Як жив український народ/Суперечки з Московщиною

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Як жив український народ (1909
Лев Когут
Суперечки з Московщиною
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
III. Суперечки з Московщиною.

Тодї-ж почала ся суперечка й з москалями (русскими, великоросами, кацапами).

На північ від України жили зовсїм чужі нам народцї: Мері та Весь. Вони були фіньскої породи, фіньскою мовою й говорили і жили своїм звичаєм. З давна вже білороси й наші люде заходили в ті землї і там селили ся. Де далї таких виходцїв ставало там усе більше та більше. Народцї ті фіньскі були неосвічені, нїякого міцного ладу в них не було, і люде то були тихі, не войовиті. Через те оті зайди де далї все дужче над ними гору брали. Уже наші князї почали там і городи (= міста) свої будувати. Живучи наші люде в купі з Мері та Вессю, поперемішували ся з ними. Фіни вихрестились на християньску віру, наші почали женити ся з фінками, а фіни з нашими дївчатами; одні в других переймали звичаї; мову свою фіни забували, а знов і наші люде багато дечого переймали від їх мови. З обох тих мов і витворила ся нова мова, зовсїм окрема від нашої, — московска. Ми говорили по старому, по вкраїньскому, а вони вже по новому, по московскому. Було вже два народи, ріжні обличам, мовою, звичаями, одежою. Тільки-ж тодї ще і ми, і вони звали ся однаково — Русь.

Було вже там, на піночи, й князївство Суздальске та Володимирске; князї там були з нашого роду. Один з сих князїв, Юрій, побудував там город Москву. Тільки-ж усе се була одна наша держава, і князї суздальско-володимирскі мусїли корити ся київскому великому князеви. А се їм було не до вподоби.

Один з сих князїв — Андрій Боголюбский збудував собі нову столицю, город Володимир на річцї Клязмі і вбив ся в силу. Київского великого князя він не слухав, а хотїв сам бути великим князем, та не в Київі, а в Володимирі; хотїв щоб усею землею порядкувала не київска Русь (Україна), а московско-суздальско-володимирска (Московщина). От він і надумав зруйнувати Київ, щоб єго не було, а вся сила й краса щоб були в московскім Володимирі. Року 1169. він покликав на поміч Половцїв та напав на Київ, узяв єго боєм, спалив і зруйнував увесь. Андрієві суздальцї-москалї, хоч самі й християне, любісїнько палили церкви й монастирі. Грабили й везли з собою все людске добро. А людей і старих, і малих — усїх вирізували. Київ після того хоч знову почав будувати ся й заселяти ся, та з того часу так занепав, що нїколи вже не доходив до такої сили й розцвіту, як поперед.

На деякий час зросло тодї в гору князівство Галицке, або Червона Русь. Се був удїл нашої держави; але року 1198. закнязював там волиньский князь Роман, і сей князь зріс в таку силу, що підгорнув під свою руку й знеможену Київску землю. За сим розумним та смілим князем може-б ми й визволили ся з біди, та року 1205. він поляг у бою з Поляками.

Була наша Україна богата і на землю й на всячину. Ставало й собі, було що й продавати иншим народам. Заводили ся школи, по трохи ширилась просьвіта. Навчали ся наші люде всякого ремесла й умілости: будували гарні будинки, малювали добре малюнки, всякі инші гарні річи вміли виробляти. Народ був тямущий до всего, тільки не міг собі дати ради з князями. А ті князї думали не про добро людске, а про добро своє, про свою кишеню. Жадаючи собі все більшої та більшої сили й богатства, руйнували князї рідну землю, віча й громади утискали, відбирали в них волю: робочих людей гнїтили та накладали на них великі податки. Коли часом трафляв ся який путящий князь, то не міг сам спинити всїх. А московскі князї, такі, як Андрій Боголюбский, ще додавали лиха. І довели князї рідну землю до великої біди, до занепаду, зробили з неї руїну, народ знесилили так, що не міг уже він обороняти ся від хижих ворогів-чужинцїв.