11
Телефон 29-84
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|