Як жив український народ/Пани з козаків

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Як жив український народ (1909
Лев Когут
Пани з козаків
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
XIII. Пани з козаків.

Оттак занапащав ся наш край. Та тільки-ж не сами сусїди були за те винні, — винне було й наше козацтво.

За Богдана Хмельницкого вигнано було з України все панство. Усї стали вільні, вся земля стала народним добром. Козацтво в сїй боротьбі вело перед, давало всьому лад, — козацтву й припало найбільше землї та всякого иншого добра. Козацтво було й освіченїще за поспільство (мужиків). Через те козацтво незабаром убило ся в велику силу. Єму хотїло ся багатчати ще більше. Багацтво давала земля, то значне, старше козацтво й почало захоплювати ще не займані, а часом уже й займані землї. З поспільством, з мужиками, почало значне козацтво поводити ся з горда. Мужики сільскі й міщане і вбогі козаки почали на значне козацтво гнївати ся, почали ся проміж ними та значним козацтвом сварки.

Московский уряд з тих сварок радїв. Поки держав ся на Вкраїнї свій лад, свій громадский присуд; поки гетьмана, полковників і всю старшину вибирало козацтво та народ; поки козацтво було великою війсковою силою, — доти ще не можна було повернути народ україньский у паньску неволю. Треба так зробити, щоб нї козацтво, нї полковники, нї гетьман не мали сили, а вже сам простий робочий народ нїчого не вдїє. Хитро-лукаво почали московскі пани сварити проміж себе козацтво та козацку старшину; а побачивши, що поспільство ремствує на значних козаків, почали ті пани й мужиків та міщан підбурювати проти них. Московский уряд так удавав, мов би він заступаєть ся за народ робочий, а народ і доймав віри, не знаючи яке лихо дожидає людий… Ворожнеча проміж козацтвом найбільше значним, та проміж поспільством (селянами хлїборобами й міщанами) все більшала та дужчала.

Московскі пани помічали гірших людий серед значного козацтва; вони їх приваблювали до себе тим, що цар дарував таким людям великі землї на Вкраїнї. Доскочить такої землї який ненажера, та й починає на нїй порядкувати, а як на тій землї вже сидїли хлїбороби й робили, то він уже вимагав від них усяких відбутків на землю, бо „вона, — каже, моя, — менї її подаровано“. Народ на таке нїяк не хотїв пристати. Він думав, що вся земля на Вкраїнї була народня і нїхто не мав права дарувати її. Мужики часом тїкали на вільні землї, часом сварили ся, бунтовали ся. Та вже тут московскі пани оступали ся не за мужиків, а за того багача — полковника чи сотника, свого приятеля, та й примушували живосилом мужиків короти ся такому новому панови.

Де-далї таких пановитих людей ставало серед козацтва все більше та більше. Дедалї значне козацтво все дужче та дужче вбивало ся в силу, топчучи собі під ноги народ. А народ, побачивши, що замість старих панів, має нових, почав і проти цих ворогувати, почав кривим оком ворожим поглядати на все козацтво. Через те, як котрий гетьман оступав ся за вкраїньску волю, за гетьманщину, то народ не запомогав єму. Та треба і те сказати, що дедалї, то серед значного козацтва все менше та менше було таких, що стояли за народню волю, а білше таких, що гризли ся з народом і проміж себе за маєтки, землї та за всяке инше багатство. Бачивши те, простий народ думав собі, що вже від цих козацьких панів не буде єму добра, а мав таку надїю, що цар з Москви дасть добрий, лад, визволить людей.