Як жив український народ/Гетьманщину скасовано

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
XIV. Гетьманщину скасовано.

Де-далї все не кращало, а гіршало. У Москві зацарював цар Петро Первий. На Вкраїні був тодї гетьманом Іван Мазепа. Цар Петро поводив ся з україньским народом так, мов би ввесь той народ був єго кріпаком, невільником. Він порядкував козацким війском як своїм, раз-у-раз посилаючи єго в далекі тяжкі походи, силував козаків до важкої роботи; московскі начальники знущали ся з козаків, кривдили їх і утискали; московскі воєводи, московске війско тисли народ, кривдили єго, грабували. Так важко було жити Українї, що старий гетьман Мазепа не витерпів, почав відбивати ся від Москалїв, закликавши на поміч шведского короля Карла XII. Та Мазепа був з того значного козацтва, що панувати хотїло над народом, і народ не поміг гетьманови. Петро побив року 1709-го Мазепу й Карла і став мстити ся на Вкраїні за повстанє, мордуючи великими муками та караючи на смерть людий. Тепер уже цар Петро був пан на Українї, що хотїв, те й робив. Найбільше мордував тим, що забирав козаків на чужину на тяжку роботу, — копати канави (канали), робити фортецї (кріпости). Від тої тяжкої роботи, від хвороб, люди гинули тисячами і за п’ять років (з 1721 кінчаючи 1725) умерло так 20 тисячів козаків, а ті, що повернули ся — вернули ся ледві живі, усего збувшись. Найбільше впекла ся нашим робота на далекій холодній Московщинї, — копати Ладозький канал; і доси про цю канальску роботу де-не-де ще сьпівають сумні піснї, а словом канальский — лають ся. Стогнала нещасна Україна, та не було змоги оборонити ся. Наказний гетьман Павло Полуботко озвавсь був за волю, але цар Петро закинув єго до тюрми в Петербурзї, і там він і вмер року 1724-го. Москва скасувала вкраїньску волю.

Тільки ще трошечки було тодї волї в Запорозькій Сїчи. Хоч Петро Первий і зруйнував її під час війни з Мазепою, та запорожцї поки що таки держали ся. Аж ось на Москві зацарювала цариця Катерина Друга. Року 1775-го вона післала війско та й зрунувала Запорозьку Сїч, а останного кошовово отамана Петра Кальнишевского без нїякої провини, закинули на віки в тюрму. Так упала останна оборона волї україньского народу.

Усї вільні степи україньскі, усю землю народню, цариця Катерина пороздавала своїм генералам та панам, або й тим значним з козацкої старшини, які щиро стояли за московский уряд. Казацку старшину вона поробила панами, дворянами. Хлїборобів, робочих людий вона віддала тим панам-шляхтичам у неволю, завівши року 1783-го паньске кріпацке право на Вкраїні.

На правому боцї Дніпра Україна була ще під Польщею. Там після руїни козацтво зовсїм занепало. Пани-Поляки знущали ся з народу. Не видержавши, народ почав перемагати ся. Такі бунтівники звали ся гайдамаками, а ввесь бунт сей прозвано гайдамащиною. Гайдамаки збирали ся купами й нападали на панів. Поб’ють їх пани війском, — вони затихнуть, а згодом знов повстають, бо не було сили терпіти паньске знущанє. Року 1768-го запорожець Максим Залїзняк злучив ся з сотником Ґонтою, зібрав так багато гайдамаків, що почав замогати панів. Тодї цариця Катерина Друга прислала на поміч польским панам своє війско, і так гуртом побито гайдамаків. Кого піймано живим, тих страшно катовано: відрубувано руки, ноги, здирано з живих шкуру… Народ притих, причаїв ся.

Але польскі пани так допорядкували ся, що незабаром польска держава зовсїм знемогла ся, а три сусїдні держави: Прусия, Австрия та Росия подїлили Польщу проміж себе (1772-го та 1793-го року). Тодї Росия забрала собі правобічну Вкраїну, а Австрія — Галичину, а року 1775-го й Буковину, що була в той час під Волощиною.[1]

І стало ся так, що на нашій землї не було вільного народу: увесь народ став паньским кріпаком; не паньскими зостало ся тільки трохи з дрібного козацтва, та й тим була воля така, що недалеко від неволї сидить…

Тяжко боровсь україньский народ за волю та й доборовсь — до неволї…

  1. Ця україньска земля Буковина ще від першого татарского лихолїтя пішла від нас різно; від татар забрали її Волохи, а від Волохів — Австрия.