Історичні джерела та їх використання/2/Топонімія середньовічного Яворова та суміжних сіл як джерело для історичної географії

◀ Географічні назви на -івці на Поділлі (До питання про колонізацію поділля)

Історичні джерела та їх використання Топонімія середньовічного Яворова та суміжних сіл як джерело для історичної географії (Й. С. Гронський)

Кічкаська переправа і городок на Малій Хортиці ▶

1966

Й. С. Гронський

ТОПОНІМІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ЯВОРОВА ТА СУМІЖНИХ СІЛ ЯК ДЖЕРЕЛО ДЛЯ ІСТОРИЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ

 

В етнографічних збірниках Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові збереглись старовинні календарні, обрядові пісні, що їх на Яворівщині називають «риндзівками». Це справжні перлини української народної творчості, соняшні та прозорі, як річка яворівська — Шкло. Поетична творчість народу віддзеркалюється у географічних назвах полів і лугів, лісів та гаїв, річок, потоків і озер. Назви ці влучні, точні, повні змісту і краси, на диво живучі, незмінні у часі, своєрідні.

У цій статті поставлено обмежене завдання: за матеріалами ЦДІА УРСР у м. Львові простежити топо- і гідронімію м. Яворова та навколишніх сіл.

Про час заселення цього краю в історичній літературі немає єдиної думки. Одні твердять, що ця територія заселена з давніх давен^[1], інші — що тут були лісові хащі, бо не знайдено слідів матеріальної культури^[2].

Для з'ясування того, яка з цих думок більш вірогідна, особливе значення мають дослідження з історичної географії м. Яворова та його околиць.

На ганзеатському стародавньому шляху Любачів — Яворів — Городок подибуємо осади XIV — початку XV ст. Наприклад, села Прилбичі, Підлуби, Чолгині зафіксовані під 1386 р.^[3], Бердихів — 1403 р.^[4], Віжомля (Ożomla) — 1376 р.^[5] і Порудно — 1376 р.^[6]. Яворів згаданий під 1408 р. як місто, що наново заселюється «на новому корені»^[7]. На північний захід від Яворова називаються Нагачів під 1425 р.^[8], Дрогомишль — 1497 р.^[9] та інші села. Яворів уперше згадується в грамоті Андрія з Шамотул для цеху шевців м. Яворова під 1408 р.^[10] У цій грамоті про місто говориться як про таке, що давно вже існує.

Вдруге Яворів згадується в 1456 р., коли король Казімір Ягайлончик віддав його та деякі села у заставу^[11]. У заставній грамоті називається цілий ряд топографічних назв в межах міста, а також села Залужжя, Вільшаниця, Яжів та ін. Ці мікротопоніми знаходимо також у рукописних матеріалах ЦДІА УРСР у м. Львові за пізніший час.

Вихідною точкою межі заставленої території було узлісся біля р. Шкло. Звідси вона проходить мимо «підлубської греблі», вздовж нив Ягольниця і Бжиска, потім на Глинні доли, струмком Рудки і далі до урочища Тридамби (Три дуби) і Коблівської греблі, р. В'язовниці і Поруденського лісу, потім до р. Студенця і Глинної гори. Звідси йде до шляху з Яворова в Нагачів, а потім цим шляхом до струмка Ретичин і далі дугою до струмка Рудка біля Стариського млина-пила і до джерел Вонячка і, нарешті, до лісу Шкло.

Цей порівняно великий список мікротопонімів середини XV ст. говорить про те, що вся околиця Яворова була вже в той час досить густо заселена, земля мала господаря, булабобжита і всі, навіть дрібні географічні об'єкти мали вже свої традиційні назви.

У 1566 р. на опис меж Яворова посилався власник сусіднього містечка Краківця Фредро. Він подав королівським люстраторам привілей Ягайла від 1423 р.^[12], в якому зустрічаємо топоніми Поруденський ліс, Глинна гора, Нагачівський шлях і гідроніми Шкло, Ретичин і Студенець. В іншому документі річки Ретичин і Шкло згадуються під 1425 p.^[13].

В 1625-1626 рр. розгорілась суперечка між старостою Яворова і власниками гніздових сіл про межі. Спеціальна королівська комісія перевіряла спірні межі, покликаючись, між іншим, на грамоту від 1456 р.^[14] В протоколі комісії знаходимо назви: Глинні доли, Коблівська гребля і Три дуби. Претензії яворівського старости були відкинуті і відновлені старі межові знаки. Вирішити суперечку між власниками міста і суміжних сіл допомогли старовинні назви різних, інколи дрібних географічних об'єктів.

З відомими з цих перших записів мікротопонімами Яворівщини зустрічаємося знову в рукописних матеріалах ЦДІА УРСР у м. Львові за 1787 р., у так званій Йосифінській метриці зокрема. В податковій фасії с. Стариська згаданий ліс Вириська і панський лан поля на Вириськах^[15]. Сучасна народна назва лісів біля джерел р. Шкло звучить подібно Вириська^[16]. Очевидно, вона походить від сильних бурхливих джерел р. Шкло. Відомо, що джерело цієї річки з романтичною назвою Парашка періодично вибухало, наче сильний гейзер. Недалеко від нього знаходились сірчані джерела Вонячка. В масиві цих лісів, за вододілом, джерело другої річки, назва якої — Верешиця — нагадує радше рослину «верес», ніж «вириська» біля с. Шкло.

Йдучи далі слідами грамоти. 1456 р., знаходимо в Йосифінській метриці с. Прилбичі назви Нова гребля (раніше називалась Підлубська гребля), Глиниська під Ставищем (це, мабуть, Глинні доли 1456 р.). Повторюються назви поле Рудка і гребля на шляху до Коблова^[17]. Цікаво, що в цих двох джерелах, які розділяє 331 рік, зафіксований навіть такий дрібний, нетривалий межовий знак, як Три дуби на Коблові. Він відзначений у протоколі розмежування с. Віжомля^[18]. До цього слід додати, що урочище Коблів існує й зараз. До війни при шляху з Судової Вишні в Яворів росли на Коблові товстелезні старугани-дуби, які могли обняти лише три-чотири чоловіка.

У згаданому рукопису XVIII ст. повторюються і такі відомі нам з грамоти 1456 р. топоніми: Поруденський ліс, потік Студенець і Глинна гора, чернилявські поля «Гори», великопередміські поля «На Розпутті», великопередміські поля «За Студенем», чернилявські «Гаї», гора Глиняна^[19], Стара Ярославська дорога, с. Нагачів і р. Ретичин. Ось так замикається знайоме вже нам коло меж — з Черниляви дугою на схід, повз Старий Яжів, через потік Рудна, підмоклі корчі Рудки^[20] аж до лісів Вориська.

Живучість мікротопонімів на межах м. Яворова та його суміжних сіл дає певні підстави для того, щоб з довір'ям ставитись до інших народних топографічних назв цього міста, назв різних географічних об'єктів, що були розташовані всередині описаних вище меж. Тут кожна назва має своє значення. Є й такі назви, що стають зрозумілими тільки в зв'язку з історичними подіями на даній території. Вони інколи з'являються далеченько від свого рідного середовища, мігрують так само, як і їх творці — люди. Наприклад, гуцульський термін «бутини» був у XV ст. перенесений з Карпат аж під Белз, де виникло с. Бутини на волоському праві^[21].

Пригляньмося до топонімів міста. Праворуч від «старої Брухнальської дороги» — з Городка в Яворів видно широку гору, її звуть Буковина. Першу згадку про цю назву подибуємо в історичних джерелах під 1660 р.^[22] Назва в наш час загальновідома в Яворові. Вона значиться навіть в офіціальних довідниках (як один з населених пунктів). Коли присяжні м. Яворова 1787 р. церемоніально описували і значили межі, записали вони восьму ниву на Буковині, на межі з с. Вільшаницею під назвою «Городище»^[23]. Повторення цієї назви знаходимо у Францисканській метриці (с. Вільшаниця під 1820 р.)^[24]. Це — важлива вказівка для історії виникнення поселень у районі Яворова, оскільки з інших джерел нічого не відомо про існування цього городища.

Біля городища громадська комісія 1787 р. подибувала щоразу старі великі межові насипи («кіпці»), висипані колись на ознаку межі, в одному місці навіть чотири дуже великі горбочки, один біля одного, терном обсаджені^[25]. Такі почетвірні межові насипи трапляються інколи в Йосифінській метриці сіл Яворівщини, наприклад, с. Старий Яжів^[26], але вони означали в кожному конкретному випадку справжній пункт стику чотирьох громад, в той час як ці чотири горби на Буковині розділяли тільки дві громади — Яворів і Вільшаницю, що на практиці позначалось одним межовим знаком. Крім цього, були записані ще шість таких «кіпців», у невеличкому віддаленні один від одного. Присяжні с. Вільшаниці розповідали: «Колись була там завора (zawor) зроблена, а тепер (тобто у 1787 р. — Й. Г.) вона зруйнована»^[27].

Так закріплена була стародавня межа на вершечку Буковини, поля якого названі «Верховина». На горі стояла стара цегельня (вона працювала вже у XVIII ст.). Звідси йшла «стара дорога до Брухналя», села, що на шляху з Яворова в Городок. Ця дорога проходила по межі м. Яворова. Окремі ділянки нив на Буковині віддзеркалюють своїми назвами особливості рельєфу цієї горбовини: «на Загірю», «на площі», «під Буковиною», «Буковина», «за білим піском», «за Ольшанським», але виступають і більш складні найменування: «на Ящетові», «на Сербинках», «під Склепетовом», «під Дудином», «Шотова гора» та ін.^[28]

Біля підніжжя гори розкинулось давнє ставище, де ще до весни 1919 р. бились об береги греблі хвилі одного з більших і дуже рибних ставів Львівщини. Зараз за Вільшанецькою дорогою, недалеко від берегів — малий острів («кемпа» в яворівському діалекті). Тут і на берегах ставу росли колись яворові гаї. Звідси, напевне, й пішла назва поселення Яворів^[29]. Таке тлумачення має деякі підстави, оскільки поруч розташовані Буковина і Яворів, а від них на схід, за вільховими зарослями над річкою Гноєнець с. Вільшаниця (про ці вільхові корчі на межі з Буковиною йде мова в акті розмежування). На межі Яворова і Вільшаниці знаходиться с. Залужжя. Всі чотири топоніми споріднені поміж собою однією рисою — це назви дерев, що росли на спільних межах. Може, у виникненні іншого топоніму цієї групи були характерними для с. Старий Яжів межові знаки — старі верби, згадувані кілька разів підряд в акті розмежування цього села. За цими вербовими межами, при шляху з Яворова на Немирів і Потилич, є с. Вербляни.

На громадських межах Яворівщини не один раз в ролі межових знаків виступають дерева, але майже в кожному селі переважає один вид. Може це й випадкове явище. Можна, наприклад, допускати, що Яворів — це патронімічна назва (від людини — Явір), те ж саме і Вільшаниця (від Ольшанського^[30]), але більш переконливою здається думка, що ці топоніми зв'язані не з ім'ям людини, а з природою. Таких назв населених пунктів, як Вільшаниця, Яворів, Вербляни, Ясенів, Підсоснів, Яблунів і т. д., не так то й багато у Львівській області, але дерева, окреслені цими топонімами, дуже поширені. Отже, при первісному зародженні назви вирішальним було не те, скільки цих дерев, а де вони росли, чим вони виділялись. Наприклад, с. Залужжя знаходилось від Яворова або Вільшаниці «за лугом». Звідси гіпотетичний висновок, що назву Залужжя (Залуже) дали жителі згаданих поселень. Отже, Яворів або Вільшаниця були заселені раніше, ніж Залужжя.

Місто Яворів розбудувалось на порівняно невеликій території, від ставища на південному сході до оборонних валів,Бсліди яких помітні у північній та північно-східній частинахбміста. Згодом над ставом був збудований замок, укріплений глибокими ровами і валами^[31]. Люстрація 1771 р. називає такі вулиці у місті Яворові: Фарна, Брухнальська, Краковецька, Затильна, Ярославська, Львівська, Замкова, На підвалю ібГребля. Топоніміка шляхів у місті та його найближчих околицях дуже різнорідна. В центрі міста сходились шляхи з Львова, Городка (Брухнальська), Ярослава і Краківця та ін. Люстрація 1621 р. називає ще вулицю «На перемиському». В Йосифінській метриці знаходимо детальніший опис: в акті розмежування Великого Передмістя відомі дві дороги на Ярослав — «старий ярославський гостинець», що Йшов через с. Черниляву, і другий «старий ярославський гостинець — Горний на Розпуттю»^[32]. Новіший шлях (уже третій), що йшов на захід через містечко Краковець, названий просто «цісарський гостинець». У давнину в Краковець йшов інший шлях — «стара краковецька дорога».

Згадки про деякі важливі шляхи подибуємо й в інших, хронологічно раніших історичних джерелах. Брухнальською дорогою наступали союзні козацько-російські війська в 1655 р. за розгромленою під Городком шляхтою^[33]. Обома Ярославськими шляхами подорожував в Яворів резидент та розвідник короля Людовика XIV Ульріх Бердум з секретною місією до майбутнього польського короля Яна Собеського (1670-1672)^[34].

Під с. Коханівкою «при Ярославському тракті» (1672 р.) королівські війська з допомогою селян били татар^[35]. Королівський слуга Станіслав Освенцім мандрує в 1644 і 1646 pp. «звичайним гостинцем з Ярослава через Яворів, на Львів»^[36]. У 1698 р. вдова короля Собеського Марисенька видає спеціальний універсал проти купців, міщан та підданих, які «від Черниляви нові знаходять доріжки, минають Яворів, щоб не платити мита»^[37]. З цього бачимо, що у XVIII ст. Ярославський шлях через Яворів на Львів був навіть чужинцям добре знайомий, хоча існував примус подорожувати на Перемишль і Городок.

Давню традицію мусила мати й «дорога солярка». Ще в 1588 р. король Сигізмунд затвердив для м. Яворова право на склад «солі Русі або Толпи»^[38], тобто руської солі в топках. Під цією назвою дорога записана 1788 р. громадськими присяжними, що відмежовували с. Дрогомишль від Липівця і Будимира^[39]. Таким чином, маємо досить точно окреслений соляний шлях: з Прикарпаття він проходив на Городок, далі через Яворів, села Дрогомишль і Будимир до Любачева, звідси, очевидно, в Польщу. На інших напрямках у Йосифінських метриках Яворівщини цієї назви шляху немає.

В рукописних джерелах наводиться чимало топонімів нив міщан Яворова. Наприклад, зразу за валами зеленіли «міські рілі»^[40]. При старому Ярославському шляху названа нива «на Городіку». Біля неї поля: «на Високій», «на Крушнику», «на Розпутті», «Ставки», «на Пісочній», «на Грабнику», «Короткі рілі» і т. д. На межі з Краковецькими лісами і селами Порудно та Поруденко зустрічаємося з такими найбільш характерними топонімами: «Очерети», «Млиниська», «Лужанка», «від Гаті», «Божник», «на Радейковім», «Яречкова», «на Ковалівці». З гідронімів найцікавіші: «лотока Старожичі», «озеро Олеське», «озеро Задний Бірок», «на ниві Очерети», «Лотока дурна»^[41]. Межу Великого Передмістя від с. Поруденко утворювала річка Шкло.

Палітра географічних назв м. Яворова та суміжних сіл така багата і барвиста, що в одній статті важко їх навіть перерахувати. Тому спробуємо лише виділити головні групи топонімів.

Перша і найбільша група топонімів говорить про хліборобський характер давніх поселень Яворівщини. Це численні назви нив — «загумінки», «загороди», «пасіки», «луги», «великий луг», «красний луг», «на Пісковім», «на Пісочній», «на Пісчистім», «Пісчини», «Піски», «за білим піском», «на Травнистім», «Чорна земля», «Чисте поле», «на Білій», «поле Солона», «на Калиніх нивах», «на Камениську», «Чорна гора», «поле Каменополе», «дике поле», «лука широка», «лука смородник» і т. д.

Інша група топонімів пояснює нам розташування нив: «на Розпутті», «Зади», «під ставом», «на могилах», «між бродами», «під каменем», «на журавликах», «на Свіжині», «на горах», «на Грузькім», «Жаба», «Жабчин», «на Чорнолузі», «Чорна лоза», «новини», «оброслі луки», «гора», «зломана лука», «на Кривулі», «нива Гадка» (погана), «лука міська сточириська», «перечисьма», «під Щебренистим», «на проваллях», «на клині», «на броді», «на перекопаній», «на копані», «на переході», «під хрестом», «на Чертежу», «на Вишоватім»; на межах з лісами: «нива грабник», «березняк» і т. д.; з новіших назв: «на обшарку», «на помірках», «придатки» і т. д.

В окрему групу виділяються відособові назви: «нива Яречкова», «на Радейковім», «вулиця Кенцала», «Хомиковий луг», «толока Барбарівка», «Шотова гора», «гора Стасікова» (нива), «на Турковім», «окоп Ярошів». Серед них і топоніми, що визначають класову приналежність власника або його спеціальність: «луки панські Голендри», «нива панська», «попова межа», «лужки за попом», «на мельницькому», «на ковалівці», «толока шпитальна», «вільшина домініканська», «окоп василіянський», «толока ковалева», «нива на Вахулах»^[42].

Деякі топоніми зв'язані з промислами, що були відомі з інших історичних джерел: рудні промисли, сірчані купелі, папірні. Наприклад, в Старому Яжові — «нива на Рудній горі», в Новому Яжові — ниви «на Желізнім», «на Руднім», «Рудачка» і ліс під цією ж назвою. В цьому ж селі — нива «під Лазенками» і річка «Сірчана від папірні».

Мікрогідроніми своєю барвистістю та різноманітністю не поступаються топонімам. Кожен потік, ставок, кожне болото має свою назву. В Яворові: потоки — Кривий, Батятинський, Ялітковий, Бугаївка, Щинчик, Студенець, Стара Млинівка; озера — Мотилеве озеро. В селах: потоки — Рак, Романівка, Гноєнець, Грузький, Годвишня, Борозда, Рудка, Довгий; озера — Кульчин, Лебедеве, Журавлеве, Голе, Волохате, Глухе, Болото Волокнисте, Болото Ситковате і багато інших^[43].

Надзвичайно цікаві мікротопоніми с. Віжомля, в якому, за історичними джерелами, було городище^[44]. Саме тут виникли такі поетичні народні назви: Гомінка гора, Щедрове, на Чорнолузі, озеро Журавлине, Жабчин, озеро Глухе, Пісчини, Могили, Страшне, Вориська^[45]. На фоні цих справді народних назв яскраво виступають старовинні назви, занесені в різний час з інших країн.

Найбільше чужих назв в околицях с. Старий Яжів, яке було осаджене в XV ст. на волоському праві^[46]. Звідси походять такі назви: нива на Лівонці, Яжівець на Ліванах. Сліди волоської колонізації можна бачити в назвах хуторів Мурини, Вахули і сусіднього села Цитуля. В метриці с. Старий Яжів знаходимо кілька разів прізвище Цитуля^[47]. В с. Новий Яжів згадані «дорога волоська», потік «Пітас», лука «Закло»^[48] та ін.

У статті, звичайно, наводяться далеко не всі топоніми і гідроніми, але досить і їх, щоб зробити певні висновки.

По-перше, переважна більшість топонімів, мікротопонімів та гідронімів, відома з документальних джерел, народна й оригінальна. Разом з тим вона численними нитками зв'язана древньоруськими географічними назвами західних земель УРСР (порівняй такі назви, як Олесько, Буськ, Словіта, та багато інших). Нечисленні сторонні назви виступають у цьому середовищі досить яскраво, і їх дуже легко відрізнити від стародавніх назв місцевого українського походження. Назви ці не старіють, вони зберігаються в народі без суттєвих змін протягом століть.

По-друге, переважають назви, зв'язані з природою середовища, в якому вони народились. Найрізноманітніші ці назви в околицях городищ і старих шляхів. Очевидно, ці географічні об'єкти і їх найменування хронологічно давніші від інших назв цієї території. Топонімія пізнішого часу набагато бідніша. Це можна проілюструвати на топонімах сіл Черчик, Чернилява і Липівець (на межі з Нагачевом та Дрогомишлем). Переглядаючи протоколи розмежування цих сіл за XVIII ст., спостерігаємо в них щоразу різні назви для одних і тих самих нив, лук і пасовиськ по обидва боки громадських меж, в той час як у давніших поселеннях однакові за своїм призначенням угіддя мають спільні назви в усіх суміжних громадах. Ця мовна співзвучність топонімів сусідніх сіл може сягати своїми коріннями у віки глибше, ніж перші згадки про населені пункти. Зокрема це стосується гідронімів річок і потоків, що пробігають кілька сіл. Вони відомі по всій течії річки під одним найменуванням, трапляються тільки перекручення. Назву потоку Ретичин знаємо вже з історичного документа початку XV ст., але у своїх верхів'ях ця річка називається Ратачин^[49]. Отже, корінь назви потоку спільний з назвою відомої річки Рата, притокою Буга.

Топоніми Яворівщини, підкреслюючи сільськогосподарський характер цієї землі, разом з тим дають матеріал про наявність рудного і деревообробного промислу, про шляхи. Велика кількість лісів у Яворівщині, багатство топонімії на межах з цими лісовими масивами дає підставу твердити, що ліси не уповільнювали залюднення обширної території між Городком і Любачевом, а, можливо, навіть навпаки — приваблювали поселенців, даючи їм додаткові економічні вигоди та надійний захист від нападу ворогів.

В цьому світлі аналіз топонімічного матеріалу повинен бути корисним для істориків, а особливо для археологів, яким вказуються досить точні сліди стародавніх поселень в околиці м. Яворова. Про це говорить, врешті, територіальне розміщення основних топонімів на гіпотетичному шляху з Підкарпаття через містечко Городок у Любачів. Шлях з Городка веде через села: Галичани, Речичани, Лісневичі, Бердихів, попри Прилбичі, через Брухналь і Чолгині в Яворів. На горі Буковина під Яворовом в Йосифінській метриці зафіксований топонім «старий Брухнальський гостинець», поруч нього поле «Городище», а вже за ставищем Кам'яна дорога.

Хоча й немає археологічних матеріалів про поселення в районі Городища, такі поселення, цілком ймовірно, існували. Адже туди йшов старий Брухнальський шлях, в той час як новий проходить дещо на захід від Буковини прямо на Греблянську дорогу. У метриці між грунтами селян називається кілька «неужиточних піскових горбів», які охоплюють Городище широким колом від Брухнальської дороги до Малого Передмістя, наче сторожові могили^[50]. B актах розмежування від 1787 р. записані традиційні спогади старожилів про існування старовинних «заворів». Напрошується висновок, що на цьому місці, яке має назву Городище, було поселення, можливо, оборонного характеру.

Хто і коли зруйнував Городище? Сьогодні ще не можна дати відповідь на це питання. Очевидно, після загибелі оборонців Городища нове поселення посунулось на північний захід, на правий берег р. Шкло. Воно згодом виросло в місто і було з'єднане з Городоцьким шляхом довгою греблею. Протягом століть ця гребля вважалась частиною міської громади, в той час як межі окремих адміністративних громад (Великого і Малого Передмість) проходили зовсім близько від центра міста — подекуди на відстані 200 метрів. Сама гребля — це дуже міцна, широка шляхова споруда, без сумніву, результат праці багатьох тисяч рук.

Межа старого Яворова у давнину могла проходити куди ближче до центра міста. Про це говорять давні, почетвірні межові горби на південній околиці міста. Сліди таких кордонів маємо також і в північно-східній частині Малого Передмістя.

Отже, матеріали топонімії дозволяють розширити наші уявлення про історичні події в м. Яворові та на його околицях.

И. С. Гронский

ТОПОНИМИЯ СРЕДНЕВЕКОВОГО ЯВОРОВА И БЛИЗЛЕЖАЩИХ СЕЛ КАК ИСТОЧНИК ИСТОРИЧЕСКОЙ ГЕОГРАФИИ

Резюме

На основании исторических источников, в особенности рукописных материалов ЦГИА УССР во Львове, можно говорить о значении топонимики г. Яворова и его окрестностей. Анализ топонимических данных, зафиксированных в письменных источниках XIV-XVIII вв., и сравнение их с современной топонимикой указанной территории позволяют внести некоторые коррективы в выводы, сделанные на основании археологических данных.

Город Яворов, Львовской области, известен в истории как узел трех феодальных административно-территориальных единиц: Львовской и Перемышльской земель так называемого Русского воеводства и территории Белзского воеводства (XV-XVIII вв.). Документальные источники свидетельствуют о наличии здесь сравнительно густой сети путей сообщения. Многочисленные топонимы дополняют исторические сведения о западных землях древней Руси.

Изучение географических наименований позволяет установить самые древние названия поселений на путях сообщения, помогает глубже вникнуть в процесс возникновения первых поселений вокруг г. Яворова. Исключительно по материалам топонимии XVIII в. установлено существование древнего городища на окраинах Яворова.

Топо- и гидронимы как Яворова, так и других населенных пунктов сохранили в основном свое древнее народное звучание. Незначительная доля топонимов неместного происхождения подтверждает данные источников о миграции населения в окрестностях Яворова.

——————

1. W. Abraham. Powstanie organizacyi kościoła lacińskiego na Rusi. Lwów, 1904, стор. 299.
2. Я. Пастернак. Коротка археологія західноукраїнських земель. Львів, 1932, стор. 49.
3. Записки НТШ, т. 51, стор. 7.
4. Науковый сборнык Галицкой русской Матицы, 1866, стор. 39 (в грамоті кн. Свидригайла для церкви в Городку згадується «воєвода Городецкий Бердиховский»).
5. Słownik geograficzny, t. XV, ««Ożomla».
6. Akta grodzkie i ziemskie, т. Ѵ, стор. 13.
7. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 9, т. 378, арк. 2311-2312.
8. Жерела до історії України — Руси, т. 1, стор. 169.
9. Matricularum Regni Poloniae Summaria (далі — MRPS), Pars II, № 662.
10. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 9, т. 378, арк. 2311-2312.
11. Akta grodzkie i ziemskie, т.II, № LXXXV.
12. Жерела до історії України — Руси, т. ІІ, стор. 168-169.
13. MRPS, Pars IV, Suppl., № 594.
14. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 9, спр. 378, арк. 1860, 1861, 1863-1869.
15. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 119, оп. XII, спр. 144 (протокол розмежовування із селом Шкло).
16. Газ. «Ziemia Jaworowska», 1932, № 8 (нарис Е. Корончевського з історії Яворівщини).
17. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. ХІІІ, спр. 13, нива № IV с. Прилбичі і акт розмежування з с. Брухналь.
18. Там же, спр. 189, акт розмежування з с. Рогізно.
19. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. ХІІІ, спр. 93, акт розмежування Великого Передмістя м. Яворова.
20. Там же, спр. 95, с. Новий Яжів, нива № ХХѴ; спр. 103, с. Чернилява, ними № ІX, XI, XII, XIII; ф. 19, оп. ХІІ, спр. 144, с. Стариська, акт розмежування в Новим Яжевом.
21. Шухевич. Гуцульщина. Львів, 1899, стор. 173 (бутини — ліс, призначений на вируб). Про с. Бутини див. J. Т. L. (Lubomirski), Pólnocno-wschodnie woloskie osady. Biblioteka Warszawska. Warszawa, 1855, т. IV, стор. 4, 8.
22. Привілей короля Яна Казіміра для пресвітера с. Вільшаниці. Рукопис Львівського державного музею українського мистецтва, ф. Подолинського, стор. 6, с. Вільшаниця.
23. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. ХІІІ, спр. 96.
24. Там же, ф. 20, оп. ХІІІ спр. 298, нива № VIII (Acker Flur «Na Horodyszczu»).
25. Там же, ф. 19, спр. 96, акт розмежування, п. 58, а також спр. 93, п. 51.
26. Там же, спр. 99, акт розмежування, п. 40.
27. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. ХІІІ, спр. 93, розмежування м. Яворова, п. 54 (завора — древко для засувки воріт).
28. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. ХІІІ, спр. 96, податкова фасія с. Вільшаниці, нива № IV, V, VI, IX та ін. Слід відзначити, що в цьому фонді і в метриках сусідніх сіл подибуються прізвища Шот і Дуда.
29. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 99, акт розмежування, п. 49.
30. У згаданій вже грамоті кн. Свидригайла для церкви в Городку 1403 р. виступає, крім воєводи Бердихівського, кн. Михайло Ольшанський.
31. Першу згадку про замок 1495 р. див. MRPS, Pars II, № 483.
32. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. ХІІІ, спр. 93, акт розмежування, п. 72.
33. М. Костомарів. Богдан Хмельницький. Тернопіль, 1889, т. IV, стор. 12.
34. X. Liske. Cudzoziemcy w Polsce. Lwów, 1876, стор. 112, 134.
35. F. Kluczycki. Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego. Kraków, 1881, т. I, ч. II, стор. 1092-1093.
36. Stanisława Oświęcima Dyaryusz 1643-1651. Wydał Czermak, Krakow, 1907, стор. 66, 148.
37. Baliński. Starożytna Polska, т. II, стор. 1400.
38. J. E. Chrząszcz. Przywileje miasta Jaworowa (XIII Sprawozdanie dyrekcji państw. gimnazjum w Jaworowie na rok szk. 1931/32, № V).
39. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. ХІІІ, спр. 34, фасія податкова, нива № 11.
40. Там же, спр. 93, фасія міста, нива № 1, розмежування, п. 10.
41. Там же, фасія поділу Вел. Передмістя, ниви № XIV, XVII-XXIV і акт розмежування, п. 21, 28, 32, 34.
42. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. ХІІІ. Податкові фасії м. Яворова з обома передмістями, сіл Вільшаниця, Старий та Новий Яжів, Стариська, Віжомля, Прилбичі.
43. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. ХІІІ, спр. 95 і 99.
44. Zródla dziejowe, т. XVIII. Bona regalia onerata, стор. 8.
45. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. ХІІІ, спр. 189.
46. Acta grodzkie i ziemskie, т. XIV, № 2344, 2354, 2357, 2371.
47. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. ХІІІ, спр. 99, податкова фасія.
48. ЦДІА УРСР у м. Львові, спр. 95, акт розмежування Нового Яжова, № 41, і спр. 144, протокол розмежування с. Стариська з селами Новий Яжів і Шкло.
49. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. XIII, спр. 200, фасія податкова с. Нагачів, нива № ХІІІ.
50. ЦДІА УРСР у м. Львові, ф. 19, оп. ХІІІ, спр. 96, фасія податкова с. Вільшаниці.