Головна сторінка

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Календар

30 квітня

1848 — народилась Олександра Єфименко, український історик, етнограф
1883 — народився Ярослав Гашек, чеський письменник
1885 — народився Олександр Федоровський, український геолог, палеонтолог, археолог
1924 — померла Целіна Куровцева-Бурачинська, громадська діячка, збирачка галицького фольклору

Вибрана проза

Про новітній націоналїзм. (?, 1915) Енґельберт Пернерсторфер
… Все, що має кождий нарід найбільшого і найвисшого в своїм єстві, все те виявляє він в своїй духовій культурі. А вершком її є наука. Чим горячійше бажаємо ми висшого розвою людства, тим висше мусимо цїнити народи як самостійних двигачів своєрідних культур. Навіть націоналїзм членів найменшого народу, хочби він був щойно в початках свойого розвою, є оправданий і святий. А як виглядає Нїмець, для якого його національність є чимсь рівнодушним, чимсь рівнодушним, чимсь другорядним? Він стоїть нероздїльно від того загалу і посеред нього, а зраджуючи свою національність, зраджує сам себе. Тільки внутрі своєї нації може він сповняти висші завдання. Коли відрікаєть ся він від неї, так тодї зрікаєть він добровільно найкращої частини своєї гідности. Хиба що ми відмовимо йому повноти змислів (як глухим, кривим та слїпим). Широкі маси народу бачать в нації неясно і відрухово лише велике одноцїльне тїло, однак хто чим висше піднесеть ся в освітї, той тим сильнїйше признає високу і непроминаючу вартість нації, той тим сильнїйше її любить. Можна безпечно сказати, що хто відвертаєть ся від своєї нації є або безкровний і бездушний теоретик або Banause.

читати далі…

Вибрана поезія

Іван Франко

Зівяле листя. (Львів, 1922)

Не можу жить, не можу згинуть,
Нести не можу, ні покинуть
Проклятий сей життя тягар!
Ходжу́ самотний між юрбою
І сам погорджую собою…
Ох, коб останній впав удар!

Не жаль мені життя, ні світа,
Не жаль, що марно кращі літа
У горю й праці протекли.
Пропало все! Тай щож? Пропало!
А щож передо мною стало?
Безодня повна тьми і мли.

Зневіривсь я в ті ярма й шлиї,
Що тягну мов той віл на шиї
Отсе вже більш як двацять літ —
Зовсім як хлопчик той сарака
Прутком по бистрій хвилі швяка, —
Чи з того є на хвилях слід?

Даремно биться, працювати
І сподіваться і бажати!