Що треба знати кождому українцеви?
Що треба знати кождому українцеви? Відень: Союз визволення України, 1916 |
|

ВІДЕНЬ, 1916.
3 друкарнї Ад. Гольцгавзена у Віднї.
вийшла саме накладом
Союза визволення України:
Русь-Україна а
Московщина-Россія.
Друге, перероблене виданнє.
карту України, а коштує лише 80 сот.
В кождого Українця-вояка, в кождого інтелїґента (інтелїґентки), що береть ся за ширеннє української національної свідомости серед нас, у кождій читальнї, в кождого ученика (ученицї) повинна знайти ся в руках отся книжка, як не для його власного ужитку, то для поширення свідомости історично-полїтичної, економічної та язикової окремішности української нації від московської.
безпартійний, демократичний,
всеукраїнський, самостійницький
тижневник
„ВІСТНИК СОЮЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ“,
3-Й РІК ВИДАННЯ.
на рік 15 кор. (або 18 мар., 3 дол., 6 рубл.),
на пів року 8 кор. (3 руб.),
на 3 місяцї 4 кор. 50 сот. (1 руб. 75 коп.).
Окреме число 40 сот.
Тür 19; адреса Адмінїстрації: тамже, Тür 6.

ВІДЕНЬ, 1916.
3 друкарнї Ад. Гольцгавзена у Віднї.
Хто ми є?
- Ми Українцї.
Хто є Українцї?
- Українцї се народ славянського племени.
Чому звемо ся Українцї?
- Бо вродили ся Українцями та розмовляємо українською мовою. Деякі несвідомі Українцї звуть себе по давньому: Русини, Руснаки, або по місцевому: Буковинцї, Галичане, Гуцули, Лемки, Полтавцї, Подоляне. Та се місцеві назви, а наша спільна назва: Українцї. Так само і для Тирольцїв, Прусаків, Швабів і Баварцїв — спільна назва: Нїмцї. Москалї звуть нас «Малороси», а то й «хахли», та се назва для нас так само зневажлива, як для них: кацапи.
Хто ще Українець?
- Українець той, хто причисляє себе до Українцїв. Та багато ще стрічаємо несвідомих людей і тих приходить ся нам поучувати, щоб вони знали правду. Москалї затуманюють наш народ, бо хотїли-б нас перевернути на Москалїв.
Бо що-ж се таке: один народ або нація?
- Народ — се велика громада людей, одна велика сїмя-родина, люде, що розмовляють одною мовою, розуміють себе, співають однакові піснї, мають однакові звичаї, письменство й історію.
- Колись давно була се справдї одна сїмя-родина, один рід. Роди розросли ся на племена, а з племен витворив ся народ. Хоч яка велика українська земля, а всякий, хто тільки гляне на Українцїв, так зараз пізнає, що всї Українцї одного роду, одної крови та що всї вони — се один український народ.
Хто приналежний до народу?
- Приналежности до народу не можемо вибирати по своїй уподобі. Приналежною до народу стає кожда людина вже своїм уродженнєм, своєю природою, тїлом і кровю. Але свідомим членом народу стає Українець аж тодї, як освідомить ся, як знатиме добре свій народ.
Що-ж дїєть ся через те?
- Народня приналежність зближає і єднає до себе всїх українцїв, хочби вони й найдальше жили. Дорожчий і милїщий нашому серцю все буде Українець, чи він родом з Київа, Полтави, Харкова, чи зі
- Львова, Чернівцїв або Сигота, — з міста чи з села, бо він приналежний до нашого українського народу, разом з нами всїма, бо се наш брат по народности. Усї инші народи, хочби й мешкали на Українї, однаково для нас вони чужинцї (хиба тодї не чужі, як стали-б Українцями).
Чи є ще на світї й инші народи?
- Є, одначе вони не те, що ми. Вони нам чужі, далекі, а декотрі й наші тяженькі вороги. Вони розмовляють чужими, незрозумілими для нас мовами, инші в них звичаї, инші співанки, инша в них історія. І иншої породи (раси) Українцї як тамті народи.
Як зветь ся той, хто вирікаєть ся свого народу?
- Такий, хто для користи вирікаєть ся свого народу, се зрадник (хрунь). Зрада — се найтяжчий злочин, який тільки знають люде. Тому ми нїколи не зрадимо й не покинемо нашого українського народу. Правдивий син свого народу все буде тої думки: «Скорше хай умру, якби мав я забути мою Україну!» Бо з Україною, з українським народом звязане все наше життє: се наше найвище добро, наша гордість і слава!
Де живуть українцї?
- Українцї живуть на Українї, від Попраду й Сяну на заходї аж по Кавказ на сходї, від річки Припятї на півночи аж по Тису й Чорне море на полуднї.
Що таке Україна?
- Україна — се вся велика земля, яку заселюють Українцї. Колись була Україна самостійною державою, поки над нею не запанували чужинцї. Тепер більша частина України під Росією (Московщиною), як от Надднїпрянщина, Волинь, Поділлє, Полїссє, Степова Україна, Чорноморщина, Слобожанщина й Кубанщина, та зветь ся через те російська Україна, з столицею Київом. Невеличка частина України під Австрією: Східна Галичина (місто Львів) і північно-західна Буковина (з містом Чернівцями). Під Угорщиною: північно-східне угорське загірє, за карпатськими горами (міста Сигіт й Мукачів). Як бачимо, наша Україна роздїлена поміж три держави.
Чи велика українська земля?
- Україна простягаєть ся від Кубанї аж до ріки Сяну й Попраду. Се велика та простора земля й після Росії се найбільша країна між усїми европейськими державами.
Австрія займає 676.600 квадр. кільом. Нїмеччина 540.850 „ „ Франція 536.460 „ „ Швеція 448.000 „ „ Норвеґія 322.900 „ „ Анґлїя 315.790 „ „ Італїя 286.680 „ „ Україна 850.000 „ „
- Якою-ж великою державою буде Україна, як стане самостійна!
Чи мешкають Українцї й поза межами України?
- Через те, що над Україною панують чужинцї, нераз мусїли Українцї покидати свій рідний край і вандрувати в чужину. Чимало Українцїв живе в Америцї: у Канадї, Зєдинених Державах, у Бразилії; в Азії в Приамурському краю. Багато Українцїв страждає на Сибірі, куди їх загнали з рідного краю московські порядки.
Скільки-ж усїх українцїв?
- Українського народу живе на світї близько 40 мілїонів, а саме: під російським ярмом 32 мілїони, в Галичинї й Буковинї 41/2 мілїони, під Угорщиною 1/2 мілїона. Еміґрантів споміж Українцїв у Америцї близько мілїон.
Яке місце припадає Українцям посеред народів Европи?
- Поміж народами Европи щодо великости припадає нам пяте місце. Великість народів Европи (не вчисляючи сюди инших частей світа) представляєть ся так:
Нїмцїв є | 78 | мілїонів |
Москалїв | 65 | „ |
Французів | 42 | „ |
Анґлїйцїв | 40 | „ |
Українцїв | 37 | „ |
Італїйцїв | 36 | „ |
Еспанцїв | 19 | „ |
Поляків | 17 | „ |
Румунів | 11 | мілїонів |
Жидів | 9 | „ |
Білорусинів | 8 | „ |
Сербів і Хорватів | 8 | „ |
Голяндцїв | 8 | „ |
Мадярів | 7 | „ |
Чехів | 7 | „ |
Фінів | 7 | „ |
Шведів | 6 | „ |
Болгарів | 6 | „ |
Греків | 5 | „ |
Портуґальцїв | 5 | „ |
Татарів | 5 | „ |
Ірляндцїв | 4 | „ |
Литовцїв | 4 | „ |
Данцїв | 3 | мілїонів |
Норвежцїв | 21/2 | „ |
Словаків | 2 | „ |
Албанцїв | 2 | „ |
Турків | 2 | „ |
Словінцїв понад | 1 | мілїон. |
По чім найлекше пізнати, що ми Українцї?
- Найлекше се пізнати по нашій мові. Мова єднає людей в один народ. От наша українська мова єднає близько 40 мілїонів Українцїв, які ще з дитячих лїт розмовляють сею мовою.
Що-ж таке народня мова?
- Народня мова — се та мова, якою розмовляє увесь народ. Кождий народ має свою рідну або матїрну мову й нею скрізь розмовляє. Рідна мова се велике народнє добро. Нею думаємо, нею пишемо й читаємо.
Чому розмовляємо українською мовою?
- Бо кождий любить свою рідну мову: Нїмець — нїмецьку, Болгарии — болгарську, а Українець — українську. І все, що гарне, всї мудрощі світа, науку, письменство ми найкраще розуміємо, коли се чуємо в своїй рідній мові.
Чи ми кохаємо свою рідну мову?
- У своїй хатї ми часом й не бачимо, як дуже полюбили ми українську мову. Зате на чужинї, як де тільки зачуємо нашу мову, вельми радїємо. Во людинї найкраще чути й розмовляти рідною мовою.
Чи вже давно розмовляють Українцї своєю мовою?
- Більш нїж 1000 лїт. Розмовляли нею наші предки, процвітала вона й у теремах наших великих князїв і гетьманів. Українська мова була колись розговірною мовою й у литовських, польських вельмож і у волоських господарів. На нашій мові маємо всякі книги та школи. (Тільки Москалї не дозволяють нам вчити ся рідної мови!)
Чим визначаєть ся наша мова?
- Визначаєть ся наша мова не тільки тим, що розмовляє нею так багато людей. Вона ще й своєю красою стоїть вище инших мов. Учені люде (чужинцї), порівнюючи нашу мову з иншими европейськими мовами, признали нашій українській мові друге місце з ряду між усїми мовами, така вона мельодійна, музикальна, милозвучна (перше місце має італїйська мова). А між славянськими мовами наша найкраща й через те перша. Бачимо, що нї анґлїйська,
- нї польська, нї московська, нї румунська, а хочби й французька мова — не дорівняє нашій рідній, українській мові!
Чи українська мова одна на всїй Українї?
- Одна і таж сама на всїй Українї. Але як инші стародавнї мови, так і наша має деякі відміни (нарічя або діялєкти), бо не скрізь однаково вимовляють ся деякі слова. От маємо напр. діялєкти: чернигівський, полїський, гуцульський, бойківський, лемківський; чистою, гарною українською мовою розмовляють у Полтавщинї.
Що стало ся-б, якби ми забули свою рідну мову?
- Якби ми нашу рідну, Богом нам дану й усвячену українську мову занехали, забули, а прийняли чужу, — тодї по нас усїх і слїд загинув би на землї.
«Мово рідна, слово рідне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тільки камінь має!»
- Хто не шанує рідної мови, той не шанує себе самого, нї своєї сїмї-родини, нї своїх прабатьків, які тоюж мовою розмовляли. А хто стидаєть ся рідної мови, заслужив на те, щоб і його всї люде стидали ся та ним погорджували. Бо стидаючи ся рідної
- мови, він зневажає не тільки рідну матїр, але й увесь народ! Чесна, права людина нїколи не стидаєть ся своєї рідної мови. І сама розмовляє скрізь своєю мовою і глядить, щоб усї люде її шанували.
Яка віра Українцїв?
- Російські й буковинські Українцї — православні. Галицькі й угорські Українцї — греко-католики (унїяти). Є в Галичині (а почасти й на російській Українї) багато Українцїв латинської віри (римо-католиків). Се так звані латинники. Поміж російськими Українцями ще є багато штундистів, а в Америцї між нашими людьми чимало методистів (протестантів).
- В Австрії до справ віри нїхто не втручаєть ся: кождий визнає ту віру, яка йому до вподоби. Тільки в Росії Москалї хотїли-б усїх силою перевести на православє. Так зробили Москалї з Холмщиною, де наші люде, й хотїли-б те саме зробити з Галичиною.
Чи віра рішає про народність?
- Всї Українцї, чи вони православні, чи католики, однаково дїти одної України, то й треба їм жити з собою як браттям.
- Нїмцї також одні католицької віри,
- другі протестантської, а проте живуть у згодї та дружбі. Се тому, що ми вже родимо ся Українцями, а вірними — православними чи католиками — стаємо аж після хрещення. Подібно й партійними людьми (національними демократами, радикалами, соціялдемократами, соціялреволюціонерами) робимо ся аж геть пізнїше. Та се не перешкаджає нам при тім бути добрими Українцями й разом стояти за народню волю, за добро рідного краю.
Що таке рідний край (вітчина)?
- Рідний край (вітчина) — се край, де ми вродили ся, виросли, де живуть наші земляки-краяне, де живе увесь український народ.
Де мають Українцї свій рідний край (вітчину)?
- Наш рідний край (вітчина) — се українська земля, де Українцї жили споконвіку, обробляючи ту землю своїми руками, поливаючи її своїм потом і кровю, захищаючи її перед ворогами. І в нас самих відбив ся рідний край, а в серцї носимо ясний, нїколи незатертий спомин про нього. Рідний край — се наші батьки й наші дїти. У кождому з нас захована минувшина й будуччина рідного краю. Тому ми зі своєю
- сїмєю-родиною, маєтком, товариствами, селами та містами й краями належимо до великого нашого рідного краю.
А звідкіля узяли ся Українцї?
- Сю землю, що зветь ся Україна, заселює наш народ від найдавнїщих часів. Відколи сягає людська память, усе мешкали там Українцї. Вони взяли собі її неуправну й дику, а своїми руками, своєю невсипущою працею переробили її на врожайну ниву.
Що таке наша історія?
- Наша історія — се минувшина рідного краю, те все, що колись було на Українї. Наш народ має свою власну історію, бо жив колись своїм власним життєм. А як жив своїм життєм, мав свою державу, то й повинен сам укравляти собою, бо чужі народи не знають, чого нам треба, й не роблять того, що Українї на користь.
Яка наша історія?
- Наша історія багата великими, геройськими дїлами та світлими прикладами самопосвяти для добра рідного краю. Такої самої історії, як наша, не має нїякий инший народ на світї. Нашої історії мусимо добре вивчити ся, щоб гаразд зрозуміти змагання нашого народу до сотворення самостійної
- держави та змагання до забезпечення окремішности, щоб устерегти ся на дальше помилок і промахів наших предків та навчити ся завзяття й любови до тої землі й народу, котрі вони так хоробро обороняли. Знаючи історію, почуватимемо себе наслїдниками-спадкоємцями боротьби предків за волю України.
Хто правив Україною?
- В давнїх часах правили Україною князї, котрих вибирав народ. Згодом князївська влада стала дїдичною, переходила з батька на сина. Вони княжили в Київі. Важнїщі з них були: Олег, що ходив у далекі землі, княгиня Ольга, вельми розумна, Святослав, що воював з Греками, Володимир Великий, що охрестив Україну, Ярослав Мудрий, що зібрав усї українські землї.
- Щоб Україна була могутня, треба, щоб була вся разом, вкупі, під одною управою. Так було колись у давнїщих часах, коли Українцї мали свою власну державу, на полї котрої стояв князь, що жив у Київі. Люде збирали ся тодї на раду, що звала ся віче, й установляли такий порядок, аби всїм було добре жити.
- Та навкруги жили дикі сусїди й почали нападати на Україну: Печенїги, Обри,
- Половцї. З ними воювали завзято й побідно наші давні князї. Довго боронили вони рідного краю перед ворогами, що напирали з усїх сторін. Аж на наше нещастє надтягнули з півночи Москалї. Се був чужий нам народ, що витворив ся з мішанини Славян, Фінів і Татарів. Мову прийняли Москалї славянську, тільки перекрутили її на свій лад. Ті Москалї позавидували Українї слави, напали на Київ (1169 р.), знищили його, а мешканцїв вирізали. Тоді українські князї перенесли свою столицю до Галича, а потім до Львова. Народ шанував князя Романа Галицького, котрий воював хоробро, відпираючи на всї сторони ворожі напади, та не давав людей кривдити. Другим визначнїщим галицьким князем був Данило, котрий коронував ся на короля України.
- Та ось прийшло нове лихо: Татари (монгольського племени) знищили Україну. І як нї старали ся наші князї, щоб привернути давню могутність Українї, — все дарма. Україна втратила державну самостійність й мусїла підлягати чужим народам. Український народ опинив ся в неволї у Литовцїв, Татарів і Поляків. Поволї всю Україну загорнула Польща. Аж велика українська революція, або народнє повстаннє (1648 р.)
Наші гетьмани:

Богдан Хмельницький.

Іван Виговський.

Петро Дорошенко.

Іван Мазепа.
- визволило Україну зпід Польщі. Та гетьман Богдан Хмельницький не був певний, чи вдасть ся самому оборонити українську державу, й мусїв шукати союзників. У 1654 р. поєднав ся він з Москвою й се було для України найбільшим нещастєм. Хоч московський царь і заприсягнув, що шануватиме всї права України, не додержав слова.
- Тільки взяли Москалї наш народ у свої руки, почали насильно, брутально нищити волю України. Запровадали скрізь московські порядки, а всю силу звернули на те, щоб Українцїв змосковщити.
- Тодї українська старшина, побачивши біду, лучила ся з иншими сусїднїми державами, щоб тільки визволити ся в московського ярма. Гетьман Іван Виговський злучив ся з Польщею та розбив московське військо під Конотопом. Гетьман Петро Дорошенко зєднав ся з Турками й також бив Москалїв. Гетьман Іван Мазепа прикликав на поміч Шведів, аби помогли визволяти Україну, й разом з ними рушив на Москаля. Та в битві під Полтавою не пощастило Українцям і Шведам. Не здїйснили ся змагання кращих синів України — визволити рідний край з чужинецького ярма. Москалї на спілку з Поляками роздїлили
- Україну поміж себе. На правім березї Днїпра була польська власть, на лївім московське пануваннє. Щоб уже не бояти ся українського повстання, Москалї хотїли змосковщити всїх Українцїв. Почали нищити вільні українські порядки та заводити московську темноту й неволю. Автономну Гетьманщину скасовано. Московська цариця Катерина II зруйнувала «Сїч», а на Українї завела кріпацтво, люту панщину. З того часу зостала ся у нас пісня:
„Катерино, вража дочко, що ти наробила?
Cтеп широкий, край веселий та й занапастила!“
- Щоб і слїду не зостало ся з давньої волї, названо Україну «Малоросією», а Українцїв «Малоросами».
- Те московське пануваннє над Україною довело до того, що багато російських Українцїв і не знає, хто вони є; називають себе «Малоросами», або й — що ще гірше — «рускими», себто московськими людьми.
- Не краще було Українї й під Польщею, але от у 1772 роцї розібрали сусїди між собою Польщу. Українські землї, котрі належали до польської держави, відійшли під Росію й Австрію. Австрії дістала ся Галичина. Назабаром і Буковина перейшла від Турків до Австрії.
- Та не змогли знищити Москалї України, хоч як їм хотїло ся се зробити. Була ще в українськім народї та життєва сила, що все веде людину до волї, до щастя, до повного, свобідного життя. Закував ворог увесь наш народ у кайдани, поневолив, але душа народу — не вмерла! Як лиш подув прихильний весняний вітрець із заходу, ожив народ. Відродженнє України — се небуденна подїя в історії світа! При помочи рідного письменства двигнув ся зі сну великий народ до нового життя. Рідне слово промостило собі дорогу на російській Україні у творах Котляревського, в Галичинї в Шашкевича, на Буковинї в Федьковича. Вони перші піднесли з забуття давню славу народу та дали віру в кращу будучність. А вже з приходом пророка України, Тараса Шерченка — настали нові часи, часи справжнього відродження. Се він надав той розгін українській національній ідеї, з яким вона тепер зміряє все вперед. І хоч замучили Шевченка царські посїпаки, але відродженої сили не вбили. Тепер уже не страшні нам нїякі кайдани, нї тюрми, бо ми вже віднайшли те, що були загубили: свою українську душу, свою національну окремішність. І хай лютує ворог-кат, заповняє Українцями Сибір, — та
- не знищить України, бо Україна жива в кождім Українцї! «Не вмирає душа наша, не вмирає воля!» Українцї переконали ся, що лиш боротьбою здобудуть волю. І справдї 1905 р. революція принесла нам деякі полекші, але не надовго. Незабаром стало ще гірше, як було. Але на те й лихо, щоб з ним бити ся! Українцї на російській Українї не падали духом у боротьбі за своє право, вірячи твердо в свою перемогу. В сїй вірі піддержував їх приклад братів у Галичинї й Буковинї, де Українцї під захистом вільних австрійських порядків дійшли вже до високого ступня національного розвитку.
- Приклад австрійських Українцїв усе стояв перед очима російських Українцїв, був для них провідною зорею. Коли 5 мілїонів добило ся вже таких успіхів, дійшло до такої свідомости, то невже 32 мілїони Українцїв у межах Росії не зможуть вибити ся на світ і мають змосковщити ся? Нї, сього не буде — казали російські Українцї.
- Російський уряд налякав ся сього впливу австрійських Українцїв на їх земляків у Росії і задумав завоювати Галичину й Буковину, щоб цїлком задавити наш рух. До сього взяв ся він поволї й здалека.
- Насамперед постановив царський уряд придбати собі там прихильників і помічників, аби лекше було потім загарбати країну. Отож для сього сипнув він рублями, засипав грішми й шпигами цїлу Галичину й Буковину та при їх помочи став насаджувати нїколи-невиданий там «московський» народ, сїючи поміж тамошніми нашими людьми страшну заразу любови до царської Росії, або так зване москвофільство чи кацапство. Таким способом хотїв царат (царь з своїм правительством і чиновниками) ослабити там український рух, а згодом, при нагодї забрати українські землї Австро-Угорщини під своє пануваннє. Довго він готував ся до сього та ждав на сю нагоду. Аж ось Австро-Угорщина пішла війною на Сербів, аби покарати їх за вбійство наслїдника престола, Франца Фердинанда, — дуже мудрої й до української справи прихильної людини. Росія зараз закричала, що вона мусить вступити ся за «братів-Славян» і кинула ся на Австрію, але не для помочи «братам-Славянам», а щоб самій загарбати Галичину й Буковину та згнобити там Українцїв, не оглядаючи ся на те, що вони також «брати-Славяне». З того счинила ся велика світова війна. Росія думала, що з
- помічу своїх союзників — Французів і Анґлійцїв — одним махом розторощить Австро-Угорщину и Нїмеччину, але дуже помилила ся, як і треба було сподївати ся. Напевно не відібє вона Галичини и Буковини, а ще й стратить частину своїх земель.
- Поражка Росії — на руку всїм нам Українцям, бо ми так чи инакше можемо вибороти для себе волю. Бо коли в наслїдку сеї поражки не повстане вільна самостійна Україна, то може вибухнути в Росії нова, ще страшнїща, нїж після японсько-російської війни революція, яка знищить у Росії самодержавний порядок і принесе всїм пригнобленим нею народам, отже й нам, Українцям, краще, вільнїще життє. Українцї по обох боках кордону зрозуміли своє становище й рішучо виступили проти царизму. «Добути або вдома не бути!» сказали собі свідомі сини свого народу. В оборонї рідного краю й вільних порядків зірвали ся до бою з російським наїздом австрійські Українцї. У Галичинї й Буковинї заворушив ся народ і виставив полки добровольцїв до війни з царатом. Українські Сїчові Стрільцї — так називають ся сї полки, на спомин і честь колишнїх оборонцїв української волї, славних запорозьких козаків. Хоробро й

Український герб.
(Колись герб українського королївства, тепер — герб цїлої України).
- завзято бють ся наші новітнї Сїчовики й великої слави вже зажили.
- А знов російські Українцї також не дрімали. Утворили вони «Союз визволення України», котрий усїх сил

Герб давньої Київської землї.
- докладає, щоб рідну країну визволити зпід московської кормиги-неволї.
- Вірить Союз, що спільними силами здобудемо собі вимріяну волю, виборемо вільну Україну й кличе до всїх свідомих синів народу однодушно, односердно стати; єднати ся по всїй Українї під прапор
- Союза та «вставати й кайдани порвати», як заповів нам наш Тарас Шевченко.
- Гуртуймо ся-ж до боротьби! Великая бо година вибила, настав слушний час — вставати й волю здобувати!
- Багато набідував ся наш народ від часу втрати власної держави. Час уже йому знову добути волю, час самому порядкувати в своїй хатї та здоганяти те, що втратив під ненаситним московським пануваннєм!
Які відзнаки української держави?
- Відзнака української держави — се герб давнього українського королївства: золотий лев на синьому полї. Можна вживати також відзнаки київської землї: архангела Михайла з піднесеним мечем.
Яка є національна барва України?
- Національна барва України є синьо-жовта.
8. Патріотичні обовязки Українця.
Що таке патріотизм?
- Патріотизм — се щира любов до свого рідного народу й до рідного краю. А патріот — се та людина, що стараєть ся
- допомогти свому народови та працює для сього з усїх своїх сил.
Що таке герої?
- Герої — се люде, які не тільки жили та працювали для свого народу, але й накладали своїм життєм, захищаючи рідну землю перед ворогами. Бувало й так, що герої приймали за свій народ мученицьку смерть з рук ворогів. Наш народ мав і має героїв, котрі в тяжких для України часах виступали й виступають в оборонї рідного краю. За те героїв народ величає, ставить їм памятники, славить їх память з роду в рід, а ще й по сотках лїт ставить їх за приклад своїм синам. Покласти життє за свій народ — се найвища заслуга, яку людина може здобути, тож і найбільша честь належить ся тим героям!
Чого бажаємо для свого рідного краю (вітчини)?
- Кождий з нас любить Україну й хотїв би бачити її щасливою. А се станеть ся тодї, як усї Українцї житимуть у згодї й чужинцї не пануватимуть над нами. Воля України в наших руках. Якби 40 мілїонів сказало собі: «Досить неволї» — чи була-б сила, щоб їх здержати? Тому не досить
- самому любити рідний край і працювати для його добра, треба ще навчати та прихиляти до нього й усїх Українцїв, з котрими стикаємо ся, розбуджувати і в них ті високі й гарні почування. А щоб освободити рідний край з рук ворога, треба сили, одинцем же, незгуртовані, не маємо потрібної сили. Тому, щоб визволити Україну, треба приєднати до боротьби з царизмом усїх Українцїв. Для сього треба їх освідомляти національно, щоб усї знали, хто їх брат, а хто ворог. Таким способом легко здобудемо те, чого бажаємо. У нашій українській державі наш народ розвинеть ся та заяснїє поміж народами світа.
Який є патріотичний обовязок кождого Українця?
- Святий обовязок кождого Українця — все і всюди признавати ся до свого народу, памятати на честь своєї нації та пильно виконувати все, що причиняєть ся до могутности та до розцвіту народу.
- Дбаймо-ж про рідний край, пильнуймо своїх обовязків перед ним! Будьмо гідними синами свого народу. Стараймо ся, щоб імя «Українець» усе, у всїх народів стрічало ся з пошаною.
Яким способом може дбати Українець про могутність і розцвіт свого народу?
- Кожда людина повинна любити свій народ, величати ся ним, жити й трудити ся для його добра та слави; всею силою причиняти ся до його піднесення та вивищення. Кождий патріот хай стараєть ся скрізь виконувати свої повинности до народу: у своїй родинї, у громадськім життю й на чужинї.
Яка повинна бути українська родина?
- На особах і на річах, отже на всїм, що є в хатї, повинен відбити ся український дух, український характер.
Як покажеть ся український характер?
- Першим обовязком Українця є, щоб у його хатї розмовляли по українськи й то чистою українською мовою. Здоровим джерелом, з якого черпаєть ся все нову красу нашої мови та привчаєть ся до поправної бесїди, є книжки. Багато в нас цїнних книжок, які й красою мови та своїм змістом ублагороднюють почування й поширюють круг думок. Куди не заходить книжка, там дух притемнений, а наверх
- добувають ся тільки низькі бажання. Читаймо-ж як найбільше!
- «Учіте ся, брати мої, думайте, читайте і чужого научайтесь й свого не цурайтесь!» — так заповідав нам наш великий кобзарь — Тарас Шевченко.
Що ще піддержує домашню освіту людини?
- У нас виходить багато часописей (газет) для поучення та розваги читачів. Українець дає першенство рідним українським часописям, які приносять нові вісти з цїлої України та з усього світа, а при тім дають поучення з усїх царин людського знання. Нїодна українська хата хай не буде без наших часописей!
Що ще відсвіжує думку й духа в українській хатї?
- Українець прикрашує свою хату гідними малюнками наших мистцїв з нашої славної історії, бюстами (погруддями) наших славних мужів і написями патріотичного змісту. Все те піддержує українську думку й доказує, що господарі хати — се щирі Українцї. Звертати треба увагу й на те, щоб хата мала національний вигляд зверху та в серединї, була викінчена в нашім
- народнїм штибі (стилю). Треба виявити те, що є замітного та своєрідного в українськім народї, щоб кождий, хто увійде в хату, сказав: «Бачу, що тут живуть Українцї!» Хата, збагачена такими ознаками українського життя, свідчить, що її жителї й тут виповнили свою повинність. Українець дає першенство всьому українському.
Як дбає українська родина про свою молодїж?
- Будуччина нашого народу полягає на розумнім і добрім національнім вихованню дїтей. Сїмя-родина — се підвалина нації. У нїй говорить ся про успішну його боротьбу, про наші товариства та спілки. Тим способом вливаєть ся в нїжну душу дїтей зерна чесного, свідомого патріотизму. Там плекаєть ся також і спів народнїх пісень, нашу музику, уладжуєть ся наші народнї свята та врочистости. Родина піклуєть ся про те, щоб дїти старанно ходили до української школи, вчили ся передовсїм рідних наук: мови, ґеоґрафії, історії та письменства. Здібна, добре вихована, патріотична й працьовита молодіж — се найбезпечнїща запорука повного розвитку та розцвіту народу. Не дає нам російський уряд рідної школи, вчимо своїх дїтей рідної мови вдома!
Який вплив на сїмю-родину має українське громадське життє?
- Як увесь український народ — се одна родина, то не може наше громадське життє зостати ся без впливу на хочби й далекі села й закутки. Радість з нових поступів народу, з світлих успіхів його мистецтва, знання, рільництва, промислу й торговлї стає підоймою знов до нових змагань і нових заходів. І жаль, який наповняє рідний край через яку невдачу, матиме відгомін і в родинї. Розважаєть ся над тим, передумуєть ся, якби направити промах, як виповнити прогалини, справити недостачі. Ось так вправляєть ся ще свіжу силу молодїжи до першої помочи рідному народови. Така родина є справдї українська, а її патріотичне життє є завдатком поступу й успіхів цїлої української нації на всїх полях її життя.
Котрі головні огнища українського громадського життя?
- Українське громадське життє творять громади, збори, інституції й товариства, спілки; також наш театр, концерти,
- забави, часописи, промисл і торговля — се місце публичного єднання та життя.
Як заховуєть ся Українець у публичнім (громадськім) життю?
- Се конче потрібне, щоб Українець виступав скрізь достойно. Бо неуважлива, нїкчемна людина не знайде собі приятелїв, нї прихильників, а тільки спричинить чимало клопотів і иншим і собі, а часом і ганьбу свому народови.
Як заховуєть ся Українець на зборах чи нарадах?
- На зборах і засіданнях у наших товариствах часто говорить ся про дуже важні народнї справи — просвітні, господарські, полїтичні тощо. Длятого свідомий українець при усяких виборах до управи, видїлу чи комітету не шукає зиску для себе, не дасть нїчим довести себе до того, щоб вибирати нездатних або байдужних людей, все памятаючи про добро народу, а не про свою вигоду й користь. У своїх виступах хай старанно бережеть ся всього, що могло-б нарушити достойність збору, пошкодити народній справі, бо се все вода на млин нашим ворогам. Дуже треба вистерігати ся невідповідного слова, або вчинку, особливо, як при тім є чужинцї, щоб не заплямити доброго імени нашого народу.
Як поступати, щоб наше становище було ясне?
- Мусимо бути наскрізь Українцями та старати ся, щоб наш рідний край мав наш рідний український вигляд. Не тільки розмовляти скрізь своєю мовою, — де нема українських виробів, товарів, друків, часописей, жадаймо їх. Шануймо самі й не даваймо нїкому чужому ображати нашу народність. Борімо ся за повні права для своєї народности — в громадї, в краю та в державі.
Як поступати в урядах?
- В урядах треба нам, як і всюди, розмовляти виключно по українськи й боронити своїх прав.
Чи має Українець оглядати чужину?
- Світ — се найкраща школа життя. Хто багато бачив, багато знає. Кождий, хто тільки може, хай оглядає не тільки увесь свій рідний край, але й подивить ся за границю.
Яка користь з подорожі в чужину?
- Оглядаючи життє чужих народів, їх звичаї й обичаї, добрі та злі сторони, маємо тисячні поучення для нашого життя. Зате Українець, як поїде в чужину, бачить, що
- таке Україна. Нема там на чужинї такого народу, як наш, нема наших сїл, не чути милої української мови, нї піснї, — а тільки все для нас чуже, непривітне. І хочаб Українець завандрував і в гарні полудневі краї, де вічна весна, все-ж-таки тужитиме за своїми, за рідною Україною. Буває й таке, що Українець уже не може повернути ся до свого рідного краю, так з великої туги вяне та вмирає на чужинї.
Яку користь має рідний край (вітчина) з подорожі своїх земляків у чужину?
- Хто привчить ся дечого на чужинї, може, вернувши ся до рідного краю, помогти неодно добре в себе вдома запровадити, неодно зле усунути.
Як має Українець заховувати ся поміж чужими?
- Хай памятає, що чужинцї, дивлячи ся на нього, розмовляючи з ним, довідуючи ся про його вчинки та знаючи, хто він є, вироблюють собі поняттє про ввесь народ. Тож нехай Українець на чужинї гідно й достойно заступає свій рідний край.
Чи треба вчити ся чужої мови?
- Треба. Чим більше людина знає, лїпше їй, бо вона стає більш просвічена. А тільки
- просвічена людина може як слїд помагати свому народови. А хто знає чужу мову, може читати заграничні книжки й часописи та з них довідати ся багато чого, що придасть ся і вдома запровадити. Розмовляючи з чужими людьми, оповість така людина їм про наш народ і про наші справи. Бо часом у чужинї знають тільки те, що напишуть про нас наші вороги. Тому кождий Українець, і на чужинї пробуваючи, мусить добре знати свою мову, свою ґеоґрафію, історію, мистецтво й лїтературу, словом — усе наше життє, щоб на чужинї не робив нам стиду, але гідно заступав і обороняв наш народ і працював для його добра.
Чи добре, щоб Українцї покидали раз на все свїй рідний край (вітчину)?
- За скарби всього світа нїхто добровільно не покине раз на завжди свого рідного краю, своєї України! Хто придбав знаннє або забагатїв на чужинї, хай вертаєть ся швидче на Україну, де причинять ся своїми руками до піднесення народу. Нам треба як найбільше людей розумних і охочих до працї!
Як удержувати начужинї звязки з Україною?
- Крім товаришів і переписки з земляками ще знайде Українець вірних приятелїв
- на чужинї: се українські книжки та часописи. Доказом любови рідного краю є товариства та спілки заграничних Українцїв, де стрічають ся Українцї, щоб рідною мовою, читаннєм, піснею та забавою розрадувати ся на чужинї, побачити ся з краянами, розігнати тугу, розвідати новини про рідний край та гуртом собі й йому помогти. Вони памятають про рідний край і відкликнуть ся, як він потребуватиме їх помочи.
(Чим ми горді?)
Ми горді, що ми Українцї!
- Український народ великий і славний. Ми талановитий народ, як свідчать про се обичаї та звичаї нашого люду, його одежа, будівництво й загалом культурні памятки та багата криниця мудрости й дотепу, що таїть ся в українських приповідках, оповіданнях, казках і піснях.
Ми горді на свою мову!
- Наша українська мова мелодійна (милозвучна), багата, надаєть ся як найкраще до поезії. На рідній мові маємо гарно розвинену лїтературу (письменство), а серед неї таку золоту книгу, як Шевченків Кобзарь.
Ми горді на свої піснї!
- Українцї — співолюбний народ і мають дуже багато пісень. Мельодія (музика) тих пісень має в собі таки прикмети, що відріжняють її від усїх инших мольодій. Наші піснї й по чужих землях славні своєю красою. Наша народня пісня займає перше місце поміж народнїми піснями всїх народів світа. Наша народня пісня ще переховала живі спомини про давню волю нашого народу. Через те наша пісня побіч мови, історії та звичаїв являєть ся сильним сполучником, що єднає увесь сорокмілїоновий український народ в одну цїлість.
Ми горді на свій люд!
- Український люд має велику життєву силу. Хоч які тяжкі удари переносив, зостав ся вірний своїй народности, переховав у своїм серцї рідну мову та любов до вітчини, до свого рідного краю, своєї України. Наш народ любить правду та красу. В далеких краях, геи за горами й за морями, не забуває про Україну, але приймає живу участь у всїх її радощах і стражданнях.
Ми горді на свою історію!
- Наша історія — се невпинна боротьба за волю. Наша минувшина славна великими
- героями та своїм давнїм свобідним державним ладом. Притім ми нїколи не лакомили ся на чуже. Наша історія має світлі часи, котрі приносять честь нашому народови в чужих краях.
Ми горді на свою рідну землю!
- Наш рідний край — красна земля! Його краса ріжноманїтна: гори, лїси, гаї, степи и моря. Красна в нього весна й лїто, осїнь і зима. Наш рідний край — урожайна земля. Недармо звали її давнї-ще «медом і молоком пливуча земля», а тепер звуть «шпихлїром Европи». Наш рідний край — багата земля. З її лона добувають багато важних копалин, з її глибин тече цїлюща вода, що приносить здоровлє багатьом людям.
- Одним словом:
Ми горді на те, що ми Українцї!
Яка наша остаточна цїль (мета)?
(До чого ми прямуємо?)
- Поки належимо до чужої російської держави, вона дбає про себе, не про нас, а наші податки зужитковує не на наші, а на свої потреби. Скільки нашої землї
- пропадає в руках Москалїв! Росія хоче нас зовсїм знищити, щоб з Українцїв і слїду не зостало ся, щоб були тільки Москалї. Тож поки ми ще в руках Московщини, не можемо бути свобідні. Свобідно розвивати ся будемо аж у нашій українській державі, у вільній Українї. Бо тодї наша держава старатиметь ся про наш український народ та про його як найкращий розвиток і добробут.
Як дійдемо до самостійної української держави?
- До сього треба працї культурної, полїтичної й економічної над нашим народом у часї мира, а військової дїяльности в часї війни. Підставою є культурно-просвітна праця, бо бороти ся як слїд за свої права й управляти собою може тільки свідомий народ.
- Отже — до працї, браття-Українцї!
- Учімо ся бути самі собою, пізнаваймо, що нам треба, й як вибє слушний час, вставаймо до боротьби за власну домівку, за
Вільну Україну!
„Союза визволення України“:
К.С.
Т. Шевченко. Кобзарь. Вип. 1. і 2. Кождий випуск бр. 1— в опр. 1·40
Проф. М. Грушевський. Як жив український народ. Коротка історія України. З малюнками і картою України —·50
Сїм пісень. Гостинець для українських вояків. З нотами —·20
Др. Б. Барвінський. Звідки пішло імя Україна. —·20
Красков. Що тепер дїєть ся в Росії. —·20
Др. М. Лозинський. Галичина в життю України —·60
Українські колядки. —·20
Холмщина. —·30
М. Возняк. Наша рідна мова. 3 портретами. —·10
Проф. І. Шишмаков. Роля України в болгарськім відродженню (Вплив Шевченка на болг. поетів передвизвольної доби) —·20
Проф. С. Томашівський. Церковний бік української справи —·30
О. Кириленко. Українцї в Америцї —·50
Др. І. Крипякевич. Українське військо. Короткий історичний нарис. 3 малюнками —·40
Др. Л. Цегельський. Русь-Україна і Московщина Росія —·80
Др. Осип Назарук. Слїдами Українських Сїчових Стрільцїв. З малюнками. Брошур. 3·50, в оправі 4·50
Prof. M. Hruschewskyj. Die ukrainische Frage in historischer Entwicklung (Укр. справа в історичнім розвитку). —·50
G. Cleinow. Das Problem der Ukraina. Українська проблєма. (Про умови самостійної української держави) —·20
Україна. Край і нарід. 40 образків з видами і типами України 2·—
H. Boczkowski. Ukrajina a ukrajinská otázka. (Україна й українське питаннє). По чеськи. З картою України 1·—
V. Choma-Dovski. Ukrajina i Ukrajinci (по хорватськи) 1·—
О. Скоропис-Йолтуховський. Значіннє самостійної України для европейської рівноваги —·20
Памяти Івана Франка. Опис життя, дїяльности й похорону. Зладив М. Возняк. 3 малюнками 1·—
Вол. Дорошенко. Українство в Росії. Найновійші часи. 3 численними портретами 1·—
На переломі. Календарь на pp. 1916 і 1917 і памяткова книжка. 3 численними портретами і малюнками 2·—
Б. Заклинський. Що треба знати кождому Українцеви. 3 малюнками і картою України. Вид. 3-є —·30
Іп. Бочковський. Фінляндія —·80
Др. Е. Левицький. Листи з Нїмеччини 1·—
„Союза визволення України“. Wien, VІІІ., Josefstädterstr. 79.
Нова цїкава книжка!
Купуйте великий ілюстрований
КАЛЄНДАРЬ
„Союза визволення України“
НА ПЕРЕЛОМІ
HA P. 1916 i 1917.
Є се правдива памяткова книжка для кождого щирого Українця на згадку сучасного великого часу, який становить переломову добу в життю нашого народу, нашої нації. В нїй знайде читач цїлий ряд цїкавих статей, котрі всесторонньо освітлюють українську справу, наше минуле й нашу теперішність. Ось короткий перегляд сих статей: Проф. Б. Лепкий, На новім порозї, Др. В. Сїмович, Шевченків заповіт, Др. Л. Цегельський, Про причини великої світової війни, Др. 3. Кузеля, Наше минуле (коротка історія України), Проф. Б. Лепкий, Кінець української волї, Др. Л. Цегельський, Самостійна Україна, йогож, Про назви „Русь“ і „Україна“, Проф. Ст. Рудницький, Україна (коротка ґеоґрафія), О. Кузик, Потреба самостійности України з економічного погляду. Проф. Б. Лепкий, Погляд на укр. лїтературу, Др. В. Сїмович, Короткий огляд укр. лїтератури, Др. В. Левицький, Українцї в Австрії, Др. М. Лозинський, Укр. представництво в Австрії, Вол. Темницький, Укр. Сїчові Стрільцї, йогож, Загальна Українська Рада, Ів. Чупрей, Сїчовий рух, Проф. І. Боберський, Сокільський рух, Др. І. Крипякевич, Коротка історія укр. війська, Вол. Дорошенко, Українство в Росії, М. Возняк, Наша мова, Проф, Гр. Микетей, Червоний Хрест, Вол. Темницький, Огляд світової війни і ин.
Поза тим в калєндарі поміщено багато поезій наших найвизначнїйших письменників, дібраних так, щоб доповнювали й поглиблювали зміст відповідних статей. Цїла книжка прикрашена численними портретами й образками.
Цїна калєндаря незвичайно дешева, всього 2 Кор.
Замовляти книжку треба на складї видань „Союза визволення України“:
Wien, VIII., Josefstädterstraße 79,
Жадайте почтовий чек ч. 107.090.
![]() |
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії.
|