Перейти до вмісту

Володар/Про наслідні володарства

Матеріал з Вікіджерел
II.
ПРО НАСЛІДНІ ВОЛОДАРСТВА

Не говоритиму тепер про республики, бо деінде вже широко про це говорив[1]. Тут я займуся лиш монархіями. І, зупиняючися над їх родами, говоритиму про способи, якими можна рядити цими державами та їх удержувати. Отож, наслідні держави, звичні до володарів однієї династії, легше удержати, як нові, свіжо завойовані. Бо в перших вистачає не нарушувати системи своїх предків, зручно пристосовуватися до обставин. Таким робом, якщо володар і є людиною пересічного сприту, то завсіди вдержиться у своїй державі, хіба що якась виїмкова й непоборна сила забере її у нього. А навіть позбавлений держави, то при найменшій халепі, що притрапиться займанцеві, її знову в нього відбере.

Наприклад, ми в Італії маємо князя Феррари, який видержав напади Венеціанців у 1484 році, Папи Юлія II у 1510 році лише тому, що вже здавна сидів у цім князівстві. Бо законний володар має менше причин і нагод докучати своїм підданим, — тому і є більше люблений. А як ніякі надзвичайні хиби не зроблять його ненависним, то зрозуміло, що такого володаря свої будуть шанувати: бо память про колишні перевороти й про їх причини затратилася в давності й безперервності володіння; а завсіди одна зміна, це підготова до другої.

——————

  1. В книжці про Тита Лівія.