20-40-ві роки в українській літературі (1922)/Петро Гулак-Артемовський/До Пархома — I

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
I.

 Aequam memento rebus in arduis
 Servare mentem: non secus in bonis;
 Ab insolenti temperatam
 Laetitia, morituri Delli , etc.
 Lib. II, od. 3.

Пархоме! в щасті не брикай!
В нудьзі притьмом не лізь до неба.
Людей питай — свій розум май;
Як не мудруй, а вмерти треба!

Чи каратаєш вік в журбі,
Чи то за поставцем горілки
В шинку нарізують тобі
Цимбали, кобзи і сопілки;

Чи п'яний під тино́м хропеш,
Чи до госпо́ди лізеш рачки
І жінку макогоном б'єш,
Чи сам товчешся навкулачки;

Ори і засівай лани,
Коси широкі перелоги,
І грошики за баштани
Лупи, — та все одкинеш ноги.

Покинеш все: стіжки й скирти,
Всі ласощі: паслін, цибулю;
Загарба инший все, а ти
Ззіси за гірку працю дулю…

Чи соцьким батько твій в селі,
Чи сам на панщині працює,
А смерть зрівняє всіх в землі:
Ні з ким скажена не жартує…

Чи чіт, чи лишка?“ загука;
Ти крикнеш: чіт!… „Ба брешеш, сину!“
Озветься паплюга з кутка,
Та й вцупить з печі в домовину…

4 XI 1827 р.

  1. Ці два вірші Гулака-Артемовського є переробка відомих од римського поета Горація (65—8 р. до Р. Х.); початок з них автор умістив як motto до своїх творів. Переклад цих motto — у відповідних рядках українського тексту М. Зерова.