20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Левко Боровиковський/Чорноморець

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

 То не сірий туман
 З Чорномор'я підняв —
Піднімаються гуси то сірії;
 То не хмару снігів
 Буйний вітер навів —
Піднімаються лебеді білії.
 Кричать гуси: ґел, ґел…
 А за ними орел
Іспускається з хмари високої:
 „Не тікайте вгорі,
 Гуси сірі мої!
Підождіте орла, мої любії!
 Я не бити лечу,
 Розпитати хочу:
Чи не бачили ясного сокола?
 Чи не стрітили ви
 Богатирь-голови
З Чорноморії доброго молодця?“
 Коло моря убит
 Чорноморець лежить;
Його ручки лежать на три штученьки,
 Його ніжки на згляд
 Край дороги лежать;
Крізь реберця — трава пробивається.
 Серед степу того
 Ніхто к тілу його

Із живої душі не ласкається;
 Тільки ластівки три,
 З-під сідої гори,
Пригортаються: першая ластівка —
 Мати рідна рида;
 А другая — сестра;
Третя ластівка — жінка покійного.
 Де матуся рида,
 Там кровава ріка
Протікає до моря глибокого;
 Де рідненька сестра,
 То вже річка пройшла
І просохла, не влившися до́ моря;
 А де жінка була —
 І росиці нема
І зав'яла трава край покійного.