Пам'ять про смерть

Матеріал з Вікіджерел

Пам’ять про смерть

Пам’ятай послідняя своя

Дорогі християни, брати і сестри!

Пам’ять про смерть заключається в добрій підготовці, ця підготовка не є якесь пасивне, бездіяльне очікування своєї кончини, а мобілізація всіх сил, до останнього найбільшого рішаючого бою з ворогами вічного спасення.

Щоби в тій боротьбі вийти переможцем і достойно зустріти ту хвилину, від якої залежить вічність, необхідна пам’ять про смерть, тобто, своєчасна відповідна підготовка.

Те, що кожний повинен вмерти, знають всі люди, про ту кончину нагадує все, що в світі, майже кожного дня чути про те, як смерть збирає своє жниво, про смерть нагадує нам і сама природа, як от захід сонця, пожовкле листя, зів’лі квіти чи прихід зими.

Та, напевно, найбільше говорять нам про неминучість смерті всякі недуги, болі і рани, коли нас сили залишають, коли рожеві мрії згасають, коли квіти надії в’януть.

І ось для мене, нещасного грішника, така пора настала, коли треба серйозно подумати про свій відхід із цього світу, бо вже той вечір надходить, бо вже та зима наступає.

Правда, в моєму житті вже немає таких хвилин, що приходилося явно дивитися смерті в вічі, та в молодих літах, якось не модно будувати собі гробницю, які б там причини не були, та зараз назріли всі обставини, що виразно кажуть мені збиратися в дорогу вічності.

Серед всих необхідних заходів підготовки до смерті, вважаю не зайвим сказати це коротеньке прощання, яке просив би прочитати моїм парафіянам, і всій похоронній громаді (якщо б мене звичайно хоронили в нормальній обстановці).

Дорогі мої у Христі брати і сестри!

Друзі милі, всі що мене знають і не знають, шанують і ненавидять. Дуже мало часу мені залишилося бути тут з вами, заким мій труп буде віддано землі, дозвольте мені ще востаннє, ще хоч раз промовити до вас, сказати вам, що моя християнська любов до вас ніколи не вмре, не загине, та любов, яку Ісус, ще в юнім серці запалив, яка мене усе життя водила, хоч я не зумів всих тих мрій і надій здійснити, але можу з чистою совістю при всих заявити, що правду я не зрадив.

Тому навіть у ці хвилини розлуки мене не покидає те щастя віри і любові. З тим вистражданим за все життя щастям я відходжу від вас на суд Божий, праведний.

Однак тепер в вічності ніколи не може бути байдужа мені ваша доля, доля Церкви, моєї любої матері Вітчизни.

Бо така природа тої вічної Божої любові, яка і в агонії смертних мук Христа Спасителя передала нам в опіку заступницю Пресвяту Богородицю.

В останні хвилини тої лютої хресної смерті не переставав Спаситель, конаючи, турбуватися за нас, за долю Світу, даючи приклад для наслідування. Тому, дорогі мої, я б ніякого кращого пам’ятника не бажав для себе, щоб тільки ви зуміли проявом Духа Святого, щоб та любов ніколи не згасала в ваших добрих християнських серцях, така моя невгамована тривога за вас, мої дорогі, за майбутнє, зумовлена не тільки моїм душпастерським обов’язком, а перш за все тим, що моя дорога зв’язана нерозривно з вашою долею, ваше життя було моїм життям з всіма його прикрощами і болями.

Однак, оглядаючись, на пройдений шлях, на все пережите, можу сказати, що мені і поталанило, я осягнув свою ідейну мету, ставши священиком. Не можу вам тут розказати, що то значить бути справжнім душ пастирем, яка то не легка дорога до тої мети.

Але ласка Божа, якій я завжди старався співділати, допомагала мені в цьому.

Поміч небесної заступниці Пресвятої Діви Марії і мого небесного покровителя Григорія Богослова я завжди чув над собою.

Завдяки тим ласкам безмірної Божої любові я грішний і недостойний, зумів всеціло посвятити себе Господу Богу і Його святій Церкві.

Бо без повної віддачі і посвяти, неможливо виконати душпастирський обов’язок. Хоч в міру сил і можливостей, я старався свій високий обов’язок сповняти, але, тепер, коли кінчається мій земний шлях, то й охоплює мене жах, чи подвигом добрим я подвизався, чи віру, як слід зберіг, чи справу довершив.

Тому, мої рідні, близькі, дорогі, прошу вас не забудьте мене грішного, а мені, якщо буде позволено, то і вам, в потойбічному світі просити, щоби Отець небесний післав вам більше достойних, самовідданих борців, за ідеали святої віри, щоб краще вчили і вели вас дорогою правди і доповнили все те, що я ще не закінчив, що вам не завенив.

Відходжу від вас, мої духовні діти, бо такий присуд Божої Волі, прощаючись з вами, поручаю всіх вас Пресвятій Богородиці, її материнській опіці, щоб під її святої Покрови ви всі були по-справжньому щасливі, і в цьому, і вічному житті зі всіма святими. Амінь.

Тепер хочу за прийнятим звичаєм, подякувати своїм всім парафіянам, братам і сестрицям, за все добро, що ви мені вчинили.

Дякую всім моїм бувшим парафіянам і односельчанам, що прийшли відпровадити мене в ту останню дорогу вічності зі мною розпрощатися…

Дякую всім вам та так цінну увагу до недостойного. Хай Господь Бог нагородить всіх вас своїми ласками і благословенням…

Прощаючись з усіма вами, кого тут особисто і не можу назвати, бажаю вам всякого добра, добра святого, яким Господь Бог нагородив своїх людей, на яке має право кожна людина. Бажаю всім щасливих багато літ, на цім світі прожити в любові Бога і ближніх.

В кінці просив би мене згадати раба Божого Григорія словами щирої молитви, щоби милостивий Господь наш Ісус Христос простив мої прогрішення вільні і невільні і упокоїв душу мою, там, де спочивають всі ті, що Бога, правду, рідний край всім серцем любили, що для них все життя посвятили і вмерли з вірою в воскресіння мертвих і життя будучого віку. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Капелян братства ОУН-УПА Петришин Григорій Прокопович