Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Вільна передача віршів Сковороди/Пісня двадцять четверта

Додати посилання
Матеріал з Вікіджерел
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА.
(ЗА ГОРАЦІЄМ[1]).

О, спокою наш небесний! Де ти сховався від наших очей?
Ми ж тебе усі любимо, а ти розбив нас по ріжних шляхах.

То ж за тобою вітрила роспинають на кораблях,
Щоб тебе сі крила могли розшукати по чужих сторонах.

За тобою марширують, руйнують міста,
Цілий вік бомбардують, але чи дістануть коли?

***
Здається, печалі живуть більше по великих домах,

А маленька хатка має більше спокою, коли єсть в ній все потрібне.

***
Ах, нічим ми недовольні — оце й єсть жерело усіх скорбот.

Наш ум повен ріжних затій — ото й єсть жерело неспокою.

***
Повздержмо ж дух неситий! Годі мучити себе та ще в такім короткім віці.

Що нам дасть який-небудь знаменитий край? Ми ж і там зостанемося такими ж людьми.

***
Печаль же всюда літає, і по землі й по воді;

Сей біс моторніший від усіх блискавиць і може нас всюди відшукати.

***
Будьте ж тим, чим нас Бог сотворив. Давайте радіти й, шуткуючи, розбивати скорботу.

Нехай не їдять нас більше черви: єсть же чаша всім людям.

***
Славні, наприклад, герої, але побиті вони на полях.

Хто довго живе в спокою, той боліє в старих літах.

Вам Бог дав богато землі, але то все може в один раз пропасти.
А моя доля — бути з бідними. За те міні Бог дав трохи мудрости.


——————

  1. ↑ У Сковороди приписано коло сієї пісні: „претолкованна малороссійским діалектом“, але то не чиста народня мова.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Григорій_Савич_Сковорода_(український_фільософ)/Вільна_передача_віршів_Сковороди/Пісня_двадцять_четверта&oldid=440566