Постанова апеляційного суду м. Києва у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932–1933 роках
| Постанова апеляційного суду м. Києва у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932–1933 роках |
|
|
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ13 січня 2010 року
м. Київ
справа № 1-33/2010
Суддя судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва Скавронік В. М., при секретареві Бондаренко М. С., за участю прокурора відділу прокуратури міста Києва Доценко О. М. здійснив попередній розгляд кримінальної справи № 1-33/2010, порушеної Службою безпеки України за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, відносно
— Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича, 21 грудня 1879 року народження, уродженця м. Горі, грузина, з 1903 року члена партії більшовиків, з квітня 1922 року — Секретаря ЦК ВКП(б);
— Молотова (Скрябіна) В'ячеслава Михайловича, 9 березня /25 лютого/ 1890 року народження, уродженця м. Нолінська В'ятської губернії (тепер м. Совєтськ Кіровської області Росії), росіянина, з 1906 року члена партії більшовиків, у період з грудня 1930 року до травня 1941 року — Голови Ради народних комісарів СРСР і Ради праці і оборони;
— Кагановича Лазаря Мойсейовича, 22 листопада 1893 року народження, уродженця с. Кабани (нині смт. Поліське Київської області), єврея, члена партії більшовиків з 1911 року, який з 1921 року працював в апараті ЦК РКП(б), у 1924—1925 роках — Секретарем ЦК ВКП(б), у 1925—1928 роках — Генеральним секретарем ЦК КП(б)У, у період 1928—1930 років — на керівних посадах у ВЦСПС, Секретарем ЦК ВКП(б), з 1930 року — першим секретарем Московського міськкому та обкому партії, завідуючим сільськогосподарським та транспортним відділами ЦК ВКП(б), а з 1937 року — заступником Голови РНК СРСР, виключеного із лав КПРС у 1961 році за участь у масових репресіях;
— Постишева Павла Петровича, 18 вересня 1887 року народження, уродженця м. Іваново-Вознесенська, росіянина, з 1904 року члена партії більшовиків, у період з 1930 року до 1933 року — Секретаря ЦК ВКП(б), з 29 січня 1933 року до 17 березня 1937 року — другого секретаря ЦК КП(б)У та першого секретаря Харківського обкому КП(б)У;
— Косіора Станіслава Вікентійовича, 18 листопада 1889 року народження, уродженця м. Венгрув Венгрувського повіту Сєдлецької губернії (тепер Варшавське воєводство Республіки Польщі), поляка, з липня 1907 року члена партії більшовиків, у період з 14 липня 1928 року до грудня 1937 року — Генерального секретаря ЦК КП(б)У, репресованого у 1938 році, розстріляного 26 лютого 1939 року, реабілітованого у 1956 році;
— Чубаря Власа Яковича, 22 /10/ лютого 1891 року народження, уродженця с. Федорівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії, українця, з липня 1907 року члена партії більшовиків, у період з липня 1923 року до квітня 1934 року — Голови Ради народних комісарів УСРР;
— Хатаєвича Менделя Марковича, 22 березня 1893 року народження, уродженця м. Гомеля, єврея, з липня 1913 року члена партії більшовиків, у період з жовтня 1932 року до січня 1933 року — другого секретаря ЦК КП(б)У, з 29 січня 1933 року — першого секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У.
22 травня 2009 року Начальником 1 відділу 1 Управління Головного слідчого управління Служби безпеки України, підполковником юстиції Удовиченком В. М. порушено кримінальну справу, слідчий № 475, за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках — за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України.
т. 1, а. с. 1-3
25 грудня 2009 року, в ході розслідування даної кримінальної справи Головним слідчим управлінням Служби безпеки України, під керуванням генерал-майора юстиції Вовка В. В., порушено кримінальну справу щодо Сталіна (Джугашвілі) Й. В., Молотова (Скрябіна) В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубаря В. Я. і Хатаєвича М. М. за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України.
т. 1, а. с. 22-26
За результатами досудового слідства 29 грудня 2009 року винесено постанову про направлення кримінальної справи до Апеляційного суду міста Києва для розгляду згідно з чинним законодавством, яку 31 грудня 2009 року погоджено із Заступником Генерального прокурора України, Державним радником юстиції 2 класу Голомшою М. Я.
т. 330, а. с. 258—289
Згідно з Листом Заступника Голови Служби безпеки України, генерал-лейтенанта юстиції Герасименка М. М. кримінальна справа 31 грудня 2009 року надійшла на розгляд Апеляційного суду міста Києва і в цей же день у порядку черговості передана у провадження судді судової палати у кримінальних справах Скавроніку В. М. т. 330, а. с. 290
Досудовим слідством встановлено, що керівництво більшовицького тоталітарного режиму — Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович — Генеральний секретар Центрального комітету Всесоюзної комуністичної партії більшовиків /ЦК ВКП(б)/, Молотов (Скрябін) В'ячеслав Михайлович — член ЦК ВКП(б), Голова Ради народних комісарів (далі — РНК) Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), Каганович Лазар Мойсейович — Секретар ЦК ВКП(б), Постишев Павло Петрович — Секретар ЦК ВКП(б), другий секретар ЦК КП(б)У, перший секретар Харківського обкому КП(б)У, Косіор Станіслав Вікентійович — член ЦК ВКП(б), Генеральний секретар ЦК Комуністичної партії більшовиків України /КП(б)У/, Чубар Влас Якович — член ЦК ВКП(б), член Політбюро ЦК КП(б)У, Голова Ради народних комісарів (далі — РНК) Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), Хатаєвич Мендель Маркович — член ЦК ВКП(б), другий секретар ЦК КП(б)У, в 1932—1933 роках на території УСРР вчинили геноцид частини української національної групи.
За даними, викладеними в постанові від 29 грудня 2009 року про направлення кримінальної справи до суду, злочин вчинено за наступних обставин.
Після повалення Української Народної Республіки в листопаді 1920 року більшовицький режим розпочав на її території активні дії щодо недопущення відновлення незалежної української держави шляхом жорстокої репресивної політики, спрямованої на встановлення комуністичного ладу і придушення будь-яких партій і рухів, які відстоювали ідею української самостійності.
З цією метою Сталін Й. В. разом з вищевказаними особами розпочали суцільну насильницьку колективізацію сільського господарства та депортацію українських селянських родин, незаконну конфіскацію їх майна, репресії і фізичне знищення українців.
Все це зруйнувало традиційні форми сільськогосподарського виробництва і позбавило українських селян необхідних для нормальної життєдіяльності запасів зерна, що викликало в 1928—1929 роках голод серед українського населення, після чого розпочалися масові антирадянські повстання на території УСРР, які з особливою жорстокістю подавлялися каральними заходами.
Здійснюючи свої злочинні наміри, Сталін Й. В., Молотов В. В., Каганович Л. М., Постишев П. П., Косіор С. В., Чубар В. Я. і Хатаєвич М. М. застосовували на території України у мирний час репресивний апарат комуністичного тоталітарного режиму, прийняли рішення і штучно створили умови для винищення голодом частини української нації.
Для вчинення геноциду Сталін Й. В. разом із вказаними особами розробили план створення штучного голоду в УСРР.
15 січня 1932 року Косіор С. В., діючи за вказівкою Сталіна Й. В. і незважаючи на голод в українських селах, організував прийняття постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Питання хлібозаготівлі», відповідно до якої посилювався контроль за діяльністю керівництва регіонів під час вилучення хліба.
1 лютого 1932 року, продовжуючи злочинні дії направлені на геноцид української національної групи, Косіор С. В. і Чубар В. Я. підписали та надіслали для виконання обкомам, міськпарткомам і райпарткомам директиву «Про насіння», згідно з якою колгоспам України відмовлялося в наданні насіннєвої допомоги.
17 березня 1932 року Косіор С. В. організував прийняття постанови «Про насіннєві фонди», якою були посилені репресії в Україні та задіяні так звані «активісти» з числа селян.
29 березня 1932 року Косіор С. В. організував прийняття Політбюро ЦК КП(б)У постанови «Про Полісся», на підставі якої були застосовані жорсткі репресії до селян в УСРР та здійснено депортацію з районів Полісся 5000 сімей у спеціально створені поселення для розробки кар'єрів каміння та глини. Крім того, ним погоджено з ЦК ВКП(б) питання про депортацію за межі України ще 5000 сімей.
Здійснюючи свої злочинні наміри, Сталін Й. В., Молотов В. М., Каганович Л. М. Постишев П. П., Косіор В. Я., Чубар С. В. і Хатаєвич М. М., починаючи з весни 1932 року додатково запровадили в дію ряд постанов та підзаконних актів, якими посилили створення умов, розрахованих на фізичне винищення голодом частини української національної групи.
Під час вчинення геноциду постраждали також представники інших національностей.
Для реалізації вказаних злочинних намірів Сталіним Й. В. було делеговано уповноважену комісію з ВКП(б) під керівництвом Молотова В. М., який разом із Кагановичем Л. М. за участю Косіора С. В. і Чубаря В. Я. 6 липня 1932 року організував прийняття на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У в м. Харкові постанови «Про план хлібозаготівлі» та ухвалення ΙΙΙ Всеукраїнською партконференцією для УСРР плану хлібозаготівлі в кількості 356 млн. пудів, що значно перевищував реальні можливості українських селян.
Продовжуючи свої протиправні дії, Каганович Л. М. і Молотов В. М. підписали 25 липня 1932 року і надіслали ЦК КП(б)У і РНК УСРР цілком таємну телеграму про посилення вилучення хліба, заборону торгівлі та проведення жорстких репресій щодо голодуючих селян.
Надалі, з метою виконання своїх злочинних намірів Сталін Й. В. і Каганович Л. М. організували прийняття 7 серпня 1932 року Центральним виконавчим комітетом (ЦВК) і РНК СРСР постанови «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності», якою запровадили розстріли, конфіскацію майна і заборонили застосування амністії.
В подальшому, 16 вересня 1932 року, Сталіним Й. В. затверджено і направлено для виконання Верховному Суду СРСР, Прокуратурі, Державному політичному управлінню (ДПУ) УСРР, іншим репресивним органам таємну інструкцію, якою визначався порядок покарання «куркулів» та інших «соціально ворожих елементів» із застосуванням вищої міри покарання — розстрілу, а в окремих випадках — десятирічного ув'язнення в п'ятнадцятиденний строк з дня їх виявлення.
Постанову від 7 серпня 1932 року та таємну інструкцію щодо її застосування Сталін Й. В., Молотов В. В., Каганович Л. М., Постишев П. П., Косіор С. В., Чубар В. Я. і Хатаєвич М. М. використали для створення умов, розрахованих на фізичне знищення частини українських селян.
2 серпня 1932 року, незважаючи на голод в УСРР, Молотов В. М. підписав та направив на виконання органів центральної влади в Україні постанову РНК СРСР № 1200 «Про збирання врожаю і плану хлібоздачі на серпень 1932 р.», якою для України на серпень місяць був встановлений завищений на 100,0 млн. пудів план здачі хліба.
Крім того, 9 серпня 1932 року Косіор С. В. підписав постанову Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи боротьби зі спекуляцією хлібом», якою репресивні органи ДПУ і органи міліції були зобов'язані забезпечити повне усунення з ринку продавців зерна і борошна та застосування репресій (арешти, конфіскації).
Продовжуючи злочинні дії, Каганович Л. М. 20 серпня 1932 року, підписав і направив до ЦК КП(б)У та РНК УСРР телеграму «Про незадовільні темпи хлібозаготівлі», в якій вимагав вжити заходи щодо суворого покарання винних осіб.
Усвідомлюючи трагічні наслідки вивезення зерна та інших продуктів харчування під час масового голоду в УСРР, Постишев П. П. надіслав 18 вересня 1932 року ЦК КП(б)У телеграму з вимогою повного виконання експортного плану четвертого кварталу 1932 року.
Під час виконання своїх злочинних намірів, незважаючи на голод в Україні та повну відсутність насіннєвих фондів, Сталін Й. В. і Молотов В.М спільно підписали 23 вересня 1932 року та надіслали ЦК КП(б)У телеграму про відмову в наданні Україні насіннєвої позики.
Реалізуючи спільний злочинний намір вказаних осіб на вчинення геноциду, Хатаєвич М. М. надіслав всім обкомам, міськпарткомам та райпарткомам КП(б)У директивний лист від 23 жовтня 1932 року за своїм підписом з вказівками прийняти особливо рішучі заходи для вилучення в селян хліба.
25 жовтня 1932 року під керівництвом Косіора С. В. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову «Про необхідність подолання відставання України у виконанні плану хлібозаготівлі», якою в десять разів було підвищено темпи виконання річного плану.
30 жовтня 1932 року Молотов В. М. організував засідання Політбюро ЦК КП(б)У, на якому була прийнята постанова «Про заходи щодо посилення хлібозаготівлі», якою органи влади на місцях були зобов'язані не допускати торгівлю хлібом, промисловими товарами в Україні та посилити судові репресії.
5 листопада 1932 року Косіором С. В. організовано прийняття Політбюро ЦК КП(б)У постанови «Про посилення участі органів юстиції в проведенні хлібозаготівлі», яка була направлена на активізацію діяльності органів юстиції і прокуратури у вилученні зерна.
9 листопада 1932 року Народний комісаріат юстиції УСРР розіслав Інструкцію «Про активізацію роботи органів юстиції в боротьбі за хліб», в якій визначив максимальний термін розслідування справ у триденний строк.
6 листопада 1932 року Косіор С. В. підписав телеграму обкомам, якою була встановлена товарна блокада у більшості регіонах України.
11 листопада 1932 за підписами Косіора С. В. і Чубаря В. Я. до обкомів КП(б)У надіслано витяг з протоколу № 90 засідання Політбюро ЦК КП(б)У, постанову та Інструкцію РНК УСРР «Про організацію хлібозаготівлі в одноосібному секторі», згідно з якою були посилені репресії відносно селян, які позбавлялись земельних наділів, садибної землі, здійснювалась їх депортація за межі районів, областей та повне вилучення в них продуктів харчування.
Цією ж постановою було прийнято рішення про застосування так званих «чорних дощок», а саме:
а/ негайне припинення підвезення товарів, повне припинення кооперативної і державної торгівлі на місці та вивезення із відповідних кооперативних крамниць всіх наявних товарів;
б/ повна заборона колгоспної торгівлі як для колгоспів, колгоспників, так і для одноосібників;
в/ припинення всілякого кредитування, дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов'язань;
г/ перевірка та очистка колгоспів з виявленням контрреволюційних елементів — організаторів зриву хлібозаготівлі…";
Відносно українських селян застосовувались натуральні штрафи у виді встановлення додаткових завдань з м'ясозаготівлі в розмірі п'ятнадцятимісячної норми здачі м'яса і річної норми здачі картоплі, а також посилені репресії.
Крім цього, 18 листопада 1932 року Чубар В. Я. і Хатаєвич М. М. підписали і направили на місця постанову Політбюро ЦК КП(б)У «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп», використовуючи яку Косіор С. В. розробив спеціальний оперативний план і задіяв війська і спеціальні загони для знищення українських селян, які чинили опір більшовицькій владі.
27 листопада 1932 року Косіор С. В. підписав і направив на місця для виконання постанову Політбюро ЦК КП(б)У «Про вжиття репресивних заходів до колгоспів, що саботують хлібозаготівлі», згідно з якою було організовано проведення судових процесів щодо членів партії, які сприяли українським селянам під час здійснення відносно них геноциду.
1 грудня 1932 року, продовжуючи свою злочинну діяльність, Косіор С. В. підписав та направив на адресу обкомів партії директиву ЦК ВКП(б), в якій вимагав до 15 січня 1933 року вивезти хліб з сільської місцевості.
1 і 3 грудня 1932 року Чубар В. Я. організував прийняття постанов РНК УСРР «Про заборону торгівлі картоплею в районах, що злісно не виконують зобов'язання по контрактації і перевірку наявних фондів картоплі в колгоспах» та «Про заборону торгівлі м'ясом і худобою», внаслідок чого була вилучена картопля, як один з основних продуктів харчування, і встановлена заборона на торгівлю м'ясом в Чернігівській, Київській, Вінницькій областях, що фактично призвело до вбивства частини українських селян голодом.
Після узгодження зі Сталіним Й. В. Молотовим В. М. і Чубарем В. Я. питання про застосування смертної кари в період вилучення хліба, Косіор С. В., з метою реалізації вказаних спільних злочинних намірів, організував прийняття 5 грудня 1932 року постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи з ліквідації саботажу хлібозаготівлі», згідно з якою в областях були створені так звані «трійки» — комісії у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного відділу ДПУ та обласного прокурора, які без судового розгляду справ застосовували до селян репресії та приймали рішення щодо їх розстрілів.
Згідно з довідкою РНК УСРР від 2 грудня 1932 року на «чорну дошку», крім колгоспів, занесені сільради, села, окремі одноосібники, а також райони, як адміністративні одиниці. Зокрема, у Вінницькій області — 8 районів, 44 колгоспи, 42 села одноосібників; в Чернігівській області — 13 колгоспів, 38 сіл, 1646 одноосібників; у Донецькій області — 12 колгоспів, 6 сіл, 2 сільради, 25 одноосібників; в Дніпропетровській області — 228 колгоспів у 44 районах; в Київській області — 51 колгосп в 48 селах та 19 районах; у Харківській області — 23 колгоспи в 16 селах та 9 районах; в Одеській області — 12 колгоспів в 9 районах.
13 грудня 1932 року Косіор С. В. підписав і надіслав директиву ЦК КП(б)У «Про вжиття заходів проти куркульських і антирадянських елементів — організаторів саботажу хлібозаготівлі», якою від секретарів обкомів більшовицької партії вимагав виявляти в рядах партії осіб, які не виконували злочинні рішення, провести їх арешти та заслання на північ.
Продовжуючи свої злочинні дії, Сталін Й. В. і Молотов В. М. підписали 14 грудня 1932 року постанову ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та в Західній області», згідно з якою були вжиті заходи щодо подолання опору селян, припинення українізації, проведення репресій, у тому числі арештів, та ув'язнення в концтабори на строк від 5 до 10 років.
23 грудня 1932 року Косіор С. В. і Постишев П. П. прибули на засідання бюро обкому КП(б)У Дніпропетровської області та організували прийняття ним рішення «Про перегляд строків плану хлібозаготівлі в районах», на підставі якого в цьому регіоні було застосовано репресії і вбивства селян голодом.
24.12.1932 року Косіор С. В. підписав і надіслав на адресу секретарів райкомів партії, голів райвиконкомів, уповноважених обкомів КП(б)У розпорядчий лист, під час виконання якого в п'ятиденний строк було вивезене все наявне зерно, яке зберігалось в колгоспних фондах, та арештовані особи, що чинили опір.
29 грудня 1932 року Каганович Л. М. і Косіор С. В. організували прийняття постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про посилення репресій до одноосібників — злісних не здавачів хліба», на підставі якої застосовано репресії стосовно 1000 селянських господарств Харківської та 500 селянських господарств Дніпропетровської областей: у них було вилучено все майно, їх позбавлено садибних земель і будівель.
Того ж дня Каганович Л. М. і Косіор С. В., використовуючи постанову «Про розповсюдження на Дніпропетровську область заходів, прийнятих по відношенню до Одеської області», дали вказівки щодо депортації 700 сімей і 700 селян на північ Радянського Союзу та заслання в концтабір 50 осіб.
Крім насильницької депортації мирного населення, в УСРР тривали репресії за так званими хлібними справами, тобто за приховування хліба, його «розкрадання» тощо. Згідно з даними ДПУ УСРР у 1932 році було арештовано 94 354 особи.
Продовжуючи вчиняти дії, направлені на знищення частини української національної групи Голодомором, Сталін Й. В., Молотов В. В., Каганович Л. М., Постишев П. П., Косіор С. В., Чубар В. Я. і Хатаєвич М. М. організували у січні 1933 року прийняття низки рішень про повне вилучення хліба та інших продуктів харчування у сільській місцевості України, виконання яких призвело до вбивства мільйонів українців голодом.
Так, 1 січня 1933 року Сталін Й. В. підписав і надіслав Косіору С. В. телеграму щодо подальшого посилення репресій до українських селян, у тому числі їх розстрілів.
2 січня 1933 року Хатаєвич М. М. і Чубар В. Я. підписали і надіслали аналогічну за змістом директиву партійним та радянським органам УСРР.
Реалізуючи свої злочинні наміри вчинення злочину геноциду проти частини української національної групи та усвідомлюючи наявність масової смертності людей від голоду в УСРР, Сталін Й. В. і Молотов В. М. 22 січня 1933 року підписали і направили в УСРР директиву ЦК ВКП (б) та РНК СРСР «Про попередження масових виїздів голодуючих селян за продуктами», якою заборонили виїзд селян із України і заблокували кордони УСРР військовими підрозділами.
Вказана заборона свідомо позбавляла голодуючих українських селян можливості придбати необхідні для їх порятунку продукти харчування поза межами ураженої голодом території України і прирікала їх на голодну смерть.
4 червня 1933 року начальник політвідділу Управління прикордонної охорони і військ ДПУ України доповів ЦК КП(б)У про активну участь частин прикордонної охорони та військ ДПУ в проведенні весняної сівби в колгоспах, а також про здійснені репресії відносно українських селян.
Таким чином, досудовим слідством встановлені беззаперечні докази того, що в 1932—1933 роках Сталін Й. В., Молотов В. М., Каганович Л. М., Постишев П. П., Косіор С. В., Чубар В. Я. і Хатаєвич М. М. організували та вчинили геноцид в Україні, створивши життєві умови, розраховані на фізичне знищення частини української національної групи, використавши для цього наступні механізми та способи:
— встановлення для України плану хлібозаготівлі до такого високого рівня, за яким цей план не міг бути реально виконаний, а якщо і виконувався — то тільки насильницьким шляхом із застосуванням репресій і за рахунок повного вилучення у селян зерна, насіннєвих запасів;
— занесення районів, населених пунктів, колгоспів, сільських рад на «чорні дошки», тобто блокування їх військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, повне вилучення продуктів харчування та заборона торгівлі;
— ізоляція території України спеціальними озброєними загонами, військовими частинами та міліцією;
— обмеження вільного пересування селян з метою пошуку продовольства та заборона листування;
— запровадження «натуральних штрафів»;
— проведення постійних обшуків з вилученням зерна, насіннєвих запасів, майна, одягу, всіх продуктів харчування, готової їжі;
— посилення заходів кримінальної репресії, включаючи розстріли осіб, які під час вилучення зерна, м'яса, картоплі, соняшника та інших продуктів харчування чинили опір владі.
Згідно з Висновком судової науково-демографічної експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи Національної академії наук України від 30 листопада 2009 року внаслідок вчиненого геноциду в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. осіб, з них: протягом лютого — грудня 1932 року — 205 тис. осіб, у 1933 році — 3 598 тис. осіб, у першій половині 1934 року −138 тис. осіб. т. 330, а. с. 12-60
Крім того, за висновком органу досудового слідства вина Сталіна (Джугашвілі) Й. В., Молотова (Скрябіна) В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубаря В. Я. і Хатаєвича М. М. в організації та вчиненні в 1932—1933 роках геноциду проти частини української національної групи підтверджуються фактичними даними, що містяться в показаннях:
— свідка Яхно Г. Ф., який показав, що в період 1932—1933 років керівництвом Радянського Союзу (Сталін і Молотов), України (Косіор і Постишев), іншими партійними керівниками та діючою радянською владою було створено умови для впровадження Голодомору в Україні. Комсомольцями та «активістами» радянської влади проводилися обшуки помешкань з метою вилучення продуктів харчування, а також повідомив, що у 1932—1933 роках засухи або неврожаю зернових не було; т. 28, а. с. 129—134
— свідка Ігнатуші (Бойка) К. М. про те, що сільською радою та районним виконавчим комітетом в його селі було створено кілька загонів (по 5-6 чоловік), які проводили обшуки помешкань селян, вилучали продукти харчування, худобу, особисті речі та одяг. У період 1932—1933 років в с. Трипілля від голоду померло близько 300 людей. В селі були випадки людоїдства. В 1933 році представниками радянської влади в селі були зруйновані дві православні церкви; т. 28, а. с. 21-27
— свідка Губського П. В., який показав, що завдяки законам і постановам Комуністичної партії, РНК, рішенням сільських рад голод був перетворений у страхітливий, суцільний, штучний голодомор, криваву бійню проти нації. Голод та смерть, як і було задумано, змінили співвідношення сил на користь більшовиків, закріпили повну і остаточну політичну і економічну перемогу комуністичної партії в країні. Всі дії вищого партійно-радянського керівництва відповідають змістові поняття «геноцид», визначеному Конвенцією ООН від 9 грудня 1948 року; т. 287, а. с. 136—157
— свідка Шепель Л. Й. про те, що ніхто із більшовицької влади ні харчової, ні медичної, ні будь-якої іншої допомоги селянам не надавав. У 1932—1933 роках загони міліції не випускали мешканців села Борова за його межі і зобов'язували селян знаходитись вдома;
т. 28, а. с. 71-73
— свідка Куценко С. І., яка показала, що в середині 1932 року її сім'ю було «розкуркулено», а в сусідньому селі Іванівці деякі селяни виступили проти активістів, захищаючи своє майно, проте їх власність відібрали силою, а самих селян з родинами заслали до Сибіру. Організаторами Голодомору на Україні був Сталін, а виконавцями — Молотов, Чубар і Постишев;
т. 28, а. с. 98-104
— свідків Іщенко К. Г., Яхно Г. Г., Тарасюк І. В., Щербак П. Ф., Аврамівко Г. М., Корнієнко Г. Ю., Дамчук К. А. та інших.
т. 28, а. с. 69-70, 127—128 139-140, 141—142;
т. 66, а. с. 83-85, 134—138, 165—167; т. 215, а. с. 276—279
Обставини проведення насильницької колективізації підтверджуються фактичними даними, які зазначені в показаннях:
— свідка Любчик Є. К. про те, що селян, які не хотіли вступати в колгоспи та віддавати своє майно, виселяли з села;
т. 66, а. с. 139—142
— свідка Андрощук А. К., яка показала, що в селі проживало близько 3000 українців. У 1931 році їх родину було «розкуркулено». Навесні 1932 року активістами в кількості 5-6 чоловік проводились обшуки, в ході яких вилучались всі продукти харчування, домашня худоба, особисті речі та інвентар для обробки землі. Організаторами штучного голоду в Україні були Сталін Й. В., Молотов В. М., Косіор С. В., Постишев П. П., Каганович Л. М. і Чубар В. Я. Селянам не видавали посвідчень чи інших документів, що унеможливлювало їх пересування територією України та за її межами. Сталіним Й. В. було видано закон «Про п'ять колосків», як його назвали в народі, згідно з яким, під загрозою суворого покарання, аж до розстрілу, заборонялося збирати на колгоспних полях залишки зернових культур. За невиконання хлібозаготівельного плану застосовувались натуральні штрафи, які сплачувалися як продуктами харчування так і предметами побуту, сільськогосподарським інвентарем; т. 28, а. с. 62-68
— свідків Довбиш О. В., Бойченко М. О., Літвінової Н. Ф., Жураківської Я. Г., Костенко З. І. та інших, які показали, що в період 1932 −1933 років владою в селян забиралося все зерно та інші продукти харчування;
т. 288, а. с. 57-60, 61-64, 65-68, 39-43, 73-77
— свідків Гломозда І. П., Москаленко В. С., Набок М. Т., Печерського П. Г., Телегуз А. П., Довженко Г. І., Деміденко М. І., Зубенко О. І. та інших, які показали, що діюча влада проводила примусову колективізацію. За її вказівкою бригади місцевих «активістів» вилучали в осіб, які не бажали вступати у колгоспи, всі, без виключення, наявні продукти харчування прирікаючи їх на голодну смерть.
т. 323, а. с. 178—182, 190—194, 204—208, 227—230, 239—242, 263—266, 287—291, 44-49
Щодо посилення хлібозаготівель, проведення масових обшуків з метою виявлення та вилучення у селян продуктів харчування:
— свідок Байдачний М. Я. показав, що хліб, який зберігався в господарстві кожного селянина, забрали без попередження. Представники влади та «активісти» їздили на підводі селом і з кожної хати, з кожного господарства забирали хліб; т. 66, а. с. 78-82
— свідок Довгань В. Т. показала, що в людей забирали все їстівне та цінне, навіть з невеликих горщиків витрясали продукти харчування, а також забирали одяг та взуття; т. 66, а. с. 202—205
— свідок Олійник Р. Ф. показала, що приходили чоловіки, приблизно по двадцять осіб, з металевою «палею» і штирхали землю з метою знайти схованку хліба, зерна. Винен в усьому Сталін, то його був указ все забирати і морити людей голодом; т. 2, а. с. 249—252
— свідок Колєсніков І. І. показав, що у с. Іллінка Троїцького району Луганської області в колгоспі «розкуркулили» найзаможніших селян. В людей були дерев'яні ступи в яких товкли зерно, щоб приготувати їжу. «Активісти» спеціально розколювали ступи, щоб зерно не товкли і не готували їжі. «Активісти» ходили дворами з металевими шпиками, ширяли (тобто дірявили) землю, шукаючи зерно. У кого зерно знаходили, то забирали і його, і самого господаря; т. 173, а. с. 164—167
— свідок Слюсарь Н. Ф. повідомила, що навесні 1933 року у село приїхали уповноважений з «активістами», які ходили подвір'ями селян і забирали насіння. т. 173, а. с. 117—119
Аналогічні показання дали свідки Грибинюк Є. С., Палій М. П. та інші.
т. 67, а. с. 45-47, т. 66, а. с. 234—238
Про обставини запровадження більшовицькою владою «чорних дощок»:
— свідок Степацька Є. Ф. показала, що за невиконання плану хлібозаготівлі їх село Городок Піщанського району Вінницької області занесли на так звану «чорну дошку». Торгівля була заборонена, товарів не було, скасували пільги для колгоспників, виїжджати з села можна було за спеціальною довідкою, яку видавала сільська рада, але ці довідки видавались не кожному; т. 67, а. с. 114—117
З даних, що містяться в показаннях свідка Середи В. М. вбачається, що в період 1932—1933 років у селі Піски був голод. «Активісти» проводили обшуки в помешканнях селян та забирали зерно і все їстівне. В селі діяла «трійка», що була сформована з представників радянської влади, які без суду вбивали невдоволених владою селян. З хат забирали трупи померлих від голоду, вивозили їх на сільське кладовище і скидали у велику яму. Від голоду у 1932—1933 роках разом з жертвами с. Костянтинівка померло приблизно 700 чоловік. В с. Піски був режим «чорної дошки», на виїздах з села стояли вартові, які нікого не випускали з села та не впускали в нього;
т. 215, а. с. 262—266
— свідок Пархоменко Б. В. показав, що в 1932—1933 роках занесених на «чорну дошку» людей карали, позбавляючи їх продуктів харчування. Голодомор відбувався внаслідок державної політики радянської влади на чолі з Сталіним Й. Владі було відомо про високу смертність сільського населення від голоду;
т. 149, а. с. 195—199
В своїх показаннях свідок Куценко С. І. повідомила, що в середині 1932 року її сім'ю було «розкуркулено». В сусідньому селі Іванівка деякі селяни виступили проти «активістів», захищаючи своє майно, проте їх власність відібрали силою, а самих селян з родинами виселили до Сибіру. Крім цього свідок показала, що організаторами Голодомору на Україні був Сталін, Молотов, Чубар і Постишев; т. 28, а. с. 98-104
Про введення владою режиму «чорних дощок» в колгоспах дали показання свідки Пономаренко М. Г., Кудла Д. А., Величко О. А., Величко Н. Д., Шерстюк К. О. та інші. т. 111, а. с. 41- 48; т. 216, а. с. 180—183
Досудовим слідством встановлено, що в 1932—1933 роках за рішенням органів влади на так звані «чорні дошки» в Україні було занесено 735 районів, сіл, хуторів, колгоспів, радгоспів, МТС, кущів і артілей, які існували в сучасних межах адміністративно-територіального поділу території областей України
т. 65, а. с. 115—142; т. 109, а. с. 86-100; т. 105, а. с. 2-9; т. 120, а. с. 46-50; т. 122, а. с. 190—220; т. 140, а. с. 239—250; т. 146, а. с. 223 −250, 252; т. 159, а. с. 106; т. 237, а. с. 248—254; т. 210, а. с. 100—105; т. 212, а. с. 6-65; т. 213, а. с. 43-79, 89, 111—112; т. 237, а. с. 248—254; т. 244, а. с. 107; т. 255, а. с. 76-81; т. 256, а. с. 5-32, 40-61; т. 257, а. с. 111—122; т. 284, а. с. 185—187; т. 290, а. с. 138—139; т. 301, а. с. 152—153; т. 322, а. с. 194—205
Про функціонування створених більшовицькою владою загороджувальних загонів та перешкоджання в отриманні голодуючим населенням України допомоги з-за кордону свідчать такі фактичні дані:
— свідок Юрова К. Л. показала, що населення Західної України під час Голодомору зібрало для голодуючих два ешелони хліба але їх не пропускали через кордон, влада говорила, що в Україні немає голоду. Ці ешелони впродовж місяця простояли на кордоні. Людей, які намагались прорватись через кордон, розстрілювали на місці; т. 67, а. с. 69-72
— свідок Журавель В. Ф. зазначила, що потрапляючи до м. Києва люди у великій кількості вмирали прямо на вулицях біля будинків. Ховаючись від радянської влади, мешканці Києва їздили у м. Воронеж, де на ринках обмінювали речі на хліб, що було заборонено, за це влада суворо карала людей;
т. 150, а. с. 12-15
— свідок Ночник Н. М. повідомила, що приблизно в травні 1933 року поблизу вул. Якубовського міста Фастова Київської області, де поруч проходила залізнична колія, зупинився потяг. Із одного з вагонів військові вигнали близько тридцяти молодих осіб, які були виснажені, дуже голодні, деякі з них не могли самостійно пересуватись. Протягом трьох діб всі вони померли, їх трупи залишились лежати обабіч дороги; т. 150, а. с. 77-80
— свідок Адамчук М. П. показала, що в період 1932—1933 років було неможливо виїхати з села в інші села, міста чи райони, тому що в селян не було ніяких документів і влада забороняла виїздити з села;
т. 66, а. с. 112—116
Подібні показання дали свідки Білокінь Ф. Л., Дмитрук В. Г., Балицька П. Н., Шепель Л. Й., Пасюк Р. М. Погрібченко та інші;
т. 66, а. с. 206—208; т. 126, а. с. 206—210; т. 150, а. с.124-126, т. 28, а. с. 71-73, т. 28, а. с. 115, 119; т. 173 а. с. 129—131
— свідок Коломійцева С. В. повідомила, що в період 1932—1933 років влада не випускала селян, які намагались покинути свої села, забираючи у них документи, що посвідчують особу. Навколо Києва був створений кордон з воєнізованих загонів, які забороняли людям з інших регіонів прибувати до міста. т. 28, а. с. 110—114
Про застосування репресій до голодуючого населення України:
— свідок Савенко О. С. зазначила, що люди збирали з поля колоски і їх за це забирали, судили. Полями їздили охоронці і кого ловили, у тих забирали все, що вони назбирали, та проганяли людей;
т. 67, а. с. 73-76
— свідок Щербак Н. Я., показала, що в 1932—1933 роки вона проживала в м. Обухові Київської області. Голодомор був спричинений штучною нестачею продуктів та їх вилученням радянською владою в зв'язку з політикою Сталіна, Кагановича, Постишева і керівництва України;
т. 28, а. с. 74-77
Як вбачається з показань свідка Маслюка Г. М., тих, хто перебував при владі, забезпечували продуктами харчування. В 1932—1933 роках голод існував тому, що представники радянської влади насильно примушували людей здавати все зерно та інші продукти харчування. До тих, хто не бажав здавати їх добровільно та приховував, приходили з обшуком і вилучали все силоміць;
т. 149, а. с. 102—106
— свідок Пирх Н. Х. зазначила, що радянська влада на чолі з Й. Сталіним створила всі умови для голоду: була проведена колективізація, встановлено великі податки та непомірні плани здачі хліба. Податки встановлювалися на утримання худоби, дерев, вони постійно збільшувалися. Збирати колоски на полі було заборонено, за це суворо карали. Її сусіда, який приховав хліб, представники радянської влади заарештували та ув'язнили. Багатьох українців з села заслали у Сибір за те, що вони чинили опір владі; т. 150, а. с. 98-101
— свідок Дашко В. І. показала, що починаючи з осені 1932 року за вказівкою влади до людей, що не бажали вступати у колгосп, приходила бригада так званих «активістів», які вилучали в них всі продукти харчування. Заможних селян «розкуркулювали», забирали все майно, виселяли з хат. У 1932 році священників двох церков, які були в селі, репресували, а будівлі церков розібрали; т. 323, а. с. 209—213
Подібні показання дали свідки Дяк П. Д., Мироненко П. А. та інші;
т. 28, а. с. 135—138; т. 66, а. с. 243—245
— свідок Бащенко Г. Т. показала, що голова колгоспу Лапін видав селянам по 4 кг хліба за що його заарештували; т. 66, а. с. 72-74
— свідок Яненко М. І. дав показання, згідно з якими на території України були створені так звані «трійки», які засуджували людей до смертної кари, в тому числі за приховування продуктів. До смертної кари масово засуджувались також українські письменники та посадовці різного рівня;
т. 149, а. с. 5-9
— свідок Вінніченко Л. П. повідомила, що її дядька, комуніста, який відмовився виконувати злочинні накази радянської влади — забирати в селян продукти харчування, було засуджено та вислано в північні райони СРСР. Представники радянської влади діяли жорстоко по відношенню до українців;
т. 150, а. с. 94-97
Як показала свідок Суслюк Є. Ф., в сусідніх селах жили євреї, які тримали свої крамниці, магазини, вони гарно жили, до них таке насильство, як до українців, не застосовувалось; т. 67, а. с. 83-85
— свідок Самарська М. І. розповіла, що за жменю зерна, яке вона взяла щоб прокормити матір та сестру, її заарештували і засудили на один рік позбавлення волі та тримали в тюрмі; т. 173, а. с. 105—107
Свідки Шльончик К. І. (т. 323, а. с. 127—131), Коршак Г. К. (т. 323, а. с. 144—147), Копиш О. О. (т. 2, а. с. 155—158), Голуб К. І. (т. 2, а. с. 166—169), Дубина П. Д. (т. 2, а. с. 170—173), Усатий Д. Й. (т. 323, а. с. 174—177), Москаленко В. С. (т. 323, а. с. 190—194), Колесник Д. К. (т. 323, а. с. 199—203), Набок М. Т. (т. 323, а. с. 204—208), Сакун Г. В. (т. 323, а. с. 274—278), Юрченко В. П. (т. 323, а. с. 279—282) та інші дали подібні показання.
Про здійснення експорту зерна та іншого збіжжя за кордон під час Голодомору в Україні в 1932—1933 роках:
— свідок Шленськова Г. С. показала, що все зерно відвозилось до колгоспу і охоронялось солдатами. Воно гнило, а в цей час люди пухли від голоду і помирали просто неба на вулицях і в дворах; т. 67, а. с. 51-53
— свідок Вільчинська З. В. показала, що не зважаючи на голод державне керівництво виконувало експортні зобов'язання;
т. 66, а. с. 65-68
— свідок Кощук К. Т. показала, що все зерно звозили в колгосп, потім на станцію і кудись вивозили. Не все встигли вивезти, велика кількість зерна згнила, а люди пухли з голоду. Ніякої допомоги не надавалось і не приходило ззовні. т. 66, а. с. 213—215
Щодо обізнаності органів комуністичної влади про факти гострої нестачі продовольства для населення України та про голодування людей:
— свідок Побуковська О. Л. показала, що для виживання люди змушені були харчуватися лободою, чечевицею, мерзлою картоплею. Діючі органи влади знали про голод та смертність від нього але ні медичної, ні продуктової допомоги людям надано не було. Навпаки, радянська влада зробила все для того, щоб залишити українців без їжі; т. 149, а. с. 36-39
— свідок Цопенко Г. Ф. повідомила, що в 1932—1933 роках в селі був страшенний голодомор. Люди вмирали прямо на вулиці, біля будинків, на полі. Вона бачила, як привезли повну підводу трупів і скинули їх в яму. Одна жінка була живою і почала вибиратися з ями але ніхто не звертав на неї уваги, яму продовжували засипати. В сусідньому домі проживали люди, які поїдали людей; т. 150, а. с. 44-47
За даними, що містяться в показаннях свідка Шехтман М. Л., в 1932—1933 роках працювали радіо та газети, проте вони не висвічували жодної інформації щодо голоду; т. 149, а. с. 204—207
— свідок Дзененко Л. Ф. показала, що в селі Бурти протягом 1932—1933 років від голоду щодня помирало в середньому п'ять і більше осіб, трупи яких на підводі везли на старе кладовище, де їх скидали в ями та закопували по декілька трупів разом. У ті роки в колгоспах була врожайність і було досить продуктів харчування. Голод був створений радянською владою штучно, країною тоді керував Й. Сталін; т. 149, а. с. 119—122
Як показала свідок Горбатюк Г. М., продовольча допомога надавалась тільки голові сільської ради, а інші селяни самі, як могли, допомагали один одному; т. 67, а. с. 28-30
— свідок Оксенчук А. І. повідомила, що були випадки людоїдства у селі Новаки, сусідка поїла своїх дітей, після чого і сама померла.
Люди у той час їздили на дахах вагонів або на платформах у Білорусію і обмінювали там різні власні речі на їжу. Батьки відправили її на потязі в Ленінград, в якому та в інших містах СРСР голоду не було. У той час добре жили лише «активісти», комуністи та представники радянської влади, бо вони отримували продуктові паї, грошове забезпечення, одяг та взуття;
т. 125, а. с. 86-89
— свідок Роговий О. І. показав, що у постанові Політбюро ЦК КП(б)У «Про посилення хлібозаготівлі» від 18 листопада 1932 року вказувалось створювати на місцях бригади з «активістів». Ці «активісти» діяли не без користі для себе, конфісковували в жителів села останній їхній печений хліб;
т. 66, а. с. 175—193
Аналогічні показання дали свідки Мироненко П. А., Савенко О. С., Палій М. П. та інші. т. 28, а. с. 135—138; т. 66, а. с. 234—238; т. 67, а. с. 73-76
Про відсутність голоду в суміжних з територією України районах Росії і Білорусі
— свідок Мозгова Г. І. повідомила, що в 20-30 роках в їх українському селі поселилося багато росіян, вони займали керівні посади в селищній адміністрації, партійних та радянських органах. У ті роки багато людей потай ходили в с. Кантеміровку, розташоване в Росії, бо там можна було придбати хліба, купити корову, чи вола, якщо хтось мав якісь гроші, тому що в Росії такого голоду не було; т. 173, а. с. 132—134
— свідок Потапова М. В. звернула увагу на те, що врожай у 1932 році був добрий але його увесь вивезли. Вони з батьком ходили пішки в с. Уразове Білгородської області Росії, де просили милостиню. В Росії такого голоду не було. Там люди взагалі не голодували, їли білий хліб з маслом. В її рідному селі під час голодомору померло до половини людей — самі українці;
т. 173, а. с. 168—170
Схожі показання надала свідок Палагута Г. В. та інші.
т. 173, а. с. 135—137
Про випадки та факти вчинення людоїдства і трупоїдства в період 1932—1933 років:
— свідок Ряба А. А. показала, що в її селі від голоду померло близько чотирьохсот українців, трупи яких збирали на підводи та вивозили ховати у загальних ямах на старому сільському кладовищі с. Русанів. Ями закопували лише тоді, коли вони доверху заповнювались трупами померлих від голоду людей, ніяких хрестів не ставили; т. 150, а. с. 5-7
— свідок Безжон Л. Г. зазначила, що трупи померлих від голоду закопували у загальних ямах; т. 150, а. с. 8-11
— свідок Савчук І. П. повідомив, що в Києві на Байковому кладовищі в 1932—1933 роках був пустир, на якому в загальних ямах ховали померлих від голоду, захоронення були масові; т. 150, а. с.81-82
— свідок Карлович М. Н. показала, що вони з братом ходили селом і жебракували але їм ніхто нічого не давав, бо був голод. Під час голоду 1932—1933 років померло семеро дітей з її родини. Вони їли все що знаходили — траву, кору дерев. В селі люди пухли і помирали з голоду;
т. 216, а. с. 106—108
— свідок Лісовенко М. М. стверджував, що для Сталіна Й. В. Україна була об'єктом переслідування; т. 287, а. с. 167—170
— свідок Лапчинська Н. В. показала, що прийнята 7 серпня 1932 року в розпал збирання врожаю постанова ЦВК і РНК СРСР, текст якої було підготовлено за безпосередньої участі Сталіна під впливом ситуації в Україні, стала основною юридичною підставою для винесення судами вироків. Охоплене голодом, масовими захворюваннями і зростаючою смертністю, українське село планували позбавити хліба. т. 287, а. с. 121—135
Про масову смертність від голоду та похідних від нього:
— свідок Кравченко Ф. П. показала, що в 1933 році в її селі загинуло близько шестиста чоловік; т. 173, а. с. 171—173
— свідок Бермас Т. І. показала, що в її рідному селі Березки розташоване місце масового поховання жертв Голодомору 1932—1933 рр. — близько двохсот жителів села; т. 217, а. с. 50-53
— свідок Середик О. П. повідомила, що в 1932 році її родину «розкуркулили». Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор та Чубар створили умови, за яких у період 1932—1933 років в селі померло близько 800 українців. Внаслідок цього серед мешканців села Іванівка були випадки людоїдства. т. 28, а. с. 48-54
Аналогічні свідчення щодо примусового вилучення продуктів харчування, смертності від голоду, вживання в їжу сурогатів дали свідки Сипати Н. Т.; Кулак О. К., Насон В. С., Соболь К. Я., Крюкова К. Я., Шабовти Є. А., Лук'яненко І. А., Малашенко В. В., Котляр І. А., Житник М. Г., Савенчук Г. І., Піуп О. Ю., Малець Г. О., Карпенко Г. М., Івашко Г. Д., Нікитенко А. І., Островецький М. Т., Борець Т. П., Ординська Г. М. та інші.
т. 323, а. с. 1-5, 6-12, 13-18, 20-21, 22-26, 29-33, 39-43, 47-51, 52-56, 57-61, 62-66, 67-69, 70-74, 75-79, 84-86, 87-89, 90-94, 95-98, т. 28, а. с. 55-61
Таким чином, за свідченнями очевидців представниками більшовицької влади на місцях на людей накладалися зобов'язання виконувати непомірні плани хлібозаготівлі, за невиконання яких запроваджувалися «натуральні штрафи», обмежувалось вільне пересування селян за межі України з метою пошуку продовольства.
Водночас, в період 1932—1933 років озброєні загони, бригади та «активісти» під керівництвом уповноважених від органів комуністичної партії, голів сільрад у всіх областях України постійно проводили в селах обшуки за місцем проживання людей: в їх помешканнях та інших приміщеннях і присадибних земельних ділянках, під час яких забирали все знайдене зерно, насіння, майно, одяг, реманент, жорна, повністю вилучали продукти харчування, готову їжу тощо.
При цьому щодо мирного українського цивільного населення в селах масово застосовувалось насилля: побиття, репресії, арешти, блокування військами сіл, селищ і, навіть, адміністративних районів, занесених на «чорну дошку», а також кордонів України для недопущення виїзду населення за межі цих територій. Внаслідок цього люди були позбавлені доступу до продуктів харчування. У такий спосіб більшовицька влада вчиняла їх вбивство голодом.
Поряд з цим, систематичні та жорстокі репресивні заходи вживалися також до партійних і радянських керівників усіх рівнів, які висловлювали свою незгоду з встановленими планами хлібозаготівлі і прагнули допомогти голодуючим українським селянам шляхом надання їм продуктів харчування з колгоспних фондів.
Крім цього, вина Сталіна (Джугашвілі) Й. В. в організації вчинення злочину геноциду підтверджується речовими доказами:
архівними документами: повідомленням Хатаєвича М. М. ЦК ВКП(б) від 12.03.1933 року про важке становище з продовольством і смертність від голоду в Дніпропетровській області (т. 8, а. с. 341—344); директивним листом від 7 грудня 1932 року № П 4731 з письмовою вказівкою Секретаря ЦК ВКП(б) Сталіна Й. В. про проведення репресій і призначення кримінального покарання керівникам Оріховського району Дніпропетровської області у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років та інше (т. 17, а. с. 285; т. 19, а. с. 30); телеграмою від 1 січня 1933 року Генеральному секретарю ЦК КП(б) Косіору С. В. з вказівкою про виконання постанови ЦК ВКП(б) «Про хлібозаготівлі в Україні» (т. 7, а. с. 164); доповідною запискою Донецького обкому КП(б)У ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У від 18.05.1933 року про стан весняної сівби в області і про продовольчі труднощі у Старобельському районі (т. 9, а. с. 250—253) та іншими зазначеними вище документами (т. 7, а. с. 164, 167, 171—174, 206—207; т. 9, а. с. 149—150, 151—152, 153—154; т. 13, а. с. 23-27; т. 32, а. с. 111; т. 288, а. с. 125).
Вина Молотова (Скрябіна) В. М. в організації вчинення злочину геноциду підтверджується речовими доказами:
архівними документами: постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 30.10.1932 року «Про заходи посилення хлібозаготівлі», прийнятою за участю Молотова В. В. (т. 256, а. с. 147—154); постановою ЦК ВКП(б) та РНК Союзу РСР від 14.12.1932 року (т. 9, а. с. 23-27); телеграмою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР до ЦК КП(б)У і РНК УСРР від 21.06.1933 року за підписами Сталіна і Молотова, в якій міститься категорична вимога про обов'язкове виконання плану річних зернопоставок державі всіма колгоспами, радгоспами та одноосібниками України (т. 7, а. с. 206—207); телеграмою ЦК ВКП(б) i РНК СРСР ЦК КП(б)У і РНК УСРР за підписами Сталіна Й. В. та Молотова В. М. від 09.04.1932 року «Про хід маслозаготівлі та експорт масла», яка містить у собі вимогу виконання плану маслозаготівлі для забезпечення експорту (т. 7, а. с. 215); телеграмою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР до ЦК КП(б)У та РНК УСРР за підписами Молотова В. М. і Кагановича Л. М. з вказівками посилити темпи хлібозаготівлі (т. 7, а. с. 305—306); телеграмою Молотова від 21.11.1932 року до обкомів КП(б)У про активізацію хлібозаготівельної кампанії (т. 7, а. с. 320—323) та іншими вищевказаними документами (т. 7, а. с. 171—174 , 175—179, 200; т. 14, а. с. 184—186; т. 11, а. с. 52-54; т. 98, а. с. 86; т. 13, а. с. 22-27; т. 288, а. с. 125; т. 32, а. с. 111; т. 9, а. с. 151—152 , 153—154).
Вина Кагановича Л. М. в організації вчинення злочину геноциду підтверджується речовими доказами:
архівними документами: телеграмою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР за підписом Кагановича Л. М. і Молотова В. М. до ЦК КП(б)У та РНК УСРР про посилення темпів хлібозаготівлі (т. 7, а. с. 305—306); листом Павлоградського райкому партії від 30.03.1933 року до Дніпропетровського обкому КП(б)У про голод та людоїдство в с. Межиріччя (т. 8, а. с. 348—351); постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 29.12.1932 року «Про розповсюдження на Дніпропетровську область заходів, прийнятих по відношенню до Одеської області», прийнятою за участю Л. М. Кагановича щодо застосування репресій, виселення за межі України, заслання в концтабір виключених з партії осіб (т. 9 а. с. 63); постановою Політбюро ЦК КП(б)У «Питання хлібозаготівлі» від 29.12.1932 року, прийнятою за участю Л. М. Кагановича, якою партійні організації та органи влади на місцях зобов'язані були вивезти в рахунок плану хлібозаготівлі все наявне в колгоспах зерно, в тому числі і насіннєві фонди (т. 9, а. с. 64, 67) та іншими документами (т. 7, а. с. 303—304; т. 9, а. с. 63-67, 153—154)
Вина Постишева П. П. в організації вчинення злочину геноциду підтверджується речовими доказами:
архівними документами: телеграмою до обкому КП(б)У від 08.12.1933 року за підписом Постишева П. П. про перебіг заготівлі буряків та попередження про судову відповідальність керівного складу за незабезпечення вивозу буряків з полів до кінця декади (т. 322, а. с.11-13); копією телеграми ЦК ВКП(б) ЦК КП(б)У від 18.09.1932 року за підписом Постишева, в якій від ЦК КП(б)У вимагалося повне виконання експортного плану четвертого кварталу 1932 року (т. 9, а. с. 111—113); листом начальника УХНУ УСРР Асаткіна від 22.04.1935 року «Про стан обліку населення в УСРР», в якому повідомляється про різке збільшення смертності в Україні в 1932—1933 роках (т. 9, а. с. 268—270); доповідною запискою ЦКК КП(б)У до ЦК КП(б)У від 16.08.1933 року про стан громадського харчування та хлібоздачі в колгоспах Київській області (т. 8, а. с. 97-104); листом Київського обласного відділу ДПУ голові ДПУ УСРР від 12.03.1933 року про важке становище з продовольством і посилення смертності у ряді районів області (т. 8, а. с. 220—226); повідомленням ДПУ УСРР ЦК КП(б)У від 14.03.1933 року про важке становище з продовольством в с. Шапарське Новопсковського району Донецької області (т. 8, а. с. 227) та іншими вищевказаними документами (т. 98, а. с. 55 , 106—107, 188; т. 9, а. с. 63-67).
Вина Косіора С. В. в організації вчинення злочину геноциду підтверджується речовими доказами:
архівними документами: запискою по прямому проводу ЦК КП(б)У до Чернігівського обкому КП(б)У за підписом секретаря ЦК КП(б)У Косіора С. В. щодо надання дозволу на застосування судових заходів до саботажників (т. 317, а. с. 84-86); витягом з протоколу № 90 засідання Політбюро ЦК КП(б)У від 11 грудня 1932 року «Про організацію хлібозаготівлі в одноосібному секторі», надісланим за підписом Косіора С. В. усім обкомам КП(б)У (т. 256, а. с. 131—134); телеграмою ЦК КП(б)У від 05.01.1933 року, надісланою за підписом Косіора С. В. обласним оргбюро КП(б)У, яка стосується умов прийняття до колгоспів одноосібників (т. 317, а. с. 226); постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 09.08.1932 року «Про заходи боротьби зі спекуляцією хлібом», надісланою за підписом секретаря ЦК КП(б)У Косіора С. В. секретарям обласних оргбюро КП(б)У для забезпечення заходів з усунення перекупщиків зерна та муки, притягнення до судової відповідальності одноосібників, які торгують хлібом на базарах (т. 318, а. с. 239—241) та іншими документами (т. 7, а. с. 61, 65-66, 67-71, 72-73, 74-75, 76-78, 79, 80-89, 94-95, 111, 170, 183—186, 189—191, 188, 202—203, 205, 243—254, 278—285, 345—346, 351, 381—383; т. 9, а. с. 62; т. 32, а. с. 109; т. 98, а. с. 55; т. 135, а. с. 76-78; т. 12, а. с. 261; т. 256, а. с. 131—134, 136).
Вина Чубаря В. Я. в організації вчинення злочину геноциду підтверджуються речовими доказами:
архівними документами: запискою ЦК КП(б)У і РНК УСРР обкому КП(б)У та облвиконкому від 06.12.1933 року про відрядження відповідальних працівників у занесені на «чорну дошку» села для нещадної боротьби з саботажниками, куркулями та іншими антирадянськими елементами, підписаною Секретарем ЦК КП(б)У Косіором С. В. і Головою РНК УСРР Чубарем В. Я. (т. 321, а. с. 10-12) та іншими вищевказаними документами (т. 7, а. с. 111, 188; т. 12, а. с. 261; т. 9, а. с. 74-76, 163—165; т. 14, а. с. 233—234, 235—236, 237; т. 15, а. с. 14-19; т. 256, а. с. 131—134, 136).
Вина Хатаєвича М. М. в організації вчинення злочину геноциду підтверджується речовими доказами:
архівними документами: директивою ЦК КП(б)У та РНК УСРР партійним і радянським органам від 02.01.1933 року за підписом Хатаєвича М. М. і Чубаря В. Я. про добровільну видачу колгоспниками та одноосібниками прихованого ними хліба (т. 7, а. с. 165); директивним листом ЦК КП(б)У від 23.10.1932 року за підписом Хатаєвича М. М., направленим всім обкомам, міськпарткомам та райпарткомам КП(б)У з вказівками прийняти заходи до посилення надходжень хліба від одноосібників, шляхом застосування до них безумовних стягнень та інших засобів впливу (т. 7, а. с. 180—181); директивою ЦК КП(б)У та РНК УСРР на виконання директиви ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 23.01.1933 року у зв'язку з масовим виїздом селян за межі України, за підписом Хатаєвича М. М. та Чубаря В. Я., про заборону виїзду селянам з місць свого постійного перебування (т. 9, а. с. 163—165); доповідною запискою Павлоградського райкому партії Дніпропетровському обкому КП(б)У від 20.04.1933 року, що підтверджує обізнаність влади про тяжке становище в районі (т. 8 а. с. 283—287); листом секретаря Дніпропетровського обкому партії Хатаєвича М.М ЦК ВКП(б) від 04.03.1933 року, який підтверджує факт інформування Сталіна Й. В. про важке становище з продовольством, про опухання та голодну смерть людей в УСРР (т. 8, а. с. 330—337); листом Мелітопольського райкому партії від 11.03.1933 року до Дніпропетровського обкому КП(б)У про погіршення продовольчого становища в районі (т. 8, а. с. 338—340); повідомленням Дніпропетровського обкому партії ЦК КП(б)У від 12.03.1933 року, яке вказує на поінформованість влади про важке становище з продовольством і стан смертності людей від голоду в області (т. 8, а. с. 341—344); спецдонесенням транспортного відділу ДПУ Катерининської залізниці від 12.03.1933 року Дніпропетровському обкому КП(б)У, що свідчить про факти смертей від голоду на залізничних вокзалах (т. 8, а. с. 345—347) та іншими вищевказаними документами (т. 9, а. с. 74- 76; т. 9, а. с. 163—165).
Про спрямованість злочину геноциду саме проти частини української національної групи свідчить і такий факт. Відповідно до рішення Політбюро ЦК ВКП(б) і РНК СРСР на місце виморених голодом українців в Одеську, Дніпропетровську, Донецьку та Харківську області України була організовано переселена людність з Росії та Білорусії, тобто здійснювалась спланована заміна етнічного складу сільського населення в Україні.
Так, згідно з листом заступника завідуючого Донецьким обласним земельним управлінням Максимова до НКЗС УСРР про переселення мешканців Іванівської області (Росія) на Старобільщину від 13 жовтня 1933 року пропонувалося затвердити розподіл переселенців в кількості 3500 сімей колгоспників між чотирнадцятьма районами Старобільської групи, які за своїм положенням потребують негайного доприселення. т. 14, а. с. 45-46
У відповідності з постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 11 вересня 1933 року «Про доприселення в степові райони» визначено кількість у 22 000 родин переселенців з північних областей України та порядок їх переміщення до Дніпропетровської, Одеської і Донецької областей у 4 кварталі 1933 року. Постановою РНК СРСР від 31 серпня 1933 року Всесоюзному переселенському комітету доручено до початку 1934 року організувати переселення в степові райони України 15-20 тисяч родин. т. 7, а. с 363—366
Постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 23 вересня 1933 року «Про заходи по доприселенню в степові райони» прийнято рішення про утворення при облвиконкомах спеціальних комісій для вирішення всіх питань, пов'язаних з переселенням. т. 1, а. с. 361—362
Масова загибель людей в Україні в 1932—1933 роках внаслідок настання смерті від голоду, виснаження, недоїдання та похідних від них хвороб підтверджується висновками судово-медичних експертиз, проведених за архівними документами щодо реєстрації смертей:
у Вінницькій області (т. 91, а. с. 10-135, 137—207, 209—255; т. 92, а. с. 1-85, 87-204, 206—268; т. 93, а. с. 2-96, 98-222, 224—259; т. 94. а. с. 1-242; т. 95 а. с. 2-251, т. 96, а. с. 1-230);
у Дніпропетровській області (т. 103, а. с. 134—139);
у Донецькій області (т. 117, а. с. 320—331);
у Житомирській області (т. 133, а. с. 11-329);
у Запорізькій області (т. 140, а. с. 288—301);
в м. Києві та Київській області (т. 155, а. с. 10-109, 118—180);
у Кіровоградській області (т. 162, а. с. 17-150);
в Луганській області (т. 174, а. с. 159—163);
в Миколаївській області (т. 227,а. с. 199—203);
в Одеській області (т. 24, а. с. 303—316);
в Полтавській області (т. 254, а. с. 229—327);
у Сумській області (т. 261, а. с. 126—128);
в м. Харкові та області (т. 282, а. с. 67-241, т. 283, а. с. 8-148);
у Херсонській області (т. 290, а. с. 134—136);
у Хмельницькій області (т. 300, а. с. 163—266);
в Черкаській області (т. 316, а. с. 297—302);
в Чернігівській області (т. 325, а. с. 213—236).
Відповідно до Висновку судово-медичної експертизи від 26 жовтня 2009 року № 550, харчування являється одним з важливих джерел підтримки життєдіяльності організму людини. Існування людини буз харчування (їжі) можливе протягом деякого часу.
Орієнтовна тривалість голодування людини (при умові вживання води) понад вісім тижнів може призвести до смерті. Голодування людини, особливо тривале, призводить до виникнення аліментарно обумовлених (пов'язаних з харчуванням) хвороб: гіповітамінозів, гіпомікроаліментозів, дистрофій тощо, які в кінцевому результаті призводять до смерті людини.
Смерть людини за умов голодування обумовлена дефіцитом чи відсутністю в раціонах людей основних нутрієнтів (поживних речовин): білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів, за рахунок порушення метаболізму в організмі.
Несвоєчасне надання медичної допомоги голодуючим з метою виведення з стану голодування призводить, як правило, до функціональних та органічних порушень у їх організмі, внаслідок яких можливе обмеження життєдіяльності з наступним летальним кінцем. т. 330, а. с. 113—116
За матеріалами кримінальної справи вина Сталіна, Молотова, Кагановича та інших зазначених вище осіб в організації та вчиненні геноциду в Україні в 1932—1933 роках підтверджується також речовими доказами — архівними документами, які свідчать про виконання на місцях рішень вищого керівництва більшовицької партії:
Цілком таємним протоколом засідання Бюро Обкому КП(б)У в Київській області від 18 листопада 1932 року № 21 «Про хід виконання плану м'ясозаготівлі», за яким уповноважені та бригадири хлібозаготівлі в районах протягом 48 годин повинні прослідкувати за доведенням до кожного села остаточних планів здачі м'яса та зобов'язань — до кожного господарства;
т. 144, а. с. 222—224
Постановою Президії Київського обласного виконавчого комітету від 16 лютого 1933 року «Про перебіг м'ясозаготівлі в області», в якій констатовано незадовільний стан м'ясозаготівлі в 1 кварталі 1933 року, що на 13 лютого 1933 року становить 29, 2%, зокрема в секторах: радгоспами — 9, 4%, колгоспними фермами — 2, 3%, одноосібниками — 32, 7%, колгоспниками — 27, 9%. Із застосуванням санкцій, штрафів, безумовного вилучення м'яса тощо, вирішено вилучити м'ясо за твердими завданнями в трьохденний термін;
т. 146, а. с. 42-43
Постановою Бюро Київського обкому КП (б)У від 28 липня 1933 року в якій містяться звіти про хід хлібозаготівлі та реалізації постанови обкому від 19.06.1933 р. по Бородянському району і про неприпустимі випадки зрізання колосків у районі та про посилення заходів безпеки;
т. 144, а. с. 156—157
Постановою президії Київського обласного виконавчого комітету від 7 січня 1933 року «Про хлібозаготівлі на січень місяць 1933 року», якою зобов'язано райвиконкоми повести рішучу боротьбу з виробництвом та торгівлею борошном жорно-ручного перемолу, застосовуючи такі заходи, як вилучення всіх жорен, хатніх млинів та притягуючи до карної відповідальності винних у таємному перемелюванні зерна; т. 146, а. с. 60
Копією постанови комісії при Київському обласному виконавчому комітеті від 21 грудня 1932 року «Про вивозку хліба з глибинних пунктів», в якій йдеться про необхідність забезпечення безперебійної вивозки хліба з глибинок на місцях; т. 146, а. с. 61
Копією постанови Президії Київського обласного виконавчого комітету з 16 грудня 1932 року «Про перебіг хлібозаготівлі в області», якою ухвалено застосовування репресій, що передбачені інструкціями РНК УСРР про організацію хлібозаготівлі. Обласній прокуратурі вказано забезпечити негайний розгляд судових справ, а райвиконкомам провести рішучу боротьбу з людьми, які мололи зерна на млинах, не включених до діючої мережі, на ручних жорнах тощо; т. 146, а. с. 62-63
Таємним циркуляром Головного управління РК Міліції УСРР від 22 вересня 1932 р. № 168/76 «Про посилення боротьби органів РК Міліції з особами, що порушують постанову Уряду про заборону продажу хліба нового врожаю до 15 січня 1933 р.», яким заборонявся продаж зерна до 15.01.33 р., що позбавляло селян можливості придбати необхідний для виживання хліб;
т. 98, а. с. 72
Запискою № 029933 за підписом Генерального секретаря ЦК КП(б)У Косіора С. В., переданою по прямому проводу через представника ДПУ секретарям обкомів, щодо необхідності збільшення кількості репресій, порушення кримінальних справ відносно осіб, які приховують хліб і зривають заготівлі, та швидкого виконання вироків у таких справах;
т. 98, а. с. 87-88
Зведенням Чернігівського облоргбюро КП(б)У до ЦК КП(б)У від 17.01.1933 року, підписаним секретарем облоргбюро Маркітаном, про виконання плану хлібозаготівлі одноосібниками за рахунок виключно прихованого хліба; т. 317, а. с. 31
Актом від 18 лютого 1933 року про вилучення головою Широківської сільради у колгоспника Панасенка П. І. «прихованого хліба» та інших продуктів харчування: картоплі, пшениці, кукурудзи, проса, борошна, горіха, соняшника, в загальній кількості 8, 27 центнерів; т. 98, а. с. 198
Актом від 23 березня 1933 року про вилучення головою Ново-Миколаївської селищної ради та уповноваженим райпарткому прихованого хліба і продуктів харчування (квасолі, картоплі, кукурудзи) у громадян Воб'яченка К. і Воб'яченка М.; т. 98, а. с. 198
Постановою Політбюро ЦК КП(б)У та Президії ЦКК «Про Драбівську справу» від 7 травня 1932 року, якою підтверджено рішення Київського облбюро КП(б)У про розпуск Драбівського бюро райпарткому, передбачені арешти колишніх керівних працівників цього району, проведення чистки районного радянського апарату тощо; т. 7, а. с. 338—340
Постановою бюро Миколаївського міського комітету КП(б)У від 23 грудня 1932 року щодо вилучення натуральних фондів у колгоспах, у тому числі насіннєвих; т. 212, а. с. 53-55
Постановою Одеського обласного виконавчого комітету від 31 грудня 1932 р. «Про ув'язнення в концтабір колишніх членів КП(б)У», згідно з якою ухвалено рішення про заключення в концтабір на різні строки «за саботаж хлібозаготівлі та зраду інтересам партії» колишніх членів партії Одеської парторганізації, виключених постановою обкому від 30 грудня в кількості 50 чоловік; т. 212, а. с. 93
Постановою Бюро міськпарткому «Про заходи щодо посилення хлібозаготівлі у Миколаївському приміському районі» від 23 листопада 1932 року, згідно з якою заборонялось витрачати будь-які натуральні фонди в колгоспах; т. 214, а. с. 141—142
Телеграмою Чернігівського облоргбюро КП(б)У ЦК КП(б)У від 23 січня 1933 року за підписом секретаря облоргбюро Маркітана «Про застосування репресивних заходів для виконання хлібозаготівлі», в якій вказано про посилення темпів хлібозаготівлі шляхом застосування заходів репресивного характеру в Бобровицькому, Буринському, Варвинському, Бубновському, Недрігайлівському, Прилуцькому та Роменському районах Чернігівської області; т. 317, а. с. 49
Листом прокурора Найвищого суду від 20 липня 1933 року № 1325/т про притягнення до кримінальної відповідальності колгоспників та одноосібників за зрізання колосків на своїх власних городах;
т. 98, а. с. 172
Листом прокурора Дніпропетровської області, т. в. о. голови облсуду та т. в. о. завідуючого Оргінстром від 12 липня 1933 року № 261—135-263, адресованому всім прокурорам та суддям Дніпропетровської області про вчасне застосування репресій; т. 98, а. с. 173—176
Актами від 15 і 18 січня 1933 року про вилучення всього майна в Макара Яблукова та Федора Багона за невиконання плану контрактації і приховування під піччю хліба і картоплі, та іншими документами;
т. 98, а. с.178, 179
Скаргою жителя с. Хотова Київської приміської смуги Мироненка В. Я. до ВУЦВК від 30 липня 1932 року про примусове усуспільнення колгоспом його власної худоби. т. 146, а. с. 118—119
Листом голови міськради № 886 до всіх сільрад району щодо посилення роботи з хлібозаготівлі серед одноосібників, негайного застосування репресій до колгоспів, занесених на «чорну дошку»; т. 98, а. с.181
Актом від 23 березня 1932 року комісії Ново-Олександрівської сільради про вилучення та «повну реалізацію» майна гр. Шевченка П. О. за невиконання плану хлібозаготівлі; т. 98, а. с.182
Пам'яткою за 1932 рік партпрацівникам, які виїжджають в села приміської смуги з метою проведення перевірок ходу поточних господарсько-політичних кампаній; т. 147, а. с. 89-90
Оперативним зведенням начальника оперативної трійки начальнику Миколаївського окружного відділу ДПУ про надання дозволу на арешт і вислання родин, які підлягають «розкуркулюванню», та виселення населення у сільрадах Варварівського району; т. 212, а. с. 81-83
Постановою від 9 лютого 1932 року IV сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ХІІ скликання «Про утворення обласних виконавчих комітетів на території УСРР» згідно з якою було утворено п'ять областей, а саме: Харківську, Київську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську, з адміністративно-територіальними одиницями, що увійшли до їх складу, та адміністративно-територіальними одиницями Донбасу, безпосередньо підпорядкованих центру; т. 11, а. с. 276—282
Наказом ОДПУ від 2 квітня 1932 року № 290т (м. Москва) «О выделении работников по линии ЭКО в штатах райотделений и упразднении экономуполномоченных», згідно з яким навесні 1932 року посилена увага органів радянської влади до економічної сфери й сільського господарства, зокрема органів ОДП. Впроваджувались нові штатні одиниці в райвідділах ДПУ, які мали здійснювати свою роботу в певних галузях народного господарства через зростання промислових підприємств місцевого і союзного значення. При розгортанні мережі радгоспів і МТС у всіх районних відділах були виділені окремі уповноважені з економічної роботи;
т. 26, а. с. 114—117
Наказом ОДПУ № 0017 від 25 січня 1933 року (м. Москва) «Об организации Политотделов в МТС, совхозах и учреждения в них должности замначполитотдела по работе с ОГПУ». За цим наказом органами ОДПУ на виконання рішення ЦК ВКП(б) організовувалися політичні відділи при кожному МТС, колгоспі та радгоспі, яким було поставлено завдання здійснювати безпосередню боротьбу з контрреволюційними проявами на всій території колгоспів, які обслуговуються МТС, а також радгоспів; т. 26, а. с. 44
Листом секретаря Одеського обкому КП(б)У секретарю Миколаївського міськпарткому від 27 березня 1933 року про заходи щодо розгортання боротьби з децентралізацією хлібозаготівлі всередині районів, а також створення трійок у складі секретаря райпарткома, голови райвиконкома і уповноваженого ДПУ;
т. 212, а. с. 84-85
Резолюцією бюро Миколаївського міського комітету КП(б)У від 4 серпня 1932 року про притягнення до відповідальності керівників с. Балабанівка Миколаївського району за зрив плану хлібозаготівлі;
т. 212, а. с. 100—101
Циркуляром ДПУ УСРР № 164/СПО від 19 червня 1933 року «О чекистском обслуживании колхозов», який спрямовано усім начальникам облвідділів, начальникам міськрайвідділів, райуповноваженим ДПУ і замначполітвідділів МТС по ДПУ з роз'ясненням положень директиви з організації агентурної сітки в колгоспах та МТС, що їх обслуговують, на підставі розробленого плану; т. 26, а. с. 105
Циркуляром ДПУ УСРР № 308/СПО від 5 грудня 1933 року (м. Харків) «Об обслуживании весеннего сева», спрямованим усім начальникам обласних відділів, прикордонних загонів, ДТО, міських районних відділів, райуповноваженим ДПУ УРСР, заступникам начальників політвідділів МТС і радгоспів, від яких вимагалося посилити агентурну роботу, створити агентурний апарат для проникнення в контрреволюційне підпілля і виявити плани і наміри організованої контрреволюції; т. 26, а. с. 107—112
Наказом ОДПУ № 1138/с від 8 грудня 1932 року (м. Москва) «Об агентурно-оперативной работе в деревне», в якому зазначено про те, що так званий контрреволюційний елемент обрав організацію саботажу хлібозаготівлі в якості основної форми боротьби з більшовицькою владою та наголошено про необхідність активізації агентурної роботи на селі;
т. 26, а. с. 38-41
Наказом ОДПУ № 0022 від 29 січня 1933 року (м. Москва) «Об усилении агентурно-оперативной работы по контреволюционным элементам города,
связанным с деревней» та іншими документами;
т. 26, а. с. 45
Для забезпечення виконання злочинних намірів вчинення геноциду владою вживалися заходи щодо створення партійного активу на місцях. Так, постановою секретаріату Миколаївського міськпарткому від 3 травня 1933 року передбачалося затвердження норм для забезпечення керівних органів села, починаючи з травня до 15 липня 1933 року. Даною постановою встановлено норми забезпечення продуктами харчування керівного складу села;
т. 212, а. с. 143
Листом Матвєєву А. О. від брата від 20 березня 1932 року, в якому повідомляється про протизаконні дії місцевої влади щодо бідняцьких господарств на селі та працівників у місті: непомірні податки, вилучення одягу, арешт за несплату податків;
т. 212, а. с. 117—120
Заявою Гавриленко С. П. до відділу заготівлі Миколаївської міськради від 7 січня 1933 року про повернення неповнолітнім дітям-сиротам зерна, відібраного у нього бригадою Богоявленської сільради під час обшуку;
т. 213, а. с. 20
Відомостями про наявність у Березанському зерносховищу заготовленого збіжжя станом на 21 вересня 1932 року;
т. 148, а. с. 69
Відомостями, які містять дані про кількість збіжжя у зерносховищі «Заготзерно» станції Переяславська станом на 22 вересня 1932 року;
т. 148 а. с. 70
Інформаційним оглядом стану концентрації та виконання Одеською конторою «Експортхліб» планів завантаження пароплавів у період з 16 до 21 листопада 1932 року, згідно з яким в 3 портах області перебувало 15 хлібних пароплавів, завантажених в Одесі 25 000 тон зерна, в Миколаєві — 32 000 тон, в Херсоні — 12 000 тон хліба;
т. 214, а. с. 43-47
Доповідною запискою керівника групи соціального побуту Київського МКК-РСІ «Заславської» до обласного КК-РСІ про збільшення у м. Києві кількості безпритульних дітей (підкидьків), особливо віком від 1 до 4-х років. За даними записки, починаючи з січня 1932 року кількість таких дітей щомісячно збільшувалася: у січні їх було 34, в лютому — 98, у березні — 103, в квітні — 144, у травні — 227, в червні — 223, у липні — 155. Під час обстеження виявлені неприпустимі факти недбайливого ставлення до дітей (бруд, скупчення у великій кількості трупів померлих дітей тощо). Майже всі діти прибули з районів та області, притік яких збільшувався: у травні — 502, у червні — 1454, у липні — 852 осіб; т. 144, а. с. 99-100
Постановою Президії колегії Київської МКК від 13 вересня 1932 року "В справі забезпечення безпритульних дітей в системі «Охматдит» в якій вказано про факти підкидання дітей, віком до 4-х років, та збільшення їх смертності. Зазначено про видачу адміністрацією інституту «Охматдиту» розпорядження не ховати трупи померлих дітей по одному, а збирати їх у великій кількості для одночасного поховання; т. 144, а. с. 96-98
Постановою Президії Київської міськради ХІ-го скликання від 3 лютого 1933 р. «Про ліквідацію безпритульності», в пунктах 9 і 10 якої відзначено великий наплив дітей з периферії, що становить 68% від наявної кількості безпритульних; т. 144, а. с. 210 — 211
Звітом про роботу комісії з боротьби з безпритульністю при президії Київської міськради з 1 вересня до 6 листопада 1932 року, в якому зазначено про виявлення та розміщення 2368 безпритульних дітей. На вузлових станціях організовано загороджувальні загони для припинення напливу безпритульних залізницею. Згідно з даними ДСІ, наплив безпритульних збільшується орієнтовно на 500 чоловік щомісяця. Карантини-приймальники перевантажені на 200—300%; т. 146, а. с. 180—184
Протоколом засідання секретаріату Миколаївського міськкому КП(б)У від 24 квітня 1933 року про заборону видавати хліб для громадського харчування у дні, коли колгоспники не виходили на роботу в поле. Крім цього органам суду, ДПУ та міліції на місцях запропоновано притягати до відповідальності керівний склад колгоспів за порушення даного рішення;
т. 1, а. с. 154
Наказом ДПУ УСРР від 15 січня 1933 року № 15 щодо групових проривів родин у бік Польщі та іншими аналогічними наказами, в яких містяться відомості про групове порушення кордону на р. Дністер і спроби втечі людей до Польщі (Накази ДПУ від 7 червня 1933 року № 247т і № 248);
т. 26, а. с. 150—152, 153 , 154
Наказом ОДПУ від 14 липня 1932 року № 645/с (м. Москва) «Об увеличении численности Погранохраны ПП ОГПУ БССР», згідно з яким кількість Прикордонної охорони ПП ОДПУ БРСР збільшена на 3000 осіб. Даний наказ свідчить про те, що вказане рішення було прийняте у зв'язку з постійним зростанням кількості випадків незаконного перетинання кордону голодуючим населенням України. т. 26, а. с. 120
Злочин геноциду в Україні підтверджується також речовими доказами — документами, що свідчать про здійснення експорту збіжжя з країни в 1932—1933 роках:
телеграмою заступника голови Ради праці і оборони СРСР з Москви в Харків до ЦК КП(б)У та «Експортхлібу» в Україні від 27 серпня 1932 року за № 95628, в якій вказувалось, що встановлений Урядом план відвантаження в серпні в порти 190 000 тон зерна виконаний лише в обсязі 20 000 тон. Від партійного керівництва в Україні вимагалося негайно забезпечити відвантаження до кінця місяця, в першу чергу, 30 000 тон пшениці, 20 000 тон ячменя та 10 000 тон жита, про необхідність прискорення відвантаження з України на експорт 170 000 тонн зерна ячменю; т. 7, а. с. 216
Постановою бюро Миколаївського міськпарткому «Про завантаження експортних хлібних пароплавів» від 15 грудня 1933 року, якою встановлені добові норми завезення хліба на елеватор для забезпечення завантаження пароплавів в порту до 25 грудня 1933 року.
т. 212, а. с. 107
Даними про кораблі, які пройшли через Миколаївський порт в січні-грудні 1932 року, вивозячи зерно з України за кордон;
т. 211, а. с. 177 — 184, 186—188
Даними про кораблі, які були завантажені зерном в Миколаївському порту в січні — грудні 1933 року; т. 211, а. с. 185, 189—196
Планом вивозу з СССР експортних вантажів у 3-му кварталі 1932 року, згідно з яким встановлено об'єми відвантаження хлібних вантажів та іншого збіжжя з портів міст Херсону і Миколаєва. Вказані дані свідчать про експорт хліба у 3 кварталі:
— з Херсонського порту — 90 000 тон. Порти призначення: Франція, Італія, Єгипет, Греція;
— з Миколаївського порту — 253 000 тон. Порти призначення: Північна Америка, Німеччина, Голландія; т. 211, а. с. 199
Відомістю про завантаження пшеницею, житом, ячменем, вівсом, кукурудзою та іншими зерновими, а також крупами, всього у кількості 339 312 675 кг, пароплавів в Миколаєвському морському порту у 1933 році. Завантаження проведено повністю в Миколаєві на 41 пароплав, довантажено в інших портах 14 пароплавів. З них, 42 іноземних пароплава для Західної Європи, 6 пароплавів для Далекого Східного краю, 1 радянський пароплав і 6 радянських пароплавів теж для Західної Європи;
т. 211, а. с. 208—211
Постановою Миколаївського міськпарткому «Про заходи щодо завантаження експортних суден хлібом» від 20 листопада 1933 року, згідно з якою вирішено щоденно вести графік завезення на елеватор 6 000 тон зерна для забезпечення завантаження 5 пароплавів, які чекають на рейді;
т. 214, а. с. 81
іншими архівними документами.
Боротьба сталінського тоталітарного режиму з «українським національно-визвольним рухом» також підтверджується:
речовими доказами: архівними документами, — порушеними ДПУ груповими кримінальними справами проти «Спілки визволення України» («СВУ», 1929—1930 рр.), «Контрреволюційної шкідницької організації в сільському господарстві України» (1930 р.), «Військово-офіцерської контрреволюційної організації» (1930—1931 рр.), «Українського національного центру» («УНЦ», 1930—1932 рр.), «Трудової селянської партії» («ТСП», 1931 р.), «Української військової організації» («УВО», 1932—1933 рр.) та інших;
т. 22, а. с. 121—144
Крім цього, за даними Висновку судово-психологічної експертизи від 17 грудня 2009 року № 10588, внаслідок створення життєвих умов, що призвели до тривалого голодування і позбавлення можливості харчуватися (період 1932—1933 років в Україні), у людей відбувалися зміни психологічного стану, що могло призводити людину до вчинення самогубств, вбивств з метою людоїдства та трупоїдства померлих близьких родичів чи інших людей.
Голод є одним з могутніших факторів, що впливає на психіку та усю поведінку людини, відчуття голоду та його переживання — єдиний психофізіологічний процес.
У людей внаслідок пережитого ними Голодомору в Україні в 1932—1933 роках міг відбуватися злам психіки, оскільки тривале повне голодування викликає занепад сил, виснаження, апатію, деморалізує поведінку (призводить до психологічного зламу); т. 330, а. с. 126—130
Згідно з даними, що містяться у Висновку Інституту соціальної та політичної психології АПН України від 30 листопада 2009 року № 02-15/409, у період 1932—1933 років велика кількість людей в Україні зазнавала значних фізичних і психологічних страждань внаслідок тривалого масового недоїдання і голоду.
Дії сталінського тоталітарного режиму в період 30-х років двадцятого століття мали ознаки політичної технології, вони спричинили злам психіки населення, що проживало на території України; такий психічний злам має віддалені наслідки, такі як психологічна травма для його безпосередніх жертв та ознаки трансгенераційної передачі подальшим поколінням (особливості цих психологічних наслідків та способи їх подолання нащадками в третьому поколінні потребують спеціальних досліджень).
Відбувалося депресування і послаблення голодом практично всіх чинників, що детермінують поведінку людини (детермінаторів): самозбереження, порогів ризику, репродуктивного статевого потягу, релігійних, моральних, естетичних почуттів тощо. т. 330, а. с. 134—152
Підтвердженням умисного створення в Україні в 1932—1933 роках життєвих умов, розрахованих на знищення частини української національної групи як такої, є встановлені чисельні факти вчинення на її території таких асоціальних явищ як людожерство. Це підтверджується речовими доказами −1022 кримінальними справами за фактами людоїдства і трупоїдства, вчиненими у різних областях України саме у 1932—1933 роках і тільки в цей період.
т. 24, а. с. 1-123, 124—246, т. 25, а. с. 106, 153
Смертність людей від голоду в 1932—1933 роках підтверджується:
речовими доказами — Книгами реєстрації актів про смерть в період 1932—1933 років, у кількості 3186 шт., які збереглися на даний час в Україні, та протоколами їх оглядів, під час проведення яких встановлено факт зростання смертності населення від голоду та похідних від нього хвороб у період 1932—1933 років.
В Україні встановлено 857 масових поховань жертв геноциду
т. 68, а. с. 2-78, 82-85, 90-93, 98-101, 104—107, 110—114; т. 102, а. с. 10-19; т. 127, а. с. 3; т. 139, а. с. 1-10; т. 151, а. с. 1-5, 7-13, 15-21, 23-28, 30-36, 38-45, 47-52,54-59, 61-65, 67-73, 75-80, 82-86, 88-92, 94-99, 101—107, 109—114, 116—122, 124—129; т. 162, а. с. 1-12; т. 174, а. с. 8, 40, 47-49, 58, 92-99, 107, 111—114; т. 217, а. с. 1-159, т. 218, а. с. 1-177; т. 236, а. с. 1-174; т. 237, а. с. 259—260 ; т. 250, а. с. 1-297; т. 251 а. с. 1-257; т. 259, а. с. 1 — 95; т. 261, а. с. 52-59; т. 272, а. с. 1-257; т. 290, а. с. 2, 7-11; т. 299, а. с. 1-209; т. 301, а. с. 2-6; т. 326, а. с. 76-82, 87-93; т. 309, а. с. 1-208; т. 310, а. с. 1-240; т. 311, а. с. 1-214; т. 312, а. с. 1-247
Крім цього досудовим слідством отримано документальні підтвердження подій в УСРР під час Голодомору, які засвідчені в доповідях італійських консульств у Харкові, Києві, Одесі, Ленінграді й посольства у Москві за 1932—1935 роки. Зокрема, в повідомленні італійського консула у Харкові Сержіо Граденіго Посольству Італії у Москві «Про голод і українське питання» від 31 травня 1933 року № 474/106 вказано: „Голод і далі шаленіє і нищить людей, і просто неможливо збагнути, як може світ залишатися байдужим до такого лиха і як міжнародна преса може спокійно спостерігати масове вбивство, яке організував радянський уряд. Не має жодного сумніву в тому, що це голод штучний і спеціально створений для того, щоб «провчити селян». «Етнографічний матеріал має бути переінакшений», — цинічно заявив один високий посадовець в місцевому ДПУ. Шляхом варварських реквізицій московський уряд створив не просто нестачу харчів (це було б надто м'яко сказано), він створив таку ситуацію, за якої цілком відсутні засоби існування для української сільської місцевості, на Кубані й на Середній Волзі“.
т. 38, а. с. 1-6, 7-132, 133
Підтвердженням вчинення геноциду проти частини української національної групи є також документи дипломатичних установ Німеччини в період 1932—1934 роки з повідомленнями про дії більшовицького режиму в УСРР та інші архівні документи. т. 39, а. с. 1-296
Згідно з даними Висновку судової комплексної історико-правової експертизи від 28 грудня 2009 року, внаслідок цілеспрямованих системних дій вищого керівництва СРСР та УСРР в Україні протягом другої половини 1932 року — першої половини 1933 року було вчинено злочин, передбачений частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України. Вищим партійно-радянським керівництвом ухвалювались та виконувались рішення, спрямовані на навмисне позбавлення жителів сільської місцевості України всіх продуктів харчування і доступу їх до їжі, що спричинило масове вбивство голодом представників частини української національної групи як такої, оскільки абсолютну більшість сільської людності складали українці, а абсолютну більшість українців становили селяни.
На території Радянської України були навмисно створені життєві умови, розраховані на знищення частини українських селян, як питомої складової української національної групи, що становить ознаку злочину геноциду, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України.
т. 330, а. с. 175—251
Таким чином, досудовим слідством у кримінальній справі встановлено, що злочин геноциду в Україні в 1932—1933 роках було організовано і вчинено керівниками комуністичної більшовицької партії, що входили до складу ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У, а саме: Сталіним (Джугашвілі) Й. В., Молотовим (Скрябіним) В. М., Кагановичем Л. М., Постишевим П. П., Косіором С. В., Чубарем В. Я. і Хатаєвичем М. М.
На підставі викладеного, враховуючи, що злочин геноциду організовано і вчинено Сталіним Й. В., Молотовим В. М., Кагановичем Л. М., Косіором С. В., Чубарем В. Я., Постишевим П. П., Хатаєвичем М. М., які є померлими, і тому притягнути їх до кримінальної відповідальності неможливо, а провадження розслідування у кримінальній справі було необхідним для встановлення всіх обставин вчиненого злочину, керуючись ст. ст. 1 і 2 Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», ст. 7 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, Конвенцією ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» від 26 листопада 1968 року, ст. 62 Конституції України, п. 8 ч. 1 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 34, ст. 130 Кримінально-процесуального кодексу України, орган досудового слідства, узгодивши своє рішення з Генеральною прокуратурою України, направив кримінальну справу на розгляд Апеляційного суду міста Києва згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством.
Заслухавши доповідь прокурора Доценко О. М., яка вважає за необхідне закрити кримінальну справу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України в зв'язку зі смертю Сталіна (Джугашвілі) Й. В., Молотова (Скрябіна) В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубаря В. Я. і Хатаєвича М. М., що, як зазначено у висновку органу досудового слідства, вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 442 КК України, перевіривши матеріалами справи викладені в постанові органу досудового слідства від 29 грудня 2009 року фактичні обставини організації та вчинення впродовж 1932—1933 років злочину геноциду проти частини української національної групи апеляційний суд констатує наступне
Приводами та підставами до порушення кримінальної справи за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках стали Звернення народних депутатів України Омельченка Г. О., Чорноволенка О. В., Голови Асоціації дослідників голодоморів в Україні Лук'яненка Л. Г., Голови товариства «Меморіал» ім. В.Стуса Круцика Р. М., Голови Українського інституту національної пам'яті Юхновського І. Р. і Заяви громадян України Глуховської А. Н., Носенка А. П., Васильєвої Г. М., Соломки В. Т., Манька М. Є., Метли П. А. та Красовської Г. К., в яких містяться повідомлення про злочин геноциду, а також достатні фактичні дані про вчинення на території України в період 1932—1933 років злочину геноциду шляхом штучно створеного Голодомору, які містяться в матеріалах перевірки вказаних заяв і звернень, проведеної Службою безпеки України.
т. 1, а. с. 30-34
Відповідно до вимог ст. 97 КПК України Служба безпеки України, яка згідно з п. 3 ст. 24 Закону «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 р. № 2229-ХII є також органом дізнання та досудового слідства, правомірно прийняла вказані Звернення та Заяви, що містять повідомлення про злочин геноциду, і за результатами дослідчої перевірки порушила дану кримінальну справу саме за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, на які вказують фактичні обставини, виявлені під час її проведення.
Підстав для прийняття іншого, передбаченого статтею 97 КПК України рішення, як то: – відмовлення в порушенні даної кримінальної справи чи направлення Заяв і Звернень, що містять в собі повідомлення про злочин геноциду, до інших правоохоронних органів та державних органів і відомств у справі немає, оскільки згідно з положеннями частини третьої статті 112 КПК України у справі про злочин, передбачений статтею 442 КК України, досудове слідство провадиться слідчими органів Служби безпеки України.
25.05.2009 року на своїй прес-конференції керівники та представники Прес-служби СБУ повідомили про порушення кримінальної справи за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України.
Статтею 236-7 Кримінально-процесуального кодексу України передбачено, що «постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності».
Зазначені вище постанови слідчих Головного слідчого управління Служби безпеки України: від 22 травня 2009 року — про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України — геноцид та від 25 грудня 2009 року — про порушення кримінальної справи відносно Сталіна (Джугашвілі) Й. В., Молотова (Скрябіна) В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубаря В. Я. і Хатаєвича М. М. за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, ніким не оскаржені.
Статтями 213 і 214 Кримінально-процесуального кодексу України передбачені підстави та порядок закриття кримінальної справи на стадії досудового слідства, зокрема за обставинами, зазначеними у статті 6 цього Кодексу.
Згідно з вимогами пункту третього частини першої статті 229 Кримінально-процесуального кодексу України, перевіривши кримінальну справу, прокурор або його заступник закриває її, склавши про це постанову з додержанням вимог статті 214 цього Кодексу.
Ні орган досудового слідства, ні прокурор вказаними наданими їм процесуальними повноваженнями не скористалися, дійшовши зазначеного вище висновку про те, що рішення у справі має бути постановлене саме судом.
На переконання апеляційного суду, рішення органу досудового слідства про направлення даної кримінальної справи на розгляд Апеляційного суду м. Києва є обґрунтованим і законним з таких підстав.
У практиці вітчизняного кримінального судочинства вказана кримінальна справа є абсолютно унікальною, такою, яка має особливу процесуальну специфіку.
Унікальність і специфіка даної кримінальної справи пояснюється відомими процесуальними причинами — фактом смерті зазначених в ній осіб, які вчинили злочин геноциду, в зв'язку з чим вона підлягає закриттю, (п. 8, ч. 1 ст. 6 КПК) та тими прогалинами і недоліками, які об'єктивно існують у кримінально-процесуальному законодавстві України.
Відповідно до вимог статті 62 Конституції України «особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».
Таким чином, незважаючи на те, що особи, які за висновком органу досудового слідства організували та безпосередньо вчинили злочин геноциду частини української національної групи, померли, враховуючи правову значимість рішення органу досудового слідства в справі про те, що даний злочин мав місце і його вчинили саме Сталін (Джугашвілі) Й. В., Молотов (Скрябін) В. М., Каганович Л. М., Постишев П. П., Косіор С. В., Чубар В. Я. і Хатаєвич М. М., дане рішення повинно бути перевірене судом, оскільки згідно з положеннями частини другої статті 124 Конституції України «юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі».
Статтею VI Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» також передбачено, що «особи, звинувачені в здійсненні геноциду чи інших перерахованих у статті III діянь (вони також наведені в диспозиції частини першої статті 442 КК України), повинні бути суджені компетентним судом тієї держави, на території якої було вчинено це діяння…».
Санкцією ч. 1 ст. 442 КК України передбачене покарання за вчинення злочину геноциду, в тому числі у виді довічного позбавлення волі.
Відповідно до положень пункту другого частини першої статті 34 КПК України апеляційним судам областей, Республіки Крим, міст Севастополя та Києва підсудні кримінальні справи про злочини, за вчинення яких передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі.
Таким чином, вказані положення вітчизняного законодавства та Конвенції 1948 року, ратифікованої УСРР 22 липня 1954 року, свідчать про правильність та правову виваженість позиції, згідно з якою питання про перевірку викладених в кримінальній справі фактичних обставин вчинення злочину геноциду частини української національної групи і висновків органу досудового слідства щодо них та постановлення рішення про закриття справи має вирішувати саме суд, в даному випадку Апеляційний суд міста Києва.
Крім того, викладені в статті VI Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року положення виключають підсудність даної кримінальної справи суду іншої країни, в тому числі і Російської Федерації, в столиці якої — Москві — в період 1932—1933 років прийнята низка рішень, внаслідок виконання яких було штучно створено Голодомор в Україні, як масштабний засіб вчинення злочину геноциду частини української національної групи, оскільки справа має розглядатися «компетентним судом тієї держави, на території якої було вчинено це діяння…».
Як вбачається з матеріалів справи, саме цими положеннями даної Конвенції керувалася Служба безпеки України, порушуючи та розслідуючи кримінальну справу за ч. 1 ст. 442 КК України.
Доводи органу досудового слідства про зворотну дію статті 442 КК України на період вчинення в Україні злочину геноциду шляхом Голодомору 1932—1933 років ґрунтуються на наступних положеннях національного та міжнародного законодавства
Cтаттею 58 Конституції України встановлене загальне правило, згідно з яким «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи».
Дані конституційні положення знайшли своє відображення у статті 5 Кримінального кодексу України: «Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі».
Разом з тим, відповідно до вимог частини п'ятої статті 49 Кримінального кодексу України давність, як підстава для звільнення від кримінальної відповідальності (рівно як підстава для визнання факту вчинення злочину) «не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437—439 і частині першій статті 442 цього Кодексу».
Cтаття 442: «Геноцид», міститься в Розділі ХХ Кримінального кодексу України: «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку».
Сутність зазначеного національного законодавства, що передбачає кримінальну відповідальність за вчинення злочину геноциду, відповідає положенням міжнародного законодавства, яким передбачена кримінальна відповідальність за злочини проти миру та безпеки людства, базується на ньому і повністю з ним узгоджується.
Відповідно до Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» Статтею 1 Закону України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» від 28.11.2006 року № 376-V визначено: «Голодомор 1932—1933 років в Україні є геноцидом Українського народу».
Статтею 7 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачено, що принцип заборони зворотної дії кримінального закону не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушеннявідповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.
Конвенцією ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» від 26 листопада 1968 року, ратифікованою УСРР 25 березня 1969 р. (ст. 1), передбачено, що геноцид є караним злочином, навіть якщо ці дії не є порушеннями внутрішнього законодавства країни, де були вчинені (ст. 1 Конвенції).
Згідно із статтею 9 Конституції України вказані міжнародні нормативно-правові акти є частиною національного законодавства України, оскільки згода на їх обов'язковість надана Верховною Радою України. Їх
положення відповідають суті статей 21 і 24 Конституції України, згідно з якими «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є не відчуженими та непорушними» (ст. 21), «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані» (ч. 2, ст. 24).
Таким чином, відсутні будь-які правові заборони для застосування частини першої статті 442 Кримінального кодексу України у зворотному часі щодо дій Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича, Молотова (Скрябіна) В'ячеслава Михайловича, Кагановича Лазаря Мойсейовича, Постишева Павла Петровича, Косіора Станіслава Вікентійовича, Чубаря Власа Яковича, та Хатаєвича Менделя Марковича з організації та безпосереднього вчинення геноциду частини української національної групи шляхом штучно створеного ними Голодомору в Україні в 1932—1933 роках, як це зазначено у висновку Головного слідчого управління Служби безпеки України.
Даний висновок апеляційного суду ґрунтується також на наступному.
У Преамбулі Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» йдеться про те, що цивілізований світ засуджує геноцид як «огидне нещастя», від якого необхідно рятувати людство, та визнає, що «протягом всієї історії геноцид завдавав великих втрат людству».
За змістом статті 1 Конвенції геноцид незалежно від того, чи відбувається він у мирний, чи воєнний час, є злочином, що порушує норми міжнародного права і проти якого країни (договірні сторони) зобов'язуються вживати заходів попередження та карати за його здійснення.
Перевіривши викладені в постанові органу досудового слідства фактичні обставини справи апеляційний суд на підставі ретельного аналізу та всебічної оцінки зібраних в ній доказів в їх сукупності, зазначає про доведеність та обґрунтованість викладених в постанові висновків про вчинення Сталіним Й. В., Молотовим В. М., Кагановичем Л. М., Постишевим П. П., Косіором С. В., Чубарем В. Я., Хатаєвичем М. М. злочину, який правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 442 КК України як геноцид частини української національної групи
Суть та ознаки злочину «геноцид» викладено у формулюванні початкової частини статті II Конвенції 1948 р., відповідно до якої «геноцид означає… акти, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку».
Доктриною та практикою міжнародного права загальновизнано, що для кваліфікації злочинних дій як геноцид необхідно довести наявність у суб'єкта злочину спеціального наміру (dolus specialis) знищити лише визначену у Конвенції групу і спрямованість його злочинної поведінки проти визначеної групи як такої.
Відтак, — геноцид відрізняється від інших злочинів проти людяності, по-перше, якістю наміру, а не кількістю жертв, по-друге, спрямованістю не проти людей взагалі, а проти чітко окресленого кола різновидів людських груп, по-третє, спрямованістю не проти окремих членів таких груп, а проти груп як таких.
За змістом диспозиції ч. 1 ст. 442 КК України об'єктом даного злочину є безпека існування тієї чи іншої національної, етнічної, расової або релігійної групи.
Таким чином, для геноциду характерним є те, що члени груп, визначених у Конвенції 1948 р., рівно як і в частині першій статті 442 Кримінального кодексу України, знищуються, частково чи повністю, через їхню приналежність до таких груп.
Отже, етнічний склад учасників злочину геноциду не є його юридичною ознакою, а відтак – не впливає на кваліфікацію конкретних встановлених органом досудового слідства протиправних діянь Сталіна, Кагановича, Молотова, Постишева, Косіора, Чубаря і Хатаєвича як злочину геноциду.
Встановленими фактичними обставинами справи доведено, що об'єктом злочинних дій вказаних в постанові осіб була саме безпека існування частини української національної групи, що підтверджується зібраними і перевіреними доказами створення для неї життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне винищення шляхом здійснення в Україні Голодомором, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб.
За нормами чинного українського національного та міжнародного законодавства національна група (нація) — це така, що історично склалася, стійка спільнота людей, для якої характерні спільна територія, економічні зв'язки, своя мова, відмінні особливості побуту, культури, духовності.
Частина української національної групи, проти якої у 1932—1933 роках було спрямовано злочин геноциду, повністю відповідає усім зазначеним ознакам.
Об'єктивна сторона злочину геноциду, передбаченого частиною першою статті 442 КК України, у справі також визначена. Встановлені дії, внаслідок вчинення яких шляхом штучного створення життєвих умов, що призвели до Голодомору у 1932—1933 роках, була знищена частина української національної групи.
Зібраними органом досудового слідства фактичними даними підтверджено, що організований та вчинений Сталіним (Джугашвілі) Й. В., Молотовим (Скрябіним) В. М., Кагановичем Л. М., Постишевим П. П., Косіором С. В., Чубарем В. Я. і Хатаєвичем М. М. злочин геноциду був спрямований не проти представників інших національностей, які теж постраждали від Голодомору 1932—1933 років але в набагато меншій кількості, ніж етнічні українці, а саме проти частини української нації.
Беззаперечно доведено, що Голодомор вказаними особами було сплановано і здійснено як один з етапів спецоперації проти частини української національної групи як такої, оскільки саме українська нація, а не національні меншини, виступала суб'єктом державотворчого самовизначення і лише вона могла реалізувати закріплене Конституцією СРСР 1924 року право на самовизначення шляхом виходу з СРСР і утвердження незалежної української держави. Саме тому безпосереднім об'єктом Голодомору 1932—1933 років стала українська національна група та її питомий складник — українські селяни.
За встановленими органом досудового слідства обставинами справи головні ролі в ідеологічному забезпеченні, плануванні, організації і здійсненні злочину геноциду належали неукраїнській інтернаціональній групі, яка, зокрема, складалася із Сталіна, Кагановича, Молотова, Постишева, Косіора і Хатаєвича.
Участь в даній групі серед вказаних осіб етнічного українця Чубаря жодним чином не впливає на кваліфікацію даного злочину, вчиненого шляхом штучно створеного ними в Україні в період 1932—1933 років Голодомору, як геноциду, оскільки ні національне кримінальне законодавство, ні міжнародне кримінальне право, в першу чергу зазначені вище Конвенції, не обумовлюють його кваліфікацію (як і жодного іншого злочину) національною приналежністю злочинця.
Конвенція 1948 року та положення частини першої статті 442 Кримінального кодексу України не пов'язують кваліфікацію конкретних випадків геноциду з національністю осіб, що його здійснили.
У Статті IV Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, прийнятої 9 грудня 1948 року, лише передбачено: «Особи, що здійснюють геноцид або будь-які інші з перелічених у ст. III діянь, підлягають покаранню незалежно від того, чи є вони відповідальними за конституцією правителями, посадовими чи приватними особами». Суб'єкт злочину, передбаченого статтею 442 КК України, загальний.
На наявність складу злочину немає значення, чи вчинено його представником так званої титульної нації або національної меншини, європейської раси або негроїдної, віруючим або атеїстом. Так само немає значення, чи належать суб'єкт злочину і потерпілі до однієї раси, національності, етносу, конфесії.
За фабулою даної кримінальної справи органом досудового слідства визначені також суб'єкти злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України: Сталін (Джугашвілі) Й. В., Молотов (Скрябін) В. М., Каганович Л. М., Постишев П. П., Косіор С. В., Чубар В. Я. і Хатаєвич М. М.
Органом досудового слідства — Службою безпеки України встановлено, що ідеологом, замовником і організатором Голодомору в Україні в період 1932—1933 років, як засобу вчинення злочину геноциду, був Сталін, який відігравав керівну і ключову роль у плануванні злочину, формуванні механізму його вчинення і контролю за його здійсненням. Як Генеральний секретар ЦК ВКП(б), якому підкорялося Політбюро, Сталін був ініціатором усіх, викладених вище принципових партійних рішень з організації Голодомору в Україні.
Спеціалізованими складовими центрального механізму здійснення Голодомору в Україні були надзвичайні хлібозаготівельні комісії, створені за рішеннями Політбюро ЦК ВКП(б), на чолі яких стояли особи з найближчого оточення Сталіна.
Головою такої спеціалізованої комісії в Україні було призначено В. Молотова (Скрябіна), члена Політбюро ЦК ВКП(б), Голову Ради народних комісарів СРСР. В роботі даної спеціалізованої комісії, склад якої не було чітко визначено, брав фактичну участь Л. Каганович, член Політбюро, секретар та завідувач сільгоспвідділу ЦК ВКП(б), який був вихідцем з України, знав стан справ на Україні і в 1925—1928 рр. був Генеральним секретарем ЦК КП(б)У.
Поряд з Кагановичем спеціальні функції в Україні виконував П. Постишев. Відповідно до постанови ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про хлібозаготівлі на Україні» від 19 грудня 1932 р. їм обом разом із республіканським керівництвом було доручено вжити усі необхідні заходи для виконання непомірних та згубних для сільського населення України планів хлібозаготівлі. Як встановлено, саме з цією метою Каганович і Постишев перебували в Україні з 20 до 29 грудня 1932 року. З січня 1933 року Постишева було призначено другим секретарем ЦК КП(б)У і першим секретарем Харківського обкому КП(б)У (водночас до лютого 1934 року він залишався секретарем ЦК ВКП(б). Будучи наближеною до Сталіна особою, він фактично контролював першого секретаря КП(б)У Косіора. Забезпечуючи виконання нереальних планів хлібозаготівлі і, тим самим, фактично організовуючи Голодомор, Постишев відіграв вирішальну роль у придушені національного ухилу в КП(б)У, нейтралізуючи та піддаючи репресіям тих представників більшовицької партії, які виступали проти непомірної хлібозаготівлі.
Косіор — перший секретар КП(б)У, Чубар — голова Ради народних комісарів УСРР та Хатаєвич, у період з жовтня 1932 року до січня 1933 року — другий секретар ЦК КП(б)У, а з 29 січня 1933 року — перший секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У, поряд з іншими керівниками обласних та районних комітетів Комуністичної партії більшовиків Радянського Союзу і України, головами райвиконкомів, уповноваженими обкомів КП(б)У та керівниками Державного Політичного Управління (ДПУ) УСРР, матеріали відносно яких постановою від 28 грудня 2009 року виділені із кримінальної справи в окреме провадження (т. 330, а. с. 252—253), входили до українського республіканського ядра організаторів Голодомору 1932—1933 років і є безпосередніми виконавцями злочину геноциду, вчиненого відносно частини української національної групи.
При цьому з метою посилення контролю за виконанням ними злочинних рішень Сталіна та підвладного йому Політбюро ВКП(б) і Ради народних комісарів СРСР, спрямованих на організацію та вчинення Голодомору в Україні, перші особи українського республіканського керівництва водночас входили до вищих союзних партійних органів: С. Косіор був членом Політбюро ЦК ВКП(б) з 1930 року, В. Чубар — кандидатом у члени Політбюро ЦК ВКП(б) у 1926—1935 роках.
З суб'єктивної сторони злочин, передбачений статтею 442 КК України, характеризується виною у вигляді прямого умислу.
Спеціальною ознакою геноциду у зазначених в частині першій цієї статті формах є мета — повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи.
Доведено, що параметри українського Голодомору відповідають вимогам положень Конвенції 1948 р.
Органом досудового слідства з усією повнотою та всебічністю встановлено спеціальний намір Сталіна (Джугашвілі) Й. В., Молотова (Скрябіна) В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубаря В. Я. і Хатаєвича М. М. — знищення частини саме української (а не будь-якої іншої) національної групи і об'єктивно доведено, що цей намір стосувався саме частини української національної групи як такої.
Причини і мотиви вчинення злочину геноциду (придушення національно-визвольного руху українського селянства та недопущення побудови незалежної української держави), питання про те, де (територія України) і коли (1932—1933 рр.) було вчинено злочин також знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.
На підставі ретельного аналізу та всебічної оцінки викладених в постанові фактичних обставин вчинення злочину геноциду, сукупності доказів, що його підтверджують, та висновків про те, що його було вчинено Сталіним Й. В., Молотовим В. М., Кагановичем Л. М., Постишевим П. П., Косіором С. В., Чубарем В. Я. і Хатаєвичем М. М. з прямим умислом, а саме — з метою знищити частину української національної групи в особі українського селянства, апеляційний суд констатує, що органом досудового слідства встановлена і доведена суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України.
Таким чином, немає жодних законних підстав для закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину чи за відсутністю в діях Сталіна Й. В., Молотова В. М., Кагановича Л. М., Косіора С. В., Чубаря В. Я., Постишева П. П. і Хатаєвича М. М. складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України (п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 6 КПК України).
За даними, що містяться у Листі ДЗНД СБ України від 25 грудня 2009 року № 5/1/1-22941 Сталін Й. В. помер 5 березня 1953 року, Молотов В. М. помер 8 листопада 1986 року, Каганович Л. М. помер 25 липня 1991 року, Косіор С. В. помер (розстріляний) 26 лютого 1939 року, Чубар В. Я. помер (розстріляний) 26 лютого 1939 року, Постишев П. П. помер (розстріляний) 26 лютого 1939 року, Хатаєвич М. М. помер (розстріляний) 27 жовтня 1937 року.
т. 329, а. с. 158—159; т. 10, а. с. 138
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України кримінальна справа, порушена щодо померлого, підлягає закриттю.
Відповідно до вимог статті 237 Кримінально-процесуального кодексу України: «Питання, які з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи» суддя, зокрема, з'ясовує таке питання: чи немає підстав для закриття справи.
Відповідно до частини першої статті 248 КПК України «при наявності обставин, передбачених статтею 6… цього Кодексу, суддя своєю мотивованою постановою закриває справу…».
Розглянувши кримінальну справу на стадії попереднього розгляду та дійшовши висновку про необхідність закриття кримінальної справи за вказаних підстав, апеляційний суд зазначає, що вона не може бути призначена до судового розгляду колегією суддів, оскільки такий розгляд відносно осіб, що померли, не передбачений чинним кримінально-процесуальним законодавством України, за винятком зазначених у п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за ново виявленими обставинами.
Обвинувачення Сталіну Й. В., Молотову В. М., Кагановичу Л. М., Постишеву П. П., Косіору С. В., Чубарю В. Я. і Хатаєвичу М. М. за ч. 1 ст. 442 КК України органом досудового слідства не пред'являлось і не могло бути пред'явлене в зв'язку з їх смертю. З цих причин обвинувальний висновок у справі не складався.
Підстав для реабілітації Сталіна Й. В., Молотова В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубаря В. Я. і Хатаєвича М. М. немає, обвинувальний вирок відносно них у даній кримінальній справі не постановлено. Крім того, органом досудового слідства встановлено і доведено, що вони вчинили злочин, який кваліфіковано за ч. 1 ст. 442 КК України.
Апеляційний суд також констатує про відсутність передбачених статтею 246 КПК України підстав до повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, оскільки з урахуванням специфіки справи досудове слідство в ній проведено повно і всебічно, а за його результатами органом досудового слідства, як вже зазначалось, постановлене об'єктивне і законне рішення про направлення кримінальної справи на розгляд Апеляційного суду міста Києва, якому і належить її закрити.
На підставі викладеного, керуючись п. 8 ч. 1 ст. 6, ст. ст. 240 і 248 Кримінально-процесуального кодексу України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Закрити кримінальну справу, порушену за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках відносно Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича, Молотова (Скрябіна) Вячеслава Михайловича, Кагановича Лазаря Мойсейовича, Постишева Павла Петровича, Косіора Станіслава Вікентійовича, Чубаря Власа Яковича і Хатаєвича Менделя Марковича, в зв'язку з їх смертю, які за висновком органу досудового слідства — Головного слідчого управління Служби безпеки України — з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932—1933 років, умисно організували геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб, тобто безпосередньо вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України.
На постанову протягом семи діб з дня її винесення можуть бути подані касаційні скарги, а прокурором — касаційне подання до Верховного Суду України.
Суддя судової колегії у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва (підпис) М. В. Скавронік
http://reyestr.court.gov.ua/Review/9470003
Джерела
[ред.]
