… „Отче наш, електричної системи віку, да буде твоя непохитна воля там — на землі, як тут — в заводі“. (Див. мою поему вид. Всеукрліткома, 1921 рік).
… У вальківничнім цеху кипіло штавбування нагартованих шматків. По підлозі вогняні гадюки плазували з дріб'язким сміхом. (Ви знаєте Нью-Йорк? Ви знаєте Каповський завод?).
… Попутчик… так…
Юрко відпочивав, Остап стояв біля роспаленої печі. В руках важка крицева жердина… Крізь щілини проточувались огняні язики, бурхотала біла курява нагартованого кубла. Стогнала — на зовнішнє повітря.
Остапові м'язи залізні, спругові. Він крикнув:
— Е—ех!
Стукнув (енергійно) по землі жердиною і ще:
— Подавай! Подавай!
Підкотилась одноколеска до печі, щільно притулилась, як дитина до материної спідниці. Остап з силою одкинув дверчата і зашилив у пащу жердину.
І була біла курява, а в ній казковий велитень — Остап. Він боровся з огнем і знову крикнув:
— Держи.
Раптом полилась біла маса, і бухнувся нагартований опецьок.
— Гата!
… Попутчик… так…
Юрко дивився на це не вперше.
Нудить під серцем — так завше.
Довгі дні цілого року, тиха лютість, спругова Остапова сила. Підійшов.
— Закуримо?
— Давайте!
Помовчали. Говорив Остап:
