20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Амвросій Метлинський/Навіщення з могили

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
(Із Еленшлегера).

Пан посватався і взяв дівчину.
І прижив він з нею три дитини.

І три роки вона панувала
На четвертий її поховали.

Пан поплакав по своїй коханці,
Далі й оженився на панянці.

Нехорошу вибрав він панянку:
Малі дітки плакали що-ранку.

Вона од них чолом не приймала.
Сиріток ногою відпихала.

Як плакали вони питки, їстки;
Говорила: пропадіть ви, дітки!

Взяла у них подушку біленьку,
Положила соломку гниленьку.

Взяла вона свічку із кімнатки,
Лягли дітки в темній хаті спатки.

Лякалися, плакали, не спали.
Слізоньками неньку викликали.

Чує ненька, дітки жалібненько
Плачуть, кличуть: де ти, де ти, ненько?

І до Бога душечка летіла:
„Пусти, Боже, до діток з могили!“

— „Лети, мати! тільки не барися:
Кукурікне, — в могилу вернися.“

Зозуленька пізно прилітає,
Кватирочку в пана одсуває.

Входить мати до діток в кімнатку:
„Чого лягли на соломці спатки?“

— Забрала в нас подушечки пані! —
„Чом свічечка не горить в ліхтарні?“

— Взяла пані й свічечку з ліхтарні.
Мамо, мамо! нас не любить пані!

Мамо, мамо! дай нам їстки, питки!
Не кидай нас, бо ми твої дітки! —

Вона тихо ключі в сонних брала.
Сорочечки з скрині повиймала.

Діточки нагодувала, вмила
І в біленькі сорочки оділа.

Далі сонним ключі оддавала,
Сумна, страшна до їх промовляла:

„Зоставила я засіки повні;
За що-ж мої діточки голодні?

Я придбала пряжі повні скрині:
За що-ж діткам спати на гнилині?

У коморах воскові кружала;
Чи то й лою на свічку не стало?

Як кликнуть що раз мене небогу
Мої дітки, — підемо в дорогу,

На суд вкупі підемо до Бога. —
Ви, дітки мої, і я, небога.

Як заплачуть діточки голодні,
Ляжете ви на столі холодні.

Як без світла ніч дітки злякає,
На труні в вас свічка запалає.

Як заплачуть вони на гнилині,
Спатимете в гнилій домовині.“

Як сказала, — і пропала. Мова-ж ізлякала
Панею і пана;

Вони дітки голубили, годували, мили
Що-дня, пізно й рано.[1]

  1. Текст звірено з першим виданням: „Думки и пѣсни та шче де-шчо Амвросія Могилы“ (Харьковъ, 1839); вірші „Сирітка (пізніша редакція) — з текстом вид. „Южный Русскій Зборникъ“ 1818; „Рідна мова“ — з вид. Бецького „Молодикъ на 1843 годъ“.