Вертеп

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Вертеп
автор: Маркевич Микола Андрійович
Мова оригіналу: текст написано старим дореформеним правописом. Назва в оригіналі: Обычаи, повѣрья, кухня и напитки малороссіянъ (Звичаї, повір'я, кухня та напої українців).
Див. зміст (оглавление) на стор. 173-174. Опубл.: 1860 рік. Джерело: стор. 27—64 (ВЕРТЕП: Максим, «Ізборник»)  Wikipedia-logo.png Стаття у Вікіпедії • занотовано багатовікову живу традицію українського народу

ЧАСТИНА ПЕРША

ДІЙОВІ ОСОБИ:


1. Пономар, у звичайному сірому нанковому халаті; волосся з проділом серед голови, прямо проти носа і з косою.

2.-3. Ангели, з крилами; один з лілією.

4.-5. Пастухи, у звичайних кобеняках з відлогами,

6. Ірод, в парчевому кунтуші, з короною на голові і з скіпетром.

7. Тілохранитель Ірода, у панцирі, з великим мечем і в шоломі.

8. Три східні царі, в парчевих кунтушах, з коронками на головах; всі зв’язані докупи і так рухаються по сцені.

9. Сатана, чорний, з хвостом, з крилами кажана, з великими рогами і вугільцем в роті; по руках пальці з кігтями, нога коняча.

10. Смерть, скелет з косою.

11. Рахіль, у єврейському вбранні, з дитиною на руках.

12. Воїни, з списами, в шоломах та панцирях.


ЯВА ПЕРША


Хор

за сценою


Пінію время і молитви час,

Христе рождеиний, спаси всіх нас!


Пономар

(говорить)

Возстаніте од сна і благо сотворіте

Рождшагося Христа повсюду возвістіте;

Сіє вам, людіє, охотно глаголю,

І благословіте: піду да подзвоню.


Підходить до дзвона, що висить на нижньому поверсі, і дзвонить, В цей же час на верхньому поверсі з обох боків висовуються дві запалені свічки і освітлюють місце, де повинна бути колиска з новонародженим спасителем; над цим місцем світло, але ні дитяти, ні матері не видно.

стор. 32 «Обычаи, повѣрья, кухня и напитки малороссіянъ», Н. Маркевичъ, Кіевъ, въ типографіи И. и А. Давиденко, 1860 г.

Хор

Ангели, знижайтеся,

Ку землі зближайтеся,

Бог-господь, которий з нами

Днесь, од віка він був з нами,

Славой неба претосповні[1] (престопольні[2]),

Всі язиці претолиці[3],

Веселітеся, радуйтеся,

Яко з нами бог.

Небом земля сталася,

Як бога дождалася;

Де творець архангелов,

Там треба і ангелов.

Славой неба престопольні ,

Всі язиці претолиці,

Веселітеся, радуйтеся,

Яко з нами бог.

Як люцифер спав з неба,

То там святих людей треба,

Щоб поповнить паденіє

Довжно Христу рожденіє.

Славой неба престопольні

Всі язиці претолиці,

Веселітеся, радуйтеся.

Яко з нами бог.

Бог сьогодні рождаеться,

Небом земля сповняється,

Трепещуть архангели,

Служать йому всі ангели.

Славой неба престопольні

Всі язиці претолиці,

Веселітеся, радуйтеся,

Яко з нами бог.


ЯВА ДРУГА


Два ангели під час співу третьої і четвертої строфи входять на верхній поверх, з свічками, вклоняються Віфліємові, потім глядачам; коли закінчують співати, один з них виходить, а другий, підійшовши до дверей, говорить.


Ангел

Возстаньте, пастиріє, і бдіте зіло,

Возстаньте і радуйтесь, яко се приспіло

Рождество спасово, миру пророками предріченно,

Которий вже родився от діви совершенно;

Возстаньте і славіте його повсюди,

Да узнають о нем окрестнії люди.


Ангел виходить.

Розмова двох пастухів за сценою.


Пастух перший

Грицьку!


Пастух другий

А що, Прицьку?


Пастух перший

Вставай хутенько, вибери ягня маленьке, да пійдем ген-ген на гору, може, ще й ми поспіємо впору.


Хор

Слава буди в вишніх богу,

Дающему радость премногу,

Рожденну, явленну

І во ясліх безсловесних полржвнну.

Щоб даровав златії кліті,

Нам пожити в них многія літи,

Співайте, іграйте,

Всі людіє рожденного возхваляйте.

Ти, вертепе, возвеселися,

Се бо в тобі Христос родися,

Во струнной псалтирі

Рожденного прославляйте во всем мирі.

Вол і осел його вітають,

Пастиріє його прославляють,

І царі-государі

От Перс і Індії принесоша дари,

ЯВА ТРЕТЯ


Пастухи приносять ягня в подарунок божественному дитяті.


Пастух перший

От се ж і ми, паничу, до вашой-таки мосьці,

Але ж Грицько з Прицьком приплелися в гості;

Ось і ягня вам принесли із сільського стада,

Нехай буде да здорова вся наша громада.


Пастух другий

Да годі лиш, Грицьку, тобі тут блеяти,

Да нум поздравляти,

Може, кому чи не час й до стада чухрати.


Пастух перший

Як так, то бувай же, паничу, здоров;

Да й нам дай, щоб і ми такі були здорові,

Да із сих чижмачків обулись в сап’янові.

Благослови ж сей подарок від нас прийняти,

А нам дозволь погуляти.


Скрипка за сценою грає дудочку. Пастухи танцюють і примовляють: «Зуба, зуба на сопілку!»


Пастух другий

Спасибі ж вам, ми б довше тут гуляли,

Дак хліба із дому не брали.


Виходять.


ЯВА ЧЕТВЕРТА


На нижньому поверсі заходять і виходять воїни. Хор за сценою починає співати. Ірод з своїми тілохранителями тихо йде через сцену до свого трону.


Хор

Десь Ірод грядет в страни своя Віфліємськії,

Плінити всі храми,

Даби зискати Христа народженна,

Од трієх царей йому ізвіщенна,

Со воїнством премногим.

І велів же он во своєм повіті

Живущіє в нім всі діти із бити,

Во двоїх літіх і нижайше,

Во трієх літіх і множайше,

О Іроде преокаянний!


Ірод гордо сідає на троні, тілохранителі виходять,,


ЯВА П’ЯТА


Три східні царі йдуть тихо до Ірода.


Хор

Швидше тріє царі

Ко Христу со дари,

Ірод їх пригласи,

Куди ідуть? іспроси.

Ірод встає, зустрічає їх і говорить.


Ірод

Царіє і друзі, куда шествіє ваше?

І кому такіє драгіє дари і поклон приношаше?


Царі

(з смиренням)

Ко Христу новорожденному ідем поклон отдати,

Даби в милості єго вік свой пребувати.


Ірод

Да гді же он родился? Єсли в моєм царстві,

То невозбранно ідіте, іщіте;

Прошу же і мене вскорі о сем ізвістіте,

Ібо і аз пойду, єму поклонюся

І яко пред сильним царем смирюся.

Царі переходять в верхній поверх.


Ірод сідає.


ЯВА ШОСТА


Хор

Отвіщаша йому,

Ідем же к рожденному;

К рожденному ідіте

І мя возвістіте.

Аз, шед, поклонюся,

Пред Христом смирюся,

Воздам честь обичну

Цареві приличну.

Звізда ідет чудне —

З восток на полуднє.


Тут зірка з’являється у верхньому поверсі і посувається перед царями.


Над вертепом сіяєт,

Царя Христа являєт.


Царі підходять до Віфлієма і вклоняються.


Царі

Се к тебі, Христе, царю нарожденний,

Да будем силою твоєю огражденні!

Прийми труд наш,

Ми-бо прийдохом тя вітати,

І смиренний поклон тобі оддати.


Царі виходять, їх зустрічає ангел.


ЯВА СЬОМА


Ангел

Куди, царіє, мислите іти? Не к Іроду ізнову?

Іним путем ідіте, повірте сему слову.

Ірод вам, як ви в його були, говорив лукаво.

Ви ж не слухайте його да ідіте направо.


Царі

Благодарим тебе, ангеле, а найпаче богу,

Що ти в путі нашем показал дорогу;

Проведи ж нас, ангеле небесний,

Да не імат в руки нас Ірод сей лестний.


Царі з ангелами виходять.


ЯВА ВОСЬМА


Дія на нижньому поверсі. Ірод сидить на троні.


Хор

Ангел к нам віщаєт,

На путь наставляєт,

Іним путем ідіте,

Ко Іроду не йдіте.

Волхви возвратишася,

У Ірода не биша,

Вспять, вспять возвратишася,

Не вотще трудишася.

Пришли в страни своя,

Христа славослов’я,

Чають з ним в небі жити,

Єму ж навік служити.


Ірод

(розлютований кричить)

Какой, какой урон нашей царськой славі!

Насміялись мні дураки в моєй же державі!

Я послал їх в Віфлієм, чтоби іспитати,

О необикновенном сем рожденном дитяти;

Но они мні о нем вість не предложили,

Как простого мужика, мене обольстили.

(Ще дужче кричить.)

Розкаленная утробо! Не вім, что чинити.

Аз єсьм цар, на землі хто мя может слити?

Пошлю вірниє раби, штоб його убити.

О храбриї мої вої, предстаніте зді!

Вірно ви мні должни служити везді.


ЯВА ДЕВ’ЯТА


Воїни увіходять у всі двері і разом говорять.


Воїни

Государю наш, почто требуєши нас?

Ми здісь всегда предстояли,

І прикази твої всегда виполняли;

Не может же сему вовіки статься,

Чтоб сміл кто твоєй державі посміяться.


Ірод

(крізь сльози)

Однако же волхви мене осміяли,

Да і царський приказ ногами попрали;

Обійдіте ж моя гради, всі мої преділи,

Убивайте всіх младенцев, коїх би обріли.


Воїни

Государю, приказ твой виполнить готові.

Ми на всіх врагов твоїх возложим окови.


Хор

Перестань ридати,

Печальная мати!

І на радость преложися,

К царю приближися.

Не іми за шкоду,

Видя, яко воду,

Кров ізливаємих

І убиваємих;

К жизні непремінной,

Ко смерті нетлінной,

За живота страту

Пріємлють заплату.


ЯВА ДЕСЯТА


Воїн веде Рахіль з немовлям і говорить з гнівом.


Воїн

Ступай, бабо, ступай! Не вгинайся, ступай!

(До царя.)

Вот, царю, твой приказ ми добре спольняли,

Во всіх городах дітей убивали.

Се один із младенцев в царстві юж зостался;

Я долго за єго матір’ю ганялся.

Се послідня жива пред тобою,

Мать хочет замінить смерть його собою.


Ірод

Я царському слову не могу ізмінить,

І велю тотчас не мать, а отроча убить.

Воїн піднімає дитя на спис.


Рахіль

Ах, незносная печаль дух мой снідаєт,

Что сей лютий воїн чадо убиваєт:

Вирвавши із нідр моїх, хощет погубити

О нещастіє моє, что буду чинити?

Щасливі ті жени, кої не рождають,

Скорбі і печалі вовсе не знають.


Б’є себе в груди. Воїн виходить.


Хор

Ірод неситий

Велить убити,

А воїн терзаєт

І убиваєт.

Маленькії чади

Всі пребудуть раді,

Тим-бо з неба платять,

Що живот свій тратять

За Христа і бога;

То їм мзда премнога,

Малим отрочатам,

Закланним овчатам.


Рахіль

(до Ірода)

Умилосердись, царю, і возврати мні чадої

Нащо його убил?

Оно єще єсть младо!


Ірод

Полно, баба, полно шуміть!

Об убитом нічого жаліть.


Хор

Не плач, Рахіле,

Що чадо не ціле;

Не ув’ядають,

Не процвітають

Вольнії крила

Новой святині;

К богу і сину

Імієш причину:

Твоє-бо пернате

Небом суть узяте;

Путь прошедше тісний

Побіднії пісні

Поють царю слави,

Іже їх ізбави

Од сітей ловящих

В пагубу губящих.


Рахіль

(до Ірода)

О Іроде пребеззаконний, мучителю стопекельний,

Якую ти в дітях вину обрітаєш,

Що смертію от сосцев наших отриваєш?


ЯВА ОДИНАДЦЯТА


Воїн вбігає, виганяє Рахіль і виходить за нею.


Воїн

Ступай, баба, ступай! Здесь балов не точні


Ірод

(тихо, сам з собою)

Уви, кая сих времен зділалась преміна,

Думавшу мні вічно жить, близиться кончина,

Однак же я з смертію сражаться буду.

(Голосно.)

Вої вірнії мої! Станьте у порога,

І да смерть не убіжить, ловіть якомога!


ЯВА ДВАНАДЦЯТА


Воїни увіходять юрбою у всі двері і стають біля порогів.


Хор

Тут смерть виходить, речет к нему вину,

Почто дерзнув пролить кров неповинну?

За ню же, реку, стяжу твою душу,

І пригласити други свої мушу,

О, Іроде преокаянний!


ЯВА ТРИНАДЦЯТА


Смерть входить; перелякані воїни тікають.


Смерть

Що ти, Іроде неситий!

Почто се болтаєш

І мене убити

Воям повеліваєш?

Із пропасті ада

Будеш ти знати,

Неповинні чада

Як убивати.

Вийди, брате, друже,

Мені пособити

Кровопийцю Ірода

Од землі стребити!


ЯВА ЧОТИРНАДЦЯТА



Перш під долівкою, а далі за сценою все дужче та дужче чутно грубни голос: «Гуп, гуп, гуп, гуп, гуп!». Потім входить чорт, вигукуючи: «Гуп, гуп!».


Чорт

(до Смерті)

Почто ся, моя другиня, зовеш на пораду?

Тотчас умертвлю й препоручу аду.

(До Ірода.)

А покуда ти, неситий Іроде, будеш спориться з моєю сестрою?

Разві ти не хочеш брататься зо мною?

(До Смерті.)

Підними, сестро, косу, вдар його во главу!

Щоб знали повсюду нашую державу.

(Виходить.)


ЯВА П’ЯТНАДЦЯТА


Ірод підводиться; з переляку він осмілився і дяківським голосом кричить на Смерть,


Ірод

Што мя словеси стращаєши?


Смерть

(тим же голосом)

Разві ти мене і до днесь не знаєши?


Ірод

Аз єсьм багат і славен,

І ність ніхто мні равен.


Смерть

Слава і багатство прейдуть!

Сей коси довольно взмаху

І мертв уже чоловік од страху.


Ірод

Коси ти, бабо, траву своєй косою,

Не тобі, машкаро, спориться зо мною!

Я могуществом і силою

Заставлю тебе покориться.


Смерть

Безумне! Всього світу я сильній нахожуся;

Ізначала віку нікому не клонюся;

Аз єсьм монархиня, всього світу пані,

Я цариця суща на всякії страни,

Князіє і царіє під властю моєю,

Усіх вас я посічу косою своєю.


Б’є косою Ірода; той паде і довго конає. Смерть виходить.


ЯВА ШІСТНАДЦЯТА


Хор

(співає за сценою в той час, коли Ірод ще б’ється в конвульсіях)

Дерзай од Смерті посічен косою,

Да ідет во ад і живет з тобою;

Ти будеш там всегда пребувати,

О, Іроде преокаянний!


Перш під долівкою, далі за сценою знову чути: «Гуп, гуп, гуп!»


ЯВА СІМНАДЦЯТА


Чорт входить, бере в обійми Ірода і басом говорить уривчасто і протяжно.


Чорт

Друже мій вірний, друже прелюбезний!

Довго ждав я тебе в глибочайшій бездні.

(Ще голосніше скоромовкою.)

От так беруть, от так несуть

Розкішників світу!

Понеже дать не могуть

Пред богом отвіту.


Хор

Не відав же он, що істребиться

І царство його в кінець розориться.

Заслуга його знатна всім і явна,

За то й пекельна бездна ізготованна,

О, Іроде преокаянний!


Завіса опускається.


ЧАСТИНА ДРУГА


Дійові особи у своїх національних костюмах,

Дія відбувається на нижньому поверсі.


ЯВА ПЕРША


Дід і баба.



Дід

От тепер і нам припало,

Як Ірода вже не стало;

Потанцюймо ж, молодичко,

Мій рожевий квіт, хоть мало!


Баба

Гляди лишень, сучий діду,

Щоб не ввели танці в лихо;

Забрались би у тісний кут,

Да хліб собі їли б тихо.


Дід

Да що ти мені бовтаєш,

Чого і сама не знаєш?

Ти говориш річ сю лишню,

А я б тобі сказав піти

Під черешеньку, під вишню.


Хор

(співає)

Дід з бабою танцюють.

Ой під вишенькою, під черешенькою

Стояв старий з молодою,

Як із ягодою.

І просилася, і молилася:

«Пусти мене, старий діду,

На вулицю погулять». —

«Ой і сам не піду, і тебе не пущу,

Хочеш мене, старенького,

Да покинути.

Ой не кидай мене, бабусенько моя,

На чужій стороні

При лихій годині.

Куплю тобі хатку, іще й сіножатку

І ставок, і млинок,

І вишневенький садок». —

«Ой не хочу хатки, ані сіножатки,

Ні ставка, ні млинка,

Ні вишневого садка.

Ой ти, старий: кахи, кахи!

Я молода: хи-хи, хи-хи!»


Дід

Да годі ж, годі ж, годі ж бо вже!


Вклоняються глядачам і злякано відходять, побачивши солдата, який їм кричить: «Кой чорт вас здєсь розвєсєліл» і под,



ЯВА ДРУГА


Солдат

(на діда і бабу)

Кой вас чорт здєсь розносіл?

Вєдь тотчас патащу к ахвіцеру,

Штаб ви зналі крестіянску вєру!

(До глядачів.)

А, здрастуйтє, чесниї гаспада!

Не було ль тутечки здєсь солдат?

С німі врємєчко правєсті я рад;

Но как оних здєсєчка тут нєт,

То прийміть, гаспада, мой привєт.


Я солдат прастой, не богослов,

Не знаю красних слов;

Хотя я отєчеству суть защита,

Да спина в мєня ізбита;

Читать і писать не вмєю,

А гавару, што разумєю;

Нонича люди веселяться,

Да й подліна, как не удивляться!

Христос в вертепє народился,

А Ірод окаянний сказился;

Бояся царства лишиться,

Вздумал дєтской кров’ю омиться.

За то Іродушкє пришлось жестоко,

Как черті тащили в ад єго глубоко.

Каковую вєсть вам-ста сообщаю

І вас Христовим рождєством поздравляю,


ЯВА ТРЕТЯ


Солдат і Дар’я Іванівна.


Солдат

А, Дар’я Івановна! Каково живете?


Дар’я Іванівна

Скучаю за вами, Ігнатій Парамонович.


Солдат

Благодарю вас за пам’ять.

Цілуються, скрипки грають камаринську; танці;

раптом чути барабан.

Ах, Дар’я Івановна, барабан слихать!

Мнє треба в поход ступать.


Дар’я Іванівна

(цілує його)

Прощайте, Ігнатій Парамонович,


ЯВА ЧЕТВЕРТА


Циган

(на коні)

Дяги, дяги, забув, батю, дуги!

На шляв да-ри-да-ти,

Бо йду по-здрав-ля-ти!

(До глядачів.)

Криця — не лошиця, кремінь — не кобила,

Як біжить, аж дрижить, як впаде, то й лежить,

Кобила падає, а з нею і циган у сніг.

Пху! Побила б тебе лихая да нещаслива година!

Пре-пре-прекаторжного батька скотина!

Щоб тобі ні стригло, ні брило,

Щоб тебе на світі не було!

Один в роті зуб держався,

Да й той тепер у снігу зостався.

(До глядачів.)

Панове! Хто хоче? Будемо міняти!

Далебі, що її стоїть продати.

(Трохи помовчавши.)

Ніхто ні шажка, ні копієчки не хоче дати?

А тут-то суча кобила брикуча,

Хоч ребра в її й дуже видно,

Да все ж за год вона роздобріє;

Коли жива буде,

Боятимуться люди:

Хутко біга.

(Б’є кобилу нагаєм і кричить.)

До шатра! До шатра! До шатра!


Кобила підскакує і втікає.


Ох, їсти ж, їсти

Смаженої капусти!

Хоч би смальцем зашмарувати,

Да добре попирувати!


ЯВА П’ЯТА


Входить циганчук, син.


Син

Йди, батьку! Мати казала вечерять,



Циган

А що ж доброго ви там наварили?


Син

Казала мати — нічого.


Циган

А хліб же є?


Син

Де б то взявся? Нема.


Циган

Так дарма. Я тут з людьми добрими

погарцюю,

А ви вечеряйте собі здорові,


Циганчук відходить.


ЯВА ШОСТА


Входить циганка з глечиком у руці.


Циганка

Гараську, Гараську!

Із’їла собака порося і паску

Да ще й перець винюхала!

Тепер кого пеняти?

Ніде й хліба взяти!


Циган

Ой жінко, жінко! Я шек-монодек,

Фун-фун-фонфора!

У мене що не день, то копійка свіжа.

Чи молочка? То й на, на!

А чи сальця? То й на, на!

А тепер-то я ж з голоду вмираю.


Циганка

Е, старий, котюго! Ще й тобі мене оце дратувати!?

А як знав би ти собі міхом подувати,

Да залізо гарячеє молотом кувати!

Як ударю я тебе кічвою сією,

Не будеш ти знущатись над бідністю моєю.

(Дає йому ляпаса.)



Циган

(погрожує їй нагаем)

Ой жінко, як начну сергієм латати,

То вся шкура на тобі буде тріщати.


Циганка

І не лай же мене,

І не бий же мене;

Принесу я борщику

В полив’янім горщику.


Циган

Хутко ж, жінко, да не бавсь!


Циганка виходить і знову повертається.


Циганка

Тут-то страва, тут-то люба!

Покуштуєш — звисне губа.


Циган

А дай же покуштувать!

(П’є з глечика, потім плює і говорить з досадою.)

Ге, побила б тебе година лихая!

Така твоя й страва, як і ти, дурная:

Твій борщ да походив на ракову юшку!


Циганка

Кидала, мій миленький, й цибулю, й петрушку,

А для свого господаря

Й кусок сала із комара.


Циган

Гайда ж до шатра дітей годувати,

А коли хоч, то й вернись, да нум танцювати!

Скрипка грає. Циган співає і танцює з циганкою.

Чом, цигане, не ореш? — Бо не маю плужка.

Тільки в мене пояс є, за поясом пужка.

Чом, циганко, не прядеш? — Бо не вмію прясти,

Із-за гаю виглядаю, щоб сорочку вкрасти. —

Ходім, стара, до шатра, що має бог дати!

Фун, фун, фонфора! Проживем без хати.


Танцюючи, виходять.


ЯВА СЬОМА


Угорець

(в гусарському вбранні)

Терентенбасса, маленька басса, велика басса,

Мої поля, моя вода, моє блато, моє в блаті, моє


Входить угорка.


А, здрастуй, мадярко!


Цілуються. Грає скрипка. Співають і танцюють.


Гусар коня напував, Дзюба воду брала.

Гусар пісню заспівав, Дзюба заплакала.

Не плач, Дзюбо, моя любо, доки я з тобою.

Як поїду я од тебе, заплачеш за мною.

Ой, хто любить печериці, а я люблю губи.

Ой, хто любить молодиці, я горнусь до Дзюби.


Цілуються і виходять.


ЯВА ВОСЬМА


Поляк і хлопчик.


Поляк

А цо тута за галаці?

Нех дзембло вєзмє гайдамаці!

Ідзь, хлопку, ведзь до мнє кохану,

Я ту краков’яку витанцьоваць стану.


Хлопчик виходить.


(До глядачів.)

А цо, панове?

Жеби ви знали, цо я єстем з дзяда

Із прадзяда шляхтич уродзьоний.

Я бил-ем ве Львовє,

Бил-єм і в Краковє,

Бил-єм і в Кійовє,

Бил-ем і в Варшаве,

Бил-єм і в Полтавє,

Бил-єм в Богуславе.

Падам до ног ясневельможнего пана!..

(Називав по прізвищу господаря дому.)

Зичу здрув’я і многа лята.


ЯВА ДЕВ’ЯТА


Входить полька,


Поляк

А, як ся маш, моя варшав’янко?


Полька

Будь здрув, мой коханко.


Цілуються. Скрипка грає. Поляк співає, Обоє танцюють.


Поляк

Сіви коник, сіви, зєльона кульбака,

Заєхал-єм до нєй — нехце мє, собака.

Нє жалуй, дівчина, барилечки вина,

Бо собє достанеш добрей матки сина.

Жеби ти вєдзяла, цо о тобє мислє,

Скоцилась би до мнє..........

Хіба би-м мусяла в Краковє нє биваць.

Жеби-м нє умяла краков’яка спєваць.


Під час танців хлопчик виходить з дверей і починає танцювати навприсядки за спиною свого пана. Той, роблячи в танці крок назад, падає навзнак і кричить, лежачи на підлозі.


А пудзь до дзємбла, лайдак! Батогами забію!


Полька

Пшепрошам пана Яна!

Ідзь зе мнє,

Бо цєбє гайдамака забіє!


Поляк

Цо ти, неодукована кубіта, мувіш!

Як бога кохам,

Єдин тшидесті гайдамак забіє!


Схоплюється і всі виходять в ту хвилину, коли за сценою чути пісню.


Да не буде лучше,

Да не буде краще,

Як у нас да на Україні!

Немає... нема...


ЯВА ДЕСЯТА


Входить запорожець в червоних шароварах, у повній одежі, з люлькою і з булавою, за плечима бандура.


Запорожець

(до глядачів)

Гай-гай, панове, що то як я молод був!

То-то в мене була сила:

...б’ючи, й рука не мліла.

А тепер від... і блоха сильніш здається, —

Плечі й руки болять, уже сила рветься!

Ой ви літа, літа, поганая справа,

В морду хоть зацупиш, вже не та розправа.

Ой бандура моя золотая,

Коли б до тебе шинкарка молодая!

Танцював би з єю до смаку, до сміха,

Одцурався б з єю навіки од лиха,

Бо, бач, як заграю, не один поскаче,

Да к тому весіллю, може, хто й заплаче!..

Я козак, горілку п’ю, люльку я вживаю,

Є шинкарки в мене, а жінки не маю.

А вас, панове, святками поздоровляю.


ЯВА ОДИНАДЦЯТА


Запорожець і Хвеська.



Запорожець

А! Здорова, шинкарко,

Здорова, полтавко,

Як я тебе давно бачив!


Хвеська

Як бачились у Чигрині,

Да й досі ні.


Запорожець

Так, Хвесю, так! Любко, голубко моя!

Як бачились у Чигрині,

Да й досі ні.

Поцілуй же мене по знакомості в крутий мій усок!

От так — цмок!

Поцілуй же ще в чуприну хоч разок!

От так — цмок!

Поцілуй же мене в булаву й в бандуру!

Добре! Тепер потанцюймо!


Скрипка грає. Танцюють. Після закінчення танцю Хвеська виходить.


От так же! І пішла!


ЯВА ДВАНАДЦЯТА


Змія повзе, і, коли запорожець стоїть роздумуючи, вона кусає його за ногу і відповзає.


Запорожець

Ой лишенько, гада, гад!

От чорт йому й рад!

Оце ж і укусила.

Ой, хоч би циганочка да поворожила.


ЯВА ТРИНАДЦЯТА


Циганка входить, запорожець лежить.


Циганка

Ох, мій милий волошину чорнобривий,

Оце ж тобі суча Хвеська нарядила,

Що тебе гадюка укусила!


Запорожець

Поворожи, будь ласкава,

Далебі оддячу.

Хоч незруч, дак хоть навкидьки.


Циганка

Ходила циганка по горах, долинах,

Носила пісок на вилах.

Скільки останеться на вилах піску, —


Шепче так, щоб запорожець не чув, але він чує.


Стільки б у тебе осталось, козаченьку, духу.

(Голосно.)

Ти зовсім здоров, вставай,

Да дохід давай.


Запорожець

(встає)

Потанцюй же зо мною, бо дам прочухана.


Скрипка грає. Танцюють.


Циганка

Не жалуй, батеньку, копієчки, да дай дві.


Запорожець

Що ти кажеш, циганко? Я недочуваю.


Циганка

Да я й сама, козаче, знаю.

То я кажу: не жалуй копієчки, да дай дві.


Запорожець

За що або й нащо тобі, скажи, будь ласкава!


Циганка

Я б собі, голубе мій сизий, рибки купила.


Запорожець

Може б ти, циганко, й товченики їла?


Циганка

Ох, їла б, козаче-бурлаче, да де ж то їх взяти?


Запорожець

Цаплена ти голова! Чому давно не казала?

Я б тобі повну пазуху наклав!

(Булавою б’є її знизу під спину.)

От тобі товченики! От тобі товченики!


Циганка, підскакуючи, втікає.


ЯВА ЧОТИРНАДЦЯТА


Запорожець

(танцює. Скрипка грає. Потім говорить)

Піти лишень до Хвеськи да випить хоч півквартівку, бо дуже щось сухо на язику.

(Стукає в двері.)

Хвесько! Хвесько! А, Хвесько! Серце, відчини! Відчини!

Будь ласка! Хіба ти не чуєш? Бодай ти зозулі не чула!

Кажу тобі, відчини, бо й двері виставлю і вікна поб’ю!

(Відступає кілька кроків назад, розганяється,

лобом висаджує двері і скривається за сцену.)


. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


ЯВА ВІСІМНАДЦЯТА


Чорт

От тепер я діждався,

Що жид мені дістався.

(Довго дивиться на жида.)


Запорожець

(підкрався і ударив його булавою)

Оце ти й досі не одніс?

Який з тебе проворний біс?!

(Б’є чорта знову.)

Неси ж, неси, да кушай на здоров’я.


Чорт

Гуп, гуп, гуп!


Відносить жида. Скрипка грає, Запорожець танцює.


Запорожець

Іще коли б найти уньята-ледащичку;

Щоб враг узяв, аби лиш не п’яничку,

Бо я, признаться, й сам п’яничок не люблю,


ЯВА ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА


Уніатський піп.


Запорожець

Про вовка промовка, аж дідько вовка і несе,

Висповідай мене, попе, під попинкою.


Уніатський піп

Признавай гріхи предо мною, покайся,

Перед схизматськими попи не признавайся.


Запорожець

Чого соромляться, панотче? Розкажу, що знаю.


Уніатський піп

Благо сотвориши, аще нічого не утаїши.


Запорожець

Я змалку мандрую по світу.

Я бив . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Не бив уніатських я попів,

З живих з їх кожу я лупив.

Вони над козаком ждуть смерті,

Щоб в домовину скоріше заперти:

Таскають, співають, сміються,

А на поминках, як поп’ються,

Дак тільки не танцюють,

Мов коні козацькі, гарцюють.


Уніатський піп

(тремтячим голосом)

Треба тобі до косціола ходить,

Часті поклони треба бить.


Запорожець

Е! Бач? Я звіку до косціола не ходив,

Поклони не бив, хіба тебе побію.


Уніатський піп втікає.


ЯВА ДВАДЦЯТА


Монолог запорожця.


Запорожець

А що? Утік? А добре дуже я зробив,

Мов десятки врагів побив.

Утік! А то прийшлосв би чорта знову звати.

Щоб уніатського попа да чортові оддати!


Скрипка грає. Танцює.


Оце ж як я дуже вморився,

Мов коло плуга день возився!

Треба лягти да заснути,

А ранком можна і до Хвеськи,

Де хлиснути мокрухи.

(Лягає на правий бік.)

Так лягти не гарно.

(Лягає на лівий бік.)

А так іще гірше.

(Лягає на спину.)

А так, то запевне який дідько задушить,

Бо я слабоватий.

Гай-гай, панове! Що то як я молод був!

(Лягає на живіт.)

Ляжу бак так, як мій батько колись спав!

А я його добре знав.

Тепер нехай на шию хто сяде,

Устану рачки да й повезу, як віл.


ЯВА ДВАДЦЯТЬ ПЕРША


Два чорти входять і хочуть взяти запорожця. Одного з них він ловить за хвіст. Другий утік.

Запорожець тягне чорта за хвіст до світла.


Запорожець

Ух! Чорт у баклаг вліз!

Що се я піймав? Чи се птичка,

Чи перепеличка,

Чи се тая синичка.

Що вона й не дише,

Тільки хвостиком колише?

Глянь, глянь, яке воно чуднеє,

Да далебі страшнеє:

Очі з п’ятака,

А язик вивалив, мов та собака!

Де ти груди собі поздирав?

Може, глід да груші крав?

Повернися, подивлюсь, яке ти іззаду?


Чорт повертається, запорожець його оглядав.


Еге! Воно, бачу, й крильця має,

Се ж то те, що ніччю літає

Да кури хватає.

(Стоїть замислившись.)

Се да те, кажу я,

А воно той коник,

Що по полю скаче

Да хрущів ловить.

Коли скаче, то уже ж

Танцювать уміє.

А може, не сміє?

Ось ну лишень не соромляйся!

Погупцюймо трохи,

Повтікають блохи.


Скрипка грає. Запорожець танцює, а чорт стоїть.


А що ж се ти стоїш, як кожух замерзлий?


Б’є його булавою. Скрипка грав. Танцюють обидва. Чорт в такт примовляє.


Чорт

Гуп-гуп, гуп-гуп-гуп!


Запорожець, ударивши його булавою, говорить.


Запорожець

Ану лишень геть ти...


Чорт, перелякавшись, утікає.


А що? Утік? Не так було ще з їм робити;

Коли він... то треба було вбити.

(До глядачів.)

По сій мові

Будьте здорові.

Мені приходиться, панове,

З пісні слова не викидать.

А що було, барзо прошу,

Об тому лихом не поминать.

Піду тепер собі в курінь

Віку доживать.

(Виходить.)


ЯВА ДВАДЦЯТЬ ДРУГА


Входить свиня, підходить до Іродового трону, лягає під нього так, що тільки зад з-під трону видно. Входить хазяїн свині і б’є її нагаєм.


Аля, аля! Аля ж, кажу! Вона ніби не чує!

Що там вона риє свинячою мордою?

Еге! Треба жидам оддать:

Вона давно хотіла здихать.


ЯВА ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ


Циган

Здоров був, Флиме!


Клим

Здоров був, цигане!


Циган

Яку вона кару тобі зробила?


Клим

Весь город порила,

Капусту й пастернак поїла.


Циган

Оддай нам її, ми її научим

Холянди танцювати —

В город не буде вже скакати.


Клим

А я думав, що він купить,

А він її даром лупить!

Пане купче! тікай.

Циган відходить.


ЯВА ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА


Жінка Клима

Чоловіче, до нас, бачу,

І кондяк припхався.


Клим

Е, я жінко, його

Давно сподівався.


Жінка виходить.


ЯВА ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА


Дяк

Дай бог здравствовать, Климе!


Клим

А дай боже, пане бакаляру!

Ти наш-таки, кондяче,

Візьми собі оцю свиню,

Бо в город все скаче.


Дяк

Ци-ірц, ци-ірц, ферчик!

Іже, віди, аз, наш, єсть,

Спіши ко мні зіло!

Климій сотворил нам честь,

Дав свиняче тіло.


ЯВА ДВАДЦЯТЬ ШОСТА


Приходить школяр Іванець.


Іванець

Аз путешествую, коє ваше діло?


Дяк

Взем сіє бремя, неси в наші кліті.


Іванець

Помозите ю на рамо под’яти.


Дяк

Возгласи: «Аля, аля в школу пір’я драти!»


Всі

Аля! Аля!


Іванець відходить.


ЯВА ДВАДЦЯТЬ СЬОМА


Дяк

(дякує Климові)

Гевал, Амон і Амалик

І всі живущі в Тирі

Возрадуються доброті

І воспоють в ефірі.

Ми вашу обреченну жертву

Хоть живу, хотя мертву

Со благодарностю пріємлем

І вию вам об’ємлем.


Клим

І тобі теє ж од нас, пане кондяче.


Дяк виходить.


ЯВА ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА


Клим

Дивись, як пресучий дяк подякував гарно,

Що аж в мене сльози в вічі навернулись.

Да, правда, єсть за що й дякувать:

Свиня, хоч куди свиня —

Ребра так і світяться.


ЯВА ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТА


Жінка Клима

Климе! Чоловіче!

До нас, бачу, із свиняки

Принесли кондяки

Обідрану кожу.


Клим

От бач, жінко, що я можу!

Свиняка б пропала,

А платить дяку за сина

Пора вже настала.

Тепер вже ми розщитались:

Цілі гроші в нас зостались.


Жінка

У нас, чоловіче, звіку товаряки не було.

А тепер не стало уже і свиняки — усе загуло,

Тепер потанцюймо, як прежде водилось,

Щоб конопельки більш народилось.


Скрипка грає. Танцюють.


Клим

Ходімо, жінко, у нас десь козяка була.


Жінка виходить.


ЯВА ТРИДЦЯТА


Входить коза.


Клим

Ци-ци!


Коза

Ме-е-е!


Клим

Ци-ци!


Коза

Ме-е-е!


Клим

Ци-ци!


Коза

Ме-е-е!

(Ховається під Іродів трон.)


Клим

Ото ж доцикався і козу загубив!

(До глядачів.)

Панове громадо! Чи не бачили кози?

Що то було в її солодке молоко!

По дві дійниці молока давала,

Тепер вона, бідна, як у воду упала.

Одна біда не минулась —

Друга навернулась.

Вчора довелось заснуть

Під Лисою горою:

Макогоненко Грицько

Вийняв у мене з кишені

Люльку, крицю, кремінець

І на пугу ремінний кінець.

Заколупив серце вкрай,

Що ні в пекло, ні до жінки, ані в рай.

А тут козу ще згубив,

Лучче б був її убив.

Піду лишень пошукаю.

(Знаходить.)

А, моя козонько, моя голубонько,

Бач, як вона скаче, мов танцювать хоче!


Скрипка грає. Танцює. Потім поліно кидає під трон, коза падає і здихає.


А що се? Скрутилась? Скрутилась?

(Плаче.)

Бідна ж моя головонько! Козу вбив!

(Подумавши трохи.)

Понесу ж да оддам собаці шкуру,

А жінці пошию із м’яса кожух.

(Виходить.)


ЯВА ТРИДЦЯТЬ ПЕРША


Артилерист і селянин. Селянин везе гармату,


Артилерист

Вези, не отговаривайся!


Селянин

А вже ж бо мені та кушка!


Артилерист стріляє з гармати.


Артилерист

Віват, господа!


Хор

(за сценою)

Многая літа! Многая літа! і т. д,

Завіса опускається.

Примітки[ред.]

  1. ЗВЕДЕНИЙ СЛОВНИК ЗАСТАРІЛИХ ТА МАЛОВЖИВАНИХ СЛІВ (близько 4000 слів): Максим, «Ізборник», походить від двох складових: «прето» в значенні «проте, тому, заради чогось, через те що, ради того, таким чином, а тому»; та «сповні» в значенні «сповна, повністю, сполне, вцале, цілком, зовсім, в цілому, загалом» (звідси - напр. осучаснена укр. архаїка близька розумінню «щоби наповнити славою Неба»).
  2. ЗВЕДЕНИЙ СЛОВНИК ЗАСТАРІЛИХ ТА МАЛОВЖИВАНИХ СЛІВ (близько 4000 слів): Максим, «Ізборник», походить від двох складових: «престо» та «польне» з тим же значенням, що й «претосповні».
  3. ЗВЕДЕНИЙ СЛОВНИК ЗАСТАРІЛИХ ТА МАЛОВЖИВАНИХ СЛІВ (близько 4000 слів): Максим, «Ізборник», походить від складових: «прето» та «лиці» з використанням значення «всі язиці» — звідси напр. осучаснена укр. архаїка близька розумінню це «всі народи (люди різномовні) різноликі (велемовні, велелюддя)».

Коментар[ред.]

  1. У тексті «претосповні» (аналогічно «престопольні») — архаїчне українське слово походить від двох складових: «прето» в значенні «проте, тому, заради чогось, через те що, ради того, таким чином, а тому»; та «сповні» в значенні «сповна, повністю, сполне, вцале, цілком, зовсім, в цілому, загалом» (звідси наприклад ось осучаснений близький розумінню уривок «щоби наповнити славою Неба»). Схоже слово (у дужках) — походить від двох складових: «престо» та «польне» з тим же значенням, що й «претосповні». Додатково дивіться виноски «примітки».
  2. У тексті «претолиці» — архаїчне українське слово походить від складових: «прето» та «лиці» з використанням значення «всі язиці» — звідси наприклад осучаснене близьке розумінню це «всі народи (люди різномовні) різноликі (велемовні, велелюддя)». Додатково дивіться виноски «примітки».

Джерела[ред.]

  • стор. 27—64, Автор:Маркевич Микола Андрійович, «Обычаи, повѣрья, кухня и напитки малороссіянъ», Н. Маркевичъ, г. Кіевъ, въ типографіи И. и А. Давиденко, 1860 г.. Запис вертепної драми М. Маркевича — один із найстаріших. Здійснений він у 40-х роках XIX ст., але її текст разом із сокиренськими варіантами був усталений ще в другій половині XVIII ст..
  • Вертепна драма — різновид лялькового театру — виникла на Україні ще у XVII ст., але кінцево сформувалася у XVIII ст. Перший відомий її текст відносять до 70-х років XVIII ст. За змістом вертеп продовжує шкільну різдвяну драму і інтермедії. Стабільного тексту вертепної драми нема — він записаний у кількох варіантах з уст виконавців по всій Україні: Сокиренський вертеп, Славутинський, Батуринський, Хорольський, Куп’янський, західноукраїнські і закарпатські тексти. Частину з них надруковано у вид.: Марковський Євген, «Український вертеп» (Розвідки й тексти), Вип. 1, м. Київ, 1929 р., том І, 201 с. (Матеріали до української народної драми).
  • Галаган, «Український вертеп», «Киевская старіна» X, г. Кіевъ, 1882 г.

Додаткові джерела[ред.]

  • «Словник малозрозумілих слів», Лікарські та господарські порадники XVIII ст.
  • «Українські грамоти XV ст.», м. Київ, 1965 р.
  • «Актова книга житомирського гродського уряду 1611 року», м. Житомир, 2002 р.
  • «Лохвицька ратушна книга другої половини XVII ст.», м. Київ, 1986 р.
  • «Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687 рр.)», Київ-Львів, 2004 р.
  • «Універсали Івана Мазепи», Київ-Львів, 2002 р.
  • «Байки в українській літературі XVII-XVIII ст.», м. Київ, 1963 р.
  • «Литовська метрика», Книга 561 (Ревізії українських замків 1545 року), м. Київ, 2005 р.
  • «Ділова мова Волині і Наддніпрянщини XVII ст.», м. Київ, 1981 р.

Посилання[ред.]