Олекса Влизько
Рейс. (Київ, 1930)
Я не істерик, — не кричу, що я тобі не по плечу! — До крови груди надолужу, та вигукну: — Здоров, мій друже! Мені ж не писано закон — мантачитися язиком над купами психологічних крошев! — Бо ти, життя, і так хороше! Коли я вірю, що росту,
я бачу — землю у цвіту! Коли я знаю, що живому майбутнє — маю аксіому!
читати далі…